Конвенція
Організації Об'єднаних Націй
проти корупції
(укр/рос)
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, N 49 )
{ Конвенцію ратифіковано із заявами Законом
N 251-V ( 251-16 ) від 18.10.2006, ВВР, 2006, N 50, ст.496 }
Статус Конвенції див. ( 995_j51 )
Дата підписання: 31.10.2003 Дата ратифікації Україною: 18.10.2006 Дата набрання чинності для України: 01.01.2010
Офіційний переклад
Преамбула
Держави - учасниці цієї Конвенції,
будучи стурбованими серйозністю породжуваних корупцією
проблем і загроз для стабільності й безпеки суспільств, що
підриває демократичні інститути й цінності, етичні цінності й
справедливість та завдає шкоди сталому розвитку й принципу
верховенства права,
будучи стурбованими також зв'язками між корупцією та іншими
формами злочинності, зокрема організованою злочинністю й
економічною злочинністю, у тому числі відмиванням коштів,
будучи стурбованими також випадками корупції, пов'язаними з
великими обсягами активів, які можуть складати значну частку
ресурсів держави та які ставлять під загрозу політичну
стабільність і сталий розвиток цих держав,
будучи переконаними в тому, що корупція вже не є локальною
проблемою, а перетворилася на транснаціональне явище, яке впливає
на суспільства й економіки всіх країн, що зумовлює винятково
важливе значення міжнародного співробітництва в галузі запобігання
корупції та контролю за нею,
будучи переконаними також у тому, що всеосяжний і комплексний
підхід є необхідним для ефективного запобігання корупції та
боротьби з нею,
будучи переконаними також у тому, що наявність технічної
допомоги може відігравати важливу роль у розширенні можливостей
держав, у тому числі через посилення потенціалу та шляхом
інституційної розбудови, у галузі ефективного запобігання корупції
та боротьби з нею,
будучи переконаними в тому, що незаконне придбання особистого
майна може завдати серйозної шкоди інститутам демократії,
національним економікам та принципу верховенства права,
будучи сповненими рішучості більш ефективно запобігати
міжнародним переказам незаконно придбаних активів, виявляти й
припиняти їх та зміцнювати міжнародне співробітництво в поверненні
активів,
підтверджуючи основоположні принципи законності в
кримінальному провадженні та цивільному або адміністративному
провадженні для встановлення майнових прав,
беручи до уваги, що запобігати корупції та викорінювати її -
це обов'язок усіх держав і що для забезпечення ефективності своїх
зусиль у цій галузі вони повинні співпрацювати одна з одною за
підтримки й участі окремих осіб і груп, які не належать до
державного сектора, таких як громадянське суспільство, неурядові
організації та організації, що функціонують на базі громад,
беручи до уваги також принципи належного управління
державними справами й державним майном, справедливості,
відповідальності й рівності перед законом і необхідність
забезпечити добропорядність, а також сприяти формуванню культури
неприйнятності корупції,
високо оцінюючи роботу Комісії з запобігання злочинності й
кримінального правосуддя та Управління Організації Об'єднаних
Націй з наркотиків і злочинності в галузі запобігання корупції та
боротьби з нею,
посилаючись на роботу, що здійснюється іншими міжнародними та
регіональними організаціями в цій галузі, у тому числі діяльність
Африканського союзу, Ради Європи, Ради з питань митного
співробітництва (також відомої як Всесвітня митна організація),
Європейського Союзу, Ліги арабських держав, Організації
економічного співробітництва та розвитку та Організації
американських держав,
беручи до уваги з удячністю багатосторонні документи щодо
запобігання корупції та боротьби з нею, у тому числі, зокрема,
Міжамериканську конвенцію про боротьбу з корупцією, прийняту
Організацією американських держав 29 березня 1996 року
( 998_089 ), Конвенцію про боротьбу з корупцією, яка зачіпає
посадових осіб Європейських Співтовариств або посадових осіб
держав - членів Європейського Союзу, прийняту Радою Європейського
Союзу 26 травня 1997 року, Конвенцією про боротьбу з підкупом
іноземних посадових осіб у міжнародних комерційних угодах,
прийняту Організацією економічного співробітництва та розвитку
21 листопада 1997 року ( 998_154 ), Кримінальну конвенцію про
боротьбу з корупцію, прийняту Комітетом міністрів Ради Європи
27 січня 1999 року ( 994_101 ), Цивільну конвенцію про боротьбу з
корупцією, прийняту Комітетом міністрів Ради Європи 4 листопада
1999 року ( 994_102 ), та Конвенцію Африканського союзу про
недопущення корупції та боротьбу з нею, прийняту главами держав й
урядів Африканського союзу 12 липня 2003 року,
вітаючи набуття чинності 29 вересня 2003 року Конвенцією
Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої
злочинності ( 995_789 ),
домовилися про таке:
Глава I
Загальні положення
Стаття 1
Цілі
Цілями цієї Конвенції є:
a) сприяння вжиттю й посиленню заходів, спрямованих на більш
ефективне й дієве запобігання корупції та боротьбу з нею;
b) заохочення, сприяння та підтримка міжнародного
співробітництва й технічної допомоги в запобіганні корупції та в
боротьбі з нею, зокрема в поверненні активів;
c) заохочення чесності, відповідальності й належного
управління громадськими справами й державним майном.
Стаття 2
Терміни
Для цілей цієї Конвенції:
a) "державна посадова особа" означає: i) будь-яку особу, яка
обіймає посаду в законодавчому, виконавчому, адміністративному або
судовому органі Держави-учасниці, яку призначено чи обрано, праця
якої оплачувана чи не оплачувана, незалежно від старшинства; ii)
будь-яку іншу особу, яка виконує будь-яку державну функцію,
зокрема для державного органу або державного підприємства, або
надає будь-яку державну послугу, як це визначається у внутрішньому
праві Держави-учасниці і як це застосовується у відповідній галузі
правового регулювання цієї Держави-учасниці; iii) будь-яку іншу
особу, що визначається як "державна посадова особа" у внутрішньому
праві Держави-учасниці. Однак з метою вжиття деяких конкретних
заходів, передбачених главою II цієї Конвенції "державна посадова
особа" може означати будь-яку особу, яка виконує будь-яку державну
функцію або надає будь-яку державну послугу, як це визначається у
внутрішньому праві Держави-учасниці і як це застосовується у
відповідній галузі правового регулювання цієї Держави-учасниці;
b) "іноземна державна посадова особа" означає будь-яку особу,
яка обіймає посаду в законодавчому, виконавчому, адміністративному
або судовому органі зарубіжної країни, яку призначено чи обрано; а
також будь-яку особу, яка здійснює державні функції для зарубіжної
держави, зокрема для державного органу або державного
підприємства;
c) "посадова особа міжнародної організації" означає
співробітника міжнародної організації чи будь-яку особу, яка
уповноважена такою організацією діяти від її імені;
d) "майно" означає будь-які активи, матеріальні або
нематеріальні, рухомі або нерухомі, виражені в речах або в правах,
а також юридичні документи або активи, що підтверджують право
власності на такі активи або інтерес у них;
e) "доходи від злочину" означає будь-яке майно, придбане або
отримане безпосередньо чи опосередковано в результаті вчинення
будь-якого злочину;
f) "призупинення операцій (заморожування)" або "арешт"
означають тимчасову заборону передачі, перетворення, відчуження
або пересування майна, або тимчасовий вступ у володіння таким
майном, або тимчасове здійснення контролю над ним за постановою
суду чи іншого компетентного органу;
g) "конфіскація", що включає у відповідних випадках
позбавлення прав, означає остаточне позбавлення майна за
постановою суду або іншого компетентного органу;
h) "предикатний злочин" означає будь-який кримінальний
злочин, у результаті якого виникли доходи, що можуть стати
предметом злочину, як зазначено в статті 23 Конвенції;
i) "контрольована поставка" означає метод, який уможливлює
вивезення з території, провезення територією або ввезення на
територію однієї або кількох держав незаконних або таких, що
викликають підозру, партій вантажу з відома й під наглядом їхніх
компетентних органів з метою розслідування будь-якого злочину та
виявлення осіб, що беруть участь у вчиненні цього злочину.
Стаття 3
Сфера застосування
1. Ця Конвенція застосовується відповідно до її положень до
запобігання, розслідування та кримінального переслідування за
корупцію та до призупинення операцій (заморожування), арешту,
конфіскації та повернення доходів від злочинів, визнаних такими
згідно із цією Конвенцією.
2. З метою реалізації цієї Конвенції, якщо в ній не
передбачено інше, не обов'язково, щоб у результаті вчинення
зазначених у ній злочинів були завдані збитки або шкода державному
майну.
Стаття 4
Захист суверенітету
1. Держави-учасниці виконують свої зобов'язання згідно з цією
Конвенцією відповідно до принципів суверенної рівності й
територіальної цілісності держав і принципом невтручання у
внутрішні справи інших держав.
2. Ніщо в цій Конвенції не наділяє Державу-учасницю правом
здійснювати на території іншої держави юрисдикцію та функції, які
входять виключно до компетенції органів цієї іншої держави
відповідно до її внутрішнього права.
Глава II
Заходи щодо запобігання корупції
Стаття 5
Політика й практика запобігання та протидії корупції
1. Кожна Держава-учасниця, згідно з основоположними
принципами своєї правової системи, розробляє й здійснює або
проводить ефективну скоординовану політику протидії корупції, яка
сприяє участі суспільства і яка відображає принципи правопорядку,
належного управління державними справами й державним майном,
чесності й непідкупності, прозорості й відповідальності.
2. Кожна Держава-учасниця прагне встановлювати й заохочувати
ефективні види практики, спрямовані на запобігання корупції.
3. Кожна Держава-учасниця прагне періодично проводити оцінку
відповідних правових інструментів й адміністративних заходів з
метою визначення їхньої адекватності з точки зору запобігання
корупції та боротьби з нею.
4. Держави-учасниці, у належних випадках і згідно з
основоположними принципами своїх правових систем, взаємодіють одна
з одною та з відповідними міжнародними й регіональними
організаціями в розробленні заходів, зазначених у цій статті, та
сприянні їм. Ця взаємодія може включати участь у міжнародних
програмах і проектах, спрямованих на запобігання корупції.
Стаття 6
Орган або органи із запобігання та протидії корупції
1. Кожна Держава-учасниця забезпечує, згідно з
основоположними принципами своєї правової системи, наявність
органу або, у належних випадках, органів, які здійснюють
запобігання корупції за допомогою таких засобів, як:
a) проведення політики, згаданої в статті 5 цієї Конвенції,
і, у належних випадках, здійснення нагляду та координації
реалізації такої політики;
b) розширення та поширення знань з питань запобігання
корупції.
2. Кожна Держава-учасниця забезпечує органу або органам,
зазначеним у пункті 1 цієї статті, необхідну незалежність, згідно
з основоположними принципами своєї правової системи, з метою
надання такому органу або органам можливості виконувати свої
функції ефективно й в умовах свободи від будь-якого неналежного
впливу. Слід забезпечити необхідні матеріальні ресурси та
спеціалізований персонал, а також таку підготовку персоналу, яка
може бути потрібна для виконання покладених на нього функцій.
3. Кожна Держава-учасниця повідомляє Генеральному секретареві
Організації Об'єднаних Націй назву та адресу органу або органів,
які можуть сприяти іншим Державам-учасницям у розробці й вжитті
конкретних заходів щодо недопущення корупції.
Стаття 7
Публічний сектор
1. Кожна Держава-учасниця прагне, в належних випадках і
згідно з основоположними принципами своєї правової системи,
створювати, підтримувати й зміцнювати такі системи приймання на
роботу, набору, проходження служби, просування по службі та виходу
у відставку державних службовців і, в належних випадках, інших
державних посадових осіб, які не обираються, які:
a) ґрунтуються на принципах ефективності й прозорості й на
таких об'єктивних критеріях, як бездоганність роботи,
справедливість і здібності;
b) включають належні процедури підбору й підготовки кадрів
для заняття державних посад, які вважаються особливо вразливими з
точки зору корупції, і ротації, у належних випадках, таких кадрів
на таких посадах;
c) сприяють виплаті належної винагороди й установленню
справедливих окладів з урахуванням економічного розвитку
Держави-учасниці;
d) сприяють здійсненню освітніх і навчальних програм, з метою
забезпечення того, що ці особи задовольняють вимоги стосовно
правильного, добросовісного й належного виконання державних
функцій, а також забезпечують їм спеціалізовану й належну
підготовку, щоб поглибити усвідомлення ними ризиків, які пов'язані
з корупцією та стосуються виконання ними своїх функцій. Такі
програми можуть містити посилання на кодекси або стандарти
поведінки у відповідних галузях.
2. Кожна Держава-учасниця також розглядає можливість
прийняття належних нормативно-правових актів й вжиття відповідних
адміністративних заходів, сумісних із цілями цієї Конвенції й
відповідно до основоположних принципів свого внутрішнього права,
щоб установити критерії стосовно кандидатів і виборів на державні
посади.
3. Кожна Держава-учасниця також розглядає можливість
прийняття належних нормативно-правових актів й вжиття відповідних
адміністративних заходів, сумісних із цілями цієї Конвенції й
відповідно до основоположних принципів свого внутрішнього права, з
метою посилення прозорості у фінансуванні кандидатур на виборні
державні посади та, у належних випадках, у фінансуванні політичних
партій.
4. Кожна Держава-учасниця прагне, згідно з основоположними
принципами свого внутрішнього права, створювати, підтримувати й
зміцнювати такі системи, які сприяють прозорості й запобігають
виникненню конфлікту інтересів.
Стаття 8
Кодекси поведінки державних посадових осіб
1. З метою боротьби з корупцією кожна Держава-учасниця
заохочує, inter alia, непідкупність, чесність і відповідальність
своїх державних посадових осіб згідно з основоположними принципами
своєї правової системи.
2. Зокрема, кожна Держава-учасниця прагне застосовувати, у
рамках своїх інституціональних і правових систем, кодекси або
стандарти поведінки для правильного, добросовісного й належного
виконання державних функцій.
3. З метою реалізації положень цієї статті кожна
Держава-учасниця бере до уваги, у належних випадках і згідно з
основоположними принципами своєї правової системи, відповідні
ініціативи регіональних, міжрегіональних та багатосторонніх
організацій, наприклад Міжнародний кодекс поведінки державних
посадових осіб ( 995_788 ), який міститься в додатку до Резолюції
51/59 Генеральної Асамблеї від 12 грудня 1996 року.
4. Кожна Держава-учасниця також розглядає, згідно з
основоположними принципами свого внутрішнього права, можливість
запровадження заходів і систем, які сприяють тому, щоб державні
посадові особи повідомляли відповідним органам про корупційні
діяння, про які їм стало відомо під час виконання ними своїх
функцій.
5. Кожна Держава-учасниця прагне, у належних випадках і
згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права,
запроваджувати заходи й системи, які зобов'язують державних
посадових осіб надавати відповідним органам декларації, inter
alia, про позаслужбову діяльність, заняття, інвестиції, активи та
про суттєві дарунки або прибутки, у зв'язку з якими може виникнути
конфлікт інтересів стосовно їхніх функцій як державних посадових
осіб.
6. Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття, згідно
з основоположними принципами свого внутрішнього права,
дисциплінарних або інших заходів стосовно державних посадових
осіб, які порушують кодекси або стандарти, установлені згідно із
цією статтею.
Стаття 9
Державні закупівлі й управління державними фінансами
1. Кожна Держава-учасниця вживає, згідно з основоположними
принципами своєї правової системи, необхідних заходів для
створення належних систем закупівель, які ґрунтуються на
прозорості, конкуренції та об'єктивних критеріях прийняття рішень
і є ефективними, inter alia, щодо запобігання корупції. Такі
системи, які можуть передбачати належні порогові показники під час
їхнього застосування, спрямовані, inter alia, на таке:
a) публічне поширення інформації, яка стосується
закупівельних процедур і контрактів на закупівлі, зокрема
інформацію про запрошених до участі в тендерах і належну або
доречну інформацію про укладання контрактів, щоб надати
потенційним учасникам тендерів достатній час для підготовки й
подання їхніх тендерних заявок;
b) установлення, завчасно, умов участі, зокрема критеріїв
відбору й прийняття рішень про укладання контрактів, а також
правил проведення тендерів, та їхнього опублікування;
c) застосування завчасно встановлених й об'єктивних критеріїв
стосовно прийняття рішень про державні закупівлі з метою сприяння
подальшій перевірці правильності застосування правил або процедур;
d) ефективну систему внутрішнього контролю, у тому числі
ефективну систему оскарження, для забезпечення можливості
звернення в суд захисту та отримання компенсації у випадку
недотримання правил або процедур, установлених згідно із цим
пунктом;
e) у належних випадках заходи регулювання питань, що
стосуються персоналу, який несе відповідальність за закупівлі,
наприклад вимога про декларування заінтересованості в конкретних
державних закупівлях, процедури перевірки й вимоги до професійної
підготовки.
2. Кожна Держава-учасниця вживає, згідно з основоположними
принципами своєї правової системи, належних заходів для сприяння
прозорості й звітності в управлінні державними фінансами. Такі
заходи охоплюють, inter alia:
a) процедури затвердження національного бюджету;
b) своєчасне подання звітів про прибутки та видатки;
c) систему стандартів бухгалтерського обліку й аудиту й
пов'язаного з цим наглядом;
d) ефективні й дієві системи управління ризиками та
внутрішнього контролю; та
e) у належних випадках, коригування під час недотримання
вимог, установлених у цьому пункті.
3. Кожна Держава-учасниця вживає таких цивільно-правових та
адміністративних заходів, які можуть бути необхідними, згідно з
основоположними принципами її внутрішнього права, з метою
забезпечення збереження бухгалтерських книг, записів, фінансових
відомостей або іншої документації, яка стосується державних
видатків й прибутків, і запобігти фальсифікації такої
документації.
Стаття 10
Державна звітність
З урахуванням необхідності боротьби з корупцією кожна
Держава-учасниця вживає, згідно з основоположними принципами свого
внутрішнього права, таких заходів, які можуть бути необхідними для
посилення прозорості в її державному управлінні, у тому числі
стосовно її організації, функціонування та, у належних випадках,
процесів прийняття рішень. Такі заходи можуть включати, inter
alia, таке:
a) прийняття процедур або правил, які дозволяють членам
суспільства отримувати, у належних випадках, інформацію про
організацію, функціонування та процеси прийняття рішень у
державному управлінні та, з належною увагою до захисту приватного
життя й даних особистого характеру, про рішення та
нормативно-правові акти, що стосуються членів суспільства;
b) спрощення адміністративних процедур, у належних випадках,
для полегшення доступу громадськості до компетентних органів, які
приймають рішення; та
c) опублікування інформації, яка може включати періодичні
звіти про ризики корупції в державному управлінні.
Стаття 11
Заходи стосовно судових органів й органів прокуратури
1. Ураховуючи незалежність судової влади та її вирішальну
роль в боротьбі з корупцією кожна Держава-учасниця, відповідно до
основоположних принципів своєї правової системи й без шкоди для
незалежності судових органів, вживає заходів стосовно зміцнення
чесності й непідкупності представників судової влади та
запобігання будь-якій можливості для корупції серед них. Такі
заходи можуть уключати правила, що стосуються поведінки
представників судової влади.
2. Заходи, аналогічні тим, яких уживають згідно з пунктом 1
цієї статті, можуть запроваджуватись і застосовуватись в органах
прокуратури в тих Державах-учасницях, в яких вони не входять до
складу системи органів судової влади, але користуються такою самою
незалежністю, як і судові органи.
Стаття 12
Приватний сектор
1. Кожна Держава-учасниця вживає заходів, згідно з
основоположними принципами свого внутрішнього права, спрямованих
на запобігання корупції в приватному секторі, посилення стандартів
бухгалтерського обліку та аудиту в приватному секторі та, у
належних випадках, установлення ефективних, відповідних і таких,
що стримують, цивільно-правових, адміністративних або кримінальних
санкцій за невжиття таких заходів.
2. Заходи, спрямовані на досягнення цих цілей, можуть
уключати, inter alia, таке:
a) сприяння співробітництву між правоохоронними органами та
відповідними приватними юридичними особами;
b) сприяння розробці стандартів і процедур, призначених для
забезпечення добросовісності в роботі відповідних приватних
юридичних осіб, у тому числі кодексів поведінки для правильного,
добросовісного та належного здійснення діяльності підприємцями й
представниками всіх відповідних професій та запобігання виникненню
конфлікту інтересів, а також для заохочення використання
добросовісної комерційної практики у відносинах між комерційними
підприємствами та в договірних відносинах між ними та державою;
c) сприяння прозорості в діяльності приватних юридичних осіб,
у тому числі, у належних випадках, сприяння вжиттю заходів
стосовно ідентифікації юридичних і фізичних осіб, причетних до
створення корпоративних організацій та керування ними;
d) запобігання зловживанню процедурами, які регулюють
діяльність приватних юридичних осіб, у тому числі процедурами, які
стосуються субсидій і ліцензій, що надаються державними органами
для здійснення комерційної діяльності;
e) запобігання виникненню конфлікту інтересів шляхом
установлення обмежень, у належних випадках й на обґрунтований
строк, стосовно професійної діяльності колишніх державних
посадових осіб у приватному секторі після їхнього виходу у
відставку або на пенсію, якщо така діяльність або робота
безпосередньо пов'язана з функціями, що такі державні посадові
особи виконували в період їхнього перебування на посаді або за
виконанням яких вони здійснювали нагляд;
f) забезпечення того, щоб приватні юридичні особи, з
урахуванням їхньої структури й розміру, мали достатні механізми
внутрішнього аудиторського контролю для надання допомоги в
запобіганні та виявленні корупційних діянь і щоб рахунки та
необхідні фінансові відомості таких приватних юридичних осіб
проходили необхідні процедури аудиту й сертифікації.
3. З метою запобігання корупції кожна Держава-учасниця вживає
таких заходів, які можуть бути необхідними, згідно з її внутрішнім
правом і правилами, що регулюють ведення бухгалтерського обліку,
надання фінансової звітності, а також стандарти бухгалтерського
обліку й аудиту, для заборони таких дій, що здійснюються з метою
вчинення будь-якого зі злочинів, визнаних такими згідно із цією
Конвенцією:
a) створення неофіційної звітності;
b) проведення необлікованих або неправильно зареєстрованих
операцій;
c) ведення обліку неіснуючих витрат;
d) відображення зобов'язань, об'єкт яких неправильно
ідентифікований;
e) використання підроблених документів; та
f) навмисне знищення бухгалтерської документації раніше
строків, передбачених законодавством.
4. Кожна Держава-учасниця відмовляє у звільненні від
оподаткування стосовно витрат, що є хабарами, які є одним із
складових елементів складу злочинів, визнаних такими згідно зі
статтями 15 і 16 цієї Конвенції, та, у належних випадках, стосовно
інших витрат, зроблених з метою сприяння корупційним діянням.
Стаття 13
Участь суспільства
1. Кожна Держава-учасниця вживає належних заходів, у межах
своїх можливостей і згідно з основоположними принципами свого
внутрішнього права, для сприяння активній участі окремих осіб і
груп за межами державного сектора, таких як громадянське
суспільство, неурядові організації та організації, що функціонують
на базі громад, у запобіганні корупції й боротьбі з нею та для
поглиблення розуміння суспільством факту існування, причин і
небезпечного характеру корупції, а також загроз, що створюються
нею. Цю участь слід зміцнювати за допомогою таких заходів, як:
a) посилення прозорості й сприяння залученню населення до
процесів прийняття рішень;
b) забезпечення для населення ефективного доступу до
інформації;
c) проведення заходів щодо інформування населення, які
сприяють створенню атмосфери неприйняття корупції, а також
реалізація програм державної освіти, у тому числі навчальних
програм у школах й університетах;
d) повага, заохочення та захист свободи пошуку, отримання,
опублікування та поширення інформації про корупцію. Можуть
установлюватися певні обмеження цієї свободи, але тільки такі
обмеження, які передбачені законом і є необхідними:
i) для поваги прав або репутації інших осіб;
ii) для захисту національної безпеки, або публічного
порядку, або охорони здоров'я чи моральності населення.
2. Кожна Держава-учасниця вживає належних заходів для
забезпечення того, щоб відповідні органи з протидії корупції, про
які йдеться в цій Конвенції, були відомі населенню, і забезпечує
доступ до таких органів для надання їм повідомлень, у тому числі
анонімно, про будь-які випадки, які можуть розглядатись як злочин
відповідно до цієї Конвенції.
Стаття 14
Заходи щодо недопущення відмивання коштів
1. Кожна Держава-учасниця:
a) установлює всеосяжний внутрішній режим регулювання й
нагляду за діяльністю банків та небанківських фінансових установ,
у тому числі фізичних або юридичних осіб, які надають офіційні або
неофіційні послуги у зв'язку з переказом коштів або цінностей, а
також, у належних випадках, інших органів, які є особливо
вразливими стосовно відмивання коштів, у межах своєї компетенції,
у цілях недопущення та виявлення всіх форм відмивання коштів,
причому такий режим ґрунтується в першу чергу на вимогах стосовно
ідентифікації особи клієнта й, у належних випадках,
власника-бенефіціара, ведення звітності й надання повідомлень про
підозрілі угоди;
b) без шкоди для статті 46 цієї Конвенції, забезпечує
здатність адміністративних, регулятивних, правоохоронних та інших
органів, які ведуть боротьбу з відмиванням коштів (у тому числі і
судових органів, коли це відповідає внутрішньому праву)
здійснювати співробітництво й обмін інформацією на національному
та міжнародних рівнях, що встановлюються її внутрішнім правом, і з
цією метою розглядає питання про створення підрозділу з фінансової
розвідки, який буде діяти як національний центр для збирання,
аналізу та поширення інформації, що стосується можливих випадків
відмивання коштів.
2. Держави-учасниці розглядають питання про застосування
практично можливих заходів щодо виявлення переміщення коштів і
відповідних оборотних інструментів через їхні кордони й щодо
контролю за таким переміщенням за умови дотримання гарантій,
спрямованих на забезпечення належного використання інформації, і
не створюючи будь-яких перешкод для переміщення законного
капіталу. Такі заходи можуть включати вимогу про те, щоб фізичні
особи й комерційні підприємства повідомляли про транскордонні
перекази значних обсягів готівкових коштів і перекази відповідних
оборотних інструментів.
3. Держави-учасниці розглядають питання про застосування
належних і практично можливих заходів для встановлення вимог про
те, щоб фінансові установи, у тому числі установи з переказу
коштів:
a) включали до формулярів для електронного переказу коштів і
пов'язаних з ними повідомлень точну й змістовну інформацію про
відправника;
b) зберігали таку інформацію по всьому ланцюгу здійснення
платежу; та
c) проводили поглиблену перевірку переказів коштів у випадку
відсутності повної інформації про одержувача.
4. Під час установлення режиму регулювання й нагляду
відповідно до положень цієї статті й без шкоди для будь-якої іншої
статті цієї Конвенції Державам-учасницям пропонується керуватися
відповідними ініціативами регіональних, міжрегіональних та
багатосторонніх організацій, спрямованими проти відмивання коштів.
5. Держави-учасниці прагнуть до розвитку й заохочення
глобального, регіонального, субрегіонального та двостороннього
співробітництва між судовими та правоохоронними органами, а також
органами фінансового регулювання в цілях боротьби з відмиванням
коштів.
Глава III
Криміналізація та правоохоронна діяльність
Стаття 15
Підкуп національних державних посадових осіб
Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших
заходів, які можуть бути необхідними для визнання кримінально
караними наступних діянь, якщо вони вчинені умисно:
a) обіцянка, пропозиція або надання державній посадовій
особі, особисто або через посередників, будь-якої неправомірної
переваги для самої посадової особи або іншої фізичної чи юридичної
особи, щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію чи утрималась
від вчинення дій під час виконання своїх службових обов'язків;
b) вимагання або прийняття державною посадовою особою,
особисто або через посередників, будь-якої неправомірної переваги
для самої посадової особи чи іншої фізичної або юридичної особи,
щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію чи утрималась від
вчинення дій під час виконання своїх посадових обов'язків.
Стаття 16
Підкуп іноземних державних посадових осіб і посадових осіб
міжурядових організацій
1. Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших
заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочинами умисно
вчинених обіцянки, пропозиції або надання іноземній державній
посадовій особі чи посадовій особі міжнародної організації,
особисто або через посередників, будь-якої неправомірної переваги
для самої посадової особи чи іншої фізичної або юридичної особи,
щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію чи утрималась від
вчинення дій під час виконання своїх посадових обов'язків для
одержання або збереження комерційної чи іншої неправомірної
переваги у зв'язку з веденням міжнародних справ.
2. Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких
законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для
визнання злочинами умисно вчинених вимагання або прийняття
іноземною державною посадовою особою чи посадовою особою
міжнародної організації, особисто або через посередників,
будь-якої неправомірної переваги для самої посадової особи чи
іншої фізичної або юридичної особи, щоб ця посадова особа вчинила
будь-яку дію чи утрималась від вчинення дій під час виконання
своїх службових обов'язків.
Стаття 17
Розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове
використання майна державною посадовою особою
Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших
заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочинами умисно
вчинених розкрадання, неправомірного привласнення або іншого
нецільового використання державною посадовою особою з метою
одержання вигоди для самої себе або іншої фізичної чи юридичної
особи будь-якого майна, державних або приватних коштів, або цінних
паперів, чи будь-якого цінного предмета, що знаходиться у віданні
цієї державної посадової особи на підставі її службового
становища.
Стаття 18
Зловживання впливом
Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких
законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для
визнання злочинами наступних дій, якщо вони вчинені умисно:
a) обіцянка, пропозиція або надання державній посадовій особі
чи будь-якій іншій особі, особисто або через посередників,
будь-якої неправомірної переваги, щоб ця посадова особа чи така
інша особа зловживала своїм справжнім або удаваним впливом з метою
одержання від адміністрації чи державного органу Держави-учасниці
будь-якої неправомірної переваги для ініціатора таких дій чи
будь-якої іншої особи;
b) вимагання або прийняття державною посадовою особою чи
будь-якою іншою особою, особисто або через посередників, будь-якої
неправомірної переваги для самої себе чи для іншої особи, щоб ця
особа чи така інша особа зловживала своїм справжнім або удаваним
впливом з метою одержання від адміністрації або державного органу
Держави-учасниці будь-якої неправомірної переваги.
Стаття 19
Зловживання службовим становищем
Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких
законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для
визнання злочином умисного зловживання службовими повноваженнями
або службовим становищем, тобто здійснення будь-якої дії чи
утримання від здійснення дій, що є порушенням законодавства,
державною посадовою особою під час виконання своїх функцій з метою
одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої
фізичної або юридичної особи.
Стаття 20
Незаконне збагачення
За умови дотримання своєї конституції та основоположних
принципів своєї правової системи кожна Держава-учасниця розглядає
можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть
бути необхідними для визнання злочином умисне незаконне
збагачення, тобто значне збільшення активів державної посадової
особи, яке перевищує її законні доходи і які вона не може
раціонально обґрунтувати.
Стаття 21
Підкуп у приватному секторі
Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких
законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для
визнання злочинами умисно вчинених в ході економічної, фінансової
або комерційної діяльності наступних діянь:
a) обіцянка, пропозиція або надання, особисто або через
посередників, будь-якої неправомірної переваги будь-якій особі,
яка керує роботою організації приватного сектора або працює, на
будь-якій посаді, у такій організації, для такої особи чи іншої
особи, щоб ця особа вчинила, порушуючи свої обов'язки, будь-яку
дію чи утрималась від вчинення дій;
b) вимагання або прийняття, особисто або через посередників,
будь-якої неправомірної переваги будь-якою особою, яка керує
роботою організації приватного сектора або працює на будь-якій
посаді, у такій організації, для такої особи чи іншої особи, щоб
ця особа вчинила, порушуючи свої обов'язки, будь-яку дію чи
утрималась від вчинення дій.
Стаття 22
Розкрадання майна в приватному секторі
Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких
законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для
визнання злочином умисно вчинене в ході економічної, фінансової
або комерційної діяльності розкрадання особою, яка керує роботою
організації приватного сектора або працює на будь-якій посаді у
такій організації будь-якого майна, приватних коштів, або цінних
паперів, чи будь-яких інших цінних предметів, які знаходяться у
розпорядженні цієї особи на підставі її службового становища.
Стаття 23
Відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом
1. Кожна Держава-учасниця вживає, відповідно до
основоположних принципів свого внутрішнього права, таких
законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для
визнання злочинами наступних діянь, які вони вчинені умисно:
a) i) конверсія або переведення майна, якщо відомо, що таке
майно є доходами від злочинів, з метою приховання або маскування
незаконного походження цього майна або з метою надання допомоги
будь-якій особі, що бере участь у вчиненні основного злочину, щоб
вона могла ухилитися від відповідальності за свої діяння;
ii) приховання або маскування справжнього характеру,
джерела, місцезнаходження, способу розпорядження, переміщення,
прав на майно або його приналежність, якщо відомо, що таке майно є
доходами, одержаними злочинним шляхом;
b) за умови дотримання основних принципів своєї правової
системи:
i) придбання, володіння або використання майна, якщо в
момент його отримання відомо, що таке майно одержане злочинним
шляхом;
ii) участь, причетність або вступ у зговір з метою
вчинення будь-якого зі злочинів, визначених цією статтею, замах на
його вчинення, а також підсобництво, підбурювання, сприяння або
надання порад під час його вчинення.
2. З метою реалізації частини 1 цієї статті:
a) кожна Держава-учасниця докладає зусиль для реалізації
частини 1 цієї статті до найширшого кола предикатних злочинів;
b) кожна Держава-учасниця включає до числа предикатних
злочинів, як мінімум, широке коло злочинів, що визнані такими
відповідно до цієї Конвенції;
c) з метою реалізації викладеного вище пункту "b" предикатні
злочини включають злочини, вчинені як у межах, так і поза межами
юрисдикції відповідної Держави-учасниці. Однак злочини, вчинені за
межами юрисдикції будь-якої Держави-учасниці, є предикатними
злочинами тільки за умови, що відповідне діяння визнається
злочином відповідно до внутрішнього права держави, в якій воно
вчинене, і визнавалося б злочином відповідно до внутрішнього права
Держави-учасниці, в якій імплементована або застосовується ця
стаття, якби воно було вчинене в ній;
d) кожна Держава-учасниця подає Генеральному секретареві
Організації Об'єднаних Націй тексти своїх законів, які
забезпечують реалізацію положень цієї статті, а також тексти
будь-яких подальших змін до таких законів або їхній опис;
e) якщо цього потребують основоположні принципи внутрішнього
законодавства Держави-учасниці, то можна передбачити, що злочини,
зазначені в частині 1 цієї статті, не стосуються осіб, які вчинили
основний злочин.
Стаття 24
Приховування
Без шкоди для положень статті 23 цієї Конвенції кожна
Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та
інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання будь-якого
умисно вчиненого злочину, передбаченого цією Конвенцією, злочином,
без участі у вчиненні таких злочинів, приховання або безперервного
утримання майна, якщо відповідній особі відомо, що таке майно
здобуте в результаті будь-якого зі злочинів, що визначений цією
Конвенцією.
Стаття 25
Перешкоджання здійсненню правосуддя
Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших
заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочинами
наступних діянь, якщо вони вчинені умисно:
a) застосування фізичної сили, погроз або залякування чи
обіцянка, пропозиція або надання неправомірної переваги з метою
схиляння до давання неправдивих показань або втручання в процес
давання показань або надання доказів під час провадження у зв'язку
з вчиненням злочинів, що визначені цією Конвенцією;
b) застосування фізичної сили, погроз або залякування з метою
втручання у виконання службових обов'язків посадовою особою
судових або правоохоронних органів під час провадження у зв'язку з
вчиненням злочинів, що визначені цією Конвенцією. Ніщо в цьому
пункті не завдає шкоди праву держав-учасниць мати законодавство,
яке забезпечує захист інших категорій державних посадових осіб.
Стаття 26
Відповідальність юридичних осіб
1. Кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які, з
урахуванням її принципів права, можуть бути необхідними для
встановлення відповідальності юридичних осіб за участь у злочинах,
що визначені цією Конвенцією.
2. За умови дотримання принципів права Держави-учасниці
відповідальність юридичних осіб може бути кримінальною,
цивільно-правовою або адміністративною.
3. Притягнення до такої відповідальності не заперечує
кримінальної відповідальності фізичних осіб, які вчинили злочини.
4. Кожна Держава-учасниця, зокрема, забезпечує застосування
щодо юридичних осіб, які притягуються до відповідальності
відповідно до цієї статті, ефективних, домірних і таких, що
здійснюють стримувальний вплив, кримінальних або некримінальних
санкцій, у тому числі грошових.
Стаття 27
Участь і замах
1. Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших
заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочинами
відповідно до свого внутрішнього права, будь-яку участь у злочині,
наприклад в якості спільника, підсобника або підбурювача, у
вчиненні будь-якого злочину, що визначений цією Конвенцією.
2. Кожна Держава-учасниця може вжити таких законодавчих та
інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочином
відповідно до свого внутрішнього права будь-який замах на вчинення
будь-якого злочину, що визнано таким цією Конвенцією.
3. Кожна Держава-учасниця може вжити таких законодавчих та
інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочином
відповідно до свого внутрішнього права приготування до вчинення
будь-якого злочину, що визнано таким цією Конвенцією.
Стаття 28
Усвідомлення, намір та умисел як елементи злочину
Усвідомлення, намір або умисел, які необхідні як елементи
будь-якого злочину, визначеного цією Конвенцією, можуть бути
встановлені з об'єктивних фактичних обставин справи.
Стаття 29
Строк давності
Кожна Держава-учасниця, у відповідних випадках, встановлює
відповідно до свого внутрішнього права тривалий строк давності для
порушення провадження щодо будь-яких злочинів, що визначені цією
Конвенцією, і встановлює більш тривалий строк давності або
можливість призупинення плину строку давності в тих випадках, коли
особа, підозрювана у вчиненні злочину, ухиляється від правосуддя.
Стаття 30
Переслідування, винесення судового рішення та санкції
1. Кожна Держава-учасниця за вчинення будь-якого злочину, що
визначений цією Конвенцією, передбачає застосування таких
кримінальних санкцій, які враховують ступінь небезпеки цього
злочину.
2. Кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть
бути необхідними, щоб встановити або забезпечити, відповідно до
своєї правової системи й конституційних принципів, належну
збалансованість між будь-якими імунітетами або привілеями,
наданими її державним посадовим особам у зв'язку з виконанням ними
своїх функцій, і, можливо, у випадку необхідності, здійснювати
ефективне розслідування й кримінальне переслідування та виносити
судове рішення у зв'язку зі злочинами, визначеними цією
Конвенцією.
3. Кожна Держава-учасниця докладає зусиль для забезпечення
використання будь-яких передбачених у її внутрішньому праві
дискреційних повноважень, що стосуються кримінального
переслідування осіб за злочини, визначені цією Конвенцією, для
досягнення максимальної ефективності правоохоронних заходів щодо
цих злочинів і з належним урахуванням необхідності запобігти
вчиненню таких злочинів.
4. Щодо злочинів, визначених цією Конвенцією, кожна
Держава-учасниця вживає відповідних заходів, відповідно до свого
внутрішнього права і з належним урахуванням прав захисту, з метою
забезпечення того, щоб умови, що встановлюються у зв'язку з
рішеннями про звільнення до суду або до прийняття рішення за
касаційною скаргою або протестом, брали до уваги необхідність
присутності обвинуваченого під час подальшого кримінального
провадження.
5. Кожна Держава-учасниця бере до уваги ступінь небезпеки
відповідних злочинів під час розгляду питання про можливість
дострокового або умовного звільнення осіб, засуджених за такі
злочини.
6. Кожна Держава-учасниця такою мірою, якою це відповідає
основоположним принципам її правової системи, розглядає можливість
встановлення процедур, за допомогою яких державна посадова особа,
обвинувачена у вчиненні злочину, визначеного цією Конвенцією, може
бути у відповідних випадках усунута з посади, тимчасово
відсторонена від виконання службових обов'язків або переведена на
іншу посаду відповідним органом, з урахуванням необхідності поваги
принципу презумпції невинності.
7. Коли це є обґрунтованим, з урахуванням ступеня небезпеки
злочину, кожна Держава-учасниця тією мірою, якою це відповідає
основоположним принципам її правової системи, розглядає можливість
встановлення процедур для позбавлення на визначений строк,
встановлений в її внутрішньому праві, за рішенням суду або за
допомогою будь-яких інших належних засобів, осіб, засуджених за
злочини, що визначені цією Конвенцією, права:
a) займати державну посаду; та
b) займати посаду на будь-якому підприємстві, яке цілком або
частково перебуває у власності держави.
8. Частина 1 цієї статті не завдає шкоди здійсненню
компетентними органами дисциплінарних повноважень щодо державних
службовців.
9. Жодне з положень цієї Конвенції не зачіпає принципу, на
підставі якого визначення злочинів, що зазначені у цій Конвенції,
та юридичних заперечень, що застосовуються, або інших правових
принципів, які визначають правомірність діянь, входить до сфери
внутрішнього права кожної Держави-учасниці, та кримінальне
переслідування й покарання за такі злочини здійснюються відповідно
до цього права.
10. Держави-учасниці докладають зусиль для сприяння
реінтеграції до суспільства осіб, засуджених за злочини, визнані
такими цією Конвенцією.
Стаття 31
Призупинення операцій (заморожування),
арешт і конфіскація
1. Кожна Держава-учасниця вживає, максимальною мірою,
можливою в рамках її внутрішньої правової системи, таких заходів,
які можуть бути необхідними для забезпечення можливої конфіскації:
a) доходів від злочинів, що визначені цією Конвенцією, або
майна, вартість якого відповідає вартості таких доходів;
b) майна, обладнання та інших засобів, які використовувались
або призначалися для використання під час вчинення злочинів, що
визначені цією Конвенцією.
2. Кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть
бути необхідними для забезпечення можливості виявлення,
відстеження, заморожування або арешту будь-чого з переліченого в
частині 1 цієї статті з метою подальшої конфіскації.
3. Кожна Держава-учасниця вживає, відповідно до її
внутрішнього права, таких законодавчих та інших заходів, які
можуть бути необхідними для управління компетентними органами
замороженим, арештованим або конфіскованим майном, зазначеним у
частинах 1 і 2 цієї статті.
4. Якщо такі доходи від злочинів були перетворені, частково
або повністю, в інше майно, заходи, зазначені в цій статті,
застосовуються до такого майна.
5. Якщо такі доходи від злочинів були долучені до майна,
придбаного із законних джерел, то конфіскації, без шкоди для
будь-яких повноважень, що стосуються заморожування або арешту,
підлягає та частина майна, яка відповідає оціненій вартості
долучених доходів.
6. До прибутку або інших вигод, які одержані від доходів,
здобутих злочинним шляхом, від майна, в яке були перетворені такі
доходи, або від майна, до якого були долучені такі доходи, також
застосовуються заходи, зазначені в цій статті, так само й такою
самою мірою, як і до доходів, що здобуті злочинним шляхом.
7. Для цілей цієї статті й статті 55 цієї Конвенції кожна
Держава-учасниця уповноважує свої суди або інші компетентні органи
приймати постанови про надання або арешт банківських, фінансових
або комерційних документів. Держава-учасниця не може ухилятися від
вжиття заходів відповідно до положень цієї частини, посилаючись на
необхідність збереження банківської таємниці.
8. Держави-учасниці можуть розглянути можливість встановлення
вимоги про те, щоб особа, яка вчинила злочин, довела законне
походження таких удаваних доходів від злочину або іншого майна, що
підлягає конфіскації, тією мірою, якою така вимога відповідає
основоположним принципам їхнього внутрішнього права й характеру
судового або іншого розгляду.
9. Положення цієї статті не тлумачаться так, щоб завдавати
шкоди правам добросовісних третіх осіб.
10. Ніщо, що містить ця стаття, не зачіпає принципу, на
підставі якого заходи, про які в ній ідеться, визначаються і
вживаються відповідно до положень внутрішнього права
Держави-учасниці й за умови їхнього дотримання.
Стаття 32
Захист свідків, експертів і потерпілих
1. Кожна Держава-учасниця вживає належних заходів, відповідно
до своєї внутрішньої правової системи та в межах своїх
можливостей, для забезпечення ефективного захисту від ймовірної
помсти або залякування свідків та експертів, які свідчать у
справах за злочинами, що визначені цією Конвенцією, та, у
відповідних випадках, щодо їхніх родичів та інших близьких їм
осіб.
2. Заходи, передбачені частиною 1 цієї статті, без шкоди для
прав обвинуваченого, у тому числі для права на належний розгляд
справи, можуть включати:
a) встановлення процедур для фізичного захисту таких осіб,
наприклад, - тією мірою, якою це необхідно й практично можливо, -
для їхнього переселення в інше місце, і прийняття таких положень,
які дозволяють, у відповідних випадках, не розголошувати
інформацію, що стосується особи та місцезнаходження таких осіб,
або встановлюють обмеження щодо такого розголошення інформації;
b) прийняття правил доведення, які дозволяють свідкам та
експертам свідчити в такий спосіб, який забезпечує безпеку таких
осіб, наприклад, дозвіл свідчити за допомогою засобів зв'язку,
таких як відеозв'язок або інші відповідні засоби.
3. Держави-учасниці розглядають можливість укладання з іншими
державами договорів або домовленостей про переселення осіб,
зазначених у частині 1 цієї статті.
4. Положення цієї статті застосовуються також до потерпілих
тією мірою, якою вони є свідками.
5. Кожна Держава-учасниця створює, за умови дотримання свого
внутрішнього права, можливості для викладу й розгляду думок і
побоювань потерпілих на відповідних стадіях кримінального
провадження стосовно осіб, які вчинили злочини, так, щоб це не
завдавало шкоди правам захисту.
Стаття 33
Захист осіб, які повідомляють інформацію
Кожна Держава-учасниця розглядає можливість включення до
своєї внутрішньої правової системи належних заходів для
забезпечення захисту будь-яких осіб, які добросовісно й на
обґрунтованих підставах повідомляють компетентним органам про
будь-які факти, пов'язані зі злочинами, передбаченими цією
Конвенцією, від будь-якого несправедливого поводження.
Стаття 34
Наслідки корупційних діянь
З належним урахуванням добросовісно набутих прав третіх осіб
кожна Держава-учасниця вживає заходів, відповідно до
основоположних принципів свого внутрішнього права, щоб врегулювати
питання про наслідки корупції. У цьому контексті Держави-учасниці
можуть розглядати корупцію як фактор, що має значення в
провадженні про анулювання або розірвання контрактів, або
відкликання концесій або інших аналогічних інструментів, або
вжиття заходів для виправлення становища, яке склалося.
Стаття 35
Компенсація шкоди
Кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути
необхідними, відповідно до принципів її внутрішнього права, для
забезпечення того, щоб юридична або фізична особа, яка зазнала
шкоди в результаті будь-якого корупційного діяння, мала право
порушити провадження щодо осіб, які несуть відповідальність за цю
шкоду, з метою одержання компенсації.
Стаття 36
Спеціалізовані органи
Кожна Держава-учасниця забезпечує, відповідно до
основоположних принципів своєї правової системи, наявність органу
чи органів або осіб, які спеціалізуються на боротьбі з корупцією
за допомогою правоохоронних заходів. Такому органу чи органам
забезпечується необхідна самостійність, відповідно до
основоположних принципів правової системи Держави-учасниці, щоб
вони могли виконувати свої функції ефективно й без будь-якого
неналежного впливу. Такі особи або працівники такого органу або
органів повинні мати відповідну кваліфікацію та ресурси для
виконання покладених на них завдань.
Стаття 37
Співробітництво з правоохоронними органами
1. Кожна Держава-учасниця вживає відповідних заходів для
заохочення осіб, які беруть чи брали участь у вчиненні будь-якого
злочину, визначеного цією Конвенцією, до надання інформації,
корисної для компетентних органів з метою розслідування й
доказування, а також до надання фактичної конкретної допомоги
компетентним органам, яка може сприяти позбавленню злочинців
доходів, здобутих злочинним шляхом, і вжиттю заходів для
повернення таких доходів.
2. Кожна Держава-учасниця розглядає питання про те, щоб
передбачити можливість пом'якшення, у відповідних випадках,
покарання обвинувачуваної особи, яка суттєвим чином співпрацює в
розслідуванні або кримінальному переслідуванні у зв'язку з
будь-яким злочином, визначеним цією Конвенцією.
3. Кожна Держава-учасниця розглядає питання про те, щоб
передбачити можливість, відповідно до основоположних принципів
свого внутрішнього права, надання імунітету від кримінального
переслідування особі, яка суттєвим чином співпрацює в
розслідуванні або кримінальному переслідуванні у зв'язку з
будь-яким злочином, визначеним цією Конвенцією.
4. Захист таких осіб, mutatis mutandis, здійснюється в
порядку, передбаченому статтею 32 цієї Конвенції.
5. У випадках, коли особа, яка згадується в частині 1 цієї
статті, перебуває в одній Державі-учасниці, але може суттєвим
чином співпрацювати з компетентними органами іншої
Держави-учасниці, заінтересовані Держави-учасниці можуть
розглянути можливість укладання договорів або домовленостей,
відповідно до свого внутрішнього права, стосовно можливого
надання іншими Державами-учасницями такій особі режиму,
зазначеного в частинах 2 і 3 цієї статті.
Стаття 38
Співробітництво між національними органами
Кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути
необхідними для заохочення, відповідно до її внутрішнього права,
співробітництва між, з одного боку, її державними органами, а
також державними посадовими особами та, з іншого боку, своїми
органами, відповідальними за розслідування та переслідування у
зв'язку з кримінальними злочинами. Таке співробітництво може
включати:
a) надання таким відповідальним органам з власної ініціативи
інформації, якщо є обґрунтовані підстави вважати, що був вчинений
будь-який зі злочинів, визначених статтями 15, 21 та 23 цієї
Конвенції; або
b) надання таким відповідальним органам, на відповідний
запит, усієї необхідної інформації.
Стаття 39
Співробітництво між національними органами
та приватним сектором
1. Кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть
бути необхідними для заохочення, відповідно до її внутрішнього
права, співробітництва між національними слідчими органами й
органами прокуратури та організаціями приватного сектора, зокрема
фінансовими установами, з питань вчинення злочинів, визначених
цією Конвенцією.
2. Кожна Держава-учасниця розглядає питання про те, щоб
заохочувати своїх громадян та інших осіб, які зазвичай проживають
на її території, повідомляти національним слідчим органам й
органам прокуратури про вчинення будь-якого злочину, визначеного
цією Конвенцією.
Стаття 40
Банківська таємниця
Кожна Держава-учасниця забезпечує, у випадку внутрішніх
кримінальних розслідувань у справах за злочинами, що визнані
такими цією Конвенцією, наявність у рамках внутрішньої правової
системи належних механізмів для подолання перешкод, які можуть
виникнути в результаті застосування законодавства про банківську
таємницю.
Стаття 41
Відомості про судимість
Кожна Держава-учасниця може вживати таких законодавчих або
інших заходів, які можуть бути необхідними для обліку, на умовах і
в цілях, які вона вважатиме необхідними, будь-якого раніше
винесеного в іншій державі обвинувального вироку стосовно особи,
яка підозрюється у вчиненні злочину, що розслідується, для
використання такої інформації під час кримінального провадження у
справі за злочином, визнаним таким цією Конвенцією.
Стаття 42
Юрисдикція
1. Кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть
бути необхідними для встановлення своєї юрисдикції щодо злочинів,
визначених цією Конвенцією, коли:
a) злочин вчинено на території цієї Держави-учасниці;
b) злочин вчинено на борту судна, яке знаходилось під
прапором цієї Держави-учасниці в момент вчинення злочину, або
повітряного судна, яке зареєстровано відповідно до законодавства
цієї Держави-учасниці на такий момент.
2. За умови дотримання статті 4 цієї Конвенції
Держава-учасниця може встановити свою юрисдикцію щодо будь-якого
злочину, якщо:
a) злочин вчинено проти громадянина цієї Держави-учасниці;
або
b) злочин вчинено громадянином цієї Держави-учасниці чи
особою без громадянства, яка зазвичай проживає на її території;
або
c) злочин є одним із злочинів, визначених пунктом 1(b)(ii)
статті 23 цієї Конвенції, і за межами її території з метою
вчинення будь-якого злочину, визнаного таким відповідно до пункту
1(a)(i) або (ii) або (b)(i) статті 23 цієї Конвенції, на її
території; або
d) злочин вчинено проти цієї Держави-учасниці.
3. Для цілей статті 44 цієї Конвенції кожна Держава-учасниця
вживає таких заходів, які можуть бути необхідними, для
встановлення своєї юрисдикції щодо злочинів, визначених цією
Конвенцією, коли особа, яка підозрюється у вчиненні злочину,
перебуває на її території та вона не видає такої особи лише на тій
підставі, що вона є одним з її громадян.
4. Кожна Держава-учасниця може також вжити заходів, які
можуть бути необхідними для встановлення своєї юрисдикції щодо
злочинів, визначених цією Конвенцією, коли особа, підозрювана у
вчиненні злочину, перебуває на її території та вона не видає її.
5. Якщо Держава-учасниця, яка здійснює юрисдикцію відповідно
до частини 1 або 2 цієї статті, одержує повідомлення або іншим
чином дізнається про те, що будь-які інші Держави-учасниці
проводять розслідування, кримінальне переслідування або судовий
розгляд у зв'язку з тим самим діянням, компетентні органи цих
Держав-учасниць проводять, у відповідних випадках, консультації
один з одним з метою координації своїх дій.
6. Без шкоди для норм загального міжнародного права ця
Конвенція не виключає існування будь-якої кримінальної юрисдикції,
встановленої Державою-учасницею відповідно до свого внутрішнього
права.
Глава IV
Міжнародне співробітництво
Стаття 43
Міжнародне співробітництво
1. Держави-учасниці співпрацюють в кримінально-правових
питаннях відповідно до статей 44 - 50 цієї Конвенції. Коли це
доцільно й відповідає їхній внутрішній правовій системі,
Держави-учасниці розглядають можливість надання одна одній
сприяння в розслідуванні та провадженні з цивільно-правових та
адміністративних питань, пов'язаних з корупцією.
2. Якщо щодо питань міжнародного співробітництва необхідним є
дотримання принципу обопільного визнання відповідного діяння
злочином, цей принцип вважається дотриманим незалежно від того, чи
включає законодавство запитуваної Держави-учасниці відповідне
діяння до тієї самої категорії злочинів або чи описує вона його за
допомогою таких самих термінів, як запитуюча Держава-учасниця,
якщо діяння, що становить склад злочину, у зв'язку з яким
запитується допомога, вважається кримінально караним відповідно до
законодавства обох Держав-учасниць.
Стаття 44
Видача
1. Ця стаття застосовується до злочинів, визначених цією
Конвенцією, якщо особа, щодо якої робиться запит про видачу,
перебуває на території запитуваної Держави-учасниці, за умови, що
діяння, у зв'язку з яким зроблено запит про видачу, є кримінально
караним відповідно до внутрішнього права як запитуючої
Держави-учасниці, так і запитуваної Держави-учасниці.
2. Незважаючи на положення пункту 1 цієї статті,
Держава-учасниця, законодавство якої допускає це, може дозволити
видачу будь-якої особи у зв'язку з будь-яким із злочинів,
визначених цією Конвенцією, які не є кримінально караними
відповідно до її внутрішнього права.
3. Якщо запит про видачу стосується кількох окремих злочинів,
принаймні один з яких тягне видачу відповідно до цієї статті, а
інші не тягнуть за собою видачі з причини строку покарання за них,
але є діяннями, які визначені цією Конвенцією злочинними,
запитувана Держава-учасниця може застосувати цю статтю також до
цих злочинів.
4. Кожний із злочинів, до яких застосовується ця стаття,
вважається включеним до будь-якого існуючого між
Державами-учасницями договору про видачу як злочин, що тягне
видачу. Держави-учасниці зобов'язуються включати такі злочини як
злочини, що тягнуть видачу, до будь-якого договору про видачу,
який буде укладено між ними. Якщо Держава-учасниця використовує цю
Конвенцію як підставу для видачі правопорушників, коли це
дозволено її законодавством, вона не вважає будь-який із злочинів,
визначених цією Конвенцією, політичним злочином.
5. Якщо Держава-учасниця, яка обумовлює видачу наявністю
договору, одержує запит про видачу від іншої Держави-учасниці, з
якою вона не має договору про видачу, вона може розглядати цю
Конвенцію як правову підставу для видачі у зв'язку з будь-яким
злочином, до якого застосовується ця стаття.
6. Держава-учасниця, яка обумовлює видачу наявністю договору:
a) під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти
або документа про прийняття або затвердження цієї Конвенції або
приєднання до неї повідомляє Генеральному секретареві Організації
Об'єднаних Націй про те, чи буде вона використовувати цю Конвенцію
як правову підставу для співробітництва з питань видачі з іншими
Державами-учасницями цієї Конвенції; та
b) якщо вона не використовує цю Конвенцію як правову підставу
для співробітництва з питань видачі, докладає зусиль, у разі
можливості, до укладання договорів про видачу з іншими
Державами-учасницями цієї Конвенції з метою застосування цієї
статті.
7. Держави-учасниці, які не обумовлюють видачу наявністю
договору, у відносинах між собою визнають злочини, до яких
застосовується ця стаття, злочинами, що тягнуть видачу.
8. Видача здійснюється відповідно до законодавства запитуючої
Держави-учасниці, або застосовуваним договорам про видачу, у тому
числі враховуючи мінімальний строк покарання, необхідний для
видачі, та підстави, на яких запитувана Держава-учасниця може
відмовити у видачі.
9. Щодо будь-якого злочину, до якого застосовується ця
стаття, Держави-учасниці, за умови дотримання свого внутрішнього
права, докладають зусиль для прискорення процедури видачі та
спрощення процедури надання доказів.
10. За умови дотримання положень свого внутрішнього права та
своїх договорів про видачу запитувана Держава-учасниця,
переконавшись у тому, що обставини потребують цього і мають
невідкладний характер, та на прохання запитуючої Держави-учасниці,
може взяти під варту особу, яка перебуває на її території та про
видачу якої зроблено запит, або вжити інших відповідних заходів
для забезпечення її присутності під час провадження у справі про
видачу.
11. Держава-учасниця, на території якої перебуває особа, яка
підозрюється у вчиненні злочину, якщо вона не видає таку особу у
зв'язку зі злочином, до якого застосовується ця стаття, лише на
тій підставі, що вона є її громадянином, зобов'язана, на прохання
запитуючої Держави-учасниці, передати справу без невиправданих
зволікань своїм компетентним органам з метою переслідування. Ці
органи приймають рішення й здійснюють провадження у такий самий
спосіб, як і у випадку вчинення будь-якого іншого тяжкого злочину
відповідно до внутрішнього права цієї Держави-учасниці.
Заінтересовані Держави-учасниці співпрацюють одна з одною, зокрема
з питань процедури і доказування, для забезпечення ефективності
такого переслідування.
12. Якщо Держава-учасниця відповідно до її внутрішнього права
може видавати або іншим чином передавати одного зі своїх громадян
тільки за умови, що ця особа буде повернута до цієї
Держави-учасниці для відбування покарання, призначеного в
результаті судового розгляду, у зв'язку з якими запитувалася
видача або передача цієї особи, і ця Держава-учасниця й запитувана
Держава-учасниця погодилися з таким порядком та іншими
відповідними умовами, така умовна видача або передача є достатньою
для виконання зобов'язання, встановленого в частині 11 цієї
статті.
13. Якщо у видачі, яка запитується з метою виконання вироку,
відмовлено, оскільки особа, яка розшукується є громадянином
запитуваної Держави-учасниці, запитувана Держава-учасниця, якщо це
допускає її внутрішнє право і якщо це відповідає вимогам такого
права, на прохання запитуючої Держави-учасниці розглядає питання
про виконання вироку, винесеного відповідно до законодавства
запитуючої Держави-учасниці, або виконання частини вироку.
14. Будь-якій особі, щодо якої здійснюється провадження у
зв'язку з будь-яким злочином, до якого застосовується ця стаття,
гарантується справедливе поводження на всіх стадіях провадження, у
тому числі здійснення всіх прав і гарантій, передбачених
внутрішнім правом Держави-учасниці, на території якої перебуває ця
особа.
15. Ніщо в цій Конвенції не тлумачиться як таке, що
встановлює зобов'язання видачі, якщо у запитуваної
Держави-учасниці є суттєві підстави вважати, що запит про видачу
має на меті переслідування або покарання особи за ознакою статі,
раси, віросповідання, громадянства, етнічного походження або
політичних переконань або, що задоволення цього запиту завдало б
шкоди становищу цієї особи з будь-якої іншої причини.
16. Держави-учасниці не можуть відмовляти у виконанні запиту
про видачу лише на тій підставі, що злочин вважається пов'язаним з
податковими питаннями.
17. Перед тим як відмовити у видачі запитувана
Держава-учасниця, у відповідних випадках, проводить консультації з
запитуючою Державою-учасницею з метою надання їй достатньої
можливості для викладення її думки й надання інформації, що
стосується викладених в її запиті фактів.
18. Держави-учасниці докладають зусиль для укладання
двосторонніх й багатосторонніх договорів або досягнення
домовленостей з метою здійснення або підвищення ефективності
видачі.
Стаття 45
Передача засуджених осіб
Держави-учасниці можуть розглядати можливість укладання
двосторонніх чи багатосторонніх договорів або досягнення
домовленостей про передачу осіб, засуджених до тюремного
ув'язнення або інших видів позбавлення волі за злочини, визначені
цією Конвенцією, для відбування покарання на їхній території.
Стаття 46
Взаємна правова допомога
1. Держави-учасниці надають одна одній найширшу взаємну
правову допомогу в розслідуванні, кримінальному переслідуванні та
судовому розгляді справ за злочинами, визначеними цією Конвенцією.
2. Взаємна правова допомога надається в максимально можливому
обсязі на підставі відповідних законів, міжнародних договорів,
договорів та домовленостей запитуваної Держави-учасниці, для
розслідування, кримінального переслідування та судового розгляду
справ за злочинами, за вчинення яких в запитуючій Державі-учасниці
може бути притягнута до відповідальності юридична особа відповідно
до статті 26 цієї Конвенції.
3. Взаємна правова допомога, що надається відповідно до цієї
статті, може запитуватися для будь-якої з таких цілей:
a) одержання показань свідків або заяв окремих осіб;
b) вручення судових документів;
c) проведення обшуку й накладення арешту, а також
заморожування;
d) огляд об'єктів та місць;
e) надання інформації, речових доказів та висновків
експертів;
f) надання оригіналів або засвідчених копій відповідних
документів та матеріалів, у тому числі урядових, банківських,
фінансових, корпоративних або комерційних документів;
g) виявлення та відстеження доходів від кримінальної
діяльності, майна, засобів вчинення злочинів або інших предметів з
метою доказування;
h) сприяння добровільній явці відповідних осіб до органів
запитуючої Держави-учасниці;
i) надання будь-якого іншого виду допомоги, який не
суперечить законодавству запитуваної Держави-учасниці;
j) виявлення, заморожування та відстеження доходів від
злочинів відповідно до положень глави V цієї Конвенції;
k) вилучення активів відповідно до положень глави V цієї
Конвенції.
4. Без шкоди для внутрішнього права компетентні органи
Держави-учасниці можуть без попереднього запиту передавати
інформацію, що стосується кримінальних справ, компетентному органу
іншої Держави-учасниці в тих випадках, коли вони вважають, що така
інформація може надати допомогу цьому органу в здійсненні або
успішному завершенні розслідування та кримінального переслідування
або може привести до складання цією Державою-учасницею запиту
відповідно до цієї Конвенції.
5. Передача інформації відповідно до частини 4 цієї статті
здійснюється без шкоди для розслідування та кримінального
провадження в державі, компетентні органи якої надають інформацію.
Компетентні органи, що одержують інформацію, виконують прохання
про збереження конфіденційності цієї інформації, навіть тимчасово,
або про обмеження щодо її використання. Це, однак, не перешкоджає
Державі-учасниці, що одержує інформацію, розкрити під час
провадження ту інформацію, яка виправдовує обвинуваченого. У
такому випадку до розкриття інформації Держава-учасниця, що
одержує інформацію, повідомляє Державі-учасниці, що надає
інформацію, та, на прохання, проводить консультації з
Державою-учасницею, що надає інформацію. Якщо у виняткових
випадках попереднє повідомлення неможливе, то Держава-учасниця, що
одержує інформацію, має невідкладно повідомити про таке розкриття
Державі-учасниці, що надає інформацію.
6. Положення цієї статті не зачіпають зобов'язань за
будь-яким договором, двостороннім чи багатостороннім, який регулює
чи регулюватиме, цілком або частково, взаємну правову допомогу.
7. Частини 9-29 цієї статті застосовуються до запитів,
надісланих на підставі цієї статті, якщо відповідні
Держави-учасниці не зв'язані будь-яким договором про взаємну
правову допомогу. Якщо ці Держави-учасниці зв'язані таким
договором, то застосовуються відповідні положення цього договору,
якщо тільки Держави-учасниці не погоджуються застосовувати замість
них частини 9-29 цієї статті. Державам-учасницям переконливо
пропонується застосовувати ці положення, якщо це сприяє
співробітництву.
8. Держави-учасниці не відмовляють у наданні взаємної
правової допомоги відповідно до цієї статті на підставі
банківської таємниці.
9. a) Запитувана Держава-учасниця, відповідаючи на запит про
надання допомоги на підставі цієї статті за відсутності
обопільного визнання відповідного діяння злочином, бере до уваги
цілі цієї Конвенції, зазначені в статті 1;
b) Держави-учасниці можуть відмовити в наданні допомоги
відповідно до цієї статті на підставі відсутності обопільного
визнання відповідного діяння злочином. Разом з тим, запитувана
Держава-учасниця надає, якщо це відповідає основним концепціям її
правової системи, допомогу і, якщо така допомога не пов'язана з
примусовими заходами. У такій допомозі може бути відмовлено, якщо
запити пов'язані з питаннями незначного характеру або питаннями, у
зв'язку з якими запитуване співробітництво або допомога можуть
бути забезпечені відповідно до інших положень цієї Конвенції;
c) кожна Держава-учасниця може розглядати можливість вжиття
таких заходів, які можуть бути необхідними для того, щоб вона була
в змозі надати допомогу в більшому обсязі на підставі цієї статті
за відсутності обопільного визнання відповідного діяння злочином.
10. Особа, яка перебуває під вартою або відбуває покарання у
вигляді позбавлення волі на території однієї Держави-учасниці та
присутність якої в іншій Державі-учасниці є необхідною для
встановлення особи, свідчення або надання іншої допомоги в
одержанні доказів для розслідування, кримінального переслідування
або судового розгляду у справі за злочинами, визначеними цією
Конвенцією, може бути передана якщо дотримані наступні умови:
a) ця особа добровільно на це погоджується;
b) компетентні органи обох Держав-учасниць погодились на
відповідні умови.
11. Для цілей частини 10 цієї статті:
a) Держава-учасниця, якій передається особа, має право й
зобов'язана утримувати передану особу під вартою, якщо тільки
Держава-учасниця, що передала цю особу, не просить про інше або не
дозволить інше;
b) Держава-учасниця, якій передається особа, негайно виконує
своє зобов'язання повернути цю особу для утримання під вартою
Державі-учасниці, що передала цю особу, як це було погоджено
раніше або як це було іншим чином погоджено компетентними органами
обох Держав-учасниць;
c) Держава-учасниця, якій передається особа, не вимагає від
Держави-учасниці, яка передала цю особу, застосування процедури
видачі для її повернення;
d) переданій особі строк утримання під вартою в
Державі-учасниці, яка її передала, зараховується в строк
покарання, який вона відбуває в державі, до якої її передали.
12. Без згоди Держави-учасниці, яка відповідно до частин 10 і
11 цієї статті повинна передати будь-яку особу, ця особа,
незалежно від її громадянства, не підлягає кримінальному
переслідуванню, взяттю під варту, покаранню або будь-якому іншому
обмеженню її особистої свободи на території держави, якій вона
передається, у зв'язку з діяльністю, бездіяльністю або вироком,
які передували її виїзду з території держави, що передала цю
особу.
13. Кожна Держава-учасниця призначає центральний орган,
зобов'язаний та уповноважений одержувати запити про надання
взаємної правової допомоги та виконувати їх, або пересилати для
виконання компетентним органам. Якщо в Державі-учасниці є
спеціальний регіон або територія з окремою системою надання
взаємної правової допомоги, вона може призначити окремий
центральний орган, який виконуватиме таку функцію щодо цього
регіону або території. Центральні органи забезпечують оперативне й
відповідне виконання або пересилання одержаних запитів. Якщо
центральний орган пересилає звернення для виконання компетентному
органу, він сприяє оперативному й відповідному виконанню цього
запиту. Під час здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або
документа про прийняття або затвердження цієї Конвенції або
приєднання до неї кожна Держава-учасниця повідомляє Генеральному
секретареві Організації Об'єднаних Націй про центральний орган,
призначений нею з цією метою. Запит про надання взаємної правової
допомоги та будь-які повідомлення, що їх стосуються, надсилаються
центральним органам, призначеним Державою-учасницею. Ця вимога не
заперечує право Держави-учасниці вимагати, щоб такі запити та
повідомлення надсилалися їй дипломатичними каналами та, у
термінових випадках, якщо Держави-учасниці домовилися про це, і
якщо це можливо, через Міжнародну організацію кримінальної
поліції.
14. Запити надсилаються в письмовій формі або, коли це
можливо, за допомогою будь-яких засобів, що надають можливість
відтворити письмовий запис, мовою, прийнятною для запитуваної
Держави-учасниці, за умов, що дозволяють цій Державі-учасниці
встановити автентичність. Під час здачі на зберігання
ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження
цієї Конвенції або приєднання до неї Генеральному секретарю
Організації Об'єднаних Націй повідомляється про мову або мови,
прийнятні для кожної Держави-учасниці. У термінових випадках і
якщо це погоджено Державами-учасницями, запити можуть бути
зроблені в усній формі, однак вони мають негайно підтверджуватися
письмово.
15. У запиті про надання взаємної правової допомоги має бути
зазначена:
a) назва запитуючого органу;
b) суть справи та характер розслідування, кримінального
переслідування або судового розгляду, яких стосується запит, а
також назва й функція органу, що здійснює це розслідування,
кримінальне переслідування або судовий розгляд;
c) короткий виклад відповідних фактів, за виключенням прохань
про вручення судових документів;
d) опис запитуваної допомоги та детальна інформація про
будь-яку конкретну процедуру, дотримання якої хотіла б забезпечити
запитуюча Держава-учасниця;
e) по можливості, дані про особу, її місцезнаходження та
громадянство; та
f) мета запитуваних доказів, інформації або заходів.
16. Запитувана Держава-учасниця може запитати додаткову
інформацію, якщо ця інформація є необхідною для виконання запиту
відповідно до її внутрішнього права або якщо ця інформація може
полегшити виконання такого запиту.
17. Запит виконується відповідно до внутрішнього права
запитуваної Держави-учасниці і, по можливості, згідно із
зазначеними в проханні процедурами.
18. Тією мірою, якою це можливо й відповідає основоположним
принципам внутрішнього права, якщо будь-яка особа знаходиться на
території Держави-учасниці й повинна бути заслухана як свідок або
експерт судовими органами іншої Держави-учасниці, перша
Держава-учасниця може, на прохання другої Держави-учасниці,
дозволити проведення слухання за допомогою відеозв'язку, якщо
особиста присутність відповідної особи на території запитуючої
Держави-учасниці неможлива чи небажана. Держави-учасниці можуть
домовитися про те, що слухання проводитиметься судовим органом
запитуючої Держави-учасниці у присутності представників судового
органу запитуваної Держави-учасниці.
19. Запитуюча Держава-учасниця не передає й не використовує
інформацію або свідчення, надані запитуваною Державою-учасницею,
для здійснення розслідування, кримінального переслідування або
судового розгляду, іншого, ніж те (той), яке (який) зазначено в
проханні, без попередньої згоди на це запитуваної
Держави-учасниці. Жодне з положень цього пункту не перешкоджає
запитуючій Державі-учасниці розкривати в ході провадження ту
інформацію або докази, які виправдовують обвинуваченого. У цьому
випадку до розкриття інформації або доказів запитуюча
Держава-учасниця повідомляє запитувану Державу-учасницю та, якщо
одержано таке прохання, проводить консультації із запитуваною
Державою-учасницею. Якщо, у виняткових випадках, завчасне
повідомлення неможливе, то запитувана Держава-учасниця негайно
повідомляє про таке розкриття запитуваній Державі-учасниці.
20. Запитуюча Держава-учасниця може вимагати, щоб запитувана
Держава-учасниця зберігала конфіденційність запиту, за винятком
того, що необхідне для виконання самого запиту. Якщо запитувана
Держава-учасниця не може виконати вимоги про конфіденційність,
вона негайно повідомляє про це запитуючій Державі-учасниці.
21. У взаємній правовій допомозі може бути відмовлено:
a) якщо запит не був поданий відповідно до положень цієї
статті;
b) якщо запитувана Держава-учасниця вважає, що виконання
запиту може завдати шкоди її суверенітету, безпеці, публічному
порядку або іншим життєво важливим інтересам;
c) якщо внутрішнє право запитуваної Держави-учасниці
забороняє її органам здійснювати запитувані заходи щодо будь-якого
аналогічного злочину, якби такий злочин був предметом
розслідування, кримінального переслідування або судового розгляду
в межах її юрисдикції;
d) якщо виконання запиту суперечило б правовій системі
запитуваної Держави-учасниці щодо питань взаємної правової
допомоги.
22. Держави-учасниці не можуть відмовляти у виконанні запиту
про взаємну правову допомогу лише на тій підставі, що злочин
пов'язаний з податковими питаннями.
23. Будь-яка відмова в наданні взаємної правової допомоги
мотивується.
24. Запитувана Держава-учасниця виконує запит про надання
взаємної правової допомоги в можливо короткі строки та, наскільки
це можливо, цілком враховує будь-які кінцеві строки, які
запропоновані запитуючою Державою-учасницею і які мотивовані,
бажано в самому проханні. Держава-учасниця може звертатися з
обґрунтованими запитами про надання інформації про статус і хід
здійснення заходів, яких вживає запитувана Держава-учасниця для
задоволення її запиту. Запитувана Держава-учасниця відповідає на
обґрунтовані запити запитуючої Держави-учасниці щодо статусу
запиту і ходу його виконання. Запитуюча Держава-учасниця
оперативно повідомляє запитувану Державу-учасницю про те, що
необхідності в запитуваній допомозі вже немає.
25. Надання взаємної правової допомоги може бути відстрочене
запитуючою Державою-учасницею на підставі перешкоджання
розслідуванню, кримінальному переслідуванню або судовому розгляду.
26. Перед відмовою у виконанні запиту відповідно до частини
21 цієї статті або відстрочки її виконання відповідно до частини
25 цієї статті запитувана Держава-учасниця проводить консультації
з запитуючою Державою-учасницею для того, щоб визначити, чи може
бути допомога надана в такі строки й на таких умовах, які
запитувана Держава-учасниця вважає необхідними. Якщо запитуюча
Держава-учасниця приймає допомогу на таких умовах, то вона
дотримується цих умов.
27. Без шкоди для застосування частини 12 цієї статті свідок,
експерт чи інша особа, яка на прохання запитуючої
Держави-учасниці погоджується свідчити в ході провадження або
надавати допомогу в ході розслідування, кримінального
переслідування або судового розгляду на території запитуючої
Держави-учасниці, не підлягає кримінальному переслідуванню, взяттю
під варту, покаранню або будь-якому іншому обмеженню власної
свободи на цій території у зв'язку з діяльністю, бездіяльністю або
засудженням, які стосуються періоду до вибуття з території
запитуваної Держави-учасниці. Дія такої гарантії особистої безпеки
припиняється, якщо свідок, експерт або інша особа протягом
п'ятнадцяти послідовних днів або протягом будь-якого погодженого
між Державами-учасницями строку, починаючи з дати, коли такій
особі було офіційно повідомлено про те, що її присутності вже не
вимагають судові органи, мала можливість залишити територію
запитуючої Держави-учасниці, але добровільно залишилася на цій
території або, залишивши її, повернулася назад за власною волею.
28. Звичайні витрати, пов'язані з виконанням запиту,
покриваються запитуючою Державою-учасницею, якщо заінтересовані
Держави-учасниці не домовилися про інше. Якщо виконання запиту
вимагає чи буде вимагати суттєвих або надзвичайних витрат, то
Держави-учасниці проводять консультації з метою визначення умов,
на яких буде виконано запит, а також порядку покриття витрат.
29. Запитувана Держава-учасниця:
a) надає запитуючій Державі-учасниці копії урядових
матеріалів, документів або інформацію, які в неї є та які
відповідно до її законодавства відкриті для публічного доступу;
b) може на власний розсуд надавати запитуючій
Державі-учасниці цілком або частково або з дотриманням таких умов,
які вона вважає необхідними, копії будь-яких урядових матеріалів,
документів або інформації, які в неї є та які відповідно до її
законодавства закриті для публічного доступу.
30. Держави-учасниці розглядають, за необхідності, можливість
укладання двосторонніх чи багатосторонніх договорів або досягнення
домовленостей, які відповідали б цілям цієї статті, забезпечували
б її дію на практиці і зміцнювали б її положення.
Стаття 47
Передача кримінального провадження
Держави-учасниці розглядають можливість взаємної передачі
провадження з метою кримінального переслідування у зв'язку зі
злочином, визначеним цією Конвенцією, у випадках, коли така
передача відповідає інтересам здійснення правосуддя, зокрема, у
випадках, коли зачіпаються кілька юрисдикцій, з метою об'єднання
кримінальних справ.
Стаття 48
Співробітництво між правоохоронними органами
1. Держави-учасниці тісно співпрацюють одна з одною, діючи
відповідно до своїх внутрішніх правових та адміністративних
систем, з метою підвищення ефективності правоохоронних заходів для
боротьби зі злочинами, визначеними цією Конвенцією.
Держави-учасниці, зокрема, вживають ефективних заходів,
спрямованих на:
a) зміцнення або, в разі необхідності, встановлення каналів
зв'язку між їхніми компетентними органами, установами та службами
для забезпечення безпечного і швидкого обміну інформацією про всі
аспекти злочинів, що визначені цією Конвенцією, у тому числі, якщо
заінтересовані Держави-учасниці будуть вважати це за необхідне,
зв'язки з іншими видами злочинної діяльності;
b) співробітництво з іншими Державами-учасницями в проведенні
розслідувань справ за злочинами, визначеними цією Конвенцією, з
метою виявлення:
i) місцезнаходження та діяльності осіб, що підозрюються в
участі у таких злочинах, або місцезнаходження інших причетних
осіб;
ii) переміщення доходів або майна здобутих злочинним
шляхом;
iii) переміщення майна, знаряддя або інших засобів, які
використовувалися або призначалися для використання під час
вчинення злочинів;
c) надання, у відповідних випадках, необхідних предметів або
необхідної кількості речовин з метою проведення експертизи або
розслідування;
d) обмін, у відповідних випадках, з іншими
Державами-учасницями інформацією про конкретні засоби й методи, що
застосовуються для вчинення злочинів, визначених цією Конвенцією,
у тому числі, використання підроблених посвідчень особи,
фальшивих, змінених або підроблених документів та інших засобів
для приховання діяльності;
e) сприяння ефективній координації між їхніми компетентними
органами, установами та службами й заохочення обміну
співробітниками та іншими експертами, у тому числі, за умови
укладання заінтересованими Державами-учасницями двосторонніх
договорів або досягнення домовленостей, відрядження співробітників
зі зв'язків;
f) обмін інформацією та координація адміністративних та інших
заходів, що вживаються у відповідних випадках з метою своєчасного
виявлення злочинів, визначених цією Конвенцією.
2. З метою практичного застосування цієї Конвенції
Держави-учасниці розглядають можливість укладання двосторонніх чи
багатосторонніх договорів або досягнення домовленостей про
безпосереднє співробітництво між їхніми правоохоронними органами,
а в тих випадках, коли такі договори або домовленості вже є,
внесення змін до них. За відсутності таких договорів або
домовленостей між заінтересованими Державами-учасницями,
Держави-учасниці можуть розглядати цю Конвенцію як підставу для
взаємного співробітництва між правоохоронними органами у справах
щодо злочинів, які визначені цією Конвенцією. У відповідних
випадках Держави-учасниці повною мірою використовують договори або
домовленості, у тому числі механізми міжнародних і регіональних
організацій, для розширення співробітництва між своїми
правоохоронними органами.
3. Держави-учасниці докладають зусиль для співробітництва, у
межах своїх можливостей, з метою протидії визначеним цією
Конвенцією злочинам, що вчиняються з використанням сучасних
технологій.
Стаття 49
Спільні розслідування
Держави-учасниці розглядають можливість укладання
двосторонніх і багатосторонніх договорів і досягнення
домовленостей, на підставі яких у зв'язку зі справами, що є
предметом розслідування, кримінального переслідування або судового
розгляду в одній чи кількох державах, заінтересовані компетентні
органи можуть створювати спільні слідчі групи. За відсутності
таких договорів або домовленостей спільні розслідування можуть
проводитися за окремою для кожного конкретного випадку угодою.
Відповідні Держави-учасниці забезпечують повне дотримання
суверенітету Держави-учасниці, на території якої проводитиметься
таке розслідування.
Стаття 50
Спеціальні методи розслідування
1. З метою ефективної боротьби з корупцією кожна
Держава-учасниця, тією мірою, якою це допускається основними
принципами її правової системи, і за умов, встановлених її
внутрішнім правом, вживає, у межах своєї компетенції, таких
заходів, які можуть бути необхідними, щоб дозволити проведення її
компетентними органами контролю над поставками й, у тих випадках,
коли вона вважає це доречним, використання інших спеціальних
методів розслідування, таких як електронне спостереження або інші
форми спостереження, або таємні операції, на своїй території, а
також визнання доказів, зібраних за допомогою таких методів, в
суді.
2. З метою розслідування злочинів, визначених цією
Конвенцією, Держави-учасниці докладають зусиль до укладання, у
разі необхідності, відповідних двосторонніх чи багатосторонніх
договорів або досягнення домовленостей щодо використання
спеціальних методів розслідування в міжнародному співробітництві.
Такі договори або домовленості укладаються й виконуються з повним
дотриманням принципу суверенної рівності держав і реалізуються у
суворій відповідності до умов цих договорів або домовленостей.
3. За відсутності договору чи домовленості, зазначених у
частині 2 цієї статті, рішення про використання таких спеціальних
методів міжнародного розслідування приймаються в кожному окремому
випадку й можуть, за необхідності, враховувати фінансові
домовленості й договори щодо здійснення юрисдикції
заінтересованими Державами-учасницями.
4. Рішення про використання контролю над міжнародними
поставками можуть, за згодою заінтересованих Держав-учасниць,
включати такі методи, як перехоплення вантажів або засобів і
зберігання їх недоторканими або їхнє вилучення чи заміну, цілком
або частково.
Глава V
Заходи щодо повернення активів
Стаття 51
Загальне положення
Повернення активів відповідно до цієї глави є основоположним
принципом цієї Конвенції, і Держави-учасниці мають з цією метою
якнайширше співпрацювати одна з одною й надавати одна одній
допомогу.
Стаття 52
Запобігання переказам доходів, здобутих злочинним
шляхом, та їх виявлення
1. Без шкоди для положень статті 14 цієї Конвенції кожна
Держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути
необхідними, відповідно до її внутрішнього права, щоб вимагати
від фінансових установ, на які поширюється її юрисдикція,
перевіряти особу клієнтів, вживати обґрунтованих заходів для
встановлення особи власників-бенефіціарів коштів, депонованих у
великому розмірі, і вживати більш жорстких заходів контролю
щодо рахунків, які намагаються відкрити або які відкриті особами,
які мають або мали значні державні повноваження, членами їхніх
сімей і тісно пов'язаними з ними партнерами або від імені
будь-яких перерахованих вище осіб. Такі більш жорсткі заходи
контролю обґрунтовано покликані виявляти підозрілі операції з
метою надання інформації про них компетентним органам, і вони не
повинні тлумачитись як такі, що перешкоджають або забороняють
фінансовим установам вести справи з будь-яким законним клієнтом.
2. З метою сприяння здійсненню заходів, передбачених у
частині 1 цієї статті, кожна Держава-учасниця відповідно до свого
внутрішнього права і, керуючись відповідними ініціативами
регіональних, міжрегіональних та міжнародних організацій з
протидії відмиванню коштів:
a) надає рекомендації щодо тих категорій фізичних або
юридичних осіб, щодо рахунків яких від фінансових установ, на які
поширюється її юрисдикція, очікуватиметься застосування більш
жорстких заходів контролю, щодо видів рахунків й операцій, яким
необхідно приділяти особливу увагу, та щодо відповідних заходів
щодо відкриття й обслуговування рахунків, а також ведення
звітності по рахунках, яких необхідно вжити щодо таких рахунків;
та
b) у відповідних випадках повідомляє фінансовим установам, на
які поширюється її юрисдикція, на запит іншої Держави-учасниці або
з власної ініціативи, про конкретних фізичних або юридичних осіб,
щодо рахунків яких від таких установ очікуватиметься застосування
більш жорстких заходів контролю, на додаток до тих осіб, яких
фінансові установи можуть іншим чином встановити.
3. У контексті пункту "a" частини 2 цієї статті кожна
Держава-учасниця вживає заходів для забезпечення збереження
фінансовими установами протягом відповідного строку, відповідної
звітності щодо рахунків і операцій, до яких причетні особи,
зазначені в частині 1 цієї статті, до якої повинна включатися, як
мінімум, інформація, що стосується особи клієнта, а також,
наскільки це можливо, власника-бенефіціара.
4. З метою запобігання переказам доходів, здобутих злочинним
шляхом, визначеним таким відповідно до цієї Конвенції, та їх
викриття кожна Держава-учасниця вживає відповідних і ефективних
заходів для запобігання, за допомогою своїх регулятивних і
наглядових органів, створенню банків, які не існують фізично і які
не входять до складу будь-якої регульованої державою фінансової
групи. Крім того, Держави-учасниці можуть розглядати можливість
встановлення для своїх фінансових установ вимоги відмовлятися
вступати в кореспондентські банківські відносини з такими
установами або продовжувати такі відносини, а також утримуватись
від встановлення відносин з іноземними фінансовими установами, що
дозволяють використання рахунків банками, які не існують фізично
або які не входять до складу будь-якої регульованої державою
фінансової групи.
5. Кожна Держава-учасниця розглядає можливість створення,
відповідно до свого внутрішнього права, ефективних систем, які
передбачають розкриття фінансової інформації щодо відповідних
державних посадових осіб, і встановлює відповідні санкції за
недотримання цих вимог. Кожна Держава-учасниця також розглядає
можливість вжиття таких заходів, які можуть бути необхідними, щоб
дозволити своїм компетентним органам здійснювати обмін такою
інформацією з компетентними органами інших Держав-учасниць, якщо
це необхідно для розслідування, заявлення прав та вжиття заходів
щодо повернення доходів здобутих злочинним шляхом, визначених цією
Конвенцією.
6. Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких
заходів, які можуть бути необхідними відповідно до її внутрішнього
права, щоб встановити для відповідних державних посадових осіб,
які отримують вигоду або мають право підпису, або інше
повноваження щодо будь-якого фінансового рахунка в будь-якій
іноземній країні, вимогу повідомляти про це відповідним органам і
вести належний облік щодо рахунків. Такі заходи також передбачають
застосування відповідних санкцій за невиконання цих вимог.
Стаття 53
Заходи щодо безпосереднього повернення майна
Кожна Держава-учасниця, відповідно до свого внутрішнього
права:
a) вживає таких заходів, які можуть бути необхідними, щоб
дозволити іншій Державі-учасниці подавати до своїх судів цивільні
позови про встановлення правової підстави або права власності на
майно, придбане в результаті вчинення будь-якого зі злочинів,
визначених цією Конвенцією;
b) вживає таких заходів, які можуть бути необхідними, щоб
дозволити своїм судам засуджувати тих осіб, які вчинили злочини,
визначені цією Конвенцією, до виплати компенсації або
відшкодування збитків іншій Державі-учасниці, якій було завдано
шкоди в результаті таких злочинів; та
c) вживає таких заходів, які можуть бути необхідними, щоб
дозволити своїм судам або компетентним органам, під час винесення
рішень про конфіскацію, визнавати вимоги іншої Держави-учасниці як
законного власника майна, придбаного в результаті вчинення
будь-якого зі злочинів, визначених цією Конвенцією.
Стаття 54
Механізми вилучення майна шляхом міжнародного
співробітництва у питаннях конфіскації
1. Кожна Держава-учасниця з метою надання взаємної правової
допомоги відповідно до статті 55 цієї Конвенції щодо майна,
придбаного в результаті вчинення будь-якого зі злочинів,
визначених цією Конвенцією, або використаного під час вчинення
злочинів, відповідно до свого внутрішнього права:
a) вживає таких заходів, які можуть бути необхідними, щоб
дозволити своїм компетентним органам виконувати постанови про
конфіскацію, винесені судами іншої Держави-учасниці;
b) вживає таких заходів, які можуть бути необхідними, щоб
дозволити своїм компетентним органам, у межах їхньої юрисдикції,
виносити постанови про конфіскацію майна іноземного походження
шляхом винесення судового рішення у справах за злочинами про
відмивання грошових коштів або такими іншими злочинами, які можуть
підпадати під її юрисдикцію, або шляхом використання інших
процедур, дозволених її внутрішнім правом; та
c) розглядає питання про вжиття таких заходів, які можуть
бути необхідними, щоб створити можливість для конфіскації такого
майна без винесення вироку в рамках кримінального провадження у
справах, якщо злочинець не може бути підданий переслідуванню з
причини смерті, переховування або відсутності чи в інших
відповідних випадках.
2. Кожна Держава-учасниця з метою надання взаємної правової
допомоги на запит, зроблений на підставі частини 2 статті 55 цієї
Конвенції, відповідно до свого внутрішнього права:
a) вживає таких заходів, які можуть бути необхідними, щоб
дозволити своїм компетентним органам заморожувати або накладати
арешт на майно відповідно до постанови про заморожування або
арешт, винесеної судом або компетентним органом запитуючої
Держави-учасниці, в якій викладаються обґрунтовані підстави, які
дозволяють запитуваній Державі-учасниці вважати, що є достатні
мотиви для вжиття таких заходів і що по відношенню до цього майна
буде в результаті винесено постанову про конфіскацію для цілей
пункту "a" частини 1 цієї статті;
b) уживає таких заходів, які можуть бути необхідними, щоб
дозволити своїм компетентним органам заморожувати або накладати
арешт на майно на підставі запиту, в якому викладаються
обґрунтовані підстави, які дозволяють запитуваній Державі-учасниці
вважати, що є достатні мотиви для вжиття таких заходів і що по
відношенню до цього майна буде в результаті винесено постанову про
конфіскацію для цілей частини 1 "a" цієї статті; та
c) розглядає питання про вжиття додаткових заходів, щоб
дозволити своїм компетентним органам зберігати майно з метою
конфіскації, наприклад, на підставі іноземної постанови про арешт
або пред'явлення кримінального обвинувачення у зв'язку з
придбанням такого майна.
Стаття 55
Міжнародне співробітництво з метою конфіскації
1. Держава-учасниця, яка одержала від іншої Держави-учасниці,
під юрисдикцію якої підпадає будь-який злочин, визначений цією
Конвенцією, прохання про конфіскацію, зазначене у частині 1 статті
31 цієї Конвенції, доходів, здобутих злочинним шляхом, майна,
знаряддя або інших засобів вчинення злочинів, що знаходяться на її
території, у максимальному обсязі, можливому в рамках її
внутрішньої правової системи:
a) надсилає цей запит своїм компетентним органам з метою
винесення постанови про конфіскацію та, у випадку винесення такої
постанови, виконує її; або
b) надсилає своїм компетентним органам постанову про
конфіскацію, винесену судом на території запитуючої
Держави-учасниці, відповідно до частини 1 статті 31 та пункту "a"
частини 1 статті 54 цієї Конвенції, з метою її виконання в обсязі,
зазначеному в запиті, і в тій мірі, в якій вона стосується
доходів, здобутих злочинним шляхом, майна, обладнання або інших
засобів вчинення злочинів, зазначених у частині 1 статті 31, які
знаходяться на території запитуваної Держави-учасниці.
2. Після одержання запиту, надісланого іншою
Державою-учасницею, під юрисдикцію якої підпадає будь-який злочин,
визначений цією Конвенцією, запитувана Держава-учасниця вживає
заходів для виявлення, відстеження, заморожування або арешту
доходів, здобутих злочинним шляхом, майна, обладнання або інших
засобів вчинення злочинів, зазначених у частині 1 статті 31 цієї
Конвенції, з метою подальшої конфіскації, постанову про що
виносить або запитуюча Держава-учасниця, або, відповідно до запиту
на підставі частини 1 цієї статті, запитувана Держава-учасниця.
3. Положення статті 46 цієї Конвенції застосовуються з
урахуванням відповідних змін до цієї статті. На додаток до
інформації, зазначеної в частині 15 статті 46, запит, надісланий
на підставі цієї статті, повинен містити:
a) щодо запиту, передбаченого в пункті "a" частини 1 цієї
статті, - опис майна, що підлягає конфіскації, у тому числі,
наскільки це можливо, відомості про місцезнаходження та, якщо це
доречно, оціночну вартість майна та виклад фактів, на які
посилається запитуюча Держава-учасниця і які достатні для того,
щоб запитувана Держава-учасниця могла вжити заходів для винесення
постанови відповідно до свого внутрішнього права;
b) щодо запиту, передбаченого в пункті "b" частини 1 цієї
статті, - видана запитуючою Державою-учасницею, юридично чинна
копія постанови про конфіскацію, на якій ґрунтується запит, з
викладенням фактів та інформація щодо обсягу запитуваного
виконання постанови, заява, в якій зазначаються заходи, вжиті
запитуючою Державою-учасницею для надіслання відповідного
повідомлення добросовісним третім особам і забезпечення дотримання
відповідних правових процедур, а також довідка про те, що
постанова про конфіскацію є остаточною;
c) щодо запиту, передбаченого в частині 2 цієї статті, -
виклад фактів, на які посилається запитуюча Держава-учасниця, та
опис запитуваних заходів, а також за наявності юридично допустима
копія постанови, на якій ґрунтується запит.
4. Рішення та заходи, передбачені в частинах 1 і 2 цієї
статті, приймаються запитуваною Державою-учасницею відповідно до
та з дотриманням положень її внутрішнього права і відповідно до її
процесуальних норм або відповідно до будь-яких двосторонніх чи
багатосторонніх договорів або домовленостей, якими вона може бути
зв'язана у відносинах з запитуючою Державою-учасницею.
5. Кожна Держава-учасниця передає Генеральному секретареві
Організації Об'єднаних Націй тексти своїх законів та правил, які
забезпечують реалізацію положень цієї статті, а також в подальшому
тексти будь-яких змін до таких законів і правил або їхній опис.
6. Якщо Держава-учасниця бажає обумовити вжиття заходів,
зазначених у частинах 1 і 2 цієї статті, наявністю відповідного
договору, така Держава-учасниця розглядає цю Конвенцію як
необхідну і достатню договірно-правову підставу.
7. У співробітництві відповідно до цієї статті може бути
також відмовлено або застережні заходи можуть бути скасовані, якщо
запитувана Держава-учасниця не одержує своєчасно достатніх доказів
або якщо майно має мінімальну вартість.
8. До скасування будь-якого застережного заходу, вжитого
відповідно до цієї статті, запитувана Держава-учасниця, якщо це
можливо, надає запитуючій Державі-учасниці можливість викласти
свої обґрунтування на користь продовження застосування такого
заходу.
9. Положення цієї статті не повинні тлумачитися як такі, що
завдають шкоди правам добросовісних третіх осіб.
Стаття 56
Спеціальне співробітництво
Без шкоди для свого внутрішнього права кожна Держава-учасниця
докладає зусиль для вжиття заходів, які дозволяють їй пересилати,
без шкоди для її власного розслідування, кримінального
переслідування або судового розгляду, інформацію про доходи від
злочинів, визначені такими відповідно до цієї Конвенції, іншій
Державі-учасниці без попереднього запиту, якщо вона вважає, що
розкриття такої інформації може сприяти Державі-учасниці, що
одержує її, у порушенні або проведенні розслідування,
кримінального переслідування або судового розгляду або може
привести до надіслання цією Державою-учасницею запиту на підставі
цієї глави Конвенції.
Стаття 57
Повернення активів та розпорядження ними
1. Держава-учасниця відповідно до положень цієї Конвенції та
свого внутрішнього права розпоряджається майном, конфіскованим нею
на підставі статті 31 або статті 55 цієї Конвенції, у тому числі
щодо повернення такого майна його попереднім законним власникам,
відповідно до частини 3 цієї статті.
2. Кожна Держава-учасниця вживає, відповідно до
основоположних принципів свого внутрішнього права, таких
законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними, щоб
дозволити своїм компетентним органам повертати конфісковане майно,
коли вони діють на прохання, надіслане іншою Державою-учасницею,
відповідно до цієї Конвенції, враховуючи права добросовісних
третіх осіб.
3. Відповідно до статей 46 і 55 цієї Конвенції та частин 1 і
2 цієї статті запитувана Держава-учасниця:
a) у випадку розкрадання державних коштів або відмивання
розкрадених державних коштів, як про це йдеться в статтях 17 і 23
цієї Конвенції, якщо конфіскацію було здійснено відповідно до
статті 55 і на підставі остаточного судового рішення, винесеного в
запитуючій Державі-учасниці, причому ця вимога може бути знята
запитуваною Державою-учасницею, - повертає конфісковане майно
запитуючій Державі-учасниці;
b) щодо доходів від будь-якого іншого злочину, визначеного
цією Конвенцією, якщо конфіскацію було здійснено відповідно до
статті 55 цієї Конвенції й на підставі остаточного судового
рішення, винесеного в запитуючій Державі-учасниці, причому ця
вимога може бути знята запитуваною Державою-учасницею, - повертає
конфісковане майно запитуючій Державі-учасниці, якщо запитуюча
Держава-учасниця обґрунтовано доводить запитуваній
Державі-учасниці своє право власності, яке існувало раніше, на
таке конфісковане майно або якщо запитувана Держава-учасниця
визнає шкоду, завдану запитуючій Державі-учасниці, як підставу для
повернення конфіскованого майна;
c) в усіх інших випадках у першочерговому порядку розглядає
питання про повернення конфіскованого майна запитуючій
Державі-учасниці, повернення такого майна його попереднім законним
власникам або виплату компенсації потерпілим від злочину.
4. У відповідних випадках, якщо тільки Держави-учасниці не
приймуть іншого рішення, запитувана Держава-учасниця може
відрахувати обґрунтовані витрати, понесені в ході розслідування,
кримінального переслідування або судового розгляду, які привели до
повернення конфіскованого майна або розпорядження ним відповідно
до цієї статті.
5. У відповідних випадках Держави-учасниці можуть окремо
розглянути можливість укладання в кожному окремому випадку
договорів або взаємоприйнятних домовленостей щодо остаточного
розпорядження конфіскованим майном.
Стаття 58
Підрозділи для збирання оперативної фінансової інформації
Держави-учасниці співробітничають одна з одною з метою
запобігання і боротьби з переказуванням доходів здобутих злочинним
шляхом, визначених цією Конвенцією, а також сприяння використанню
шляхів і способів вилучення таких доходів і з цією метою
розглядають питання про створення підрозділу для збирання
оперативної фінансової інформації, який нестиме відповідальність
за отримання, аналіз та надіслання компетентним органам
повідомлень про підозрілі фінансові операції.
Стаття 59
Двосторонні та багатосторонні договори і домовленості
Держави-учасниці розглядають можливість укладання
двосторонніх чи багатосторонніх договорів або досягнення
домовленостей для підвищення ефективності міжнародного
співробітництва, здійснюваного відповідно до цієї глави Конвенції.
Глава VI
Технічна допомога й обмін інформацією
Стаття 60
Підготовка кадрів і технічна допомога
1. Кожна Держава-учасниця, в межах необхідності, розробляє,
здійснює або удосконалює конкретні програми підготовки персоналу,
який несе відповідальність за запобігання корупції та боротьбу з
нею. Подібні навчальні програми можуть стосуватись, inter alia,
таких сфер:
a) ефективних заходів щодо запобігання, виявлення та
розслідування корупційних діянь, а також покарання за них і
боротьба з ними, у тому числі використання методів збирання
доказів і розслідування;
b) створення потенціалу в галузі розроблення та планування
стратегічної політики протидії корупції;
c) підготовки співробітників компетентних органів з питань
складання прохань про взаємну правову допомогу, які задовольняють
вимоги цієї Конвенції;
d) оцінки та зміцнення установ, керування державною службою
та керування державними фінансами, у тому числі державними
закупівлями та приватним сектором;
e) запобігання переказу доходів, здобутих злочинним шляхом,
визначених цією Конвенцією, а також вилучення таких доходів;
f) виявлення та заморожування операцій з переказування
доходів, здобутих злочинним шляхом, визначених цією Конвенцією;
g) відстеження переміщення доходів здобутих злочинним шляхом,
визначених цією Конвенцією, та методів, що використовуються для
переказу, приховання або утаювання таких доходів;
h) відповідних та ефективних правових й адміністративних
механізмів та методів, які сприяють вилученню доходів, здобутих
злочинним шляхом, визначених цією Конвенцією;
i) методи, що використовуються під час захисту потерпілих і
свідків, які співробітничають з судовими органами; та
j) підготовка працівників в галузі національних і міжнародних
правил та іноземних мов.
2. Держави-учасниці, з урахуванням своїх можливостей,
розглядають питання про надання одна одній найширшої технічної
допомоги, особливо в інтересах країн, що розвиваються, у зв'язку з
їхніми відповідними планами та програмами боротьби з корупцією, у
тому числі матеріальну підтримку та підготовку кадрів у галузях,
зазначених у частині 1 цієї статті, а також підготовку кадрів і
надання допомоги та взаємний обмін відповідним досвідом і
спеціальними знаннями, що сприятиме міжнародному співробітництву
між Державами-учасницями з питань видачі та взаємної правової
допомоги.
3. Держави-учасниці активізують, в міру необхідності,
зусилля, спрямовані на максимальне підвищення ефективності
практичних і навчальних заходів міжнародних і регіональних
організацій та в рамках відповідних двосторонніх і багатосторонніх
договорів або домовленостей.
4. Держави-учасниці розглядають можливість сприяння одна
одній, на запит, у проведенні оцінок, вивчення та дослідження
видів, причин, наслідків та збитків, завданих корупцією у своїх
країнах, з метою розроблення, за участю компетентних органів і
суспільства, стратегій і планів дій щодо боротьби з корупцією.
5. Для сприяння вилученню доходів, здобутих злочинним шляхом,
визначених цією Конвенцією, Держави-учасниці можуть
співробітничати в наданні одна одній імен експертів, які можуть
надавати допомогу в досягненні цієї мети.
6. Держави-учасниці розглядають можливість використання
субрегіональних, регіональних та міжнародних конференцій і
семінарів для сприяння співробітництву й технічній допомозі та
стимулюванню обговорення проблем, що становлять взаємний інтерес,
у тому числі особливих проблем і потреб країн, що розвиваються, та
країн з перехідною економікою.
7. Держави-учасниці розглядають можливість створення
добровільних механізмів з метою надання фінансового сприяння
країнам, що розвиваються, та країнам з перехідною економікою щодо
застосування цієї Конвенції шляхом здійснення програм і проектів у
галузі технічної допомоги.
8. Кожна Держава-учасниця розглядає можливість здійснення
добровільних внесків на потреби Управління Організації Об'єднаних
Націй з наркотиків і злочинності, з метою сприяння через
Управління реалізації програм і проектів, країнам, що
розвиваються, для здійснення цієї Конвенції.
Стаття 61
Збирання та аналіз інформації про корупцію
та обмін такою інформацією
1. Кожна Держава-учасниця розглядає можливість проведення,
консультуючись з експертами, аналізу тенденцій в галузі корупції
на своїй території, а також умов, в яких здійснюються корупційні
злочини.
2. Держави-учасниці, з метою розроблення, наскільки це
можливо, загальних визначень, стандартів і методологій,
розглядають можливість розширення статистичних даних, аналітичних
знань щодо корупції та інформації, у тому числі про оптимальні
види практики у справі запобігання корупції й боротьби з нею, та
обміну ними через посередництво міжнародних і регіональних
організацій.
3. Кожна Держава-учасниця розглядає можливість здійснення
контролю за своєю політикою і за практичними заходами боротьби з
корупцією, а також проведення оцінки їхньої ефективності й
дієвості.
Стаття 62
Інші заходи: здійснення цієї Конвенції шляхом
економічного розвитку й технічної допомоги
1. Держави-учасниці вживають заходів, які сприяють
оптимальному здійсненню цієї Конвенції, наскільки це можливо,
шляхом міжнародного співробітництва з урахуванням негативних
наслідків корупції для суспільства в цілому, у тому числі для його
сталого розвитку.
2. Держави-учасниці, наскільки це можливо й у координації
одна з одною, а також з міжнародними й регіональними
організаціями, докладають конкретних зусиль для:
a) активізації співробітництва на різних рівнях з країнами,
що розвиваються, з метою посилення здатності цих країн до
запобігання корупції та боротьби з нею;
b) розширення фінансової та матеріальної допомоги з метою
підтримання зусиль країн, що розвиваються, у ефективному
недопущенні корупції й боротьби з нею та надання їм допомоги для
успішного здійснення цієї Конвенції;
c) надання технічної допомоги країнам, що розвиваються, та
країнам з перехідною економікою з метою сприяння задоволенню їхніх
потреб у зв'язку зі здійсненням цієї Конвенції. Для цього
Держави-учасниці докладають зусиль для регулярного і добровільного
внесення коштів на рахунок, конкретно призначений для цієї мети в
механізмі фінансування, створеному Організацією Об'єднаних Націй.
Держави-учасниці можуть також розглянути, відповідно до свого
внутрішнього законодавства та положень цієї Конвенції, можливість
переказування на згаданий вище рахунок певної частки грошових
коштів або відповідної вартості доходів або майна здобутих
злочинним шляхом, конфіскованих на підставі положень цієї
Конвенції;
d) заохочення та переконання інших держав і фінансових
установ, у відповідних випадках, до приєднання до них у зусиллях,
яких докладають на підставі цієї статті, у тому числі шляхом
забезпечення країнам, що розвиваються, проведення більшого обсягу
програм підготовки кадрів і сучасного обладнання, з метою
допомогти їм у досягненні цілей цієї Конвенції.
3. Наскільки це можливо, ці заходи не заперечують існуючі
зобов'язання щодо іноземної допомоги або інші домовленості про
фінансове співробітництво на двосторонньому, регіональному або
міжнародному рівні.
4. Держави-учасниці можуть укладати двосторонні чи
багатосторонні договори про матеріально-технічну допомогу, беручи
до уваги фінансові домовленості, необхідні для забезпечення
ефективності міжнародного співробітництва, передбаченого цією
Конвенцією, а також для запобігання й виявлення корупції та
боротьби з нею.
Глава VII
Механізми здійснення
Стаття 63
Конференція Держав - учасниць Конвенції
1. Цим засновується Конференція Держав - учасниць Конвенції з
метою розширення можливостей Держав-учасниць і співробітництва між
ними для досягнення цілей, встановлених цією Конвенцією, а також
сприяння здійсненню цієї Конвенції та нагляду за її здійсненням.
2. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй скликає
Конференцію Держав-учасниць не пізніше, ніж через рік після
набуття чинності цією Конвенцією. Згодом відповідно до правил
процедури, що прийняті Конференцією Держав-учасниць, проводяться
чергові наради Конференції.
3. Конференція Держав-учасниць приймає правила-процедури й
правила, які регулюють здійснення видів діяльності, що зазначені у
цій статті, у тому числі правила, що стосуються допуску й участі
спостерігачів та оплати витрат, понесених ними під час здійснення
цих видів діяльності.
4. Конференція Держав-учасниць погоджує види діяльності,
процедури та методи роботи для досягнення цілей, викладених у
частині 1 цієї статті, у тому числі:
a) сприяння діяльності Держав-учасниць відповідно до статей
60 і 62 та глав II - V цієї Конвенції, у тому числі шляхом
заохочення добровільних внесків;
b) сприяння обміну між Державами-учасницями інформацією про
форми корупції й тенденції в цій галузі, а також про успішні
методи запобігання корупції, боротьби з нею та повернення доходів,
здобутих злочинним шляхом, через опублікування відповідної
інформації, визначеної в цій статті;
c) співробітництво з відповідними міжнародними й
регіональними організаціями та механізмами, а також неурядовими
організаціями;
d) належне використання відповідної інформації, підготовленої
іншими міжнародними й регіональними механізмами з метою
запобігання корупції та боротьби з нею, для уникнення зайвого
дублювання роботи;
e) періодичний розгляд питання про виконання цієї Конвенції
її Державами-учасницями;
f) внесення рекомендацій, які стосуються вдосконалення цієї
Конвенції та її здійснення;
g) врахування потреб Держав-учасниць у технічній допомозі у
зв'язку з виконанням цієї Конвенції та внесення рекомендацій щодо
будь-яких дій, які вона може вважати необхідними у зв'язку з цим.
5. Для цілей частини 4 цієї статті Конференція
Держав-учасниць одержує необхідні відомості про заходи, вжиті
Державами-учасницями в ході виконання цієї Конвенції, про
труднощі, на які вони при цьому натрапили, на підставі наданої
ними інформації й через посередництво додаткових механізмів
нагляду, які можуть створюватися Конференцією Держав-учасниць.
6. Кожна Держава-учасниця надає Конференції Держав-учасниць
інформацію про свої програми, плани та практику, а також про
законодавчі й адміністративні заходи, спрямовані на виконання цієї
Конвенції, як це необхідно Конференції Держав-учасниць.
Конференція Держав-учасниць вивчає питання про найефективніші
шляхи одержання такої інформації та прийняття на її підставі
відповідних рішень, у тому числі, інформацію, одержану від
Держав-учасниць і від компетентних міжнародних організацій. Можуть
бути розглянуті також матеріали, одержані від відповідних
неурядових організацій, належним чином акредитованих відповідно до
процедур, які визначатимуться рішенням Конференції
Держав-учасниць.
7. На підставі частин 4-6 цієї статті Конференція
Держав-учасниць, якщо вона вважатиме за необхідне, засновує
будь-який відповідний механізм або орган з метою сприяння
ефективному здійсненню Конвенції.
Стаття 64
Секретаріат
1. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй
забезпечує необхідне секретарське обслуговування Конференції
Держав - учасниць Конвенції.
2. Секретаріат:
a) надає Конференції Держав-учасниць допомогу в діяльності,
про яку йдеться в статті 63 цієї Конвенції, а також забезпечує
необхідним обслуговуванням сесії Конференції Держав-учасниць;
b) на запит, надає Державам-учасницям допомогу в наданні
інформації Конференції Держав-учасниць, як це передбачено в
частинах 5 і 6 статті 63 цієї Конвенції; та
c) забезпечує необхідну координацію з секретаріатами інших
відповідних міжнародних і регіональних організацій.
Глава VIII
Заключні положення
Стаття 65
Здійснення Конвенції
1. Кожна Держава-учасниця вживає, відповідно до
основоположних принципів свого внутрішнього права, необхідних
заходів, законодавчих й адміністративних, для забезпечення
виконання своїх зобов'язань за цією Конвенцією.
2. Кожна Держава-учасниця може вживати суворіших заходів для
запобігання корупції та боротьби з нею, ніж ті, що передбачені
цією Конвенцією.
Стаття 66
Врегулювання спорів
1. Держави-учасниці докладають зусиль для врегулювання спорів
щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції шляхом
переговорів.
2. Будь-який спір між двома чи більше Державами-учасницями
щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, який не може бути
врегульований шляхом переговорів протягом обґрунтованого строку,
передається на запит однієї з цих Держав-учасниць на арбітражний
розгляд. Якщо протягом шести місяців з моменту запиту про арбітраж
ці Держави-учасниці не зможуть домовитися про його організацію,
будь-яка з цих Держав-учасниць може передати спір до Міжнародного
Суду, звернувшись із заявою відповідно до Статуту Суду
( 995_010 ).
3. Кожна Держава-учасниця може під час підписання,
ратифікації, прийняття або затвердження цієї Конвенції або під час
приєднання до неї заявити про те, що вона не вважає себе зв'язаною
положеннями частини 2 цієї статті. Інші Держави-учасниці не
зв'язані положеннями частини 2 цієї статті щодо будь-якої
Держави-учасниці, яка зробила таке застереження.
4. Держава-учасниця, яка зробила застереження відповідно до
частини 3 цієї статті, може будь-коли зняти це застереження шляхом
надіслання повідомлення Генеральному секретареві Організації
Об'єднаних Націй.
Стаття 67
Підписання, ратифікація, прийняття,
затвердження та приєднання
1. Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами з 9
до 11 грудня 2003 року в Мериді, Мексика, а потім у Центральних
установах Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку до 9 грудня
2005 року.
2. Ця Конвенція також відкрита для підписання регіональними
організаціям економічної інтеграції за умови, що принаймні одна з
держав-учасниць такої організації підписала цю Конвенцію
відповідно до частини 1 цієї статті.
3. Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю або
затвердженню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття
або затвердження здаються на зберігання Генеральному секретареві
Організації Об'єднаних Націй. Регіональна організація економічної
інтеграції може здати на зберігання свою ратифікаційну грамоту або
документ про прийняття або затвердження, якщо принаймні одна з її
держав-членів вчинила так само. Цією ратифікаційною грамотою або
документом про прийняття або затвердження така організація
повідомляє про сферу своєї компетенції щодо питань, врегульованих
цією Конвенцією. Така організація також повідомляє депозитарію про
будь-яку відповідну зміну сфери своєї компетенції.
4. Ця Конвенція відкрита для приєднання будь-якої держави чи
будь-якої регіональної організації економічної інтеграції,
принаймні одна з держав-членів якої є Учасницею цієї Конвенції.
Документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному
секретареві Організації Об'єднаних Націй. Під час приєднання
регіональна організація економічної інтеграції повідомляє про
сферу своєї компетенції щодо питань, врегульованих цією
Конвенцією. Така організація також повідомляє депозитарію про
будь-яку відповідну зміну сфери своєї компетенції.
Стаття 68
Набуття чинності
1. Ця Конвенція набирає чинності на дев'яностий день після
дати здачі на зберігання тридцятої ратифікаційної грамоти або
документа про прийняття, затвердження або приєднання. Для цілей
цієї частини Конвенції будь-яка така грамота або документ, здані
на зберігання регіональною організацією економічної інтеграції, не
розглядаються як додаткові до грамот або документів, що здані на
зберігання державами - членами такої організації.
2. Для кожної держави або регіональної організації
економічної інтеграції, які ратифікують, приймають або
затверджують цю Конвенцію або приєднуються до неї після здачі на
зберігання тридцятої ратифікаційної грамоти або документа про такі
дії, ця Конвенція набирає чинності на тридцятий день після дати
здачі на зберігання такою державою або організацією відповідної
грамоти або документа або в дату набрання чинності цієї Конвенції
відповідно до частини 1 цієї статті в залежності від того, що
настає пізніше.
Стаття 69
Зміни
1. Після закінчення строку п'яти років після набрання
чинності цією Конвенцією Держава-учасниця може запропонувати зміну
й надіслати її Генеральному секретареві Організації Об'єднаних
Націй, який потім пересилає запропоновану зміну Державам-учасницям
і Конференції Держав-учасниць Конвенції з метою розгляду цієї
пропозиції та прийняття рішення щодо нього. Конференція
Держав-учасниць докладає всіх зусиль для досягнення консенсусу
щодо кожної зміни. Якщо всі зусилля щодо досягнення консенсусу
були вичерпані, і згоди не було досягнуто, то, як крайній засіб,
для прийняття зміни необхідна більшість у дві третини голосів
Держав-учасниць, які присутні й беруть участь у голосуванні на
засіданні Конференції Держав-учасниць.
2. З питань, що входять до їхньої компетенції, регіональні
організації економічної інтеграції здійснюють своє право голосу
відповідно до цієї статті, маючи число голосів, рівне числу їхніх
держав-членів, які є Учасницями цієї Конвенції. Такі організації
не здійснюють свого права голосу, якщо їхні держави-члени
здійснюють своє право голосу, і навпаки.
3. Зміна, прийнята відповідно до частини 1 цієї статті,
підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню
Державами-учасницями.
4. Зміна, прийнята відповідно до частини 1 цієї статті,
набуває чинності щодо Держави-учасниці через дев'яносто днів після
дати здачі нею на зберігання Генеральному секретареві Організації
Об'єднаних Націй ратифікаційної грамоти або документа про
прийняття чи затвердження такої зміни.
5. Коли зміна набуває чинності, вона стає обов'язковою для
всіх Держав-учасниць, які висловили згоду на її обов'язковість.
Інші Держави-учасниці продовжують бути зв'язаними положеннями цієї
Конвенції та будь-якими змінами, які вони раніше ратифікували,
прийняли або затвердили.
Стаття 70
Денонсація
1. Держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцію шляхом
надіслання письмового повідомлення Генеральному секретареві
Організації Об'єднаних Націй. Така денонсація набирає чинності
після закінчення одного року після дати одержання повідомлення
Генеральним секретарем.
2. Регіональна організація економічної інтеграції перестає
бути учасницею цієї Конвенції, коли всі її держави-члени
денонсували цю Конвенцію.
Стаття 71
Депозитарій та мови
1. Депозитарієм цієї Конвенції призначається Генеральний
секретар Організації Об'єднаних Націй.
2. Оригінал цієї Конвенції, англійський, арабський,
іспанський, китайський, російський та французький тексти якої є
рівно автентичними, здається на зберігання Генеральному
секретареві Організації Об'єднаних Націй.
НА ПОСВІДЧЕННЯ ЧОГО нижчепідписані, належним чином
уповноважені на те представники, підписали цю Конвенцію.
Конвенция
Организации Объединенных Наций
против коррупции
31 октября 2003 года
Преамбула
Государства - участники настоящей Конвенции, будучи обеспокоены серьезностью порождаемых коррупцией
проблем и угроз для стабильности и безопасности общества, что
подрывает демократические институты и ценности, этические ценности
и справедливость и наносит ущерб устойчивому развитию и
правопорядку, будучи обеспокоены также связями между коррупцией и другими
формами преступности, в частности организованной преступностью и
экономической преступностью, включая отмывание денежных средств, будучи обеспокоены далее случаями коррупции, связанными с
большими объемами активов, которые могут составлять значительную
долю ресурсов государств, и ставящими под угрозу политическую
стабильность и устойчивое развитие этих государств, будучи убеждены в том, что коррупция уже не представляет
собой локальную проблему, а превратилась в транснациональное
явление, которое затрагивает общество и экономику всех стран, что
обусловливает исключительно важное значение международного
сотрудничества в области предупреждения коррупции и борьбы с ней, будучи убеждены также в том, что всеобъемлющий и
многодисциплинарный подход необходим для эффективного
предупреждения коррупции и борьбы с ней, будучи убеждены далее в том, что наличие технической помощи
может играть важную роль в расширении возможностей государств, в
том числе путем усиления потенциала и создания институтов, в
области эффективного предупреждения коррупции и борьбы с ней, будучи убеждены в том, что незаконное приобретение личного
состояния может нанести серьезный ущерб демократическим
институтам, национальной экономике и правопорядку, будучи преисполнены решимости более эффективно предупреждать,
выявлять и пресекать международные переводы незаконно
приобретенных активов и укреплять международное сотрудничество в
принятии мер по возвращению активов, подтверждая основополагающие принципы надлежащего
правоприменения в ходе уголовного производства и гражданского или
административного производства для установления имущественных
прав, учитывая, что предупреждение и искоренение коррупции - это
обязанность всех государств и что для обеспечения эффективности
своих усилий в данной области они должны сотрудничать друг с
другом при поддержке и участии отдельных лиц и групп за пределами
публичного сектора, таких как гражданское общество,
неправительственные организации и организации, функционирующие на
базе общин, учитывая также принципы надлежащего управления публичными
делами и публичным имуществом, справедливости, ответственности и
равенства перед законом и необходимость обеспечения честности и
неподкупности, а также содействия формированию культуры,
отвергающей коррупцию, высоко оценивая работу Комиссии по предупреждению
преступности и уголовному правосудию и Управления Организации
Объединенных Наций по наркотикам и преступности в области
предупреждения коррупции и борьбы с ней, ссылаясь на работу, проводимую другими международными и
региональными организациями в этой области, включая деятельность
Африканского союза, Европейского союза, Лиги арабских государств,
Организации американских государств, Организации экономического
сотрудничества и развития, Совета Европы и Совета по таможенному
сотрудничеству (также известному как Всемирная таможенная
организация), принимая к сведению с признательностью многосторонние
документы по предупреждению коррупции и борьбе с ней, включая, в
частности, Межамериканскую конвенцию о борьбе с коррупцией,
принятую Организацией американских государств 29 марта 1996 года
( 998_089 ), Конвенцию о борьбе с коррупцией, затрагивающей
должностных лиц Европейских сообществ или должностных лиц
государств - членов Европейского союза, принятую Советом
Европейского союза 26 мая 1997 года, Конвенцию о борьбе с подкупом
иностранных должностных лиц в международных коммерческих сделках,
принятую Организацией экономического сотрудничества и развития 21
ноября 1997 года ( 998_154 ), Конвенцию об уголовной
ответственности за коррупцию, принятую Комитетом министров Совета
Европы 27 января 1999 года ( 994_101 ), Конвенцию о
гражданско-правовой ответственности за коррупцию, принятую
Комитетом министров Совета Европы 4 ноября 1999 года ( 994_102 ),
и Конвенцию Африканского союза о предупреждении коррупции и борьбе
с ней, принятую главами государств и правительств Африканского
союза 12 июля 2003 года, приветствуя вступление в силу 29 сентября 2003 года Конвенции
Организации Объединенных Наций против транснациональной
организованной преступности ( 995_789 ), согласились о нижеследующем:
Глава I
Общие положения
Статья 1
Цели
Цели настоящей Конвенции заключаются в следующем: a) содействие принятию и укрепление мер, направленных на
более эффективное и действенное предупреждение коррупции и борьбу
с ней; b) поощрение, облегчение и поддержка международного
сотрудничества и технической помощи в предупреждении коррупции и
борьбе с ней, в том числе принятии мер по возвращению активов; c) поощрение честности и неподкупности, ответственности, а
также надлежащего управления публичными делами и публичным
имуществом.
Статья 2
Термины
Для целей настоящей Конвенции: a) "публичное должностное лицо" означает: i) любое
назначаемое или избираемое лицо, занимающее какую-либо должность в
законодательном, исполнительном, административном или судебном
органе Государства-участника на постоянной или временной основе,
за плату или без оплаты труда, независимо от уровня должности
этого лица; ii) любое другое лицо, выполняющее какую-либо
публичную функцию, в том числе для публичного ведомства или
публичного предприятия, или предоставляющее какую-либо публичную
услугу, как это определяется во внутреннем законодательстве
Государства-участника и как это применяется в соответствующей
области правового регулирования этого Государства-участника; iii)
любое другое лицо, определяемое в качестве "публичного
должностного лица" во внутреннем законодательстве
Государства-участника. Тем не менее для целей принятия некоторых
конкретных мер, предусмотренных главой II настоящей Конвенции,
"публичное должностное лицо" может означать любое лицо,
выполняющее какую-либо публичную функцию или предоставляющее
какую-либо публичную услугу, как это определяется во внутреннем
законодательстве Государства-участника и как это применяется в
соответствующей области правового регулирования этого
Государства-участника; b) "иностранное публичное должностное лицо" означает любое
назначаемое или избираемое лицо, занимающее какую-либо должность в
законодательном, исполнительном, административном или судебном
органе иностранного государства, и любое лицо, выполняющее
какую-либо публичную функцию для иностранного государства, в том
числе для публичного ведомства или публичного предприятия; c) "должностное лицо публичной международной организации"
означает международного гражданского служащего или любое лицо,
которое уполномочено такой организацией действовать от ее имени; d) "имущество" означает любые активы, будь то материальные
или нематериальные, движимые или недвижимые, выраженные в вещах
или в правах, а также юридические документы или акты,
подтверждающие право собственности на такие активы или интерес в
них; e) "доходы от преступления" означают любое имущество,
приобретенное или полученное, прямо или косвенно, в результате
совершения какого-либо преступления; f) "приостановление операций (замораживание)" или "арест"
означают временное запрещение передачи, преобразования, отчуждения
или передвижения имущества, или временное вступление во владение
таким имуществом, или временное осуществление контроля над ним по
постановлению суда или другого компетентного органа; g) "конфискация" означает окончательное лишение имущества по
постановлению суда или другого компетентного органа; h) "основное правонарушение" означает любое правонарушение, в
результате которого были получены доходы, в отношении которых
могут быть совершены указанные в статье 23 настоящей Конвенции
деяния, образующие состав преступления; i) "контролируемая поставка" означает метод, при котором
допускается вывоз, провоз или ввоз на территорию одного или
нескольких государств незаконных или вызывающих подозрение партий
груза с ведома и под надзором их компетентных органов в целях
расследования какого-либо преступления и выявления лиц,
участвующих в совершении этого преступления.
Статья 3
Сфера применения
1. Настоящая Конвенция применяется, в соответствии с ее
положениями, к предупреждению, расследованию и уголовному
преследованию за коррупцию и к приостановлению операций
(замораживанию), аресту, конфискации и возвращению доходов от
преступлений, признанных таковыми в соответствии с настоящей
Конвенцией. 2. Для целей осуществления настоящей Конвенции, если в ней не
предусмотрено иное, не обязательно, чтобы в результате совершения
указанных в ней преступлений был причинен вред или ущерб
государственному имуществу.
Статья 4
Защита суверенитета
1. Государства-участники осуществляют свои обязательства
согласно настоящей Конвенции в соответствии с принципами
суверенного равенства и территориальной целостности государств и
принципом невмешательства во внутренние дела других государств. 2. Ничто в настоящей Конвенции не наделяет
Государство-участника правом осуществлять на территории другого
государства юрисдикцию и функции, которые входят исключительно в
компетенцию органов этого другого государства в соответствии с его
внутренним законодательством.
Глава II
Меры по предупреждению коррупции
Статья 5
Политика и практика предупреждения
и противодействия коррупции
1. Каждое Государство-участник, в соответствии с
основополагающими принципами своей правовой системы, разрабатывает
и осуществляет или проводит эффективную и скоординированную
политику противодействия коррупции, способствующую участию
общества и отражающую принципы правопорядка, надлежащего
управления публичными делами и публичным имуществом, честности и
неподкупности, прозрачности и ответственности. 2. Каждое Государство-участник стремится устанавливать и
поощрять эффективные виды практики, направленные на предупреждение
коррупции. 3. Каждое Государство-участник стремится периодически
проводить оценку соответствующих правовых документов и
административных мер с целью определения их адекватности с точки
зрения предупреждения коррупции и борьбы с ней. 4. Государства-участники, в надлежащих случаях и в
соответствии с основополагающими принципами своих правовых систем,
взаимодействуют друг с другом и с соответствующими международными
и региональными организациями в разработке и содействии
осуществлению мер, указанных в настоящей статье. Это
взаимодействие может включать участие в международных программах и
проектах, направленных на предупреждение коррупции.
Статья 6
Орган или органы по предупреждению
и противодействию коррупции
1. Каждое Государство-участник обеспечивает, в соответствии с
основополагающими принципами своей правовой системы, наличие
органа или, в надлежащих случаях, органов, осуществляющих
предупреждение коррупции с помощью таких мер, как: a) проведение политики, упомянутой в статье 5 настоящей
Конвенции, и, в надлежащих случаях, осуществление надзора и
координации проведения такой политики; b) расширение и распространение знаний по вопросам
предупреждения коррупции. 2. Каждое Государство-участник обеспечивает органу или
органам, упомянутым в пункте 1 настоящей статьи, необходимую
самостоятельность, в соответствии с основополагающими принципами
своей правовой системы, с тем чтобы такой орган или органы могли
выполнять свои функции эффективно и в условиях свободы от любого
ненадлежащего влияния. Следует обеспечить необходимые материальные
ресурсы и специализированный персонал, а также такую подготовку
персонала, какая может потребоваться для выполнения возложенных на
него функций. 3. Каждое Государство-участник сообщает Генеральному
секретарю Организации Объединенных Наций название и адрес органа
или органов, которые могут оказывать другим
Государствам-участникам содействие в разработке и осуществлении
конкретных мер по предупреждению коррупции.
Статья 7
Публичный сектор
1. Каждое Государство-участник стремится, в надлежащих
случаях и в соответствии с основополагающими принципами своей
правовой системы, создавать, поддерживать и укреплять такие
системы приема на работу, набора, прохождения службы, продвижения
по службе и выхода в отставку гражданских служащих и, в надлежащих
случаях, других неизбираемых публичных должностных лиц, какие: a) основываются на принципах эффективности и прозрачности и
на таких объективных критериях, как безупречность работы,
справедливость и способности; b) включают надлежащие процедуры отбора и подготовки кадров
для занятия публичных должностей, которые считаются особенно
уязвимыми с точки зрения коррупции, и ротации, в надлежащих
случаях, таких кадров на таких должностях; c) способствуют выплате надлежащего вознаграждения и
установлению справедливых окладов с учетом уровня экономического
развития Государства-участника; d) способствуют осуществлению образовательных и учебных
программ, с тем чтобы такие лица могли удовлетворять требованиям в
отношении правильного, добросовестного и надлежащего выполнения
публичных функций, а также обеспечивают им специализированную и
надлежащую подготовку, с тем чтобы углубить осознание ими рисков,
которые сопряжены с коррупцией и связаны с выполнением ими своих
функций. Такие программы могут содержать ссылки на кодексы или
стандарты поведения в применимых областях. 2. Каждое Государство-участник также рассматривает
возможность принятия надлежащих законодательных и административных
мер, сообразно целям настоящей Конвенции и в соответствии с
основополагающими принципами своего внутреннего законодательства,
с тем чтобы установить критерии применительно к кандидатам и
выборам на публичные должности. 3. Каждое Государство-участник также рассматривает
возможность принятия надлежащих законодательных и административных
мер, сообразно целям настоящей Конвенции и в соответствии с
основополагающими принципами своего внутреннего законодательства,
с тем чтобы усилить прозрачность в финансировании кандидатур на
избираемые публичные должности и, где это применимо,
финансировании политических партий. 4. Каждое Государство-участник стремится, в соответствии с
основополагающими принципами своего внутреннего законодательства,
создавать, поддерживать и укреплять такие системы, какие
способствуют прозрачности и предупреждают возникновение коллизии
интересов.
Статья 8
Кодексы поведения публичных должностных лиц
1. В целях борьбы с коррупцией каждое Государство-участник
поощряет, среди прочего, неподкупность, честность и
ответственность своих публичных должностных лиц в соответствии с
основополагающими принципами своей правовой системы. 2. В частности, каждое Государство-участник стремится
применять, в рамках своих институциональных и правовых систем,
кодексы или стандарты поведения для правильного, добросовестного и
надлежащего выполнения публичных функций. 3. Для целей осуществления положений настоящей статьи каждое
Государство-участник принимает во внимание, в надлежащих случаях и
в соответствии с основополагающими принципами своей правовой
системы, соответствующие инициативы региональных, межрегиональных
и многосторонних организаций, например Международный кодекс
поведения государственных должностных лиц ( 995_788 ),
содержащийся в приложении к резолюции 51/59 Генеральной Ассамблеи
от 12 декабря 1996 года. 4. Каждое Государство-участник также рассматривает, в
соответствии с основополагающими принципами своего внутреннего
законодательства, возможность установления мер и систем,
способствующих тому, чтобы публичные должностные лица сообщали
соответствующим органам о коррупционных деяниях, о которых им
стало известно при выполнении ими своих функций. 5. Каждое Государство-участник стремится, в надлежащих
случаях и в соответствии с основополагающими принципами своего
внутреннего законодательства, устанавливать меры и системы,
обязывающие публичных должностных лиц представлять соответствующим
органам декларации, среди прочего, о внеслужебной деятельности,
занятиях, инвестициях, активах и о существенных дарах или выгодах,
в связи с которыми может возникать коллизия интересов в отношении
их функций в качестве публичных должностных лиц. 6. Каждое Государство-участник рассматривает возможность
принятия, в соответствии с основополагающими принципами своего
внутреннего законодательства, дисциплинарных или других мер в
отношении публичных должностных лиц, которые нарушают кодексы или
стандарты, установленные в соответствии с настоящей статьей.
Статья 9
Публичные закупки и управление публичными финансами
1. Каждое Государство-участник принимает, в соответствии с
основополагающими принципами своей правовой системы, необходимые
меры для создания надлежащих систем закупок, которые основываются
на прозрачности, конкуренции и объективных критериях принятия
решений и являются эффективными, среди прочего, с точки зрения
предупреждения коррупции. Такие системы, которые могут
предусматривать надлежащие пороговые показатели при их применении,
затрагивают, среди прочего, следующее: a) публичное распространение информации, касающейся
закупочных процедур и контрактов на закупки, включая информацию о
приглашениях к участию в торгах и надлежащую или уместную
информацию о заключении контрактов, с тем чтобы предоставить
потенциальным участникам торгов достаточное время для подготовки и
представления их тендерных заявок; b) установление, заблаговременно, условий участия, включая
критерии отбора и принятия решений о заключении контрактов, а
также правила проведения торгов, и их опубликование; c) применение заранее установленных и объективных критериев в
отношении принятия решений о публичных закупках в целях содействия
последующей проверке правильности применения правил или процедур; d) эффективную систему внутреннего контроля, включая
эффективную систему обжалования, для обеспечения юридических
средств оспаривания и средств правовой защиты в случае
несоблюдения правил или процедур, установленных согласно
настоящему пункту; e) меры регулирования, в надлежащих случаях, вопросов,
касающихся персонала, который несет ответственность за закупки,
например требование о декларировании заинтересованности в
конкретных публичных закупках, процедуры проверки и требования к
профессиональной подготовке. 2. Каждое Государство-участник принимает, в соответствии с
основополагающими принципами своей правовой системы, надлежащие
меры по содействию прозрачности и отчетности в управлении
публичными финансами. Такие меры охватывают, среди прочего,
следующее: a) процедуры утверждения национального бюджета; b) своевременное представление отчетов о поступлениях и
расходах; c) систему стандартов бухгалтерского учета и аудита и
связанного с этим надзора; d) эффективные и действенные системы управления рисками и
внутреннего контроля; и e) в надлежащих случаях, корректировку при несоблюдении
требований, установленных в настоящем пункте. 3. Каждое Государство-участник принимает такие
гражданско-правовые и административные меры, какие могут
потребоваться, в соответствии с основополагающими принципами его
внутреннего законодательства, с тем чтобы обеспечить сохранность
бухгалтерских книг, записей, финансовых ведомостей или другой
документации, касающейся публичных расходов и доходов, и
воспрепятствовать фальсификации такой документации.
Статья 10
Публичная отчетность
С учетом необходимости борьбы с коррупцией каждое
Государство-участник принимает, в соответствии с основополагающими
принципами своего внутреннего законодательства, такие меры, какие
могут потребоваться для усиления прозрачности в его публичной
администрации, в том числе применительно к ее организации,
функционированию и, в надлежащих случаях, процессам принятия
решений. Такие меры могут включать, среди прочего, следующее: a) принятие процедур или правил, позволяющих населению
получать, в надлежащих случаях, информацию об организации,
функционировании и процессах принятия решений публичной
администрации и, с должным учетом соображений защиты частной жизни
и личных данных, о решениях и юридических актах, затрагивающих
интересы населения; b) упрощение административных процедур, в надлежащих случаях,
для облегчения публичного доступа к компетентным органам,
принимающим решения; и c) опубликование информации, которая может включать
периодические отчеты об опасностях коррупции в публичной
администрации.
Статья 11
Меры в отношении судебных органов и органов прокуратуры
1. С учетом независимости судебной власти и ее решающей роли
в борьбе с коррупцией каждое Государство-участник принимает, в
соответствии с основополагающими принципами своей правовой системы
и без ущерба для независимости судебных органов, меры по
укреплению честности и неподкупности судей и работников судебных
органов и недопущению любых возможностей для коррупции среди них.
Такие меры могут включать правила, касающиеся действий судей и
работников судебных органов. 2. Меры, аналогичные тем, которые принимаются в соответствии
с пунктом 1 настоящей статьи, могут внедряться и применяться в
органах прокуратуры в тех Государствах-участниках, в которых они
не входят в состав судебной власти, но пользуются такой же
независимостью, как и судебные органы.
Статья 12
Частный сектор
1. Каждое Государство-участник принимает меры, в соответствии
с основополагающими принципами своего внутреннего
законодательства, по предупреждению коррупции в частном секторе,
усилению стандартов бухгалтерского учета и аудита в частном
секторе и, в надлежащих случаях, установлению эффективных,
соразмерных и оказывающих сдерживающее воздействие
гражданско-правовых, административных или уголовных санкций за
несоблюдение таких мер. 2. Меры, направленные на достижение этих целей, могут
включать, среди прочего, следующее: a) содействие сотрудничеству между правоохранительными
органами и соответствующими частными организациями; b) содействие разработке стандартов и процедур,
предназначенных для обеспечения добросовестности в работе
соответствующих частных организаций, включая кодексы поведения для
правильного, добросовестного и надлежащего осуществления
деятельности предпринимателями и представителями всех
соответствующих профессий и предупреждения возникновения коллизии
интересов, а также для поощрения использования добросовестной
коммерческой практики в отношениях между коммерческими
предприятиями и в договорных отношениях между ними и государством; c) содействие прозрачности в деятельности частных
организаций, включая, в надлежащих случаях, меры по идентификации
юридических и физических лиц, причастных к созданию корпоративных
организаций и управлению ими; d) предупреждение злоупотреблений процедурами, регулирующими
деятельность частных организаций, включая процедуры, касающиеся
субсидий и лицензий, предоставляемых публичными органами для
осуществления коммерческой деятельности; e) предупреждение возникновения коллизии интересов путем
установления ограничений, в надлежащих случаях и на разумный срок,
в отношении профессиональной деятельности бывших публичных
должностных лиц или в отношении работы публичных должностных лиц в
частном секторе после их выхода в отставку или на пенсию, когда
такая деятельность или работа прямо связаны с функциями, которые
такие публичные должностные лица выполняли в период их нахождения
в должности или за выполнением которых они осуществляли надзор; f) обеспечение того, чтобы частные организации, с учетом их
структуры и размера, обладали достаточными механизмами внутреннего
аудиторского контроля для оказания помощи в предупреждении и
выявлении коррупционных деяний и чтобы счета и требуемые
финансовые ведомости таких частных организаций подлежали
применению надлежащих процедур аудита и сертификации. 3. В целях предупреждения коррупции каждое
Государство-участник принимает такие меры, какие могут
потребоваться, в соответствии с его внутренним законодательством и
правилами, регулирующими ведение бухгалтерского учета,
представление финансовой отчетности, а также стандарты
бухгалтерского учета и аудита, для запрещения следующих действий,
осуществляемых в целях совершения любого из преступлений,
признанных таковыми в соответствии с настоящей Конвенцией: a) создание неофициальной отчетности; b) проведение неучтенных или неправильно зарегистрированных
операций; c) ведение учета несуществующих расходов; d) отражение обязательств, объект которых неправильно
идентифицирован; e) использование поддельных документов; и f) намеренное уничтожение бухгалтерской документации ранее
сроков, предусмотренных законодательством. 4. Каждое Государство-участник отказывает в освобождении от
налогообложения в отношении расходов, представляющих собой взятки,
которые являются одним из элементов состава преступлений,
признанных таковыми в соответствии со статьями 15 и 16 настоящей
Конвенции, и, в надлежащих случаях, в отношении других расходов,
понесенных в целях содействия коррупционным деяниям.
Статья 13
Участие общества
1. Каждое Государство-участник принимает надлежащие меры, в
пределах своих возможностей и в соответствии с основополагающими
принципами своего внутреннего законодательства, для содействия
активному участию отдельных лиц и групп за пределами публичного
сектора, таких как гражданское общество, неправительственные
организации и организации, функционирующие на базе общин, в
предупреждении коррупции и борьбе с ней и для углубления понимания
обществом факта существования, причин и опасного характера
коррупции, а также создаваемых ею угроз. Это участие следует
укреплять с помощью таких мер, как: a) усиление прозрачности и содействие вовлечению населения в
процессы принятия решений; b) обеспечение для населения эффективного доступа к
информации; c) проведение мероприятий по информированию населения,
способствующих созданию атмосферы нетерпимости в отношении
коррупции, а также осуществление программ публичного образования,
включая учебные программы в школах и университетах; d) уважение, поощрение и защита свободы поиска, получения,
опубликования и распространения информации о коррупции. Могут
устанавливаться определенные ограничения этой свободы, но только
такие ограничения, какие предусмотрены законом и являются
необходимыми: i) для уважения прав или репутации других лиц; ii) для защиты национальной безопасности, или публичного
порядка, или охраны здоровья или нравственности населения. 2. Каждое Государство-участник принимает надлежащие меры для
обеспечения того, чтобы соответствующие органы по противодействию
коррупции, о которых говорится в настоящей Конвенции, были
известны населению, и обеспечивает доступ к таким органам для
представления им сообщений, в том числе анонимно, о любых случаях,
которые могут рассматриваться в качестве представляющих собой
какое-либо из преступлений, признанных таковыми в соответствии с
настоящей Конвенцией.
Статья 14
Меры по предупреждению отмывания денежных средств
1. Каждое Государство-участник: a) устанавливает всеобъемлющий внутренний режим регулирования
и надзора в отношении банков и небанковских финансовых учреждений,
в том числе физических или юридических лиц, предоставляющих
официальные или неофициальные услуги в связи с переводом денежных
средств или ценностей, а также, в надлежащих случаях, других
органов, являющихся особо уязвимыми с точки зрения отмывания
денежных средств, в пределах своей компетенции, в целях
недопущения и выявления всех форм отмывания денежных средств,
причем такой режим основывается в первую очередь на требованиях в
отношении идентификации личности клиента и, в надлежащих случаях,
собственника-бенефициара, ведения отчетности и предоставления
сообщений о подозрительных сделках; b) без ущерба для статьи 46 настоящей Конвенции,
обеспечивает, чтобы административные, регулирующие,
правоохранительные и другие органы, ведущие борьбу с отмыванием
денежных средств (в том числе, когда это соответствует внутреннему
законодательству, и судебные органы) были способны осуществлять
сотрудничество и обмен информацией на национальном и международном
уровнях на условиях, устанавливаемых его внутренним
законодательством, и в этих целях рассматривает вопрос об
учреждении подразделения по финансовой оперативной информации,
которое будет действовать в качестве национального центра для
сбора, анализа и распространения информации, касающейся возможных
случаев отмывания денежных средств. 2. Государства-участники рассматривают вопрос о применении
практически возможных мер по выявлению перемещения наличных
денежных средств и соответствующих оборотных инструментов через их
границы и по контролю за таким перемещением при условии соблюдения
гарантий, направленных на обеспечение надлежащего использования
информации, и не создавая каких-либо препятствий перемещению
законного капитала. Такие меры могут включать требование о том,
чтобы физические лица и коммерческие предприятия сообщали о
трансграничных переводах значительных объемов наличных денежных
средств и передачах соответствующих оборотных инструментов. 3. Государства-участники рассматривают вопрос о применении
надлежащих и практически возможных мер для установления требования
о том, чтобы финансовые учреждения, включая учреждения по переводу
денежных средств: a) включали в формуляры для электронного перевода средств и
связанные с ними сообщения точную и содержательную информацию об
отправителе; b) сохраняли такую информацию по всей цепочке осуществления
платежа; и c) проводили углубленную проверку переводов средств в случае
отсутствия полной информации об отправителе. 4. При установлении внутреннего режима регулирования и
надзора согласно положениям настоящей статьи и без ущерба для
любой другой статьи настоящей Конвенции Государствам-участникам
предлагается руководствоваться соответствующими инициативами
региональных, межрегиональных и многосторонних организаций,
направленными против отмывания денежных средств. 5. Государства-участники стремятся к развитию и поощрению
глобального, регионального, субрегионального и двустороннего
сотрудничества между судебными и правоохранительными органами, а
также органами финансового регулирования в целях борьбы с
отмыванием денежных средств.
Глава III
Криминализация и правоохранительная деятельность
Статья 15
Подкуп национальных публичных должностных лиц
Каждое Государство-участник принимает такие законодательные и
другие меры, какие могут потребоваться, с тем чтобы признать в
качестве уголовно наказуемых следующие деяния, когда они
совершаются умышленно: a) обещание, предложение или предоставление публичному
должностному лицу, лично или через посредников, какого-либо
неправомерного преимущества для самого должностного лица или иного
физического или юридического лица, с тем чтобы это должностное
лицо совершило какое-либо действие или бездействие при выполнении
своих должностных обязанностей; b) вымогательство или принятие публичным должностным лицом,
лично или через посредников, какого-либо неправомерного
преимущества для самого должностного лица или иного физического
или юридического лица, с тем чтобы это должностное лицо совершило
какое-либо действие или бездействие при выполнении своих
должностных обязанностей.
Статья 16
Подкуп иностранных публичных должностных лиц
и должностных лиц публичных международных организаций
1. Каждое Государство-участник принимает такие
законодательные и другие меры, какие могут потребоваться, с тем
чтобы признать в качестве уголовно наказуемых деяний, когда они
совершаются умышленно, обещание, предложение или предоставление
иностранному публичному должностному лицу или должностному лицу
публичной международной организации, лично или через посредников,
какого-либо неправомерного преимущества для самого должностного
лица или иного физического или юридического лица, с тем чтобы это
должностное лицо совершило какое-либо действие или бездействие при
выполнении своих должностных обязанностей для получения или
сохранения коммерческого или иного неправомерного преимущества в
связи с ведением международных дел. 2. Каждое Государство-участник рассматривает возможность
принятия таких законодательных и других мер, какие могут
потребоваться, с тем чтобы признать в качестве уголовно
наказуемого деяния, когда оно совершается умышленно,
вымогательство или принятие иностранным публичным должностным
лицом или должностным лицом публичной международной организации,
лично или через посредников, какого-либо неправомерного
преимущества для самого должностного лица или иного физического
или юридического лица, с тем чтобы это должностное лицо совершило
какое-либо действие или бездействие при выполнении своих
должностных обязанностей.
Статья 17
Хищение, неправомерное присвоение или иное нецелевое
использование имущества публичным должностным лицом
Каждое Государство-участник принимает такие законодательные и
другие меры, какие могут потребоваться, с тем чтобы признать в
качестве уголовно наказуемых деяний, когда они совершаются
умышленно, хищение, неправомерное присвоение или иное нецелевое
использование публичным должностным лицом в целях извлечения
выгоды для себя самого или другого физического или юридического
лица какого-либо имущества, публичных или частных средств, или
ценных бумаг, или любого другого ценного предмета, находящихся в
ведении этого публичного должностного лица в силу его служебного
положения.
Статья 18
Злоупотребление влиянием в корыстных целях
Каждое Государство-участник рассматривает возможность
принятия таких законодательных и других мер, какие могут
потребоваться, с тем чтобы признать в качестве уголовно наказуемых
следующие деяния, когда они совершаются умышленно: a) обещание, предложение или предоставление публичному
должностному лицу или любому другому лицу, лично или через
посредников, какого-либо неправомерного преимущества, с тем чтобы
это публичное должностное лицо или такое другое лицо злоупотребило
своим действительным или предполагаемым влиянием с целью получения
от администрации или публичного органа Государства-участника
какого-либо неправомерного преимущества для первоначального
инициатора таких действий или любого другого лица; b) вымогательство или принятие публичным должностным лицом
или любым другим лицом, лично или через посредников, какого-либо
неправомерного преимущества для себя самого или для другого лица,
с тем чтобы это публичное должностное лицо или такое другое лицо
злоупотребило своим действительным или предполагаемым влиянием с
целью получения от администрации или публичного органа
Государства-участника какого-либо неправомерного преимущества.
Статья 19
Злоупотребление служебным положением
Каждое Государство-участник рассматривает возможность
принятия таких законодательных и других мер, какие могут
потребоваться, с тем чтобы признать в качестве уголовно
наказуемого деяния, когда оно совершается умышленно,
злоупотребление служебными полномочиями или служебным положением,
т. е. совершение какого-либо действия или бездействия, в нарушение
законодательства, публичным должностным лицом при выполнении своих
функций с целью получения какого-либо неправомерного преимущества
для себя самого или иного физического или юридического лица.
Статья 20
Незаконное обогащение
При условии соблюдения своей конституции и основополагающих
принципов своей правовой системы каждое Государство-участник
рассматривает возможность принятия таких законодательных и других
мер, какие могут потребоваться, с тем чтобы признать в качестве
уголовно наказуемого деяния, когда оно совершается умышленно,
незаконное обогащение, т. е. значительное увеличение активов
публичного должностного лица, превышающее его законные доходы,
которое оно не может разумным образом обосновать.
Статья 21
Подкуп в частном секторе
Каждое Государство-участник рассматривает возможность
принятия таких законодательных и других мер, какие могут
потребоваться, с тем чтобы признать в качестве уголовно наказуемых
следующие деяния, когда они совершаются умышленно в ходе
экономической, финансовой или коммерческой деятельности: a) обещание, предложение или предоставление, лично или через
посредников, какого-либо неправомерного преимущества любому лицу,
которое руководит работой организации частного сектора или
работает, в любом качестве, в такой организации, для самого такого
лица или другого лица, с тем чтобы это лицо совершило, в нарушение
своих обязанностей, какое-либо действие или бездействие; b) вымогательство или принятие, лично или через посредников,
какого-либо неправомерного преимущества любым лицом, которое
руководит работой организации частного сектора или работает, в
любом качестве, в такой организации, для самого такого лица или
другого лица, с тем чтобы это лицо совершило, в нарушение своих
обязанностей, какое-либо действие или бездействие.
Статья 22
Хищение имущества в частном секторе
Каждое Государство-участник рассматривает возможность
принятия таких законодательных и других мер, какие могут
потребоваться, с тем чтобы признать в качестве уголовно
наказуемого деяния, когда оно совершается умышленно в ходе
экономической, финансовой или коммерческой деятельности, хищение
лицом, которое руководит работой организации частного сектора или
работает, в любом качестве, в такой организации, какого-либо
имущества, частных средств, или ценных бумаг, или любого другого
ценного предмета, находящихся в ведении этого лица в силу его
служебного положения.
Статья 23
Отмывание доходов от преступлений
1. Каждое Государство-участник принимает, в соответствии с
основополагающими принципами своего внутреннего законодательства,
такие законодательные и другие меры, какие могут потребоваться, с
тем чтобы признать в качестве уголовно наказуемых следующие
деяния, когда они совершаются умышленно: a) i) конверсию или перевод имущества, если известно, что
такое имущество представляет собой доходы от преступлений, в целях
сокрытия или утаивания преступного источника этого имущества или в
целях оказания помощи любому лицу, участвующему в совершении
основного правонарушения, с тем чтобы оно могло уклониться от
ответственности за свои деяния;
ii) сокрытие или утаивание подлинного характера,
источника, местонахождения, способа распоряжения, перемещения,
прав на имущество или его принадлежность, если известно, что такое
имущество представляет собой доходы от преступлений; b) при условии соблюдения основных принципов своей правовой
системы:
i) приобретение, владение или использование имущества,
если в момент его получения известно, что такое имущество
представляет собой доходы от преступлений;
ii) участие, причастность или вступление в сговор с целью
совершения любого из преступлений, признанных таковыми в
соответствии с настоящей статьей, покушение на его совершение, а
также пособничество, подстрекательство, содействие или дача
советов при его совершении. 2. Для целей осуществления или применения пункта 1 настоящей
статьи: a) каждое Государство-участник стремится применять пункт 1
настоящей статьи к самому широкому кругу основных правонарушений; b) каждое Государство-участник включает в число основных
правонарушений, как минимум, всеобъемлющий круг преступлений,
признанных таковыми в соответствии с настоящей Конвенцией; c) для целей подпункта (b) выше основные правонарушения
включают преступления, совершенные как в пределах, так и за
пределами юрисдикции соответствующего Государства-участника.
Однако преступления, совершенные за пределами юрисдикции
какого-либо Государства-участника, представляют собой основные
правонарушения только при условии, что соответствующее деяние
является уголовно наказуемым согласно внутреннему законодательству
государства, в котором оно совершено, и было бы уголовно
наказуемым согласно внутреннему законодательству
Государства-участника, в котором осуществляется или применяется
настоящая статья, если бы оно было совершено в нем; d) каждое Государство-участник представляет Генеральному
секретарю Организации Объединенных Наций тексты своих законов,
обеспечивающих осуществление положений настоящей статьи, а также
тексты любых последующих изменений к таким законам или их
описание; e) если этого требуют основополагающие принципы внутреннего
законодательства Государства-участника, то можно предусмотреть,
что преступления, указанные в пункте 1 настоящей статьи, не
относятся к лицам, совершившим основное правонарушение.
Статья 24
Сокрытие
Без ущерба для положений статьи 23 настоящей Конвенции каждое
Государство-участник рассматривает возможность принятия таких
законодательных и других мер, какие могут потребоваться, с тем
чтобы признать в качестве уголовно наказуемых деяний, когда они
совершаются умышленно после совершения любого из преступлений,
признанных таковыми в соответствии с настоящей Конвенцией, без
участия в совершении таких преступлений, сокрытие или непрерывное
удержание имущества, если соответствующему лицу известно, что
такое имущество получено в результате любого из преступлений,
признанных таковыми в соответствии с настоящей Конвенцией.
Статья 25
Воспрепятствование осуществлению правосудия
Каждое Государство-участник принимает такие законодательные и
другие меры, какие могут потребоваться, с тем чтобы признать в
качестве уголовно наказуемых следующие деяния, когда они
совершаются умышленно: a) применение физической силы, угроз или запугивания или
обещание, предложение или предоставление неправомерного
преимущества с целью склонения к даче ложных показаний или
вмешательства в процесс дачи показаний или представления
доказательств в ходе производства в связи с совершением
преступлений, признанных таковыми в соответствии с настоящей
Конвенцией; b) применение физической силы, угроз или запугивания с целью
вмешательства в выполнение должностных обязанностей должностным
лицом судебных или правоохранительных органов в ходе производства
в связи с совершением преступлений, признанных таковыми в
соответствии с настоящей Конвенцией. Ничто в настоящем подпункте
не наносит ущерба праву Государств-участников иметь
законодательство, обеспечивающее защиту других категорий публичных
должностных лиц.
Статья 26
Ответственность юридических лиц
1. Каждое Государство-участник принимает такие меры, какие, с
учетом его правовых принципов, могут потребоваться для
установления ответственности юридических лиц за участие в
преступлениях, признанных таковыми в соответствии с настоящей
Конвенцией. 2. При условии соблюдения правовых принципов
Государства-участника ответственность юридических лиц может быть
уголовной, гражданско-правовой или административной. 3. Возложение такой ответственности не наносит ущерба
уголовной ответственности физических лиц, совершивших
преступления. 4. Каждое Государство-участник, в частности, обеспечивает
применение в отношении юридических лиц, привлекаемых к
ответственности в соответствии с настоящей статьей, эффективных,
соразмерных и оказывающих сдерживающее воздействие уголовных или
неуголовных санкций, включая денежные санкции.
Статья 27
Участие и покушение
1. Каждое Государство-участник принимает такие
законодательные и другие меры, какие могут потребоваться, с тем
чтобы признать в качестве уголовно наказуемого деяния, в
соответствии со своим внутренним законодательством, участие в
любом качестве, например, в качестве сообщника, пособника или
подстрекателя, в совершении какого-либо преступления, признанного
таковым в соответствии с настоящей Конвенцией. 2. Каждое Государство-участник может принять такие
законодательные и другие меры, какие могут потребоваться, с тем
чтобы признать в качестве уголовно наказуемого деяния, в
соответствии со своим внутренним законодательством, любое
покушение на совершение какого-либо преступления, признанного
таковым в соответствии с настоящей Конвенцией. 3. Каждое Государство-участник может принять такие
законодательные и другие меры, какие могут потребоваться, с тем
чтобы признать в качестве уголовно наказуемого деяния, в
соответствии со своим внутренним законодательством, приготовление
к совершению какого-либо преступления, признанного таковым в
соответствии с настоящей Конвенцией.
Статья 28
Осознание, намерение и умысел как элементы преступления
Осознание, намерение или умысел, требуемые в качестве
элементов какого-либо преступления, признанного таковым в
соответствии с настоящей Конвенцией, могут быть установлены из
объективных фактических обстоятельств дела.
Статья 29
Срок давности
Каждое Государство-участник, в надлежащих случаях,
устанавливает согласно своему внутреннему законодательству
длительный срок давности для возбуждения производства в отношении
любых преступлений, признанных таковыми в соответствии с настоящей
Конвенцией, и устанавливает более длительный срок давности или
возможность приостановления течения срока давности в тех случаях,
когда лицо, подозреваемое в совершении преступления, уклоняется от
правосудия.
Статья 30
Преследование, вынесение судебного решения и санкции
1. Каждое Государство-участник за совершение какого-либо
преступления, признанного таковым в соответствии с настоящей
Конвенцией, предусматривает применение таких уголовных санкций,
которые учитывают степень опасности этого преступления. 2. Каждое Государство-участник принимает такие меры, какие
могут потребоваться, с тем чтобы установить или обеспечить, в
соответствии со своей правовой системой и конституционными
принципами, надлежащую сбалансированность между любыми
иммунитетами или юрисдикционными привилегиями, предоставленными
его публичным должностным лицам в связи с выполнением ими своих
функций, и возможностью, в случае необходимости, осуществлять
эффективное расследование и уголовное преследование и выносить
судебное решение в связи с преступлениями, признанными таковыми в
соответствии с настоящей Конвенцией. 3. Каждое Государство-участник стремится обеспечить
использование любых предусмотренных в его внутреннем
законодательстве дискреционных юридических полномочий, относящихся
к уголовному преследованию лиц за преступления, признанные
таковыми в соответствии с настоящей Конвенцией, для достижения
максимальной эффективности правоохранительных мер в отношении этих
преступлений и с должным учетом необходимости воспрепятствовать
совершению таких преступлений. 4. Применительно к преступлениям, признанным таковыми в
соответствии с настоящей Конвенцией, каждое Государство-участник
принимает надлежащие меры, в соответствии со своим внутренним
законодательством и с должным учетом прав защиты, в целях
обеспечения того, чтобы условия, устанавливаемые в связи с
решениями об освобождении до суда или до принятия решения по
кассационной жалобе или протесту, учитывали необходимость
обеспечения присутствия обвиняемого в ходе последующего уголовного
производства. 5. Каждое Государство-участник учитывает степень опасности
соответствующих преступлений при рассмотрении вопроса о
возможности досрочного или условного освобождения лиц, осужденных
за такие преступления. 6. Каждое Государство-участник в той мере, в которой это
соответствует основополагающим принципам его правовой системы,
рассматривает возможность установления процедур, с помощью которых
публичное должностное лицо, обвиненное в совершении преступления,
признанного таковым в соответствии с настоящей Конвенцией, может
быть в надлежащих случаях смещено, временно отстранено от
выполнения служебных обязанностей или переведено на другую
должность соответствующим органом, с учетом необходимости уважения
принципа презумпции невиновности. 7. Когда это является обоснованным с учетом степени опасности
преступления, каждое Государство-участник в той мере, в какой это
отвечает основополагающим принципам его правовой системы,
рассматривает возможность установления процедур для лишения на
определенный срок, установленный в его внутреннем
законодательстве, по решению суда или с помощью любых других
надлежащих средств, лиц, осужденных за преступления, признанные
таковыми в соответствии с настоящей Конвенцией, права: a) занимать публичную должность; и b) занимать должность в каком-либо предприятии, полностью или
частично находящемся в собственности государства. 8. Пункт 1 настоящей статьи не наносит ущерба осуществлению
компетентными органами дисциплинарных полномочий в отношении
гражданских служащих. 9. Ничто, содержащееся в настоящей Конвенции, не затрагивает
принципа, согласно которому определение преступлений, признанных
таковыми в соответствии с настоящей Конвенцией, и применимых
юридических возражений или других правовых принципов, определяющих
правомерность деяний, входит в сферу внутреннего законодательства
каждого Государства-участника, а уголовное преследование и
наказание за такие преступления осуществляются в соответствии с
этим законодательством. 10. Государства-участники стремятся содействовать
реинтеграции в общество лиц, осужденных за преступления,
признанные таковыми в соответствии с настоящей Конвенцией.
Статья 31
Приостановление операций (замораживание), арест и конфискация
1. Каждое Государство-участник принимает, в максимальной
степени, возможной в рамках его внутренней правовой системы, такие
меры, какие могут потребоваться для обеспечения возможности
конфискации: a) доходов от преступлений, признанных таковыми в
соответствии с настоящей Конвенцией, или имущества, стоимость
которого соответствует стоимости таких доходов; b) имущества, оборудования и других средств, использовавшихся
или предназначавшихся для использования при совершении
преступлений, признанных таковыми в соответствии с настоящей
Конвенцией. 2. Каждое Государство-участник принимает такие меры, какие
могут потребоваться для обеспечения возможности выявления,
отслеживания, замораживания или ареста любого из перечисленного в
пункте 1 настоящей статьи с целью последующей конфискации. 3. Каждое Государство-участник принимает, в соответствии с
его внутренним законодательством, такие законодательные и другие
меры, какие могут потребоваться для регулирования управления
компетентными органами замороженным, арестованным или
конфискованным имуществом, указанным в пунктах 1 и 2 настоящей
статьи. 4. Если такие доходы от преступлений были превращены или
преобразованы, частично или полностью, в другое имущество, то
меры, указанные в настоящей статье, применяются в отношении такого
имущества. 5. Если такие доходы от преступлений были приобщены к
имуществу, приобретенному из законных источников, то конфискации,
без ущерба для любых полномочий, касающихся замораживания или
ареста, подлежит та часть имущества, которая соответствует
оцененной стоимости приобщенных доходов. 6. К прибыли или другим выгодам, которые получены от таких
доходов от преступлений, от имущества, в которое были превращены
или преобразованы такие доходы от преступлений, или от имущества,
к которому были приобщены такие доходы от преступлений, также
применяются меры, указанные в настоящей статье, таким же образом и
в той же степени, как и в отношении доходов от преступлений. 7. Для целей настоящей статьи и статьи 55 настоящей Конвенции
каждое Государство-участник уполномочивает свои суды или другие
компетентные органы издавать постановления о представлении или
аресте банковских, финансовых или коммерческих документов.
Государство-участник не уклоняется от принятия мер в соответствии
с положениями настоящего пункта, ссылаясь на необходимость
сохранения банковской тайны. 8. Государства-участники могут рассмотреть возможность
установления требования о том, чтобы лицо, совершившее
преступление, доказало законное происхождение таких предполагаемых
доходов от преступления или другого имущества, подлежащего
конфискации, в той мере, в какой такое требование соответствует
основополагающим принципам их внутреннего законодательства и
характеру судебного и иного разбирательства. 9. Положения настоящей статьи не толкуются таким образом,
чтобы наносился ущерб правам добросовестных третьих сторон. 10. Ничто, содержащееся в настоящей статье, не затрагивает
принципа, согласно которому меры, о которых в ней говорится,
определяются и осуществляются в соответствии с положениями
внутреннего законодательства Государства-участника и при условии
их соблюдения.
Статья 32
Защита свидетелей, экспертов и потерпевших
1. Каждое Государство-участник принимает надлежащие меры, в
соответствии со своей внутренней правовой системой и в пределах
своих возможностей, с тем чтобы обеспечить эффективную защиту от
вероятной мести или запугивания в отношении свидетелей и
экспертов, которые дают показания в связи с преступлениями,
признанными таковыми в соответствии с настоящей Конвенцией, и, в
надлежащих случаях, в отношении их родственников и других близких
им лиц. 2. Меры, предусмотренные в пункте 1 настоящей статьи, без
ущерба для прав обвиняемого, в том числе для права на надлежащее
разбирательство, могут, среди прочего, включать: a) установление процедур для физической защиты таких лиц,
например - в той мере, в какой это необходимо и практически
осуществимо, - для их переселения в другое место, и принятие таких
положений, какие разрешают, в надлежащих случаях, не разглашать
информацию, касающуюся личности и местонахождения таких лиц, или
устанавливают ограничения на такое разглашение информации; b) принятие правил доказывания, позволяющих свидетелям и
экспертам давать показания таким образом, который обеспечивает
безопасность таких лиц, например разрешение давать показания с
помощью средств связи, таких как видеосвязь или другие надлежащие
средства. 3. Государства-участники рассматривают возможность заключения
с другими государствами соглашений или договоренностей
относительно переселения лиц, указанных в пункте 1 настоящей
статьи. 4. Положения настоящей статьи применяются также в отношении
потерпевших в той мере, в какой они являются свидетелями. 5. Каждое Государство-участник создает, при условии
соблюдения своего внутреннего законодательства, возможности для
изложения и рассмотрения мнений и опасений потерпевших на
соответствующих стадиях уголовного производства в отношении лиц,
совершивших преступления, таким образом, чтобы это не наносило
ущерба правам защиты.
Статья 33
Защита лиц, сообщающих информацию
Каждое Государство-участник рассматривает возможность
включения в свою внутреннюю правовую систему надлежащих мер для
обеспечения защиты любых лиц, добросовестно и на разумных
основаниях сообщающих компетентным органам о любых фактах,
связанных с преступлениями, признанными таковыми в соответствии с
настоящей Конвенцией, от любого несправедливого обращения.
Статья 34
Последствия коррупционных деяний
С надлежащим учетом добросовестно приобретенных прав третьих
сторон каждое Государство-участник принимает меры, в соответствии
с основополагающими принципами своего внутреннего
законодательства, с тем чтобы урегулировать вопрос о последствиях
коррупции. В этом контексте Государства-участники могут
рассматривать коррупцию в качестве фактора, имеющего значение в
производстве для аннулирования или расторжения контрактов, или
отзыва концессий или других аналогичных инструментов, или принятия
иных мер по исправлению создавшегося положения.
Статья 35
Компенсация ущерба
Каждое Государство-участник принимает такие меры, какие могут
потребоваться, в соответствии с принципами его внутреннего
законодательства, для обеспечения того, чтобы юридические или
физические лица, которые понесли ущерб в результате какого-либо
коррупционного деяния, имели право возбудить производство в
отношении лиц, несущих ответственность за этот ущерб, для
получения компенсации.
Статья 36
Специализированные органы
Каждое Государство-участник обеспечивает, в соответствии с
основополагающими принципами своей правовой системы, наличие
органа или органов или лиц, специализирующихся на борьбе с
коррупцией с помощью правоохранительных мер. Такому органу или
органам или лицам обеспечивается необходимая самостоятельность, в
соответствии с основополагающими принципами правовой системы
Государства-участника, с тем чтобы они могли выполнять свои
функции эффективно и без какого-либо ненадлежащего влияния. Такие
лица или сотрудники такого органа или органов должны обладать
надлежащей квалификацией и ресурсами для выполнения своих задач.
Статья 37
Сотрудничество с правоохранительными органами
1. Каждое Государство-участник принимает надлежащие меры для
того, чтобы поощрять лиц, которые участвуют или участвовали в
совершении какого-либо преступления, признанного таковым в
соответствии с настоящей Конвенцией, к предоставлению информации,
полезной для компетентных органов в целях расследования и
доказывания, и предоставлению фактической, конкретной помощи
компетентным органам, которая может способствовать лишению
преступников доходов от преступлений и принятию мер по возвращению
таких доходов. 2. Каждое Государство-участник рассматривает вопрос о том,
чтобы предусмотреть возможность смягчения, в надлежащих случаях,
наказания обвиняемого лица, которое существенным образом
сотрудничает в расследовании или уголовном преследовании в связи с
каким-либо преступлением, признанным таковым в соответствии с
настоящей Конвенцией. 3. Каждое Государство-участник рассматривает вопрос о том,
чтобы предусмотреть возможность, в соответствии с
основополагающими принципами своего внутреннего законодательства,
предоставления иммунитета от уголовного преследования лицу,
которое существенным образом сотрудничает в расследовании или
уголовном преследовании в связи с каким-либо преступлением,
признанным таковым в соответствии с настоящей Конвенцией. 4. Защита таких лиц, mutatis mutandis, осуществляется в
порядке, предусмотренном в статье 32 настоящей Конвенции. 5. В тех случаях, когда лицо, которое упоминается в пункте 1
настоящей статьи и находится в одном Государстве-участнике, может
существенным образом сотрудничать с компетентными органами другого
Государства-участника, заинтересованные Государства-участники
могут рассмотреть возможность заключения соглашений или
договоренностей, в соответствии со своим внутренним
законодательством, относительно возможного предоставления другим
Государством-участником такому лицу режима, указанного в пунктах 2
и 3 настоящей статьи.
Статья 38
Сотрудничество между национальными органами
Каждое Государство-участник принимает такие меры, какие могут
потребоваться для поощрения, в соответствии с его внутренним
законодательством, сотрудничества между, с одной стороны, его
публичными органами, а также публичными должностными лицами и, с
другой стороны, своими органами, ответственными за расследование и
преследование в связи с уголовными преступлениями. Такое
сотрудничество может включать: a) предоставление таким ответственным органам информации, по
своей собственной инициативе, если есть разумные основания
полагать, что было совершено любое из преступлений, признанных
таковыми в соответствии со статьями 15, 21 и 23 настоящей
Конвенции; или b) предоставление таким ответственным органам, по
соответствующей просьбе, всей необходимой информации.
Статья 39
Сотрудничество между национальными органами и частным сектором
1. Каждое Государство-участник принимает такие меры, какие
могут потребоваться для поощрения, в соответствии с его внутренним
законодательством, сотрудничества между национальными
следственными органами и органами прокуратуры и организациями
частного сектора, в частности финансовыми учреждениями, по
вопросам, связанным с совершением преступлений, признанных
таковыми в соответствии с настоящей Конвенцией. 2. Каждое Государство-участник рассматривает вопрос о том,
чтобы поощрять своих граждан и других лиц, обычно проживающих на
его территории, сообщать национальным следственным органам и
органам прокуратуры о совершении какого-либо преступления,
признанного таковым в соответствии с настоящей Конвенцией.
Статья 40
Банковская тайна
Каждое Государство-участник обеспечивает, в случае внутренних
уголовных расследований в связи с преступлениями, признанными
таковыми в соответствии с настоящей Конвенцией, наличие в рамках
своей внутренней правовой системы надлежащих механизмов для
преодоления препятствий, которые могут возникнуть в результате
применения законодательства о банковской тайне.
Статья 41
Сведения о судимости
Каждое Государство-участник может принимать такие
законодательные или другие меры, какие могут потребоваться для
учета, на таких условиях и в таких целях, какие оно сочтет
надлежащими, любого ранее вынесенного в другом государстве
обвинительного приговора в отношении лица, подозреваемого в
совершении расследуемого преступления, для использования такой
информации в ходе уголовного производства в связи с преступлением,
признанным таковым в соответствии с настоящей Конвенцией.
Статья 42
Юрисдикция
1. Каждое Государство-участник принимает такие меры, какие
могут потребоваться, с тем чтобы установить свою юрисдикцию в
отношении преступлений, признанных таковыми в соответствии с
настоящей Конвенцией, когда: a) преступление совершено на территории этого
Государства-участника; или b) преступление совершено на борту судна, которое несло флаг
этого Государства-участника в момент совершения преступления, или
воздушного судна, которое зарегистрировано в соответствии с
законодательством этого Государства-участника в такой момент. 2. При условии соблюдения статьи 4 настоящей Конвенции
Государство-участник может также установить свою юрисдикцию в
отношении любого такого преступления, когда: a) преступление совершено против гражданина этого
Государства-участника; или b) преступление совершено гражданином этого
Государства-участника или лицом без гражданства, которое обычно
проживает на его территории; или c) преступление является одним из преступлений, признанных
таковыми в соответствии с пунктом 1 (b) (ii) статьи 23 настоящей
Конвенции, и совершено за пределами его территории с целью
совершения какого-либо преступления, признанного таковым в
соответствии с пунктом l (a) (i) или (ii) или (b) (i) статьи 23
настоящей Конвенции, на его территории; или d) преступление совершено против этого Государства-участника. 3. Для целей статьи 44 настоящей Конвенции каждое
Государство-участник принимает такие меры, какие могут
потребоваться, с тем чтобы установить свою юрисдикцию в отношении
преступлений, признанных таковыми в соответствии с настоящей
Конвенцией, когда лицо, подозреваемое в совершении преступления,
находится на его территории и оно не выдает такое лицо лишь на том
основании, что оно является одним из его граждан. 4. Каждое Государство-участник может также принять такие
меры, какие могут потребоваться, с тем чтобы установить свою
юрисдикцию в отношении преступлений, признанных таковыми в
соответствии с настоящей Конвенцией, когда лицо, подозреваемое в
совершении преступления, находится на его территории и оно не
выдает его. 5. Если Государство-участник, осуществляющее свою юрисдикцию
согласно пункту 1 или 2 настоящей статьи, получает уведомление или
иным образом узнает о том, что любые другие Государства-участники
осуществляют расследование, уголовное преследование или судебное
разбирательство в связи с тем же деянием, компетентные органы этих
Государств-участников проводят, в надлежащих случаях, консультации
друг с другом с целью координации своих действий. 6. Без ущерба для норм общего международного права настоящая
Конвенция не исключает осуществления любой уголовной юрисдикции,
установленной Государством-участником в соответствии со своим
внутренним законодательством.
Глава IV
Международное сотрудничество
Статья 43
Международное сотрудничество
1. Государства-участники сотрудничают по уголовно-правовым
вопросам в соответствии со статьями 44 - 50 настоящей Конвенции.
Когда это целесообразно и соответствует их внутренней правовой
системе, Государства-участники рассматривают возможность оказания
друг другу содействия в расследовании и производстве по
гражданско-правовым и административным вопросам, связанным с
коррупцией. 2. Когда применительно к вопросам международного
сотрудничества требуется соблюдение принципа обоюдного признания
соответствующего деяния преступлением, этот принцип считается
соблюденным независимо от того, включает ли законодательство
запрашиваемого Государства-участника соответствующее деяние в ту
же категорию преступлений или описывает ли оно его с помощью таких
же терминов, как запрашивающее Государство-участник, если деяние,
образующее состав преступления, в связи с которым запрашивается
помощь, признано уголовно наказуемым в соответствии с
законодательством обоих Государств-участников.
Статья 44
Выдача
1. Настоящая статья применяется к преступлениям, признанным
таковыми в соответствии с настоящей Конвенцией, если лицо, в
отношении которого запрашивается выдача, находится на территории
запрашиваемого Государства-участника, при условии, что деяние, в
связи с которым запрашивается выдача, является уголовно наказуемым
согласно внутреннему законодательству как запрашивающего
Государства-участника, так и запрашиваемого Государства-участника. 2. Невзирая на положения пункта 1 настоящей статьи,
Государство-участник, законодательство которого допускает это,
может разрешить выдачу какого-либо лица в связи с любым из
преступлений, охватываемых настоящей Конвенцией, которые не
являются уголовно наказуемыми согласно его собственному
внутреннему законодательству. 3. Если просьба о выдаче касается нескольких отдельных
преступлений, по меньшей мере одно из которых может повлечь за
собой выдачу согласно настоящей статье, а другие не могут повлечь
выдачу по причине срока наказания за них, но относятся к
преступлениям, признанным таковыми в соответствии с настоящей
Конвенцией, запрашиваемое Государство-участник может применить
настоящую статью также в отношении этих преступлений. 4. Каждое из преступлений, к которым применяется настоящая
статья, считается включенным в любой существующий между
Государствами-участниками договор о выдаче в качестве
преступления, которое может повлечь выдачу. Государства-участники
обязуются включать такие преступления в качестве преступлений,
которые могут повлечь выдачу, в любой договор о выдаче, который
будет заключен между ними. Государство-участник, законодательство
которого допускает это, в случае, когда оно использует настоящую
Конвенцию в качестве основания для выдачи, не считает любое из
преступлений, признанных таковыми в соответствии с настоящей
Конвенцией, политическим преступлением. 5. Если Государство-участник, обусловливающее выдачу наличием
договора, получает просьбу о выдаче от другого
Государства-участника, с которым оно не имеет договора о выдаче,
оно может рассматривать настоящую Конвенцию в качестве правового
основания для выдачи в связи с любым преступлением, к которому
применяется настоящая статья. 6. Государство-участник, обусловливающее выдачу наличием
договора: a) при сдаче на хранение своей ратификационной грамоты или
документа о принятии или утверждении настоящей Конвенции или
присоединении к ней сообщает Генеральному секретарю Организации
Объединенных Наций о том, будет ли оно использовать настоящую
Конвенцию в качестве правового основания для сотрудничества в
вопросах выдачи с другими Государствами-участниками настоящей
Конвенции; и b) если оно не использует настоящую Конвенцию в качестве
правового основания для сотрудничества в вопросах выдачи,
стремится, в надлежащих случаях, к заключению договоров о выдаче с
другими Государствами-участниками настоящей Конвенции в целях
применения настоящей статьи. 7. Государства-участники, не обусловливающие выдачу наличием
договора, в отношениях между собой признают преступления, к
которым применяется настоящая статья, в качестве преступлений,
которые могут повлечь выдачу. 8. Выдача осуществляется в соответствии с условиями,
предусматриваемыми внутренним законодательством запрашиваемого
Государства-участника или применимыми договорами о выдаче,
включая, среди прочего, условия, связанные с требованиями о
минимальном наказании применительно к выдаче, и основания, на
которых запрашиваемое Государство-участник может отказать в
выдаче. 9. В отношении любого преступления, к которому применяется
настоящая статья, Государства-участники, при условии соблюдения
своего внутреннего законодательства, прилагают усилия к тому,
чтобы ускорить процедуры выдачи и упростить связанные с ней
требования о предоставлении доказательств. 10. При условии соблюдения положений своего внутреннего
законодательства и своих договоров о выдаче запрашиваемое
Государство-участник, убедившись в том, что обстоятельства требуют
этого и носят неотложный характер, и по просьбе запрашивающего
Государства-участника, может взять под стражу находящееся на его
территории лицо, выдача которого запрашивается, или принять другие
надлежащие меры для обеспечения его присутствия в ходе процедуры
выдачи. 11. Государство-участник, на территории которого находится
лицо, подозреваемое в совершении преступления, если оно не выдает
такое лицо в связи с преступлением, к которому применяется
настоящая статья, лишь на том основании, что оно является одним из
его граждан, обязано, по просьбе Государства-участника,
запрашивающего выдачу, передать дело без неоправданных задержек
своим компетентным органам для цели преследования. Эти органы
принимают свое решение и осуществляют производство таким же
образом, как и в случае любого другого преступления опасного
характера согласно внутреннему законодательству этого
Государства-участника. Заинтересованные Государства-участники
сотрудничают друг с другом, в частности по процессуальным вопросам
и вопросам доказывания, для обеспечения эффективности такого
преследования. 12. Во всех случаях, когда Государству-участнику согласно его
внутреннему законодательству разрешается выдавать или иным образом
передавать одного из своих граждан только при условии, что это
лицо будет возвращено в это Государство-участник для отбытия
наказания, назначенного в результате судебного разбирательства или
производства, в связи с которыми запрашивалась выдача или передача
этого лица, и это Государство-участник и Государство-участник,
запрашивающее выдачу этого лица, согласились с таким порядком и
другими условиями, которые они могут счесть надлежащими, такая
условная выдача или передача являются достаточными для выполнения
обязательства, установленного в пункте 11 настоящей статьи. 13. Если в выдаче, которая запрашивается в целях приведения
приговора в исполнение, отказано, поскольку разыскиваемое лицо
является гражданином запрашиваемого Государства-участника,
запрашиваемое Государство-участник, если это допускает его
внутреннее законодательство и если это соответствует требованиям
такого законодательства, по обращению запрашивающего
Государства-участника рассматривает вопрос о приведении в
исполнение приговора или оставшейся части приговора, вынесенного
согласно внутреннему законодательству запрашивающего
Государства-участника. 14. Любому лицу, по делу которого осуществляется производство
в связи с любым преступлением, к которому применяется настоящая
статья, гарантируется справедливое обращение на всех стадиях
производства, включая осуществление всех прав и гарантий,
предусмотренных внутренним законодательством
Государства-участника, на территории которого находится это лицо. 15. Ничто в настоящей Конвенции не толкуется как
устанавливающее обязательство выдачи, если у запрашиваемого
Государства-участника имеются существенные основания полагать, что
просьба о выдаче имеет целью преследование или наказание
какого-либо лица по причине его пола, расы, вероисповедания,
гражданства, этнического происхождения или политических убеждений
или что удовлетворение этой просьбы нанесло бы ущерб положению
этого лица по любой из этих причин. 16. Государства-участники не могут отказывать в выполнении
просьбы о выдаче лишь на том основании, что преступление считается
также связанным с налоговыми вопросами. 17. До отказа в выдаче запрашиваемое Государство-участник, в
надлежащих случаях, проводит консультации с запрашивающим
Государством-участником, с тем чтобы предоставить ему достаточные
возможности для изложения его мнений и представления информации,
имеющей отношение к изложенным в его просьбе фактам. 18. Государства-участники стремятся заключать двусторонние и
многосторонние соглашения или договоренности с целью осуществления
или повышения эффективности выдачи.
Статья 45
Передача осужденных лиц
Государства-участники могут рассматривать возможность
заключения двусторонних или многосторонних соглашений или
договоренностей о передаче лиц, осужденных к тюремному заключению
или другим видам лишения свободы за преступления, признанные
таковыми в соответствии с настоящей Конвенцией, с тем чтобы они
могли отбывать срок наказания на их территории.
Статья 46
Взаимная правовая помощь
1. Государства-участники оказывают друг другу самую широкую
взаимную правовую помощь в расследовании, уголовном преследовании
и судебном разбирательстве в связи с преступлениями, охватываемыми
настоящей Конвенцией. 2. Взаимная правовая помощь предоставляется в объеме,
максимально возможном согласно соответствующим законам,
международным договорам, соглашениям и договоренностям
запрашиваемого Государства-участника, в отношении расследования,
уголовного преследования и судебного разбирательства в связи с
преступлениями, за совершение которых к ответственности в
запрашивающем Государстве-участнике может быть привлечено
юридическое лицо в соответствии со статьей 26 настоящей Конвенции. 3. Взаимная правовая помощь, предоставляемая в соответствии с
настоящей статьей, может запрашиваться в любой из следующих целей: a) получение свидетельских показаний или заявлений от
отдельных лиц; b) вручение судебных документов; c) проведение обыска и наложение ареста, а также
приостановление операций (замораживание); d) осмотр объектов и участков местности; e) предоставление информации, вещественных доказательств и
оценок экспертов; f) предоставление подлинников или заверенных копий
соответствующих документов и материалов, включая
правительственные, банковские, финансовые, корпоративные или
коммерческие документы; g) выявление или отслеживание доходов от преступлений,
имущества, средств совершения преступлений или других предметов
для целей доказывания; h) содействие добровольной явке соответствующих лиц в органы
запрашивающего Государства-участника; i) оказание любого иного вида помощи, не противоречащего
внутреннему законодательству запрашиваемого Государства-участника; j) выявление, замораживание и отслеживание доходов от
преступлений в соответствии с положениями главы V настоящей
Конвенции; k) изъятие активов в соответствии с положениями главы V
настоящей Конвенции. 4. Без ущерба для внутреннего законодательства компетентные
органы Государства-участника могут без предварительной просьбы
передавать информацию, касающуюся уголовно-правовых вопросов,
компетентному органу в другом Государстве-участнике в тех случаях,
когда они считают, что такая информация может оказать помощь этому
органу в осуществлении или успешном завершении расследования и
уголовного преследования или может привести к просьбе,
составленной этим Государством-участником в соответствии с
настоящей Конвенцией. 5. Передача информации согласно пункту 4 настоящей статьи
осуществляется без ущерба расследованию и уголовному производству
в государстве компетентных органов, предоставляющих информацию.
Компетентные органы, получающие информацию, выполняют просьбу о
сохранении конфиденциального характера этой информации, даже на
временной основе, или соблюдают ограничения на ее использование.
Это, однако, не препятствует Государству-участнику, получающему
информацию, раскрывать в ходе проводимого в нем производства ту
информацию, которая оправдывает обвиняемого. В таком случае до
раскрытия информации Государство-участник, получающее информацию,
уведомляет Государство-участника, предоставляющего информацию, и,
если получена просьба об этом, проводит консультации с
Государством-участником, предоставляющим информацию. Если, в
исключительных случаях, заблаговременное уведомление невозможно,
то Государство-участник, получающее информацию, незамедлительно
сообщает о таком раскрытии Государству-участнику, предоставляющему
информацию. 6. Положения настоящей статьи не затрагивают обязательств по
какому-либо другому договору, будь то двустороннему или
многостороннему, который регулирует или будет регулировать,
полностью или частично, взаимную правовую помощь. 7. Пункты 9 - 29 настоящей статьи применяются к просьбам,
направленным на основании настоящей статьи, если соответствующие
Государства-участники не связаны каким-либо договором о взаимной
правовой помощи. Если эти Государства-участники связаны таким
договором, то применяются соответствующие положения этого
договора, если только Государства-участники не соглашаются
применять вместо них пункты 9 - 29 настоящей статьи.
Государствам-участникам настоятельно предлагается применять эти
пункты, если это способствует сотрудничеству. 8. Государства-участники не отказывают в предоставлении
взаимной правовой помощи согласно настоящей статье на основании
банковской тайны. 9. a) Запрашиваемое Государство-участник, отвечая на просьбу
о предоставлении помощи согласно настоящей статье в отсутствие
обоюдного признания соответствующего деяния преступлением,
принимает во внимание цели настоящей Конвенции, указанные в статье
1; b) Государства-участники могут отказать в предоставлении
помощи согласно настоящей статье на основании отсутствия обоюдного
признания соответствующего деяния преступлением. Вместе с тем
запрашиваемое Государство-участник предоставляет, когда это
соответствует основным концепциям его правовой системы, помощь,
если такая помощь не сопряжена с принудительными мерами. В такой
помощи может быть отказано, когда просьбы сопряжены с вопросами
характера de minimis или вопросами, в связи с которыми
запрашиваемые сотрудничество или помощь могут быть обеспечены
согласно другим положениям настоящей Конвенции; c) каждое Государство-участник может рассмотреть возможность
принятия таких мер, какие могут потребоваться для того, чтобы оно
было в состоянии предоставить помощь в большем объеме согласно
настоящей статье в отсутствие обоюдного признания соответствующего
деяния преступлением. 10. Лицо, которое находится под стражей или отбывает срок
тюремного заключения на территории одного Государства-участника и
присутствие которого в другом Государстве-участнике требуется для
целей установления личности, дачи показаний или оказания иной
помощи в получении доказательств для расследования, уголовного
преследования или судебного разбирательства в связи с
преступлениями, охватываемыми настоящей Конвенцией, может быть
передано при соблюдении следующих условий: a) данное лицо свободно дает на это свое осознанное согласие; b) компетентные органы обоих Государств-участников достигли
согласия на таких условиях, которые эти Государства-участники
могут счесть надлежащими. 11. Для целей пункта 10 настоящей статьи: a) Государство-участник, которому передается лицо, вправе и
обязано содержать переданное лицо под стражей, если только
Государство-участник, которое передало это лицо, не просило об
ином или не санкционировало иное; b) Государство-участник, которому передается лицо,
незамедлительно выполняет свое обязательство по возвращению этого
лица в распоряжение Государства-участника, которое передало это
лицо, как это было согласовано ранее или как это было иным образом
согласовано компетентными органами обоих Государств-участников; c) Государство-участник, которому передается лицо, не требует
от Государства-участника, которое передало это лицо, возбуждения
процедуры выдачи для его возвращения; d) переданному лицу в срок наказания, отбываемого в
государстве, которое его передало, зачитывается срок содержания
под стражей в Государстве-участнике, которому оно передано. 12. Без согласия Государства-участника, которое в
соответствии с пунктами 10 и 11 настоящей статьи должно передать
какое-либо лицо, это лицо, независимо от его гражданства, не
подвергается уголовному преследованию, заключению под стражу,
наказанию или какому-либо другому ограничению его личной свободы
на территории государства, которому передается это лицо, в связи с
действием, бездействием или осуждением, относящимися к периоду до
его отбытия с территории государства, которое передало это лицо. 13. Каждое Государство-участник назначает центральный орган,
который несет ответственность за получение просьб об оказании
взаимной правовой помощи и либо за их выполнение, либо за их
препровождение для выполнения компетентным органам и обладает
соответствующими полномочиями. Если в Государстве-участнике
имеется специальный регион или территория с отдельной системой
оказания взаимной правовой помощи, оно может назначить особый
центральный орган, который будет выполнять такую же функцию в
отношении этого региона или территории. Центральные органы
обеспечивают оперативное и надлежащее выполнение или
препровождение полученных просьб. Если центральный орган
препровождает просьбу для выполнения компетентному органу, он
содействует оперативному и надлежащему выполнению этой просьбы
компетентным органом. При сдаче на хранение каждым
Государством-участником его ратификационной грамоты или документа
о принятии или утверждении настоящей Конвенции или присоединении к
ней Генеральный секретарь Организации Объединенных Наций
уведомляется о центральном органе, назначенном с этой целью.
Просьбы об оказании взаимной правовой помощи и любые относящиеся к
ним сообщения препровождаются центральным органам, назначенным
Государствами-участниками. Это требование не наносит ущерба праву
Государства-участника потребовать, чтобы такие просьбы и сообщения
направлялись ему по дипломатическим каналам и, в случае
чрезвычайных обстоятельств, когда Государства-участники
договорились об этом, через Международную организацию уголовной
полиции, если это возможно. 14. Просьбы направляются в письменной форме или, если это
возможно, с помощью любых средств, предоставляющих возможность
составить письменную запись, на языке, приемлемом для
запрашиваемого Государства-участника, при условиях, позволяющих
этому Государству-участнику установить аутентичность. При сдаче на
хранение ратификационной грамоты или документа о принятии или
утверждении настоящей Конвенции или присоединении к ней
Генеральный секретарь Организации Объединенных Наций уведомляется
о языке или языках, приемлемых для каждого Государства-участника.
При чрезвычайных обстоятельствах и в случае согласования этого
Государствами-участниками просьбы могут направляться в устной
форме, однако они незамедлительно подтверждаются в письменной
форме. 15. В просьбе об оказании взаимной правовой помощи
указываются: a) наименование органа, обращающегося с просьбой; b) существо вопроса и характер расследования, уголовного
преследования или судебного разбирательства, к которым относится
просьба, а также наименование и функции органа, осуществляющего
это расследование, уголовное преследование или судебное
разбирательство; c) краткое изложение соответствующих фактов, за исключением
того, что касается просьб в отношении вручения судебных
документов; d) описание запрашиваемой помощи и подробная информация о
любой конкретной процедуре, соблюдение которой хотело бы
обеспечить запрашивающее Государство-участник; e) по возможности, данные о личности, местонахождении и
гражданстве любого соответствующего лица; и f) цель запрашиваемых доказательств, информации или мер. 16. Запрашиваемое Государство-участник может запросить
дополнительную информацию, если эта информация представляется
необходимой для выполнения просьбы в соответствии с его внутренним
законодательством или если эта информация может облегчить
выполнение такой просьбы. 17. Просьба выполняется в соответствии с внутренним
законодательством запрашиваемого Государства-участника и в той
мере, в какой это не противоречит внутреннему законодательству
запрашиваемого Государства-участника, по возможности, в
соответствии с указанными в просьбе процедурами. 18. В той мере, в какой это возможно и соответствует
основополагающим принципам внутреннего законодательства, если
какое-либо лицо находится на территории Государства-участника и
должно быть заслушано в качестве свидетеля или эксперта судебными
органами другого Государства-участника, первое
Государство-участник может, по просьбе другого
Государства-участника, разрешить проведение заслушивания с помощью
видеосвязи, если личное присутствие соответствующего лица на
территории запрашивающего Государства-участника не является
возможным или желательным. Государства-участники могут
договориться о том, что заслушивание проводится судебным органом
запрашивающего Государства-участника в присутствии представителей
судебного органа запрашиваемого Государства-участника. 19. Запрашивающее Государство-участник не передает и не
использует информацию или доказательства, представленные
запрашиваемым Государством-участником, для осуществления
расследования, уголовного преследования или судебного
разбирательства, иного, чем то, которое указано в просьбе, без
предварительного согласия на это запрашиваемого
Государства-участника. Ничто в настоящем пункте не препятствует
запрашивающему Государству-участнику раскрывать в ходе проводимого
в нем производства ту информацию или доказательства, которые
оправдывают обвиняемого. В этом случае до раскрытия информации или
доказательств запрашивающее Государство-участник уведомляет
запрашиваемое Государство-участника и, если получена просьба об
этом, проводит консультации с запрашиваемым
Государством-участником. Если, в исключительных случаях,
заблаговременное уведомление невозможно, то запрашивающее
Государство-участник незамедлительно сообщает о таком раскрытии
запрашиваемому Государству-участнику. 20. Запрашивающее Государство-участник может потребовать,
чтобы запрашиваемое Государство-участник сохраняло
конфиденциальность наличия и существа просьбы, за исключением
того, что необходимо для выполнения самой просьбы. Если
запрашиваемое Государство-участник не может выполнить требование о
конфиденциальности, оно незамедлительно сообщает об этом
запрашивающему Государству-участнику. 21. Во взаимной правовой помощи может быть отказано: a) если просьба не была представлена в соответствии с
положениями настоящей статьи; b) если запрашиваемое Государство-участник считает, что
выполнение просьбы может нанести ущерб его суверенитету,
безопасности, публичному порядку или другим жизненно важным
интересам; c) если внутреннее законодательство запрашиваемого
Государства-участника запрещает его органам осуществлять
запрашиваемые меры в отношении любого аналогичного преступления,
если бы такое преступление являлось предметом расследования,
уголовного преследования или судебного разбирательства в пределах
его юрисдикции; d) если выполнение просьбы противоречило бы правовой системе
запрашиваемого Государства-участника применительно к вопросам
взаимной правовой помощи. 22. Государства-участники не могут отказывать в выполнении
просьбы о взаимной правовой помощи лишь на том основании, что
преступление считается также связанным с налоговыми вопросами. 23. Любой отказ в предоставлении взаимной правовой помощи
мотивируется. 24. Запрашиваемое Государство-участник выполняет просьбу об
оказании взаимной правовой помощи в возможно короткие сроки и,
насколько это возможно, полностью учитывает любые предельные
сроки, которые предложены запрашивающим Государством-участником и
которые мотивированы, предпочтительно в самой просьбе.
Запрашивающее Государство-участник может обращаться с разумными
запросами о предоставлении информации о статусе и ходе
осуществления мер, принимаемых запрашиваемым
Государством-участником для удовлетворения его просьбы.
Запрашиваемое Государство-участник отвечает на разумные запросы
запрашивающего Государства-участника относительно статуса и хода
выполнения просьбы. Запрашивающее Государство-участник оперативно
сообщает запрашиваемому Государству-участнику о том, что
необходимости в запрошенной помощи более не имеется. 25. Оказание взаимной правовой помощи может быть отсрочено
запрашиваемым Государством-участником на том основании, что это
воспрепятствует осуществляемому расследованию, уголовному
преследованию или судебному разбирательству. 26. До отказа в выполнении просьбы согласно пункту 21
настоящей статьи или отсрочки ее выполнения согласно пункту 25
настоящей статьи запрашиваемое Государство-участник проводит
консультации с запрашивающим Государством-участником для того,
чтобы определить, может ли помощь быть предоставлена в такие сроки
и на таких условиях, какие запрашиваемое Государство-участник
считает необходимыми. Если запрашивающее Государство-участник
принимает помощь на таких условиях, то оно соблюдает данные
условия. 27. Без ущерба для применения пункта 12 настоящей статьи
свидетель, эксперт или иное лицо, которое, по просьбе
запрашивающего Государства-участника, соглашается давать показания
в ходе производства или оказывать помощь при осуществлении
расследования, уголовного преследования или судебного
разбирательства на территории запрашивающего
Государства-участника, не подвергается уголовному преследованию,
заключению под стражу, наказанию или какому-либо другому
ограничению его личной свободы на этой территории в связи с
действием, бездействием или осуждением, относящимися к периоду до
его отбытия с территории запрашиваемого Государства-участника.
Действие такой гарантии личной безопасности прекращается, если
свидетель, эксперт или иное лицо в течение пятнадцати
последовательных дней или в течение любого согласованного между
Государствами-участниками срока, начиная с даты, когда такое лицо
было официально уведомлено о том, что его присутствие более не
требуется судебным органам, имело возможность покинуть территорию
запрашивающего Государства-участника, но, тем не менее,
добровольно осталось на этой территории или, покинув ее,
возвратилось назад по собственной воле. 28. Обычные расходы, связанные с выполнением просьбы,
покрываются запрашиваемым Государством-участником, если
заинтересованные Государства-участники не договорились об ином.
Если выполнение просьбы требует или потребует существенных или
чрезвычайных расходов, то Государства-участники проводят
консультации с целью определения условий, на которых будет
выполнена просьба, а также порядка покрытия расходов. 29. Запрашиваемое Государство-участник: a) предоставляет запрашивающему Государству-участнику копии
правительственных материалов, документов или информации, которыми
оно располагает и которые согласно его внутреннему
законодательству открыты для публичного доступа; b) может по своему усмотрению предоставлять запрашивающему
Государству-участнику полностью или частично или при соблюдении
таких условий, какие оно считает надлежащими, копии любых
правительственных материалов, документов или информации, которыми
оно располагает и которые согласно его внутреннему
законодательству закрыты для публичного доступа. 30. Государства-участники рассматривают, по мере
необходимости, возможность заключения двусторонних или
многосторонних соглашений или договоренностей, которые отвечали бы
целям настоящей статьи, обеспечивали бы ее действие на практике
или укрепляли бы ее положения.
Статья 47
Передача уголовного производства
Государства-участники рассматривают возможность взаимной
передачи производства в целях уголовного преследования в связи с
преступлением, признанным таковым в соответствии с настоящей
Конвенцией, в случаях, когда считается, что такая передача
отвечает интересам надлежащего отправления правосудия, в
частности, в случаях, когда затрагиваются несколько юрисдикций,
для обеспечения объединения уголовных дел.
Статья 48
Сотрудничество между правоохранительными органами
1. Государства-участники тесно сотрудничают друг с другом,
действуя сообразно своим внутренним правовым и административным
системам, в целях повышения эффективности правоприменительных мер
для борьбы с преступлениями, охватываемыми настоящей Конвенцией.
Государства-участники, в частности, принимают эффективные меры,
направленные на: a) укрепление или, где это необходимо, установление каналов
связи между их компетентными органами, учреждениями и службами, с
тем чтобы обеспечить надежный и быстрый обмен информацией о всех
аспектах преступлений, охватываемых настоящей Конвенцией, включая,
если заинтересованные Государства-участники сочтут это надлежащим,
связи с другими видами преступной деятельности; b) сотрудничество с другими Государствами-участниками в
проведении расследований в связи с преступлениями, охватываемыми
настоящей Конвенцией, с целью выявления:
i) личности, местонахождения и деятельности лиц,
подозреваемых в участии в совершении таких преступлений, или
местонахождения других причастных лиц;
ii) перемещения доходов от преступлений или имущества,
полученного в результате совершения таких преступлений;
iii) перемещения имущества, оборудования или других
средств, использовавшихся или предназначавшихся для использования
при совершении таких преступлений; c) предоставление, в надлежащих случаях, необходимых
предметов или необходимого количества веществ для целей анализа
или расследования; d) обмен, в надлежащих случаях, с другими
Государствами-участниками информацией о конкретных средствах и
методах, применяемых для совершения преступлений, охватываемых
настоящей Конвенцией, включая использование поддельных
удостоверений личности, фальшивых, измененных или поддельных
документов и других средств для сокрытия деятельности; e) содействие эффективной координации между их компетентными
органами, учреждениями и службами и поощрение обмена сотрудниками
и другими экспертами, включая, при условии заключения
заинтересованными Государствами-участниками двусторонних
соглашений или договоренностей, направление сотрудников по связям; f) обмен информацией и координацию административных и других
мер, принимаемых в надлежащих случаях с целью заблаговременного
выявления преступлений, охватываемых настоящей Конвенцией. 2. Для целей практического применения настоящей Конвенции
Государства-участники рассматривают возможность заключения
двусторонних или многосторонних соглашений или договоренностей о
непосредственном сотрудничестве между их правоохранительными
органами, а в тех случаях, когда такие соглашения или
договоренности уже имеются, их изменения. В отсутствие таких
соглашений или договоренностей между заинтересованными
Государствами-участниками Государства-участники могут
рассматривать настоящую Конвенцию в качестве основы для взаимного
сотрудничества между правоохранительными органами в отношении
преступлений, охватываемых настоящей Конвенцией. В надлежащих
случаях Государства-участники в полной мере используют соглашения
или договоренности, в том числе механизмы международных или
региональных организаций, для расширения сотрудничества между
своими правоохранительными органами. 3. Государства-участники стремятся сотрудничать, в пределах
своих возможностей, с целью противодействия охватываемым настоящей
Конвенцией преступлениям, совершаемым с использованием современных
технологий.
Статья 49
Совместные расследования
Государства-участники рассматривают возможность заключения
двусторонних или многосторонних соглашений или договоренностей, в
силу которых в связи с делами, являющимися предметом
расследования, уголовного преследования или судебного
разбирательства в одном или нескольких государствах,
заинтересованные компетентные органы могут создавать органы по
проведению совместных расследований. В отсутствие таких соглашений
или договоренностей совместные расследования могут проводиться по
соглашению в каждом отдельном случае. Соответствующие
Государства-участники обеспечивают полное уважение суверенитета
Государства-участника, на территории которого должно быть
проведено такое расследование.
Статья 50
Специальные методы расследования
1. В целях эффективной борьбы с коррупцией каждое
Государство-участник, в той мере, в какой это допускается
основными принципами его внутренней правовой системы, и на
условиях, установленных его внутренним законодательством,
принимает, в пределах своих возможностей, такие меры, какие могут
потребоваться, с тем чтобы разрешить надлежащее использование его
компетентными органами контролируемых поставок и в тех случаях,
когда оно считает это уместным, использование других специальных
методов расследования, таких как электронное наблюдение или другие
формы наблюдения, а также агентурные операции, на своей
территории, а также с тем чтобы доказательства, собранные с
помощью таких методов, допускались в суде. 2. Для цели расследования преступлений, охватываемых
настоящей Конвенцией, Государства-участники поощряются к
заключению, при необходимости, соответствующих двусторонних или
многосторонних соглашений или договоренностей для использования
таких специальных методов расследования в контексте сотрудничества
на международном уровне. Такие соглашения или договоренности
заключаются и осуществляются при полном соблюдении принципа
суверенного равенства государств и реализуются в строгом
соответствии с условиями этих соглашений или договоренностей. 3. В отсутствие соглашения или договоренности, указанных в
пункте 2 настоящей статьи, решения об использовании таких
специальных методов расследования на международном уровне
принимаются в каждом отдельном случае и могут, при необходимости,
учитывать финансовые договоренности и взаимопонимания в отношении
осуществления юрисдикции заинтересованными
Государствами-участниками. 4. Решения об использовании контролируемых поставок на
международном уровне могут, с согласия заинтересованных
Государств-участников, включать такие методы, как перехват грузов
или средств и оставление их нетронутыми или их изъятие или замена,
полностью или частично.
Глава V
Меры по возвращению активов
Статья 51
Общее положение
Возвращение активов согласно настоящей главе представляет
собой основополагающий принцип настоящей Конвенции, и
Государства-участники самым широким образом сотрудничают друг с
другом и предоставляют друг другу помощь в этом отношении.
Статья 52
Предупреждение и выявление переводов доходов от преступлений
1. Без ущерба для статьи 14 настоящей Конвенции каждое
Государство-участник принимает такие меры, какие могут
потребоваться, в соответствии с его внутренним законодательством,
с тем чтобы потребовать от финансовых учреждений, на которые
распространяется его юрисдикция, проверять личность клиентов,
принимать разумные меры для установления личности
собственников-бенефициаров средств, депонированных на счетах с
большим объемом средств, и осуществлять более жесткие меры
контроля в отношении счетов, которые пытаются открыть или которые
ведутся лицами, обладающими или обладавшими значительными
публичными полномочиями, членами их семей и тесно связанными с
ними партнерами или от имени любых вышеперечисленных лиц. Такие
более жесткие меры контроля в разумной степени призваны выявлять
подозрительные операции для целей представления информации о них
компетентным органам, и они не должны толковаться как
препятствующие или запрещающие финансовым учреждениям вести дела с
любым законным клиентом. 2. С целью содействия осуществлению мер, предусмотренных в
пункте 1 настоящей статьи, каждое Государство-участник, в
соответствии со своим внутренним законодательством и
руководствуясь соответствующими инициативами региональных,
межрегиональных и многосторонних организаций по противодействию
отмыванию денежных средств: a) издает рекомендательные указания применительно к тем
категориям физических или юридических лиц, в отношении счетов
которых от финансовых учреждений, на которые распространяется его
юрисдикция, будет ожидаться применение более жестких мер контроля,
к видам счетов и операций, которым следует уделять особое
внимание, и к надлежащим мерам по открытию и ведению счетов, а
также ведению отчетности по счетам, которые следует принять в
отношении таких счетов; и b) в надлежащих случаях уведомляет финансовые учреждения, на
которые распространяется его юрисдикция, по просьбе другого
Государства-участника или по своей собственной инициативе, о
личности конкретных физических или юридических лиц, в отношении
счетов которых от таких учреждений будет ожидаться применение
более жестких мер контроля, в дополнение к тем лицам, личности
которых финансовые учреждения могут установить в ином порядке. 3. В контексте пункта 2 (a) настоящей статьи каждое
Государство-участник осуществляет меры для обеспечения того, чтобы
его финансовые учреждения сохраняли, в течение надлежащего срока,
должную отчетность о счетах и операциях, к которым причастны лица,
упомянутые в пункте 1 настоящей статьи, в которую должна
включаться, как минимум, информация, касающаяся личности клиента,
а также, насколько это возможно, собственника-бенефициара. 4. С целью предупреждения и выявления переводов доходов от
преступлений, признанных таковыми в соответствии с настоящей
Конвенцией, каждое Государство-участник осуществляет надлежащие и
действенные меры для предупреждения, при помощи своих регулирующих
и надзорных органов, учреждения банков, которые не имеют
физического присутствия и которые не аффилированы с какой-либо
регулируемой финансовой группой. Кроме того, Государства-участники
могут рассмотреть возможность установления по отношению к своим
финансовым учреждениям требования отказываться вступать в
корреспондентские банковские отношения с такими учреждениями или
продолжать такие отношения, а также остерегаться устанавливать
отношения с иностранными финансовыми учреждениями, разрешающими
использование счетов в них банками, которые не имеют физического
присутствия или которые не аффилированы с какой-либо регулируемой
финансовой группой. 5. Каждое Государство-участник рассматривает возможность
создания, в соответствии со своим внутренним законодательством,
эффективных систем, предусматривающих раскрытие финансовой
информации относительно соответствующих публичных должностных лиц,
и устанавливает надлежащие санкции за несоблюдение этих
требований. Каждое Государство-участник также рассматривает
возможность принятия таких мер, какие могут потребоваться, с тем
чтобы позволить своим компетентным органам осуществлять обмен
такой информацией с компетентными органами в других
Государствах-участниках, когда это необходимо для расследования,
заявления прав и принятия мер по возвращению доходов от
преступлений, признанных таковыми в соответствии с настоящей
Конвенцией. 6. Каждое Государство-участник рассматривает возможность
принятия таких мер, какие могут потребоваться, в соответствии с
его внутренним законодательством, с тем чтобы установить для
соответствующих публичных должностных лиц, имеющих интерес или
право подписи, или другое уполномочие в отношении какого-либо
финансового счета в какой-либо иностранной стране, требование
сообщать об этом надлежащим органам и вести надлежащую отчетность,
касающуюся таких счетов. Такие меры также предусматривают
применение надлежащих санкций за невыполнение этих требований.
Статья 53
Меры для непосредственного возвращения имущества
Каждое Государство-участник, в соответствии со своим
внутренним законодательством: a) принимает такие меры, какие могут потребоваться, с тем
чтобы разрешить другому Государству-участнику предъявлять в свои
суды гражданские иски об установлении правового титула или права
собственности на имущество, приобретенное в результате совершения
какого-либо из преступлений, признанных таковыми в соответствии с
настоящей Конвенцией; b) принимает такие меры, какие могут потребоваться, с тем
чтобы позволить своим судам предписывать тем лицам, которые
совершили преступления, признанные таковыми в соответствии с
настоящей Конвенцией, выплату компенсации или возмещения убытков
другому Государству-участнику, которому был причинен ущерб в
результате совершения таких преступлений; и c) принимает такие меры, какие могут потребоваться, с тем
чтобы позволить своим судам или компетентным органам при вынесении
решений о конфискации признавать требования другого
Государства-участника как законного собственника имущества,
приобретенного в результате совершения какого-либо из
преступлений, признанных таковыми в соответствии с настоящей
Конвенцией.
Статья 54
Механизмы изъятия имущества посредством
международного сотрудничества в деле конфискации
1. Каждое Государство-участник в целях предоставления
взаимной правовой помощи согласно статье 55 настоящей Конвенции в
отношении имущества, приобретенного в результате совершения
какого-либо из преступлений, признанных таковыми в соответствии с
настоящей Конвенцией, или использованного при совершении таких
преступлений, в соответствии со своим внутренним
законодательством: a) принимает такие меры, какие могут потребоваться, с тем
чтобы позволить своим компетентным органам приводить в исполнение
постановления о конфискации, вынесенные судами другого
Государства-участника; b) принимает такие меры, какие могут потребоваться, с тем
чтобы позволить своим компетентным органам, в пределах их
юрисдикции, выносить постановления о конфискации такого имущества
иностранного происхождения при вынесении судебного решения в связи
с преступлениями отмывания денежных средств или такими другими
преступлениями, которые могут подпадать под его юрисдикцию, или
при использовании других процедур, разрешенных его внутренним
законодательством; и c) рассматривает вопрос о принятии таких мер, какие могут
потребоваться, с тем чтобы создать возможность для конфискации
такого имущества без вынесения приговора в рамках уголовного
производства по делам, когда преступник не может быть подвергнут
преследованию по причине смерти, укрывательства или отсутствия или
в других соответствующих случаях. 2. Каждое Государство-участник в целях предоставления
взаимной правовой помощи по просьбе, направленной согласно пункту
2 статьи 55 настоящей Конвенции, в соответствии со своим
внутренним законодательством: a) принимает такие меры, какие могут потребоваться, с тем
чтобы позволить своим компетентным органам замораживать или
налагать арест на имущество согласно постановлению о замораживании
или аресте, которое вынесено судом или компетентным органом
запрашивающего Государства-участника и в котором излагаются
разумные основания, позволяющие запрашиваемому
Государству-участнику полагать, что существуют достаточные мотивы
для принятия таких мер и что в отношении этого имущества будет в
конечном итоге вынесено постановление о конфискации для целей
пункта 1 (a) настоящей статьи; b) принимает такие меры, какие могут потребоваться, с тем
чтобы позволить своим компетентным органам замораживать или
налагать арест на имущество по просьбе, в которой излагаются
разумные основания, позволяющие запрашиваемому
Государству-участнику полагать, что существуют достаточные мотивы
для принятия таких мер и что в отношении этого имущества будет в
конечном итоге вынесено постановление о конфискации для целей
пункта 1 (a) настоящей статьи; и c) рассматривает вопрос о принятии дополнительных мер, с тем
чтобы позволить своим компетентным органам сохранять имущество для
целей конфискации, например, на основании иностранного
постановления об аресте или предъявления уголовного обвинения в
связи с приобретением подобного имущества.
Статья 55
Международное сотрудничество в целях конфискации
1. Государство-участник, получившее от другого
Государства-участника, под юрисдикцию которого подпадает
какое-либо преступление, признанное таковым в соответствии с
настоящей Конвенцией, просьбу о конфискации упомянутых в пункте 1
статьи 31 настоящей Конвенции доходов от преступлений, имущества,
оборудования или других средств совершения преступлений,
находящихся на его территории, в максимальной степени, возможной в
рамках его внутренней правовой системы: a) направляет эту просьбу своим компетентным органам с целью
получения постановления о конфискации и, в случае вынесения такого
постановления, приводит его в исполнение; или b) направляет своим компетентным органам постановление о
конфискации, вынесенное судом на территории запрашивающего
Государства-участника в соответствии с пунктом 1 статьи 31 и
пунктом 1 (a) статьи 54 настоящей Конвенции, с целью его
исполнения в том объеме, который указан в просьбе, и в той мере, в
какой оно относится к находящимся на территории запрашиваемого
Государства-участника доходам от преступлений, имуществу,
оборудованию или другим средствам совершения преступлений,
упомянутым в пункте 1 статьи 31. 2. По получении просьбы, направленной другим
Государством-участником, под юрисдикцию которого подпадает
какое-либо преступление, признанное таковым в соответствии с
настоящей Конвенцией, запрашиваемое Государство-участник принимает
меры для выявления, отслеживания, замораживания или ареста доходов
от преступлений, имущества, оборудования или других средств
совершения преступлений, упомянутых в пункте 1 статьи 31 настоящей
Конвенции, с целью последующей конфискации, постановление о
которой выносится либо запрашивающим Государством-участником,
либо, в соответствии с просьбой согласно пункту 1 настоящей
статьи, запрашиваемым Государством-участником. 3. Положения статьи 46 настоящей Конвенции применяются,
mutatis mutandis, к настоящей статье. В дополнение к информации,
указанной в пункте 15 статьи 46, в просьбах, направленных на
основании настоящей статьи, содержатся: a) применительно к просьбе, предусмотренной в пункте 1 (a)
настоящей статьи, - описание имущества, подлежащего конфискации, в
том числе, насколько это возможно, сведения о местонахождении и,
если это уместно, оценочная стоимость имущества и заявление с
изложением фактов, на которые ссылается запрашивающее
Государство-участник и которые достаточны для того, чтобы
запрашиваемое Государство-участник могло принять меры для
вынесения постановления согласно своему внутреннему
законодательству; b) применительно к просьбе, предусмотренной в пункте 1 (b)
настоящей статьи, - выданная запрашивающим Государством-участником
юридически допустимая копия постановления о конфискации, на
котором основывается просьба, заявление с изложением фактов и
информация в отношении объема запрашиваемого исполнения
постановления, заявление, в котором указываются меры, принятые
запрашивающим Государством-участником для направления надлежащего
уведомления добросовестным третьим сторонам и обеспечения
соблюдения надлежащих правовых процедур, и заявление о том, что
постановление о конфискации является окончательным; c) применительно к просьбе, предусмотренной в пункте 2
настоящей статьи, - заявление с изложением фактов, на которые
ссылается запрашивающее Государство-участник, и описание
запрашиваемых мер, а также, если она имеется, юридически
допустимая копия постановления, на котором основывается просьба. 4. Решения или меры, предусмотренные в пунктах 1 и 2
настоящей статьи, принимаются запрашиваемым
Государством-участником в соответствии с положениями его
внутреннего законодательства и его процессуальными нормами или
любыми двусторонними или многосторонними соглашениями или
договоренностями, которыми оно может быть связано в отношениях с
запрашивающим Государством-участником, и при условии их
соблюдения. 5. Каждое Государство-участник представляет Генеральному
секретарю Организации Объединенных Наций тексты своих законов и
правил, обеспечивающих осуществление положений настоящей статьи, а
также тексты любых последующих изменений к таким законам и
правилам или их описание. 6. Если Государство-участник пожелает обусловить принятие
мер, упомянутых в пунктах 1 и 2 настоящей статьи, наличием
соответствующего договора, то это Государство-участник
рассматривает настоящую Конвенцию в качестве необходимой и
достаточной договорноправовой основы. 7. В сотрудничестве согласно настоящей статье может быть
также отказано или же обеспечительные меры могут быть сняты, если
запрашиваемое Государство-участник не получает своевременно
достаточных доказательств или если имущество имеет минимальную
стоимость. 8. До снятия любой обеспечительной меры, принятой в
соответствии с настоящей статьей, запрашиваемое
Государство-участник, когда это возможно, предоставляет
запрашивающему Государству-участнику возможность изложить свои
мотивы в пользу продолжения осуществления такой меры. 9. Положения настоящей статьи не толкуются таким образом,
чтобы наносился ущерб правам добросовестных третьих сторон.
Статья 56
Специальное сотрудничество
Без ущерба для своего внутреннего законодательства каждое
Государство-участник стремится принимать меры, позволяющие ему
препровождать, без ущерба для его собственного расследования,
уголовного преследования или судебного разбирательства, информацию
о доходах от преступлений, признанных таковыми в соответствии с
настоящей Конвенцией, другому Государству-участнику без
предварительной просьбы, когда оно считает, что раскрытие такой
информации может способствовать получающему ее
Государству-участнику в возбуждении или проведении расследования,
уголовного преследования или судебного разбирательства или может
привести к направлению этим Государством-участником просьбы в
соответствии с настоящей главой Конвенции.
Статья 57
Возвращение активов и распоряжение ими
1. Имуществом, конфискованным Государством-участником на
основании статьи 31 или статьи 55 настоящей Конвенции,
распоряжается, включая возвращение такого имущества его предыдущим
законным собственникам, согласно пункту 3 настоящей статьи, это
Государство-участник в соответствии с положениями настоящей
Конвенции и своим внутренним законодательством. 2. Каждое Государство-участник принимает, в соответствии с
основополагающими принципами своего внутреннего законодательства,
такие законодательные и другие меры, какие могут потребоваться, с
тем чтобы позволить своим компетентным органам возвращать
конфискованное имущество, когда они действуют по просьбе,
направленной другим Государством-участником, в соответствии с
настоящей Конвенцией, с учетом прав добросовестных третьих сторон. 3. В соответствии со статьями 46 и 55 настоящей Конвенции и
пунктами 1 и 2 настоящей статьи запрашиваемое
Государство-участник: a) в случае хищения публичных средств или отмывания
похищенных публичных средств, как об этом говорится в статьях 17 и
23 настоящей Конвенции, если конфискация была произведена в
соответствии со статьей 55 и на основании окончательного судебного
решения, вынесенного в запрашивающем Государстве-участнике, причем
это требование может быть снято запрашиваемым
Государством-участником, - возвращает конфискованное имущество
запрашивающему Государству-участнику; b) в случае доходов от любого другого преступления,
охватываемого настоящей Конвенцией, если конфискация была
произведена в соответствии со статьей 55 настоящей Конвенции и на
основании окончательного судебного решения, вынесенного в
запрашивающем Государстве-участнике, причем это требование может
быть снято запрашиваемым Государством-участником, - возвращает
конфискованное имущество запрашивающему Государству-участнику,
если запрашивающее Государство-участник разумно доказывает
запрашиваемому Государству-участнику свое существовавшее ранее
право собственности на такое конфискованное имущество или если
запрашиваемое Государство-участник признает ущерб, причиненный
запрашивающему Государству-участнику, в качестве основания для
возвращения конфискованного имущества; c) во всех других случаях в первоочередном порядке
рассматривает вопрос о возвращении конфискованного имущества
запрашивающему Государству-участнику, возвращении такого имущества
его предыдущим законным собственникам или выплате компенсации
потерпевшим от преступления. 4. В надлежащих случаях, если только Государства-участники не
примут иного решения, запрашиваемое Государство-участник может
вычесть разумные расходы, понесенные в ходе расследования,
уголовного преследования или судебного разбирательства, которые
привели к возвращению конфискованного имущества или распоряжению
им согласно настоящей статье. 5. В надлежащих случаях Государства-участники могут также
особо рассмотреть возможность заключения в каждом отдельном случае
соглашений или взаимоприемлемых договоренностей относительно
окончательного распоряжения конфискованным имуществом.
Статья 58
Подразделения для сбора оперативной финансовой информации
Государства-участники сотрудничают друг с другом в целях
предупреждения перевода доходов от преступлений, признанных
таковыми в соответствии с настоящей Конвенцией, и борьбы с ним, а
также содействия использованию путей и способов изъятия таких
доходов и, в этих целях, рассматривают вопрос о создании
подразделения для сбора оперативной финансовой информации, которое
будет нести ответственность за получение, анализ и направление
компетентным органам сообщений о подозрительных финансовых
операциях.
Статья 59
Двусторонние и многосторонние соглашения и договоренности
Государства-участники рассматривают возможность заключения
двусторонних или многосторонних соглашений или договоренностей для
повышения эффективности международного сотрудничества,
осуществляемого согласно настоящей главе Конвенции.
Глава VI
Техническая помощь и обмен информацией
Статья 60
Подготовка кадров и техническая помощь
1. Каждое Государство-участник, насколько это необходимо,
разрабатывает, осуществляет или совершенствует конкретные
программы подготовки своего персонала, несущего ответственность за
предупреждение коррупции и борьбу с ней. Такие программы
подготовки кадров могут затрагивать, среди прочего, следующие
области: a) эффективные меры по предупреждению, выявлению и
расследованию коррупционных деяний, а также наказанию за них и
борьбе с ними, включая использование методов сбора доказательств и
расследования; b) создание потенциала в области разработки и планирования
стратегической политики противодействия коррупции; c) подготовку сотрудников компетентных органов по вопросам
составления просьб о взаимной правовой помощи, удовлетворяющих
требованиям настоящей Конвенции; d) оценку и укрепление учреждений, управления публичной
службой и управления публичными финансами, в том числе публичными
закупками, и частного сектора; e) предупреждение перевода доходов от преступлений,
признанных таковыми в соответствии с настоящей Конвенцией, а также
изъятие таких доходов; f) выявление и приостановление операций по переводу доходов
от преступлений, признанных таковыми в соответствии с настоящей
Конвенцией; g) отслеживание перемещения доходов от преступлений,
признанных таковыми в соответствии с настоящей Конвенцией, и
методов, используемых для перевода, сокрытия или утаивания таких
доходов; h) надлежащие и действенные правовые и административные
механизмы и методы, способствующие изъятию доходов от
преступлений, признанных таковыми в соответствии с настоящей
Конвенцией; i) методы, используемые в защите потерпевших и свидетелей,
которые сотрудничают с судебными органами; и j) подготовку сотрудников по вопросам, касающимся
национальных и международных правил, и изучение языков. 2. Государства-участники, с учетом своих возможностей,
рассматривают вопрос о предоставлении друг другу самой широкой
технической помощи, особенно в интересах развивающихся стран, в
связи с их соответствующими планами и программами по борьбе с
коррупцией, включая материальную поддержку и подготовку кадров в
областях, указанных в пункте 1 настоящей статьи, а также
подготовку кадров и оказание помощи и взаимный обмен
соответствующим опытом и специальными знаниями, что будет
способствовать международному сотрудничеству между
Государствами-участниками по вопросам выдачи и взаимной правовой
помощи. 3. Государства-участники активизируют, насколько это
необходимо, усилия, направленные на максимальное повышение
эффективности практических и учебных мероприятий в международных и
региональных организациях и в рамках соответствующих двусторонних
и многосторонних соглашений или договоренностей. 4. Государства-участники рассматривают возможность оказания
друг другу содействия, по просьбе, в проведении оценок,
исследований и разработок, касающихся видов, причин, последствий и
издержек коррупции в своих соответствующих странах, с целью
разработки, с участием компетентных органов и общества, стратегий
и планов действий по борьбе с коррупцией. 5. Для содействия изъятию доходов от преступлений, признанных
таковыми в соответствии с настоящей Конвенцией,
Государства-участники могут сотрудничать в предоставлении друг
другу имен экспертов, которые могут оказывать помощь в достижении
этой цели. 6. Государства-участники рассматривают возможность
использования субрегиональных, региональных и международных
конференций и семинаров для содействия сотрудничеству и
технической помощи и стимулирования обсуждения проблем,
представляющих взаимный интерес, в том числе особых проблем и
потребностей развивающихся стран и стран с переходной экономикой. 7. Государства-участники рассматривают возможность создания
добровольных механизмов с целью оказания финансового содействия
усилиям развивающихся стран и стран с переходной экономикой по
применению настоящей Конвенции посредством осуществления программ
и проектов в области технической помощи. 8. Каждое Государство-участник рассматривает возможность
внесения добровольных взносов на нужды Управления Организации
Объединенных Наций по наркотикам и преступности с целью содействия
через Управление реализации программ и проектов в развивающихся
странах для осуществления настоящей Конвенции.
Статья 61
Сбор и анализ информации о коррупции и обмен такой информацией
1. Каждое Государство-участник рассматривает возможность
проведения, в консультации с экспертами, анализа тенденций в
области коррупции на своей территории, а также условий, в которых
совершаются коррупционные правонарушения. 2. Государства-участники, с целью разработки, насколько это
возможно, общих определений, стандартов и методологий,
рассматривают возможность расширения статистических данных,
аналитических знаний относительно коррупции и информации, в том
числе об оптимальных видах практики в деле предупреждения
коррупции и борьбы с ней, и обмена ими между собой и через
посредство международных и региональных организаций. 3. Каждое Государство-участник рассматривает возможность
осуществления контроля за своей политикой и практическими мерами
по борьбе с коррупцией, а также проведения оценки их эффективности
и действенности.
Статья 62
Другие меры: осуществление настоящей Конвенции
посредством экономического развития и технической помощи
1. Государства-участники принимают меры, способствующие
оптимальному осуществлению настоящей Конвенции, насколько это
возможно, посредством международного сотрудничества с учетом
негативных последствий коррупции для общества в целом, в том числе
для устойчивого развития. 2. Государства-участники, насколько это возможно и в
координации друг с другом, а также с международными и
региональными организациями, предпринимают конкретные усилия для: a) активизации своего сотрудничества на различных уровнях с
развивающимися странами в целях укрепления возможностей этих стран
в области предупреждения коррупции и борьбы с ней; b) расширения финансовой и материальной помощи в целях
поддержки усилий развивающихся стран по эффективному
предупреждению коррупции и борьбе с ней и оказания им помощи для
успешного осуществления настоящей Конвенции; c) оказания технической помощи развивающимся странам и
странам с переходной экономикой в целях содействия удовлетворению
их потребностей в связи с осуществлением настоящей Конвенции. Для
этого Государства-участники стремятся вносить на регулярной основе
достаточные добровольные взносы на счет, конкретно предназначенный
для этой цели в механизме финансирования, созданном Организацией
Объединенных Наций. Государства-участники могут также особо
рассмотреть, в соответствии со своим внутренним законодательством
и положениями настоящей Конвенции, возможность перечисления на
вышеупомянутый счет определенной доли денежных средств или
соответствующей стоимости доходов от преступлений или имущества,
конфискованных в соответствии с положениями настоящей Конвенции; d) поощрения и убеждения других государств и финансовых
учреждений, в надлежащих случаях, присоединиться к ним в усилиях,
предпринимаемых в соответствии с настоящей статьей, в том числе
путем обеспечения для развивающихся стран большего объема программ
подготовки кадров и современного оборудования, с тем чтобы помочь
им в достижении целей настоящей Конвенции. 3. Насколько это возможно, эти меры не наносят ущерба
существующим обязательствам в отношении иностранной помощи или
другим договоренностям о финансовом сотрудничестве на
двустороннем, региональном или международном уровне. 4. Государства-участники могут заключать двусторонние или
многосторонние соглашения или договоренности о
материально-технической помощи, принимая во внимание финансовые
договоренности, необходимые для обеспечения эффективности
международного сотрудничества, предусмотренного настоящей
Конвенцией, а также для предупреждения и выявления коррупции и
борьбы с ней.
Глава VII
Механизмы осуществления
Статья 63
Конференция Государств - участников Конвенции
1. Настоящим учреждается Конференция Государств - участников
Конвенции в целях расширения возможностей Государств-участников и
сотрудничества между ними для достижения целей, установленных в
настоящей Конвенции, а также содействия осуществлению настоящей
Конвенции и проведения обзора хода ее осуществления. 2. Генеральный секретарь Организации Объединенных Наций
созывает Конференцию Государств-участников не позднее чем через
один год после вступления в силу настоящей Конвенции. Впоследствии
в соответствии с правилами процедуры, принятыми Конференцией
Государств-участников, проводятся очередные совещания Конференции. 3. Конференция Государств-участников принимает правила
процедуры и правила, регулирующие осуществление видов
деятельности, указанных в настоящей статье, в том числе правила,
касающиеся допуска и участия наблюдателей и оплаты расходов,
понесенных при осуществлении этих видов деятельности. 4. Конференция Государств-участников согласовывает виды
деятельности, процедуры и методы работы для достижения целей,
изложенных в пункте 1 настоящей статьи, включая: a) содействие деятельности Государств-участников согласно
статьям 60 и 62 и главам II - V настоящей Конвенции, в том числе
путем поощрения мобилизации добровольных взносов; b) содействие обмену между Государствами-участниками
информацией о формах коррупции и тенденциях в этой области, а
также об успешных методах предупреждения коррупции, борьбы с ней и
возвращения доходов от преступлений посредством, среди прочего,
опубликования соответствующей информации, упомянутой в настоящей
статье; c) сотрудничество с соответствующими международными и
региональными организациями и механизмами, а также
неправительственными организациями; d) надлежащее использование соответствующей информации,
подготовленной другими международными и региональными механизмами
в целях предупреждения коррупции и борьбы с ней, во избежание
излишнего дублирования работы; e) периодическое рассмотрение вопроса об осуществлении
настоящей Конвенции ее Государствами-участниками; f) вынесение рекомендаций, касающихся совершенствования
настоящей Конвенции и ее осуществления; g) учет потребностей Государств-участников в технической
помощи в связи с осуществлением настоящей Конвенции и вынесение
рекомендаций в отношении любых действий, которые она может считать
необходимыми в связи с этим. 5. Для цели пункта 4 настоящей статьи Конференция
Государств-участников получает необходимые сведения о мерах,
принятых Государствами-участниками в ходе осуществления настоящей
Конвенции, и трудностях, с которыми они при этом столкнулись, на
основе предоставленной ими информации и через посредство таких
дополнительных механизмов проведения обзора, какие могут быть
созданы Конференцией Государств-участников. 6. Каждое Государство-участник представляет Конференции
Государств-участников информацию о своих программах, планах и
практике, а также о законодательных и административных мерах,
направленных на осуществление настоящей Конвенции, как это
требуется Конференции Государств-участников. Конференция
Государств-участников изучает вопрос о наиболее эффективных путях
получения такой информации и принятия на ее основе соответствующих
решений, включая, среди прочего, информацию, полученную от
Государств-участников и от компетентных международных организаций.
Могут быть рассмотрены также материалы, полученные от
соответствующих неправительственных организаций, надлежащим
образом аккредитованных в соответствии с процедурами, которые
будут определены решением Конференции Государств-участников. 7. Согласно пунктам 4 - 6 настоящей статьи Конференция
Государств-участников, если она сочтет это необходимым, учреждает
любой соответствующий механизм или орган для содействия
эффективному осуществлению Конвенции.
Статья 64
Секретариат
1. Генеральный секретарь Организации Объединенных Наций
обеспечивает необходимое секретариатское обслуживание Конференции
Государств - участников Конвенции. 2. Секретариат: a) оказывает Конференции Государств-участников помощь в
осуществлении деятельности, о которой говорится в статье 63
настоящей Конвенции, а также организует сессии Конференции
Государств-участников и обеспечивает их необходимым обслуживанием; b) по просьбе, оказывает Государствам-участникам помощь в
предоставлении информации Конференции Государств-участников, как
это предусмотрено в пунктах 5 и 6 статьи 63 настоящей Конвенции; и c) обеспечивает необходимую координацию с секретариатами
других соответствующих международных и региональных организаций.
Глава VIII
Заключительные положения
Статья 65
Осуществление Конвенции
1. Каждое Государство-участник принимает, в соответствии с
основополагающими принципами своего внутреннего законодательства,
необходимые меры, включая законодательные и административные меры,
для обеспечения осуществления своих обязательств согласно
настоящей Конвенции. 2. Каждое Государство-участник может принимать более строгие
или суровые меры, чем меры, предусмотренные настоящей Конвенцией,
для предупреждения коррупции и борьбы с ней.
Статья 66
Урегулирование споров
1. Государства-участники стремятся урегулировать споры
относительно толкования или применения настоящей Конвенции путем
переговоров. 2. Любой спор между двумя или более Государствами-участниками
относительно толкования или применения настоящей Конвенции,
который не может быть урегулирован путем переговоров в течение
разумного периода времени, передается по просьбе одного из этих
Государств-участников на арбитражное разбирательство. Если в
течение шести месяцев со дня обращения с просьбой об арбитраже эти
Государства-участники не смогут договориться о его организации,
любое из этих Государств-участников может передать спор в
Международный Суд, обратившись с заявлением в соответствии со
Статутом Суда ( 995_010 ). 3. Каждое Государство-участник может при подписании,
ратификации, принятии или утверждении настоящей Конвенции или при
присоединении к ней заявить о том, что оно не считает себя
связанным положениями пункта 2 настоящей статьи. Другие
Государства-участники не связаны положениями пункта 2 настоящей
статьи в отношении любого Государства-участника, сделавшего такую
оговорку. 4. Государство-участник, сделавшее оговорку в соответствии с
пунктом 3 настоящей статьи, может в любое время снять эту оговорку
путем направления уведомления Генеральному секретарю Организации
Объединенных Наций.
Статья 67
Подписание, ратификация, принятие,
утверждение и присоединение
1. Настоящая Конвенция открыта для подписания всеми
государствами с 9 по 11 декабря 2003 года в Мериде, Мексика, а
затем в Центральных учреждениях Организации Объединенных Наций в
Нью-Йорке до 9 декабря 2005 года. 2. Настоящая Конвенция также открыта для подписания
региональными организациями экономической интеграции при условии,
что по меньшей мере одно из государств - членов такой организации
подписало настоящую Конвенцию в соответствии с пунктом 1 настоящей
статьи. 3. Настоящая Конвенция подлежит ратификации, принятию или
утверждению. Ратификационные грамоты или документы о принятии или
утверждении сдаются на хранение Генеральному секретарю Организации
Объединенных Наций. Региональная организация экономической
интеграции может сдать на хранение свою ратификационную грамоту
или документ о принятии или утверждении, если по меньшей мере одно
из ее государств-членов поступило таким же образом. В этой
ратификационной грамоте или в документе о принятии или утверждении
такая организация заявляет о сфере своей компетенции в отношении
вопросов, регулируемых настоящей Конвенцией. Такая организация
также сообщает депозитарию о любом соответствующем изменении сферы
своей компетенции. 4. Настоящая Конвенция открыта для присоединения любого
государства или любой региональной организации экономической
интеграции, по меньшей мере одно из государств-членов которой
является Участником настоящей Конвенции. Документы о присоединении
сдаются на хранение Генеральному секретарю Организации
Объединенных Наций. При присоединении региональная организация
экономической интеграции заявляет о сфере своей компетенции в
отношении вопросов, регулируемых настоящей Конвенцией. Такая
организация также сообщает депозитарию о любом соответствующем
изменении сферы своей компетенции.
Статья 68
Вступление в силу
1. Настоящая Конвенция вступает в силу на девяностый день
после даты сдачи на хранение тридцатой ратификационной грамоты или
документа о принятии, утверждении или присоединении. Для цели
настоящего пункта любая такая грамота или документ, сданные на
хранение региональной организацией экономической интеграции, не
рассматриваются в качестве дополнительных к грамотам или
документам, сданным на хранение государствами - членами такой
организации. 2. Для каждого государства или региональной организации
экономической интеграции, которые ратифицируют, принимают или
утверждают настоящую Конвенцию или присоединяются к ней после
сдачи на хранение тридцатой ратификационной грамоты или документа
о таком действии, настоящая Конвенция вступает в силу на тридцатый
день после даты сдачи на хранение таким государством или
организацией соответствующей грамоты или документа или в дату
вступления настоящей Конвенции в силу в соответствии с пунктом 1
настоящей статьи в зависимости от того, что наступает позднее.
Статья 69
Поправки
1. По истечении пяти лет после вступления в силу настоящей
Конвенции Государство-участник может предложить поправку и
направить ее Генеральному секретарю Организации Объединенных
Наций, который затем препровождает предлагаемую поправку
Государствам-участникам и Конференции Государств - участников
Конвенции в целях рассмотрения этого предложения и принятия
решения по нему. Конференция Государств-участников прилагает все
усилия для достижения консенсуса в отношении каждой поправки. Если
все усилия по достижению консенсуса были исчерпаны и согласие не
было достигнуто, то, в качестве крайней меры, для принятия
поправки требуется большинство в две трети голосов
Государств-участников, присутствующих и участвующих в голосовании
на заседании Конференции Государств-участников. 2. В вопросах, входящих в сферу их компетенции, региональные
организации экономической интеграции осуществляют свое право
голоса согласно настоящей статье, располагая числом голосов,
равным числу их государств-членов, являющихся Участниками
настоящей Конвенции. Такие организации не осуществляют свое право
голоса, если их государства-члены осуществляют свое право голоса,
и наоборот. 3. Поправка, принятая в соответствии с пунктом 1 настоящей
статьи, подлежит ратификации, принятию или утверждению
Государствами-участниками. 4. Поправка, принятая в соответствии с пунктом 1 настоящей
статьи, вступает в силу в отношении Государства-участника через
девяносто дней после даты сдачи им на хранение Генеральному
секретарю Организации Объединенных Наций ратификационной грамоты
или документа о принятии или утверждении такой поправки. 5. Когда поправка вступает в силу, она становится
обязательной для тех Государств-участников, которые выразили
согласие быть связанными ею. Другие Государства-участники
продолжают быть связанными положениями настоящей Конвенции и
любыми поправками, ратифицированными, принятыми или утвержденными
ими ранее.
Статья 70
Денонсация
1. Государство-участник может денонсировать настоящую
Конвенцию путем направления письменного уведомления Генеральному
секретарю Организации Объединенных Наций. Такая денонсация
вступает в силу по истечении одного года после даты получения
уведомления Генеральным секретарем. 2. Региональная организация экономической интеграции
перестает быть Участником настоящей Конвенции, когда все ее
государства-члены денонсировали настоящую Конвенцию.
Статья 71
Депозитарий и языки
1. Депозитарием настоящей Конвенции назначается Генеральный
секретарь Организации Объединенных Наций. 2. Подлинник настоящей Конвенции, английский, арабский,
испанский, китайский, русский и французский тексты которой
являются равно аутентичными, сдается на хранение Генеральному
секретарю Организации Объединенных Наций.
В УДОСТОВЕРЕНИЕ ЧЕГО нижеподписавшиеся полномочные
представители, должным образом уполномоченные на то своими
правительствами, подписали настоящую Конвенцию.