30 вересня 2013 р.

V-Й  ВІДКРИТИЙ З’ЇЗД ФІТОБІОЛОГІВ  ПРИЧОРНОМОР’Я

Херсонський державний університет, факультет біології, географії та екології

Херсонське відділення Українського ботанічного товариства

Біосферний заповідник «Асканія–Нова» ім. Ф.Е.Фальц–Фейна

Нікітський ботанічний сад – Національний науковий центр НААН

Херсонський державний аграрний університет

 

 

 

V  ВІДКРИТИЙ З’ЇЗД

ФІТОБІОЛОГІВ  ПРИЧОРНОМОР’Я

 

(Херсон, 25 квітня 2013 р.)

 

 

 

 

 

 

ЗБІРКА ТЕЗ ДОПОВІДЕЙ

 

Херсон - 2013

 

 

УДК 929ю581+582

ББК Е 52

         Б 72

 

Друкується за постановою Оргкомітету V-го відкритого з’їзду фітобіологів Причорномор’я

(прот. № 2 від 10.04.2013 р.)

 

Організаційний комітет з’їзду:

 

Ходосовцев О.Є. –

Херсонський державний університет; д. біол. наук., професор, Заслужений працівник освіти України (голова оргкомітету)

 

Члени оргкомітету:

Мойсієнко І.І. –

Херсонський державний університет; д. біол. наук, доцент (заступник голови оргкомітету)

Федорчук М.І. –

Херсонський державний аграрний університет; доктор с/г наук, професор (заступник голови оргкомітету)

Бойко П.М. –

Херсонський державний аграрний університет; канд. біол. наук  (заступник голови оргкомітету)

Шаповал В.В. –

Біосферний заповідник «Асканія–Нова» ім. Ф.Е.Фальц–Фейна УААН; канд. біол. наук

Дерев’янко В.М. –

Херсонський державний університет, Ботанічний сад; канд. біол. наук, Заслужений працівник с/г України

Павлова Н.Р. –

Херсонський державний університет; канд. біол. наук, доцент

Мельник Р.П. –

Херсонський державний університет; канд. біол. наук, доцент

Гавриленко Л.М. –

Херсонський державний університет; секретар оргкомітету

Загороднюк Н.В. –

Херсонський державний університет; канд. біол. наук, секретар оргкомітету

Бірюкова Т.В. –

Херсонський державний університет, секретар оргкомітету

Алексєєва С.А. –

Херсонський державний університет, секретар оргкомітету

 

 

Редакційна колегія збірника тез доповідей:

БОЙКО М.Ф. –

д. біол. наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України (відповідальний редактор)

ЄНА А.В. –

д. біол. наук, професор

КОРЖЕНЕВСЬКИЙ В.В. –

д. біол. наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки АР Крим

РАБОТЯГОВ В.Д. –

д. біол. наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки АР Крим

МУНТЯН Т.В. –

відповідальний секретар

 

 

 

 

Б 72  V відкритий з’їзд фітобіологів Причорномор’я (Херсон, 25 квітня 2013 року). Збірка тез доповідей (Відповідальний редактор М.Ф. Бойко). – Херсон: ХДУ, 2013. – 102 с.

 

В збірці друкуються тези доповідей, прочитаних на засіданнях V відкритого з’їзду фітобіологів Причорномор’я. В них розглядаються актуальні питання фіторізноманіття, охорони, раціонального використання рослинного світу, рослинництва, біології, фізіології та екології рослин.

 

УДК 929ю581+582

ББК Е 52

 

© Херсонський державний університет


ЗМІСТ

 

Секція «Альгологія, бріологія, ліхенологія та мікологія»

 

Баїк  О.Л.   ДОСЛІДЖЕННЯ впливу водного дефіциту на функціональний стан днк у МОХУ BRYUM CAESPTICIUM HEDW. З ТЕРИТОРІЇ ПЗ „РОЗТОЧЧЯ” ТА СІРЧАНОГО ВИДОБУТКУ...

 

 

8

Бойко М.Ф. ДО ВИВЧЕННЯ БРІОБІОТИ АГРОЛАНДШАФТІВ  РІВНИННОЇ ЧАСТИНИ УКРАЇНИ………………………………………………….……...

Бойко М.Ф., Ходосовцев О.Є., Пилипенко І.О., Мальчикова Д.С., Мельник Р.П. Загороднюк Н.В., Пономарьова  А.А., Клименко В.М. ДО ВИВЧЕННЯ ФІТО- ТА ЛІХЕНОБІОТИ АГРОЛАНДШАФТІВ ПІВДНЯ УКРАЇНИ…..

 

9

 

 

10

Бойко  Т.О., Бойко П.М.     Фіто- та мікорізноманіття проектованого ботанічного заказника «Карлівка» (Миколаївська область)……………………………………………………………………...

 

 

12

Брен   О.Г. ВОДОРОСТІ УТЛЮЦЬКОГО ЛИМАНУ (ПРИАЗОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК, УКРАЇНА).……….......................

 

13

Гавриленко Л.М. ЛІХЕНОБІОТА СОФІЇВСЬКОЇ БАЛКИ (ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСТЬ, БІЛОЗЕРСЬКИЙ Р-Н)……………………………………………

 

14

Герасимюк В.П., Герасимюк Н.В. ВОДОРОСЛИ ПРУДОВ НЕКОТОРЫХ ПАРКОВ ГОРОДА ОДЕССЫ…………………………………………………

 

15

Загороднюк Н.В. МОХОПОДІБНІ В ЕКОСИСТЕМАХ ПУСТЕЛЬНИХ ПОЛИНОВО - ЗЛАКОВИХ СТЕПІВ РІВНИННО-СТЕПОВОГО КРИМУ………………………………………………………………………….

 

 

16

Кияк Н.Я.  СТАН ПРООКСИДАНТНО-АНТИОКСИДАНТНОЇ СИСТЕМИ МОХУ

BRYUM ARGENTEUM HEDW. В УМОВАХ НАФТОВОГО ЗАБРУДНЕННЯ……..........................................................................................

 

 

17

Кіт  Н.А. ВПЛИВ ВОДНОГО ДЕФІЦИТУ НА АКТИВНІСТЬ АНТИОКСИДАНТНИХ ФЕРМЕНТІВ В ПАГОНАХ МОХУ  BARBULA UNGUICULATA HEDW ……………………………………………………….

 

 

18

Клименко В.М. Історія ліхеноідикаційних досліджень якості повітря урболандшафтів півдня України………………………

 

19

Комісар О.С. Мохоподібні Миколаївської астрономічної обсерваторії………………………………………………………………..

 

20

Коритнянська В.Г., Попова О.М. НОВІ ЗНАХІДКИ ОБЛІГАТНОПАРАЗИТНИХ ФІТОТРОФНИХ ГРИБІВ НА ТЕРИТОРІЇ ДУНАЙСЬКОГО БІОСФЕРНОГО ЗАПОВІДНИКА…………………………………………….

 

 

21

Корольова О.В., Дмитрук Ю.Г. БОРОШНИСТОРОСЯНІ ГРИБИ АНТРОПОГЕННИХ ЕКОТОПІВ м. МИКОЛАЄВА………………………...

 

22

Лобачевська О.В. Регенераційна здатність спор та діаспор Bryum argenteum Hedw. в різних умовах водного і температурного режимів……………………………………………..

 

 

23

Просянникова И.Б., Шевченко Д.О. ОБНАРУЖЕНИЕ МУЧНИСТОРОСЯНОГО ГРИБА PHYLLACTINIA GUTTATA (WALLR.) LÉV. НА DICTAMNUS GYMNOSTYLIS STEVEN (RUTACEAE) В ПРЕДГОРНОМ КРЫМУ………

 

 

24

Рагуліна М.Є. РІДКІСНІ ТА НОВІ ДЛЯ РОЗТОЧЧЯ-ОПІЛЛЯ ВИДИ СИНАНТРОПНИХ МОХОПОДІБНИХ В ЕПІФІТНИХ ОБРОСТАННЯХ Leucodontetalia sciuroidis v. Hübschm. 1952………………….….

 

 

25

Садогурская С.А.  К изучению Cyanophyta супралиторальной зоны Тарханкутского гидроботанического района……..

 

26

Скребовська С.В. ВСТАНОВЛЕННЯ ДІАПАЗОНУ РЕЗИСТЕНТНОСТІ У ЗЕЛЕНИХ  ВОДОРОСТЕЙ ДО ФАКТОРУ СОЛОНОСТІ………………….

 

27

Ткаченко Ф.П.  ЗЕЛЕНІ ВОДОРОСТІ ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОЇ ЧАСТИНИ ЧОРНОГО МОРЯ……………………………………………………………...

 

28

Щербаченко О.І., Рабик І.В., Данилків І.С. МОРФО–ФІЗІОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ МОХУ DREPANOCLADUS ADUNCUS (HEDW.) WARNST. ЗА РІЗНИХ УМОВ ВОДНОГО І ТЕМПЕРАТУРНОГО РЕЖИМІВ НА ТЕРИТОРІЇ ВІДВАЛУ СІРЧАНОГО ВИРОБНИЦТВА……………………………………

 

 

 

29

Яровий С.О. Водорості приморських солончаків північно-західного Приазов’я (Україна)…………….................……………..

 

30

 

Секція «Фізіологія, ембріологія та біохімія рослин»

 

Венгер С.С., Дармостук В., Клись Е. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВИКОНАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТАМИ ПРИ ВИВЧЕННІ ДИСЦИПЛІНИ «МІКРОБІОЛОГІЯ»……………………………………….

 

 

31

Корнильев Г.В., Палий А.Е., Марко Н.В. Фенольные вещества Origanum vulgare L…………………………………………………...

 

32

Мирошниченко Н.Н., Шевченко С.В. НЕКОТОРЫЕ ЧЕРТЫ ЭМБРИОЛОГИИ CAMPANULA TAURICA JUZ ……………………………….………………..

 

33

Москов Н.В., Москова Т.Н. Datura stramonium L. и Datura innexia Mell. и меры предосторожности в работЕ с ними …….

 

34

Сидорович М.М., Кундельчук О.П. РОЗРОБКА МОДЕЛЬНОЇ СИСТЕМИ ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ ТЕМПЕРАТУРО-ПРОТЕКТОРНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ СИНТЕТИЧНИХ РЕГУЛЯТОРІВ РОСТУ РОСЛИН……………………...

 

 

35

Симагина Н.О., Майко Е.А.  ВЛИЯНИЕ УСЛОВИЙ ПРОИЗРАСТАНИЯ НА АЛЛЕЛОПАТИЧЕСКУЮ АКТИВНОСТЬ ПРЕДСТАВИТЕЛЕЙ РОДА  TAMARIX ……………………………………………...………………………

 

 

36

 

Секція «Флора та рослинність. Охорона рослинного світу»

 

Melnik R.P. INVASIVE PLANTS SPECIES IN The urban flora of Mykolayiv (UKRAINE)………………………………………………….

 

37

Аркушина Г.Ф., Жердій А.О. ОГЛЯД ФЛОРИ СІЛ ВЕЛИКА ВИСКА ТА МИКОЛАЇВКА МАЛОВИСКІВСЬКОГО РАЙОНУ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ……………………………………………..

 

 

38

Багрикова Н.А., Бондарева Л.В. СТРУКТУРА АДВЕНТИВНОЙ фракции ФЛОРЫ ГЕРАКЛЕЙСКОГО ПОЛУОСТРОВА……………………………

 

39

Бондаренко О.Ю., Васильєва Т.В. ОСОБЛИВОСТІ РОЗПОДІЛУ ІНВАЗІЙНИХ ВИДІВ У ФЛОРАХ УЗБЕРЕЖ МАЛИХ РІЧОК МЕЖИРІЧЧЯ ДНІСТЕР – ТИЛІГУЛ……………………………………………………………………

 

 

40

Брынза Е.А.  Семенная продуктивность Onobrychis pallasii (Willd.) M.Bieb…………………………………………………………….

 

41

Булахова Ю.В. ТАКСОНОМІЧНИЙ СКЛАД РОСЛИННИХ УГРУПОВАНЬ КАМ’ЯНИСТИХ ВІДСЛОНЕНЬ ЗАКАЗНИКА «ГРАНІТНИЙ СТЕП» (С. ОЛЕКСАНДРІВКА ДОЛИНСЬКОГО РАЙОНУ)……………………………..

 

 

42

Васильєва Т.В., Коваленко С.Г. НПП « ТУЗЛОВСЬКІ ЛИМАНИ» – КЛЮЧОВА ТЕРИТОРІЯ ЕКОМЕРЕЖІ ОДЕЩИНИ……………………………………

 

43

Винокуров Д.С. Досвід використання великомасштабного порівняння для класифікації степової рослинності України……………………………………………………………………...

 

 

44

Губарь Л.М. Триба Scolochloeae Tzvelev флори України…………….

45

Дацюк В.В. Фітоценотичні особливості Cladium mariscus (L.) Pohl у Волинській областІ……………………………………………………………

 

46

Дубина Д.В. Концепція моніторингу біорізноманіття Азово-Чорноморського регіону…………………………………………….

 

47

Дубс Е.Ю., Корженевський В.В. АРЕАЛОГИЧЕСКАЯ СТРУКТУРА ФЛОРЫ ОПУКСКОГО ПРИРОДНОГО ЗАПОВЕДНИКА …………………………

 

48

Едигарян А.А., Фатерыга А.В. Crithmum maritimum L. и его консортивные связИ………………………………………………….

 

49

Ена А.В. Himantoglossum caprinum (M.Bieb.) Sprengel: таксон с «запятнанной» историей……………………………………………

 

50

Епихин Д.В. Изучение растительного покрова национального природного парка «Чаривна гавань» ………………………….

 

51

Заиграева А.Л., Корженевский В.В. ОБЪЕМ ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ НИШИ PHYLLITIS SCOLOPENDRIUM (L.) NEWMAN В ВЕРХОВЬЯХ СУ-АТА

 

52

Кобзар І.В., Хоботкова Л.М. РОСЛИННИЙ ПОКРИВ КРЕЙДЯНИХ ВІДСЛОНЕНЬ В ОКОЛИЦЯХ СЕЛА ПЕРША ФЕДОРІВКА…………….

 

53

Коломийчук В.П. Острів Руський – перспективний об’єкт природно-заповідного фонду АР Крим………………………..

 

54

Корженевский В.В., Квитницкая А.А. АУТИНДИКАЦИЯ РЕЛЬЕФООБРАЗОВАНИЯ ПО ОБНАЖЕННЫМ КОРНЯМ…………….

 

55

Красова О.О. Можливості синтаксономічних рішень щодо карбонатопетрофільної рослинності Причорномор'я…..

 

56

Лисогор Л.П. ДИНАМІКА ФОРМУВАННЯ НАДЗЕМНОЇ ФІТОМАСИ ПЕРЕЛОГОВИХ УГРУПОВАНЬ ПРАВОБЕРЕЖНОГО СТЕПОВОГО ПРИДНІПРОВ’Я……………………………………………………………...

 

 

57

Миронюк А.Н., Ткаченко Ф.П. ВОДНАЯ РАСТИТЕЛЬНОСТЬ РЕКИ ЦАРЕГА …

58

Мойсієнко І.І., Пономарева А.А. сучасний стан Геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Федорівська печера»…….

 

59

Мойсієнко І.І., Шапошникова А.О. ПОПЕРЕДНЄ ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗОНУВАННЯ ПРОЕКТОВАНОГО РЕГІОНАЛЬНОГО ЛАНДШАФТНОГО ПАРКУ «ДОЛИНА КУРГАНІВ»…………………....

 

 

60

Овечко С.В. Уточнення місць зростання Trapa natans L. s.l. в водоймах та водотоках пониззя Дніпра…………………….

 

61

Павлова Н.Р., Мойсієнко І.І., Матвійчук Ю.В. МОРФОЛОГО-АНАТОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛИСТКА І КВІТКОНОСА LEUCOJUM AESTIVUM L. (AMARYLLIDACEAE)…………………………………….

 

 

62

Пичугин В.С. ВОЗРАСТНАЯ СТРУКТУРА ПОПУЛЯЦИЙ ВИДОВ РОДА SCUTELLARIA L., ПРОИЗРАСТАЮЩИХ В КРЫМУ…………………….

 

63

Попова О.М. ПРОБЛЕМИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ВИДІВ З ТРИБИ TRIBULBOS KOCH РОДУ GAGEA SALISB. НА ПІВДЕННОМУ ЗАХОДІ УКРАЇНИ..

 

64

Прядко О.І., Арап Р.Я. Поширення та ценотична роль Sempervivum ruthenicum  Schnittsp. et C.B. Lehm. в Національному природному парку «Голосіївський»….........................................

 

 

65

Руденко М.И. Созологические аспекты флоры Крымского природного заповедника…………………………………………..

 

66

Рыфф Л.Э. Структурный анализ флороценокомплексов разных классов петрофитной растительности Горного Крыма.

 

67

Сикорский И.А., Плетюк В.И. Состояние фиторазнообразия Опукского природного заповедника………………………….

 

68

Тужикова Е.В. Пространственная структура соцветий крымских орхидей и сравнительная оценка их декоративности………………………………………………………...

 

 

69

Федяева В.В., Шишлова Ж.Н., Шмараева А.Н. СОСТОЯНИЕ ПОПУЛЯЦИЙ LINUM HIRSUTUM L. НА ВОСТОЧНОЙ ГРАНИЦЕ АРЕАЛА В РОСТОВСКОЙ ОБЛАСТИ…………………………………………………..

 

 

70

Шаповал В.В. Нотатки про Allium scythicum Zoz у контексті критичної переоцінки обсягу флори судинних рослин асканійського степу…………………………………………………

 

 

71

Шаповал В.В., Гофман О.П. До фенологічного моніторингу флори судинних рослин асканійського степу……………………...

 

72

Шишлова Ж.Н., Шмараева А.Н., Федяева В.В. НОВАЯ ПОПУЛЯЦИЯ EUPHORBIA CRETOPHILA KLOK. В РОСТОВСКОЙ ОБЛАСТИ……….

 

73

Шмараева А.Н., Федяева В.В., Шишлова Ж.Н.  СОСТОЯНИЕ ПОПУЛЯЦИИ GENISTA SCYTHICA PACZ. В ПАМЯТНИКЕ ПРИРОДЫ «ЛЫСОГОРКА» (РОСТОВСКАЯ ОБЛАСТЬ, РОССИЯ)…………………

 

 

74

Штриц Ю.А. ИНФОРМАТИВНОСТЬ ПОКАЗАТЕЛЕЙ АСИММЕТРИИ ЛИСТОВОЙ ПЛАСТИНКИ РOPULUS NIGRA L. КАК ИНДИКАТОРОВ СОСТОЯНИЯ ОКРУЖАЮЩЕЙ СРЕДЫ…………………………………..

 

 

75

Ярова О.А. ФІТОСОЗОЛОГІЧНА ОЦІНКА ТЕРИТОРІЙ «КУРЯЧОГО ГОРЛА», ТА «ЗМІЄВИХ ВАЛІВ» ЯК ПЕРСПЕКТИВНИХ ТЕРИТОРІЙ ДЛЯ РОЗШИРЕННЯ НПП «БІЛООЗЕРСЬКИЙ»………………………………..

 

 

76

 

Секція «Інтродукція рослин»

 

Власенко А.С. ТАКСОНОМІЧНА СТРУКТУРА ЕКЗОТИЧНОЇ ДЕНДРОСОЗОФЛОРИ ШТУЧНИХ ПАРКОВИХ ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ СТЕПУ УКРАЇНИ) ………….….

 

 

77

Дерев’янко В.М., Загорулько А.О., Сушинська Н.І., Дерев’янко Н.В. Деякі біоекологічні особливості ксантоцераса горобинолистого (Xanthoceras sorbifolia Bunge) в південному регіоні України…………………………………..…...

 

 

 

78

Деревянко Н.В., Деревянко В.Н.  Интродукция Cupressus arizonica Greene в Южной степи Украины и перспективы его использования в озеленении……………………………………..

 

 

79

Карнатовська М.Ю.  ZIZYPHUS JUJUBA MILL. В УСЛОВИЯХ ЮГА ХЕРСОНСКОЙ ОБЛАСТИ…………………………………………………..

 

80

Кичук В.О. РАННЬОВЕСНЯНІ ЦИБУЛИННІ РОСЛИНИ В ОЗЕЛЕНЕННІ С. ФУРМАНІВКА КІЛІЙСЬКОГО РАЙОНУ ОДЕСБКОЇ ОБЛАСТІ……

 

81

Кривошей С.Г., Потемкина Н.В. ИЗУЧЕНИЕ СОСТАВА ЗЕЛЕНЫХ НАСАЖДЕНИЙ НА ТЕРРИТОРИИ ЛУГОВСКОЙ БОЛЬНИЦЫ В Г. СИМФЕРОПОЛЬ………………………………………….………………….

 

 

82

Немерцалов В.В., Герасимюк Н.В. ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕНДРОФЛОРИ МІСТА ОДЕСИ………………………………………………………………………...

 

83

Орел Т.И. ПОЧВЕННЫЕ ПАРАМЕТРЫ ДЛЯ ВЫРАЩИВАНИЯ ШАЛФЕЯ ЛЕКАРСТВЕННОГО В ПРЕДГОРНОЙ ЗОНЕ КРЫМА………………….

 

84

Павлова Н.Р., Овсієнко В.М. Особливості анатомічної будови стебла Berberis thunbergii DC. «Rose Glow» в умовах м.Херсон……………………………………………………………………

 

 

85

Павлова Н.Р., Рукасевич В.Ю. ПАГОНОУТВОРЕННЯ І БУДОВА ЗИМУЮЧИХ БРУНЬОК  BERBERIS TUNBERGII «ROSE GLOW» ( РОДИНА BERBERIDACEAE)……………………………………………………….....

 

 

86

Потемкина Н.В. ИЗУЧЕНИЕ СОСТАВА ЗЕЛЕНЫХ НАСАЖДЕНИЙ НА ТЕРРИТОРИИ КЛИНИЧЕСКОЙ БОЛЬНИЦЫ № 6 В Г. СИМФЕРОПОЛЬ..........................................................................................

 

 

87

Прикладівська Т.Р. КУЛЬТИВАРИ БУДЛЕЇ ДАВІДА В ЕКСПОЗИЦІЇ «РОДИНА BUDDLEJACEAE» БОТАНІЧНОГО САДУ НЛТУ УКРАЇНИ……………

 

88

Работягов В.Д., Свиденко Л.В., Стройный А.М.  влияние погодных условий на рост и развитие ароматических растений в ГП «О/Х Новокаховское» НБС-ННЦ………………………………

 

 

89

Савко І.Г. АНАЛІЗ ДЕНДРОФЛОРИ ПАРКІВ М. БІЛЯЇВКА ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ ……………………………………………………………………..

 

90

Снегирева Н.А., Потемкина Н.В. ИЗУЧЕНИЕ СОСТАВА ЗЕЛЕНЫХ НАСАЖДЕНИЙ НА ТЕРРИТОРИИ ЦЕНТРАЛЬНОЙ БОЛЬНИЦЫ В Г. БЕЛОГОРСК………………………………………………………………….

 

 

91

Федорчук М.І., Філіпов Є.Г., Федорчук В.Г., Бойко Н.В., Філіпова І.М. ПЕРСПЕКТИВНА КУЛЬТУРА ДЛЯ ПІВДНЯ УКРАЇНИ………………..

 

92

Халиляева С.И., Савченко Л.Ф. Сравнительная характеристика хозяйственно-ценных признаков и компонентного состава чабера садового  (Satureja hortensis) и чабера горного (Satureja Montana)………………………….…

 

 

 

93

Чіков І.В. Культивування Schoenoplectus mucronatus (L.) Pall. в умовах Правобережного Лісостепу України………………..

 

94

 

Відомості про авторів …………………………………………………………….….        95    


Секція  «Альгологія, бріологія, ліхенологія та мікологія»

 

ДОСЛІДЖЕННЯ впливу водного дефіциту на функціональний стан днк у МОХУ BRYUM CAESPTICIUM HEDW. З ТЕРИТОРІЇ ПЗ „РОЗТОЧЧЯ” ТА СІРЧАНОГО ВИДОБУТКУ

Баїк О.Л.

Інститут екології Карпат НАН України

 

Відомо, що функціональний стан ДНК рослин корелює з багатьма факторами зовнішнього середовища, такими, як температура (Engelen-Eigles et al., 2000; Jovtchev et al., 2007), рівень інсоляції (Kinoshita et al., 2008), посуха (Setter, Flannigan, 2001), засоленість (Ceccarelli et al., 2006). Оцінено інтенсивність люмінесценції ядерної ДНК та рівень поліплоїдизації ядер апікальної меристеми у клітинах ювенільних листків моху Bryum caespiticium з територій сірчаного відвалу № 1 ДГХП „Сірка” та ПЗ „Розточчя” залежно від вмісту вологи у мохових дернинах і субстраті під ними.

Мохи характеризуються порівняно невисокою мінливістю вмісту ядерної ДНК. Це обумовлено двома причинами: 1) жорстким стабілізуючим відбором, направленим на збереження габітусу адаптованого цитотипу і тісно скорельованим з ним об’ємом клітин і ядер; 2) наявністю у мохів, як і квіткових рослин, механізмів, що обмежують рівень поліплоїдії та кількості ядерної ДНК на рівні її повторюваних послідовностей, а також явища поліплоїдного скиду (Nagl, 1978).

Для аналізу ДНК використовували методику флуорохромування акридиновим оранжевим (АО) за Р.Ріглером (Rigler, 1966).

Встановлено мінливість показників інтенсивності свічення ДНК∙АО та рівня поліплоїдизації ядер апікальної меристеми пагонів залежно від вологості мохових дернин B. caespiticium. З’ясовано, що найвищі показники люмінесценції ядер клітин ювенільних листків були у зразках з південної вершини відвалу (55,2±5,1 відн од.), де вологість мохових дернин і субстрату під ними була найнижчою – 28,5±3,9 та 20,5±2,8 відповідно. Приблизно 25% ядер клітин ювенільних листків були значно більших розмірів, інтенсивність люмінесценції ДНК∙АО становила 80±10,6 відн од., а рівень поліплоїдизації ядер апікальної меристеми пагонів у цих зразках моху досягав 36,0±5,6%. Дещо нижчими були інтенсивність свічення ДНК∙АО в ядрах клітин моху з північної вершини відвалу (49,6±5,3 відн. од.) та рівень поліплоїдизації меристематичних ядер (29,8±3,6%), коли вологість моху становила 42,1±3,8%, а субстрату під ним 32,9±2,9%, тобто були в 1,5 рази вищими, порівняно з південною вершиною.

Інтенсивність свічення ДНК∙АО в ядрах клітин моху посередині північного схилу відвалу (43,7±5,0 відн. од.) та рівень поліплоїдизації меристематичних ядер (21,8±3,6%) були меншими, а показники вологості моху та субстрату під ним становили 47,3±3,6% і 28,4±2,8% відповідно. Дещо нижчими були інтенсивність люмінесценції ДНК∙АО (42,5±5,5 відн од.) та рівень поліплоїдизації ядер апікальної меристеми (21,5±2,9%) у зразках моху, зібраних на плато відвалу, де показник вологості дернин B. caespiticium становив 57,4±4,2 %. У зразках моху з ПЗ „Розточчя” вологість мохових дернин була найвищою (59,8±3,9 %), інтенсивність люмінесценції ДНК∙АО становила 44,2±5,8 відн. од., а рівень поліплоїдизації меристематичних ядер був найнижчим – 16,9±3,1%.

На підставі проведених досліджень встановлено, що помірний водний дефіцит, як лімітуючий фактор, впливав на інтенсивність люмінесценції ДНК∙АО ядер, а саме спричиняв підвищення рівня поліплоїдизації ядер апікальної меристеми пагонів B. caespiticium з південної та північної вершин відвалу, очевидно у результаті ампліфікації ядерної ДНК. Відомо (Оtto, 2007; Bainard, 2011), що під впливом різноманітних, у тому числі, абіотичних стресових чинників, відбуваються істотні кількісні зміни ядерної ДНК унаслідок нуклеотидних повторів некодуючої ДНК.

 

ДО ВИВЧЕННЯ БРІОБІОТИ АГРОЛАНДШАФТІВ  РІВНИННОЇ ЧАСТИНИ УКРАЇНИ

Бойко М.Ф.

Херсонський державний університет

 

На даний час відсутні відомості щодо повного видового складу мохоподібних агроландшафтів, особливо тих видів, що є вразливими і які під дією антропогенного фактора стають раритетними. Для характеристики стану агроландшафтів необхідно використовувати види мохоподібних, які є дуже чутливими до атропопресії у строкатих умовах природних та порушених екосистем України, і в той же час, разом з судинними рослинами та лишайниками,  є основними для визначення стратегій збереження та раціонального використання всього біорізноманіття.

Основними складовими агроландшафтів, які найбільш антропогенно навантажені, і на які в першу чергу треба звертати увагу при проведенні досліджень, є  сільськогосподарські угіддя, а саме: орні землі в цілому, перелоги, поля з однорічними культурами, межі та закрайки полів, які обробляються не щорічно, поля з багаторічних трав (конюшинники та ін.), в дещо меншій мірі тимчасові або постійні польові дороги, необроблювані ділянки під опорами ліній високовольтних електропередач, сіножаті,  пасовища, толоки.

Агроландшафти України – це екосистеми, що сформовані в результаті  трансформації  степових, лісових, яружно-балкових, лучних,  болотних, річково-долинних, псамофітних, засолених приморських та прилиманних ценозів та ценозів відслонень гірських порід. 

Важливою проблемою є дослідження сучасного стану бріорізноманіття агроландшафтів України та визначення стратегій його збереження та раціонального використання, виявлення стану складових раритетного бріорізноманіття з метою вироблення стратегії їх охорони та раціонального використання.

Мохоподібні, як складові фіторізноманіття, є звичайними компонентами поверхні грунту в агроландшафтах різного ступеню порушеності. Вони в певній мірі виконують у агроландшафтах стабілізаційну роль.

В Україні дослідження бріорізноманіття агроландшафтів проводилися фрагментарно, лише одночасно з вивченням природних екосистем (Бойко та ін., 1984; та ін.), але спеціальні комплексні дослідження бріофіторізноманіття агроландшафтів, в тому числі раритетного, які б дали можливість вироблення стратегії його раціонального використання, збереження та охорони, ще не проводилися. Мета наших досліджень – вивчити агробріофлору (агробріобіоту) України та дати її повний аналіз. 

Попередні дослідження агробріобіоти  рівнинної частини України показали, що до її складу входять 42 види мохоподібних, з яких 3 види є антоцеротофітами,  5 – печіночниками, а 34  – бріофітами. Серед антоцеротових переважають види роду Anthoceros, серед печіночників – види  Riccia, серед бріофітів –  види родів Bryum, PhyscomitriumDicranella, Pterygoneurum, Acaulon, Phascum, Microbryum, Tortula.

Серед  переважаючих  представники родин Pottiaceae, Funariaceae,  Bryaceae та Dicranaceae.

Треба відзначити, що з бріофітів  в агроландшафтах поселяються винятково верхоспорогонні мохи, жодного бокоспорогонного   виду нами поки що не відмічено. В географічному відношенні 27 видів бріобіонтів з 42 видів мають в межах рівнинної частини України широкі ареали, зустрічаються в трьох і навіть в чотирьох фізико-географічних зонах: в зоні мішаних хвойно-широколистяних лісів, в зоні широколистяних лісів, в лісостеповій зоні, в степовій зоні).

 

ДО ВИВЧЕННЯ ФІТО- ТА ЛІХЕНОБІОТИ  АГРОЛАНДШАФТІВ ПІВДНЯ УКРАЇНИ

Бойко М.Ф., Ходосовцев О.Є., Пилипенко І.О., Мальчикова Д.С., Мельник Р.П., Загороднюк Н.В.,  Пономарьова А.А., Клименко В.М.

Херсонський державний університет

 

За загально прийнятими нині визначеннями  сучасні агроландшафти  – це складні системи, які сформовані  різними елементами агроекосистем, з усіма ланцюгами системи землеробства, з інфраструктурою, з захисними заходами постійної дії. Основою агроландшафту є: сільськогосподарські угіддя – орні землі в цілому, поля з однорічними культурами, сіножаті,  пасовища, поля з багаторічних трав; штучні лісові насадження – лісосмуги, штучні ліси різного призначення з деревною та чагарниковою складовими; трансформовані природні ценози – залишки природних лісів, природних лук, природних степових ділянок, боліт, плавнів, торфовищ.  Складовими агроландшафтів також є  розташовані на їх територіях  протиерозійні гідротехнічні споруди різних типів, межі полів і сівозмін, польові дороги, гідрографічна мережа,  дороги з твердим покриттям,  різні комунікації,  лінії високовольтних електропередач, газорозподільні станції, будівельні споруди  різного призначення тощо (http://uk.wikipedia.org/wiki/Агроландшафт; Тараріко, 2007). 

Нині особливого значення набуває створення на тривалий час екологічно стійкого та високопродуктивного агроландшафту, який з одного боку є основою для досягнення високої продуктивності аграрного виробництва, а з іншого – виконує екозахисні, природоохоронні та естетичні функції. Агроландшафт як стійка саморегулююча система повинен забезпечувати комплексну охорону сучасного рельєфу, поверхневих і підземних вод, ґрунтового покриву та підстилаючих материнських гірських порід, рослинного, грибного і тваринного світу, мікроорганізмів.  Контури агроландшафтів маєють бути наближеними до контурів природних комплексів.

Агроландшафти півдня України – це екосистеми, що сформовані в результаті  аграрної трансформації  степових, яружно-балкових, річково-долинних, псамофітних, засолених приморських та прилиманних ценозів та ценозів відслонень гірських порід.

Незважаючи на велику різноманітність,  агроекосистеми різних рівнів і ієрархій мають багато спільного. За визначенням М.В. Маркова (1972), основними їх елементами є: культурні рослини, висіяні або висаджені людиною; бур'яни, які потрапили в агроекосистеми всупереч волі людини; мікроорганізми ризосфер культурних рослин і бур'янів; бульбочкові бактерії на корінцях бобових рослин, що зв'язують вільний азот повітря; мікоризотворні гриби на корінні вищих рослин; водорості, бактерії, гриби, актиноміцети, вільноіснуючі в ґрунті; безхребетні тварини, що живуть у ґрунті і на рослинах; хребетні тварини (гризуни, птахи та ін.), які живуть у ґрунті й посівах; гриби, бактерії, віруси – паразити (напівпаразити) культурних рослин і бур'янів; бактеріофаги – паразити мікроорганізмів. Крім  того, елементами агроекосистем є також мохоподібні – несудинні  вищі рослини та лишайники – комплексні організми, до складу яких входять грибний (мікобіонт) та водоростевий (фікобіонт) компоненти.

Треба відзначити, що під впливом зрошення агроландшафти півдня України деградують, південні чорноземи та каштанові ґрунти і біота (в першу чергу раритетна фіто біота та ліхенобіота)  виявилися дуже чутливими до дії підвищеної вологості (Бойко, Чорний, 2001). Екосистеми степової зони на сьогодні практично повністю вичерпали ресурс екстенсивного розвитку. Навіть саме існування їх у сьогоднішньому стані та масштабах супроводжується невпинною деградацією довкілля. Тому гостро стоїть питання розробки методології збереження фіторізноманіття в умовах агроландшафту. Розрахунок кореляційних зв’язків між ландшафтами з тим чи іншим рівнем та способом антропопресії та сучасним станом раритетного фіторізноманіття в них, дозволить встановити роль цих ландшафтів як оселищ раритетних видів. Фундаментальною проблемою є дослідження сучасного стану раритетного фіторізноманіття агроландшафтів півдня України та визначення стратегій його збереження та раціонального використання, виявлення стану складових раритетного фіторізноманіття, зокрема судинних рослин, мохоподібних та лишайників з метою вироблення стратегії їх охорони та раціонального використання з урахуванням аутфітосозологічного індексу, індексу раритетності та індексу синантропізації та ін.

Фіторізноманіття є результатом еволюційного процесу, який відбувається протягом кількох мільярдів років. Складові частини фіторізноманіття є основним ресурсом для існування людини. Без збереження фіторізноманіття і його раціонального, невиснажливого використання немає майбутнього людини. Тільки такий підхід може дати надію на збереження деградованого нині довкілля і зупинення зникнення видів рослин і лишайників. Тим більше, що значну частину видів рослин і лишайників ще й не відкрито. Підтвердженням цьому є опис нових для науки видів лишайників та мохоподібних, а також нових форм і різновидів судинних рослин (Ходосовцев, 2009, Бойко, 2010; Мойсієнко, 2010, 2011 та ін.). Складові фіторізноманіття – мохи, лишайники, квіткові та спорові рослини є звичайними компонентами поверхні грунту у агроландшафтах різного ступеню порушеності (West 1990; Eldridge, Greene, 1994; Bryophyte biology 2009 et al.), У  агроландшафтах популяції раритетного фіторізноманіття виконують стабілізаційну роль.

У світовій науці є певна кількість робіт щодо раритетного фіторізноманіття агроландшафтів (Beymer, Klopatek, 1991, Evans, Ehleringer, 1993; Eldridge, Kinnell, 1997; Belnap, Gardner, 1993; Prasse, Bornkamm, 2000; Harper, Belnap, 2001; DeFalko et al., 2001; Maestre, 2003; D.Moon, 2009; M.Wingreen, 2010). В Україні проводилися фрагментарні дослідження раритетного фіторізноманіття окремих місцезростань (Бойко, 1984, 1988, 1999; Бойко та ін., 1984; Ходосовцев, 1998; Дідух та ін., 2009; Кагало 2010; Мойсієнко, 2010; Остапко, 2011; Перегрим, 2011; Загороднюк, 2011). Комплексні дослідження раритетного фіторізноманіття агроландшафтів, які б дали можливість вироблення стратегії його раціонального використання, збереження та охорони, ще не проводилися.

На даний час відсутні відомості щодо повного складу лишайників,  мохоподібних та вищих судинних основних видів агроландшафтів, особливо тих, що є вразливими і які під дією антропогенного фактора стають раритетними видами. У цьому плані особливо мало дослідженими є види лишайників та мохоподібних, які в умовах агроландшафту є дуже вразливими.

 

Фіто- та мікорізноманіття проектованого ботанічного заказника «Карлівка» (Миколаївська область)

Бойко Т. О. Бойко П. М.

Херсонський державний аграрний університет

 

Оптимальною формою збереження усіх компонентів біорізноманіття є розвиток мережі заповідників та інших типів природно-заповідних територій, як осередків зупинки антропогенних впливів. Заповідні об’єкти відзначаються найбільшим ступенем збереження біорізноманіття, зокрема рослин, грибів та лишайників. Розробка обґрунтованих наукових рекомендацій щодо їх охорони можлива лише при наявності об’єктивних відомостей про теперішній стан біоти певних заповідних територій. Саме тому ретельне вивчення видового складу рослин, лишайників та грибів природних резерватів, виявлення їх еколого-біологічних особливостей є передумовою для встановлення рідкісних, вразливих та зникаючих видів, що потребують охорони.

Проектований ботанічний заказник «Карлівка» розташований в околицях с. Карлівка Новоодеського р-ну Миколаївської області являє собою крутий берег р. Громоклея з рідкісними видами рослин та рослинними угрупованнями. Загальна площа території, яка пропонується для заповідання близько107 га. Характерні малогумусні чорноземи, на днищах балок трапляються чорноземи лучні. На схилах балок відслонюються вапнякові та мергельні гірські породи.

Природна рослинність на території представлена угрупованнями справжніх степів, кам’янистих відслонень, лучних степів, лук та чагарників. У видовому складі вищих рослин нараховується 112 видів. Внаслідок відносно потужної представленості степових різнотравно-типчаково-ковилових ценозів, у заказнику зберігся ряд видів, занесених до Червоної книги України: Stipa lessingiana Trin. et Rupr., S. ucrainica P. Smirn., S. capillata L., Astragalus dasyanthus Pall., A. pallescens M. Bieb., Pulsatilla nigricans Stoerck, Tulipa hypanica Klok. et Zoz., Crocus reticulatus Stev. ex Adam. На території заказника «Карлівка» виявлено 68 видів лишайників та ліхенофільних грибів, серед них 26 видів рідкісних. Для лишайників Caloplaca biatorina (A.Massal.) J.Steiner var. gyalolechiodes (Mull. Arg.) Porlt, Fulgensia fulgens (Sw.) Elenkin, Lecanora perpruinosa Fröberg, Placopyrenium trachyticum (Hazsl.) Breuss in Nimis & Poelt , Verrucaria dolosa Hepp та ліхенофільних грибів Lichenoconium erodens M. S. Christ. & D. Hawksw., Lichenostigma svandae Vondràk & Šoun це єдині локалітети на території регіону. Найбільший внесок до складу ліхенобіоти заказника «Карлівка» вносять ліхенобіоти вапнякових та мергельних відслонень, що пов’язано з найбільшою представленістю цих субстратів на території заказника. Однак найбільший відсоток рідкісних відмічається серед епігейних видів: Collema crispum (Huds.) F. Weber ex F.H. Wigg., Endocarpon pusillum Hedwig, Leptogium schraderi (Ach.) Nyl., Placidium squamulosum (Ach.) Breuss, Toninia sedifolia (Scop.) Timdal).

Серед рідкісних видів грибів на території проектованого заказника трапляється Morchella steppicola Zerova, занесений до третього видання Червоної книги України (Червона …, 2009).

Зараз територія проектованого ботанічного заказника місцевого значення «Карлівка» зазнає потужного пасовищного пресингу і, за умови його продовження, може втратити залишки степової рослинності та раритетного різноманіття. Виснажені та порушені землі за умови зменшення антропогенного тиску з часом можуть відновитись та стати осередками розповсюдження природної рослинності. На нашу думку, доцільно у найближчий час присвоїти даній території статусу другого заповідного ядра природного заповідника «Єланецький степ».

 


ВОДОРОСТІ УТЛЮЦЬКОГО ЛИМАНУ (ПРИАЗОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК, УКРАЇНА)

Брен О. Г.

Приазовський національний природний парк

 

Утлюцький лиман – водойма, яка знаходиться у південно-східній частині України на межі Запорізької та Херсонської областей. Починаючи з 70-х рр. ХХ століття, і до наших днів лиман зазнав значного антропогенного впливу за рахунок розділення акваторії за допомогою двох глухих дамб у в північній та центральній частинах. Віддамбована частина водойми слугує ставком-випаровувачем для підприємств гірничодобувної промисловості. Гідрологічний режим водойми визначається переважно атмосферними опадами та водами Азовського моря. Починаючи з 2010 року дві частини лиману – верхів’я та морська затока входять до складу Приазовського національного природного парку.

Не дивлячись на досить високий рекреаційний та господарчий потенціал, Утлюцький лиман продовжує залишатись досить маловивченим об’єктом та майже не використовується у рекреаційній галузі. В літературі наводяться дані з вивчення гідрохімічного режиму лиману (Алексеев, 1973; Проскурина и др. 1983), досить добре вивчені малако - та іхтіофауна водойми (Антоновський та ін., 2009, Демченко, 2009, 2012). Наявна інформація щодо водної та водно-берегової рослинності (Волков, 1940; Генералова., 1951; Громов., 2012). Вивченість альгофлори Утлюцького лиману є неповною та потребує уточнення. Необхідність подібних досліджень лиману також обумовлена специфічними умовами, які склались в середній частині лиману внаслідок антропогенного навантаження.

В результаті досліджень, проведених у 2012-2013 рр. отримані первинні дані про видовий склад водоростей Утлюцького лиману дна водойми, його водної товщі, урізу води. Домінуючим видом дна водойми та урізу води у весняно-літній період виступає Cladophora siwaschensis C.Meyer 1922, яка у вегетативно активному стані утворює макроскопічні водоростеві розростання повстеподібної структури світло-зеленого кольору. Водорість активно розвивається у південній частині лиману при солоності, що коливається в межах 8,7-13,1‰. Серед діатомових водоростей переважають Hantzschia amphioxys (Ehrenberg) Grunow in Cleve et Grunow 1880, Gyrosigma acuminatum (Kützing) Rabenhorst 1853.

Під час досліджень середньої віддамбованої частини лиману виявлено макроскопічні розростання домінантом якого, є зелена водорість Dunaliella salina (Dunal) Teodoresco, 1905. Розростання представляє собою «цвітіння» на дні та поверхні пересохлого ложа водойми від оливкового до буро-червоного кольорів, легко відслонюється від субстрату. Даний вид також масово відмічений у водній товщі, при цьому «цвітіння» води водорість не спричиняє.

Завдяки багаторічному використанню середньої частини лиману як ставка-випаровувача, саме тут накопичилась найбільша кількість речовин, вміст деяких з них перевищує гранично допустимі концентрації (Антоновський та ін., 2009). Масовий розвиток D. salina, ймовірно, вказує на здатність даного виду до стійкості до надлишкової кількості забруднювачів.

По урізу води та на незатоплюваних наземних ділянках північної та південно-західної частин лиману виявлене плівкоподібне макроскопічне водоростеве розростання темно-зеленого кольору, завтовшки до 2 мм. Утворювачем розростання виступає Lyngbya aestuarii (Mertens) Liebmann 1841, супутними видами виступають нитчасті гомоцитні синьозелені водорості Microcoleus chtonoplastes (Fl. Dan.) Thuret 1875, Phormidium boryanum (Boryex Gomont) Anagnostidis et Komarek 1988.

 

ЛІХЕНОБІОТА СОФІЇВСЬКОЇ БАЛКИ

(ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСТЬ, БІЛОЗЕРСЬКИЙ Р-Н)

Гавриленко Л.М.

Херсонський державний університет

 

Софіївська балка знаходиться на території Софіївського ботанічного заказника площею 194 га, що розташований на південно-західній околиці с. Софіївки Білозерського району, Херсонської області та прилеглій акваторії Дніпровського лиману. Територія заказника займає крутий степовий схил правого берега Дніпровського лиману, а також територію балки, що проходить від траси «Херсон – Станіслав» до берега Дніпровського лиману. В північній частині балки переважають злакові степи на темно-каштанових ґрунтах лесовидних суглинках. А біля лиману схили балки крутішають та екотопи змінюються переважно на лесові відслонення з переважанням біогеоценозів темно-каштанових ґрунтів важкосуглинистих на лесовидних суглинках. Софіївська балка з східного боку – повністю та з західного – спорадично оточена посадками лісосмуг з переважанням Robinia pseudoacacia.

Спеціалізованого і планомірного ліхенологічного дослідження на даній території не проводилося. За літературними даними для цього заказнику не було відомо жодного виду лишайників. За результатами наших досліджень ліхенобіота ботанічного заказника складає 38 видів. Знайдено новий для України ефемерний лишайник Pyrenocollema chlorococcum Aptroot & Van den Boom, а також рідкісні види Caloplaca tominii Savicz, Collema coccophorum Tuck, Placidiopsis cinerascens (Nyl.) Breuss, Rinodina mucronatula H. Magn., Verrucaria bryoctona (Th. Fr.) Orange, Thelidium zwackhii (Hepp) A. Massal. На лесових відслоненнях по степовому схилу зафіксовані місцезростання епігейного лишайника з аридною екологією Squamarina lentigera (Weber) Poelt, що включений до Червоної книги України. На горизонтальних поверхнях лесових відслонень відмічено такі види лишайників, як Caloplaca borysthenica O. Khodosovtsev & S.Kondratyuk, Candelariella aurella (Hoffm.) Zahlbr., Endocarpon pusillum Hedw., Megaspora verrucosa (Ach.) Hafellner & V. Wirth, Placidium squamulosum (Ach.) Breuss., Rinodina pyrina (Ach.) Arnold., на вертикальних - Caloplaca ferrarii (Bagl.) Jatta , C. tominii Savicz, Lecanora crenulata Hook., Thrombium epigaeum (Pers.) Wallr. Під дією тимчасових водотоків тальвег балки з ознаками денудації поверхні, там знайдено лишайник Collema tenax (Swartz) Ach. em. Degel.

Таким чином, ліхенологічні дослідження на території Софіївської балки проведені вперше, представлені результати репрезентують 12,0% від всієї ліхенобіоти півдня України.

Автор вдячна проф. О.Є. Ходосовцеву за допомогу у визначенні лишайників і наданні літературних джерел та Я. Вондраку за всебічну підтримку під час експедиційних виїздів.

 


ВОДОРОСЛИ ПРУДОВ НЕКОТОРЫХ ПАРКОВ ГОРОДА ОДЕССЫ

Герасимюк В.П., Герасимюк Н.В.

Одесский национальный университет им. И.И. Мечникова

 

           Водоросли прудов некоторых парков г. Одессы (парк им. Победы, Дюковский парк, парк им. Ленинского комсомола) играют большую роль в создании органического вещества, кислорода, среды обитания для различных гидробионтов, утилизации неорганического и органического загрязнений водоемов. Они являются излюбленным местом отдыха жителей и гостей г. Одессы.

            Исследования проводили с ноября 2011 по март 2013 г. в прудах (парков им. Победы, Дюковский, им. Ленинского комсомола). Водоросли изучали на следующих субстратах: в обрастаниях тростника (Phragmites australis (Cav.)Trin. ex Steud., Lemna minor L.), бетонных плит, на поверхности ила. Всего было собрано и обработано 37 проб.

            В результате исследований был найден и идентифицирован  91 вид водорослей, которые принадлежали к 50 родам,  35 семействам, 24 порядкам, 10 классам и 7 отделам. Из них наибольше были представлены таксоны отдела Bacillariophyta (43 вида), 23 вида имели принадлежность к Chlorophyta, 14  относились к Cyanophyta, 7 принадлежали  к Streptophyta, 2 состояли среди Chrysophyta, и 1 видом были отмечены отделы Dinophyta  и Euglenophyta. Среди обнаруженных водорослей 31 вид принадлежал к планктонным, 37 – обрастаниям и 23 – бентосным формам. Из них в пруду парка им. Победы обитали  82, Дюковского парка - 24, парка им.  Ленинского комсомола -  7  видов водорослей.  В фитопланктоне прудов встречались Microcystis aeruginosa (Kütz.) Kütz., Merismopedia glauca (Ehrenb.) Kütz., Mallomonas spinulosa Conr., Heterocapsa triquetra (Ehrenb.)F. Stein,  Melosira varians C. Agardh, Cyclotella meneghiniana Kütz., Nitzschia acicularis (Kütz.) W. Sm., Chlorococcum infusionum (Schrank) Menegh., Chlorella vulgaris Beyer., Golenkiniopsis longispina (Korschikov) Korschikov, Desmodesmus opoliensis (P. Richter) Hegew., Pediastrum duplex Meyen, споры грибов. В обрастаниях бетонных плит  были выявлены Oscillatoria guttulata van Goor, Lyngbya cryptovaginata Schkorbatov, Spirulina major Kütz., Calothrix brevissima G. S. West, Tabularia tabulata (C.Agardh) Snoeijs, Ulnaria ulna (Nitzsch) P. Compere, Cladophora glomerata (L.) Kütz., Rhizoclonium hieroglyphicum (C. Agardh) Kütz., Spirogyra sp., Ulothrix zonata (Weber et Mohr) Kütz., U. tenerrima (Kütz.) Kütz.. На поверхности ила обитали Chrysamoeba radians G.A. Klebs, Euglena pavloskoensis (Elenk. et V. Poljansk.) Popova, Navicula cryptocephala Kütz., Craticula cuspidata (Kütz.) D.G. Mann, Cymbella silesiaca Bleisch, Gyrosigma acuminatum (Kütz.) Rabenh., Tryblionella apiculata W. Greg.

            Среди изученных таксонов виды Calothrix columbiana G.S. West, Chrysamoeba radians, Mallomonas spinulosa Conr. и Chlamydomonas platyrhyncha Korschikov впервые были приведены для водоемов Северо-Западного Причерноморья. Вид C. columbiana довольно редкий вид на территории Украины. Приведенное местоуказание (пруд дендропарка им. Победы) – вторая находка данного вида на территории Украины.  Интересными альгологическими находками следует считать Calothrix brevissima , C. braunii Bornet et Flahault, C. kossinskajae V. Poljansk., Euglena pavlovskoensis, Gomphonema clavatum Ehrenb., Golenkiniopsis longispina, Cosmarium clepsydra Nordst., C. constrictum Delp., Staurastrum inflexum Breb., S. oxyacanthum Arch.

 

МОХОПОДІБНІ В ЕКОСИСТЕМАХ ПУСТЕЛЬНИХ ПОЛИНОВО-ЗЛАКОВИХ СТЕПІВ РІВНИННО-СТЕПОВОГО КРИМУ

Загороднюк Н.В.

Херсонський державний університет

 

Зональним типом рослинності для рівнинно-степового Криму є різні відміни степів, в тому числі і пустельні полиново-злакові степи. Для даного типу рослинності типова сильна розрідженість покриву, в складі якого багато Artemisia taurica при пануванні Festuca, Stipa, Agropyron, Bromus. Цей тип степів представлений у регіону прісними, петрофітними і галофіт ними відмінами (Багрова, Боков, Багров, 2001; Кривульченко, 2001).

Бріофілористична складова екосистем пустельних полиново-злакових степів Кримського Присивашшя, Західного Криму та Керченського півострова включає 35 видів, 2 форм та 2 різновидів мохоподібних, що складає 27,13% бріофлори рівнинного Криму (Загороднюк, 2011). Мохоподібні належать до 18 родів, 5 родин, 5 порядків відділу Bryophyta, найчисленнішою є родини Pottiaceae (23 види, 62,71% бріофлори) і Bryaceae (5 видів, 14,29%). Серед життєвих форм переважають дернина нещільна (18 видів, 51,37%) та щільна (11 видів, 31,43%). В географічній структурі перше місце посіли аридали (22 види, 62,86%); вагомою є участь представників мультизонального елемента (6 видів, 17,14%).

З точки зору екологічної приуроченості серед мохоподібних даної відміни кримських степів домінують геліофіти (33 види, 94,29%); мезоксерофіти (22 види, 62,86%) і ксерофіти (9 видів, 25,71%); інцертофіли (21 вид, 60,0%) і кальцефіли (10 видів, 28,57%); мезотрофи (14 видів, 40,0%) і мезоевтрофи (10 видів, 28,57%). Субстратоморфи представлені епігейною (24 види, 68,6%), епіліто-епігейною (7 видів, 20,0%) та мультизональною (4 види, 11,4%) екологічними групами. Серед мохоподібних полиново-злакових степів рівнинного Криму досить значний відсоток апофітних мохоподібних (31 вид, 88,57%), більшість з них – геміапофіти (19 видів, 54,29%).

За видовим складом фрагменти пустельних степів, обстежені в межах різних округів рівнинно-степового Криму, виявилися різними за видовим складом бріофлори. Спільними для різних відмін є Barbula unguiculata, Bryum argenteum, Phascum cuspidatum, Pterygoneurum ovatum, Syntrichia ruraliformis, S. ruralis, Tortula lanceola, Weissia longifolia.

Найбіднішими є бріофлори пустельної полиново-злакової рослинності Західного Криму на червоних глинистих ґрунтах. В їх складі ідентифіковано 13 видів мохів; домінантами були насамперед види роду Weissia (W. longifolia, W. condensa, W. brachicarpa).

Дещо більшим є видове різноманіття петрофітних полиново-злакових степів Східного Криму – 21 вид мохоподібних. Переважно це представники родини Pottiaceae (Barbula unguiculata, B. unguiculata f. cuspidata, B. unguiculata f. robusta, Syntrichia ruraliformis, Pterygoneurum ovatum, Protobryum bryoides). Слід відзначити вагому роль в складанні мохового покриву Didymodon vinealis, Didymodon insulanus, Tortula muralis, Rhynchostegium megapolitanum var. meridionale, типових для відслонень гірських порід і чагарникових заростей, ніж степових екосистем (Загороднюк, 2010). Також до бріофлористичних комплексів цих степів входять Pleuridium acuminatum, Bryum kunzei, Ceratodon purpureus, в інших відмінах полиново-злакових степів не виявлені.

Найбільше видів мохоподібних зростає у полиново-злакових степах Кримського Присивашшя – 26 видів, 1 різновид. Домінують Barbula unguiculata, Syntrichia ruralis, S. ruraliformis, Weissia longifolia. При наявності сильного пасовищного навантаження роль домінантів переходить до Pterygoneurum ovatum, P. subsessile, Phascum cuspidatum, Ph. piliferum. Бріофлористичне різноманіття на різних ділянках цих степів строкате. Поряд з поширеними по всьому рівнинному Криму видами, як Bryum caespiticium, Brachythecium campestre, Funaria hygrometrica, тут відзначені знахідки рідкісних Didymodon acutus var. valida, Microbryum curvicollum, Pseudocrossidium hornschuchianum.

 

СТАН ПРООКСИДАНТНО-АНТИОКСИДАНТНОЇ СИСТЕМИ МОХУ

BRYUM ARGENTEUM HEDW. В УМОВАХ НАФТОВОГО ЗАБРУДНЕННЯ

Кияк Н.Я.

Інститут екології Карпат НАН України

 

Забруднення природного середовища нафтопродуктами є важливою екологічною проблемою у багатьох регіонах України. Фітотоксичність нафти зумовлена проникненням її компонентів у клітини рослин і включення їх у метаболізм. Нафтові вуглеводні та продукти їх метаболізму можуть спричиняти пошкодження біомолекул й ініціювати стресові реакції у рослинному організмі. У зв’язку з тим, було проаналізовано показники окиснювального стресу у моху Bryum argenteum Hedw., який росте на забруднених нафтою субстратах на території Бориславського нафтового родовища (Львівська область). Для оцінки рівня окиснювального стресу у пагонах B. argenteum було використано 2 показники – вміст малонового диальдегіду (МДА), що є продуктом перекисного окисленння ліпідів мембран та вміст карбонільних груп (КГ) білків, які характеризують рівень окисної модифікації білків. Ми виявили, що у зразків, які росли на платформах нафтових свердловин вміст і МДА, і КГ білків був вищим, порівняно зі зразками контролю, які збирали на незабрудненій нафтопродуктами території (м. Львів, Стрийський парк), тобто нафтове забруднення індукувало окиснювальний стрес у клітинах моху. Щоби змоделювати подальший перебіг стресу у рослин, які попередньо були адаптовані до нафтового забруднення, тобто рослин з м. Борислава і рослин контролю, які росли на незабруднених нафтою ґрунтах, природні зразки моху із 2 досліджуваних місцевиростань культивували протягом 30 днів на піщаному субстраті з 5,0 % нафтою (такою ж концентрацією, як у природних умовах). Через місяць було виявлено суттєві зміни у вмісті МДА та КГ білків. У пагонах B. argenteum бориславського зразка їх кількість майже не змінилася, а в рослинах контролю значно збільшився вміст і МДА і КГ білків. Тобто, у рослинах, які тривалий час росли в умовах нафтового забруднення, очевидно, ефективно функціонує антиоксидантна захисна система, яка утримує інтенсивність окиснювальних процесів на досить стабільному рівні.

У зв’язку з тим, у пагонах B. argenteum було проаналізовано загальну антиоксидантну активність низькомолекулярних антиоксидантів, яка визначається антирадикальною активністю аскорбінової кислоти, глутатіону, α­токоферолу та флавоноїдів (Adedapo et al., 2008). У наших дослідах зафіксовано, що у рослинах контролю загальна антиоксидантна активність становила 59,2±2,5%, тоді як у пагонах рослин, зібраних на нафтозабрудненій території, цей показник підвищувався до 80,1±3,6%. У B. argenteum також було проаналізовано вміст функціональних SH-груп мембранозв’язаних та розчинних білків, які знешкоджують значну частину вільнорадикальних продуктів у клітині і є невід’ємною частиною антиоксидантної системи клітин мохів. Встановлено, що у пагонах моху обидвох зразків вміст SH-груп мембранних білків становив 5,2-5,5 мкМ/мг білка і не залежав від умов місцевиростань. Істотні відмінності виявлено щодо вмісту SH-груп розчинних білків у клітинах B. argenteum: в умовах нафтового забруднення їх кількість була удвічі більшою (0,75±0,04 мкМ/мг білка), порівняно з контролем (0,37±0,02 мкМ/мг білка). Відомо, що до розчинних тіольних сполук належать низькомолекулярні компоненти клітинного захисту: відновлений глутатіон, цистин і цистеїн, які захищають макромолекули білків цитозолю від ушкоджувального впливу ендогенних кисневих радикалів, тому збільшення їх вмісту у клітинах B. argenteum в умовах нафтового забруднення підтверджує участь цієї групи антиоксидантів у підвищенні толерантності моху до стресового фактора.

Отримані результати свідчать, що B. argenteum властива висока активність компонентів захисної антиоксидантної системи, що є важливою адаптивною реакцією до існування в несприятливих умовах нафтового забруднення.

 

ВПЛИВ ВОДНОГО ДЕФІЦИТУ НА АКТИВНІСТЬ АНТИОКСИДАНТНИХ ФЕРМЕНТІВ В ПАГОНАХ МОХУ  BARBULA UNGUICULATA HEDW

Кіт Н.А.

Інститут екології Карпат НАН України

 

Відомо, що одним із результатів негативного впливу екзогенних абіотичних факторів на рослинні організми є активація перекисного окислення ліпідів (ПОЛ), що приводить до порушення рівноваги в системі прооксиданти-антиоксиданти і супроводжується розвитком оксидного стресу. В адаптації рослин до стресових умов важливе місце займає антиоксидантна система (АОС), яка забезпечує захист клітин за дії різних факторів середовища. До системи захисту організму від ушкодження внаслідок  ПОЛ належать ферменти знешкодження активних форм кисню – супероксиддисмутаза (СОД) і каталаза (Колупаев, 2006).

Метою роботи було дослідження активності антиоксидантних ферментів СОД і каталази в пагонах моху B. unguiculata в різних умовах водного режиму на посттехногенних територіях сірчаного видобутку. Зразки моху збирали на відвалі Язівського сірчаного родовища Новояворівського гірничо-хімічного підприємства “Сірка”. Активність ферментів визначали в клітинах моху залежно від експозиції та місцевиростання на схилі відвалу. На вершині відвалу, порівняно з основою, відзначено менш сприятливі умови для росту і розвитку мохів: висока інсоляція та низька вологість техносубстрату. Вологість оголеного субстрату на вершині південного схилу була в 3,3 рази нижчою порівняно з основою. Встановлено, що активність ферментів залежала від експозиції та місцезнаходження на схилі відвалу. Спостерігалась тенденція до зростання  активності ферментів від основи до вершини відвалу і така тенденція спостерігалась на обидвох схилах. Найвищою активність СОД була на вершині південного схилу відвалу і становила 1,6 ± 0,2 відн.од,/мг білка хв., що в 1,5 рази перевищувала активність СОД в основі. Активність СОД за дії несприятливих факторів може змінюватися різнонаправлено: в одних випадках відмічено її збільшення, в інших – зниження, що залежить від напруженості дії стресового фактора (Бараненко, 2006). З літературних джерел відомо, що зростання активності ферменту відмічено в умовах водного дефіциту (Kaminska-Rozek, Puracki, 2004), при тепловому і сольовому стресах (Kang, Saltveit, 2001; Hurst et al, 2002), при переохолодженні (Kuk et al., 2003), що свідчить про адаптацію рослин до тих чи інших умов.

Одним з найактивніших ензимів в природі є каталаза, яка відіграє певну роль в процесах адаптації організму до стрес-факторів. Найвищі показники активності каталази в пагонах B. unguiculata (2,8 мкМ Н2О2/мг білка хв) спостерігались на вершині південного схилу, що в 1,3 рази перевищували активність цього ферменту в основі. Зростання активності антиоксидантних ферментів СОД і каталази на вершині південного схилу, зумовлено, очевидно, несприятливими мікрокліматичними умовами, зокрема дефіцитом вологи. Отримані результати визначення активності ферментів узгоджуються з літературними даними (Шпак, 2007).

Пагони моху B. unguiculata з вершини південного схилу відвалу відрізнялись і за морфометричними показниками. В несприятливих мікрокліматичних умовах на вершині південного  схилу  відвалу, де сильна інсоляція і дефіцит вологи, у B. unguiculata з’являлись ознаки  ксероморфності  (зменшення розмірів листків і висоти пагонів) і мох формував щільні  невисокі дернини з великою густотою пагонів (79,6 ± 6,8 пагонів/см2), які зменшували випаровування.

Отже, отримані результати свідчать, що збільшення активності антиоксидантних ферментів – супероксиддисмутази і каталази та поява ознак ксероморфності у моху B. unguiculata на вершині відвалу сірчаного видобутку є проявом адаптації рослин до несприятливих мікрокліматичних умов, зокрема водного дефіциту.

 

Історія ліхеноідикаційних досліджень якості повітря урболандшафтів півдня України

Клименко В.М.

Херсонський державний університет

 

Перші ліхеноіндикаційні дослідження атмосферного повітря на території півдня України були проведені у 1995 році (Ходосовцев, 1995). Було досліджено якість атмосферного повітря міста Херсон. В ході дослідження території міста було опрацьовано данні з 1250 дерев та 146 контрольних точок, ідентифіковано 38 видів епіфітних лишайників, які було систематизовано за родами і родинами. За видовим різноманіттям було встановлено місце Херсону серед інших міст України. Вирахувано модифікований варіант індексу чистоти повітря (Kondratyuk, 1994), за яким на території міста виділено чотири зони: сильно-, середньо-, слабо- та незабруднену. Визначено індикаторні види та дано рекомендації щодо поліпшення якості атмосферного повітря у місті.

У 2009 році було завершено роботу з ліхеноіндикації якості атмосферного повітря урбанізованих ландшафтів Ялтинського амфітеатру (Ходосовцева, 2011). В ході дослідження було ідентифіковано 134 види лишайників. Зроблено картосхеми поширення індикаторних видів, на основі яких досліджувану територію за якістю повітря було поділено на шість ізотоксичних ліхеноіндикаційних зон: забруднена зона, помірно-забруднена, слабо-забруднена, помірно-чиста, чиста та зона високої чистоти. Також було відмічено велику роль ландшафту у формуванні якісного складу низинних шарів атмосфери. Через численні підвищення і впадини утворюється застій основних видів полютантів, які важчі повітря, що негативним чином впливає на екологічний стан регіону.

У 2011 у межах дипломної роботи було проведено індикаційне дослідження забруднень атмосферного повітря рекреаційних ландшафтів міста Запоріжжя, пов’язане з відповіддю лишайників на антропогенний пресинг (Домбровський, Кашуба, 2011). Ліхеноіндикаційна частина дослідження складалась із закладення моніторингових ділянок в трьох парках міста. Досліджено 120 дерев, та визначено основні криптоіндикаційні показники. Концептуально новим було співставлення ліхеноідикаційних показників із кількістю коловерток (Rotatoria), що мешкають в 1 см3 талому лишайнику. Одним з результатів роботи є відображення високого рівня кореляційного зв’язку між проективним покриттям лишайників і кількістю коловерток у них.

У 2011 році було проведено ліхеноіндикацію агротехногених ландшафтів міста Сімферополя (Ібрагімова, 2011) за одним індикаторним видом Xantoria parietina (L.) Belt. Територію міста умовно поділили на зони з різним ступенем антропогенного навантаження та контрольну зону – територія Гагарінського парку, у кожній з яких заклали дослідні ділянки. Було виявлено високий ступінь кореляції ліхеноіндикаційних показників у залежності від рівня антропогенного навантаження. Відмічено пошкодження таломів та низький рівень проективного покриття лишайників, що росли в забруднених зонах, поблизу головних транспортних артерій міста.

Аналізуючи дані ліхеноідикаційних досліджень низинних шарів атмосферного басейну урболандшафтів півдня України можна зробити висновок, що дана територія є мало досліджена, зокрема відсутні відомості про стан ліхеноідикаційних показників великих міст Миколаїв та Одеса. Ліхеноіндикація малих міст не проводилась. Ці факти вказують, що дослідження стану атмосфери урбанізованих територій півдня України ліхеноіндикаційним методом є актуальним завданням.

 

 

 

 

 

 

 

Мохоподібні Миколаївської астрономічної обсерваторії

Комісар О.С.

Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського

 

Місто Миколаїв розташоване на півостріві, який  утворений річками Інгул, Південний Буг та Бузьким лиманом. Півострів утворений скельними породами і здебільшого покритий піском, а розміщений він в південній частині України, в сухостеповій зоні країни. На клімат міста значно впливає розміщення його поблизу Чорного моря (Миколаїв…, 2004).

Миколаївська астрономічна обсерваторія заснована в 1921 році адміралом О.С. Грейгом. Для будівництва було обрано підвищення місцевості, яке називають «Спаським курганом». В 1843 році це були голі піски, які простягались до самого берегу Південного Бугу і утворювали безлюдну пустелю.  Як відзначила Мельник Р.П. на території обсерваторії, яка є псамофітним степом росте більше 50 видів не синантропних рослин а домінуючими серед них є деpнинні злаки (Мельник, 2000, 2001).

 Бріофлора території Миколаївської обсерваторії складається з 17 видів мохоподібних, це 32% від усієї бріофлори міста. Всі види є представниками відділу Bryophyta, найбільш чисельною за кількістю видів є родина Pottiaceae (5 видів – 29,4 %).

За екоморфами домінуючими є мезоксерофіти – 52,9 %, геліофіти – 64,7 %, інцертофіли – 76,4 % та олігомезотрофи – 35,3 %.

За географічною структурою переважають неморальні види (41,2 %), серед яких Tortula subulata, Orthotrichum pumilum Sw., O. speciosum Nees, O. affine Schrad. ex Brid, Leskea polycarpa Hedw. та Brachythecium campestre (Müll.Hal.)  Schimp. з переважанням голарктичного типу ареалу. Серед життєвих форм домінуючими є мала подушечка (35,3 %) та рихла дернина (29,4 %).

На території обсерваторії знайдені 2 степові домінантні види − Syntrichia ruralis (Hedw.) F. Weber et D. Mohr, S. ruraliformis (Besch.) Cardot та 1 синантропний космополіт Ceratodon purpureus (Hedw.) Brid. Епіфітна група представлена такими видами, як  Orthotrichum pumilum, O. speciosum, O. affineLeskea polycarpa, Brachythecium salebrosum (Web. et Mohr).

Серед видів, які оселяються на антропогенних субстратах – Grimmia pulvinata (Hedw.) Sm., Tortula muralis, T. subulata, Schistidium apocarpum, Barbula inguiculata, Leskea polycarpa, Orthotrichum diaphanum Schrad. ex Brid., Bryum argenteum Hedw. та B. caespiticium Hedw.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.  Мельник Р.П. Рідкісні види рослин та рідкісні угруповання Миколаєва // Укр. бот. журн. - 2000.-т.57, №4.- С. 429-432.

2. Мельник Р.П. Урбанофлора м.Миколаєва: Автореф. дис. ... канд. биол. наук: 03. 00. 05. - Ялта, 2001. - 26 с.

3.  Миколаїв: природа, техніка, люди: Довідник / Добровольського В.В.-Миколаїв, 2004.- с.90-97.


НОВІ ЗНАХІДКИ ОБЛІГАТНОПАРАЗИТНИХ ФІТОТРОФНИХ ГРИБІВ НА ТЕРИТОРІЇ ДУНАЙСЬКОГО БІОСФЕРНОГО ЗАПОВІДНИКА

1Коритнянська В. Г., 2Попова О.М.

1Національний науково-дослідний реставраційний центр України,

2Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

 

Дунайський біосферний заповідник (далі – ДБЗ) розташований у південно-західній частині України (Одеська область), на території дельти Кілійського гирла Дунаю (Дубина та ін., 2003). ДБЗ – єдиний об’єкт найвищого рангу природно-заповідного фонду Одеської області (Попова та ін., 2006). У мікологічному плані ДБЗ – один з небагатьох, для території якого наводяться окремі дані щодо видової різноманітності облігатнопаразитних фітотрофних грибів із порядків Erysiphales, Peronosporales та Pucciniales. В результаті мікологічних досліджень, здійснених співробітниками Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного, для території ДБЗ наведено 22 види грибів – паразитів рослин, з них, борошнисторосяні гриби (Erysiphales, Ascomycota) представлені 12 видами з 5 родів, пероноспоральні (Peronosporales, Oomycota) – 4 видами із 1 роду, іржасті (Pucciniales, Basidiomycota) – 6 видами з 4 родів (Біорізноманітність…, 1999).

Натомість, у 2012 році з 30 червня по 01 липня та з 11 по 12 листопада були досліджені окремі ділянки заповідника, що належать до зони антропогенних ландшафтів – Жебриянське приморське пасмо та острів Єрмаків.

В результаті проведених досліджень було зареєстровано 40 видів облігатнопаразитних фітотрофних грибів із порядків Erysiphales, Peronosporales та Pucciniales. Представники зазначених порядків паразитували на 43 видах вищих рослин з 30 родів та 18 родин. Борошнисторосяні гриби були представлені 17 видами з 5 родів, пероноспоральні – 4 видами із 1 роду, іржасті – 19 видами з 5 родів.

30 видів грибів із згаданих порядків виявилися новими для території заповідника, з них 11 видів – представники порядку Erysiphales, 4 – порядку Peronosporales та 15 – порядку Pucciniales. Серед цікавих знахідок варто відмітити епіфітотійний розвиток рідкісного для території України виду борошнисторосяного гриба Erysiphe buhrii U. Braun на Dianthus bessarabicus Klokov – ендемічного вузьколокального виду флори нижньодунайських пісків, який включено до Європейського Червоного списку та списку Червоної книги України (Червона…, 2009).

Отже, враховуючи результати наших досліджень та вище згадані матеріали (Біорізноманітність…, 1999), на даний час на території ДБЗ виявлено 52 види облігатнопаразитних фітотрофних грибів з порядків Erysiphales, Peronosporales та Pucciniales.

 

БОРОШНИСТОРОСЯНІ ГРИБИ АНТРОПОГЕННИХ ЕКОТОПІВ

м. МИКОЛАЄВА

Корольова О.В., Дмитрук Ю.Г.

Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського

 

Всебічне вивчення різноманіття мікобіоти є одним із сучасних напрямків мікологічних досліджень, і особливої актуальності це набуває для територій, мало обстежених в мікологічному плані. Метою нашого дослідження є вивчення видового складу борошнисторосяних грибів антропогенних місцезростань м. Миколаєва, встановлення його систематичної структури, трофічних зв’язків та закономірностей поширення грибів у міських екотопах.

В результаті проведених досліджень встановлений видовий склад грибів, що включає 20 видів з 6 родів родин Erysiphaceae та Blumeriaceae порядку Erуsiphales. За систематичною структурою найбільшу кількість видів нараховує рід Erysiphe (6 видів), дещо менше Golovinomyces та Sphaerotheca (по 4 види), Microsphaera (3), роди Sawadaea і Blumeria представлені відповідно двома та одним видами. Найбільш часто траплялися види Erysiphe betae (Vaňha) Weltzien, E. convolvuli DC., Golovinomyces sordidus (L. Junell) Heluta, Podosphaera pannosa (Wallr.) de Bary, P. plantaginis (Castagne) U. Braun & S. Takam.

За своїми екологічними особливостями борошнисторосяні гриби є облігатними паразитами вищих рослин, спричинюючи їх захворювання на борошнисту росу, досить рясно поширені в антропогенних екотопах (Паразитные грибы…, 1987; Гелюта, 1989). За трофічною приуроченістю виявлені види борошнисторосяних грибів відмічені на 24 видах трав’янистих та 6 видах деревних рослин.

Серед трав’янистих рослин найбільш високий ступінь ураженості в міських екотопах мали спориш пташиний, берізка звичайна, подорожник, буркун лікарський, огірок посівний, гарбуз звичайний. Види Podosphaera fusca (Fr.) U. Braun & Shishkoff, Erysiphe heraclei DC.         та  E. trifolii Grev. були відмічені на найбільш широкому колі трав’янистих рослин (відповідно від п’яти до трьох).  Серед дерев і чагарників міста в складі зелених насаджень найчастіше уражуються види кленів (грибами Sawadaea bicornis (Wallr.) Homma та Sawadaea tulasnei (Fuckel) Homma), жимолость (Erysiphe lonicerae DC.) та барбарис (Erysiphe berberidis DC.). Виявлено стійку закономірність поширення видів борошнисторосяних грибів в антропогенних екотопах міста (квітники, клумби, зелені насадження парків, узбіччя доріг, городи, занедбані палісадники тощо) – найбільше їх трапляється поблизу доріг, на занедбаних та засмічених ділянках; отже, такі місця є джерелами розповсюдження грибів-патогенів. Закономірним також є те, що частіше і більш рясно борошнисторосяними грибами уражуються послаблені або всихаючі деревні рослини, часто – особини, уражені  іншими грибами (наприклад, трутовиками, нектрією).

 


Регенераційна здатність спор та діаспор Bryum argenteum Hedw. в різних умовах водного і температурного режимів

Лобачевська О.В.

Інститут екології Карпат НАН України

 

Інтенсивність освітлення, температура та вологість субстрату, створюючи відмінні умови розвитку мохів, призводять до розмаїття репродуктивних циклів бріофітів (Longton, 2006). На відвалі сірчаного видобутку Язівського сірчаного родовища Новояворівського гірничо-хімічного підприємства “Сірка” лише для більшості дводомних верхоплідних мохів властиве і вегетативне, і генеративне розмноження. Схоже, що гаметофіт і спорофіт конкурують за обмежені ресурси рослини, проте безстатеві структури, як правило, не потребують для розвитку відповідних сезонних умов, які б забезпечували надійне відтворення. У дводомних видів вегетативне розмноження не лише компенсує обмежену здатність до статевого розмноження в умовах часово-просторового розмежування статей, а й, окрім поновлення фрагментами гаметофіту, може бути джерелом значної мінливості (Mishler, 1988; Newton, Mishler, 1994).

У зв’язку з тим мета роботи - експериментально визначити рівень стійкості репродуктивних органів Bryum argenteum Hedw. до екстремальних чинників і встановити особливості репродуктивної стратегії мохоподібних на породних відвалах.

Для дослідження впливу різних умов водного і температурного режимів на життєздатність діаспор моху частину спор і виводкових бруньок, зібраних на відвалі, відразу висаджували на агаризоване середовище (контроль), впродовж 30 діб одну пробу діаспор витримували у воді за кімнатної температури, іншу – висушували в термостаті за 36 оС. Для посіву спор коробочки стерилізували 0,1 % розчином сулеми. Діаспори вирощували на 0,75 % агаризованому середовищі Кноп II в контрольованих умовах освітлення (2,0-2,2 тис. лк), температури (22-23о С), вологості (90-95 %) і в 16-годинному світловому режимі. Регенераційну здатність моху, розвиток протонеми та пагонів визначали на 15 і 30 доби (не менше 30-ти спор і виводкових бруньок). Отримані культури моху аналізували протягом 5 днів.

На підставі результатів експериментального дослідження регенераційної здатності спор та виводкових бруньок B. argenteum в різних умовах водного і температурного режимів показано, що тривале висушування і витримування у воді гальмувало проростання діаспор моху і розвиток гаметофорів. Установлено зниження відсотку проростання спор з 62 % (контроль) до 33 % під впливом висушування і 25 % унаслідок замочування. Під впливом висушування збільшувалася кількість непророслих виводкових бруньок до 13,6 %, порівняно з 8,8 % у воді, проте пришвидшувалося їх проростання та збільшувалася кількість утворених пагонів на 35 %. Тобто в стійкіших, адаптованих до посушливих умов, органах вегетативного розмноження швидше активувалися метаболічні процеси навіть за найменшого збільшення вологості субстрату (агару).

Загалом спори B. argenteum виявилися стійкішими до дефіциту води, ніж до її надміру, порівняно з фрагментами пагонів чи виводковими органами, як і у більшості досліджених видів мохів (Dalen, Söderström, 1999). У воді спори набагато швидше втрачали здатність до проростання, ніж у сухому стані, тоді як виводкові бруньки адаптованого до посушливих умов B. argenteum протягом місяця зберігали життєздатність майже на одному рівні як у воді (78,5 % проростання), так і в сухому стані (71,3 %).

Отже, поєднання різноманітних стратегій безстатевого і статевого розмноження у дводомних мохів-поселенців з утворенням численних діаспор сприяє розселенню бріофітів на гетерогенній техногенно трансформованій території та успішному поширенню повітряними і водними потоками на значні віддалі як спорами, так і посухостійкими пропагулами, зокрема виводковими бруньками.

 

ОБНАРУЖЕНИЕ МУЧНИСТОРОСЯНОГО ГРИБА PHYLLACTINIA GUTTATA (WALLR.) LÉV. НА DICTAMNUS GYMNOSTYLIS STEVEN (RUTACEAE) В ПРЕДГОРНОМ КРЫМУ

Просянникова И.Б., Шевченко Д.О.

Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского

 

Грибы семейства Erysiphaceae широко распространены как в природных, так и в искусственных растительных группировках. Спороношения мучнисторосяных грибов чаще всего образуются на листьях и имеют вид пушистого или паутинистого, белого или грязновато-белого цвета налетов. В настоящее время в Крыму зарегистрировано 84 телеоморфных вида грибов порядка Erysiphales, что составляет 75 % от общего количества, выявленных для Украины в целом (Дудка и др., 2004). В связи с тем, что для каждого флористического района Крыма характерна своя микофлора, которая меняется благодаря миграциям грибов, весьма необходимым является проведение периодических обследований конкретных территорий с целью выявления новых или малоизученных возбудителей болезней растений. Сведения о видовом составе мучнисторосяных грибов Крыма постоянно пополняются новыми данными. Осенью (29 сентября) 2012 года на территории ботанического заказника общегосударственного значения «Кубалач» нами обнаружен мучнисторосяный гриб Phyllactinia guttata (Wallr.) Lév. на Dictamnus gymnostylis Steven (Rutaceae). Заказник «Кубалач» охватывает западный склон и вершину одноименной горы (738 м н.у.м.), где на высотах 300-700 м распространены леса из дуба пушистого и скального, частично кленовые, ясеневые, грабовые и буковые. Согласно картосхеме географического районирования Крыма, заказник расположен в Предгорном Крыму (Дидух, 1992). Это − единственное на Внутренней Крымской гряде место, сочетающее геолого-морфологические и ботанические уникумы (Ена и др., 2004). Общий ареал Dictamnus gymnostylis – средиземноморско-евроазиатский вид, обильно распространенный по всему Горному Крыму. Биоморфа: аэропедофит, поликарпическая летнее-зеленая безрозеточная трава высотой 50-80 см, с симподиальным типом возобновления и нарастания побегов со стержнекорневым типом корневой системы, по срокам цветения – поздневесенне-раннелетнее растение. Экоморфа: ксеромезофит; гелиосциофит; гликофит; медоносное, лекарственное, ядовитое, эфирно-масличное (до 0,15% эфирного масла в надземных частях), декоративное и жиро-масличное растение (Голубев, 1996). Идентификацию образцов гриба на листьях D. gymnostylis проводили стандартным методом с помощью определителя (Флора грибов Украины. Мучнисторосяные грибы/ Гелюта В.П., 1989). Видовое название питающего растения представлено в соответствии с литературой (Ена, 2012). Общее распространение гриба Ph. guttata является довольно широким: Европа (Австрия, Бельгия, Венгрия, Греция, Испания, Италия, Болгария, Украина, Россия и др.), Северная Америка (Канада, США); Азия (Иран, КНР и др.) (Гелюта, 1989). На территории АР Крым развитие Ph. guttata на Dictamnus sp. ранее указывалось на территории Крымского природного заповедника (с 1957 по 1991 гг. − Крымское заповедно-охотничье хозяйство на территории УССР) (Коваль, 1962; Дудка и др., 2004; http://www.cybertruffle.org.uk/ukrafung/rus/index.htm) и на Южном берегу Крыма (Гелюта, 1999). Отмечено, что Ph. guttata развивает на листьях растения-хозяина белый, едва заметный, покрывающий нижнюю часть листовой пластинки мицелий (анаморфа типа Ovulariopsis). Конидии булавовидные, грушевидные, имеют размер: 50-88 х 11-23 мкм. Телеоморфа Ph. guttata представлена довольно многочисленными темно-коричневыми полушаровидными хазмотециями диаметром 140-270 мкм. Экваториальные придатки в небольшом количестве (5-20), по длине равны 1-2 диаметрам плодового тела, бесцветные, прямые, шиловидные со вздутыми основаниями. Сумки по 8-22, яйцевидные или удлиненно-эллипсоидальные, эллипсоидальные, 72-84 х 24-45 мкм, преимущественно 2 споровые. Споры эллипсоидальные, яйцевидные, размером 28-50 х 15-25 мкм.

 

 РІДКІСНІ ТА НОВІ ДЛЯ РОЗТОЧЧЯ-ОПІЛЛЯ ВИДИ СИНАНТРОПНИХ МОХОПОДІБНИХ В ЕПІФІТНИХ ОБРОСТАННЯХ Leucodontetalia sciuroidis v. Hübschm. 1952

Рагуліна М.Є.

Державний природознавчий музей НАН України

 

Наведено локалітети нових та рідкісних для Розточчя-Опілля видів мохоподібних в епіфітних обростаннях порядку Leucodontetalia sciuroidis, знайдені у синантропних оселищах. Виявлено 2 нових для регіону види – Dicranoweisia cirrata (Hedw.) Lindb. та Syntrichia laevipila Brid., і один регіонально-рідкісний для неморально-лісової зони України вид – Orthotrichum lyelli Hook. & Taylor. Мохи D. cirrata та O. lyelli відомі як експансивні види, що збільшують своє поширення в Україні та Європі (Вірченко, 2011). Syntrichia laevipila – поширений у містах Європи антропофільний вид (Godfrey, 2010), вперше знайдений в Україні на території Південнобережного Криму (Рагуліна, Ісіков, 2012).

Зазначені види фітоценотично приурочені до 4 асоціацій, 2 союзів, 1 порядку мохової рослинності (Bardat, Hauguel, 2002). Нижче подано фітоценотичну приналежність цих видів та короткі описи бріоугруповань. Для кожного опису зазначено: площу опису (S), вид та вік форофіту, загальне проекційне вкриття мохового покриву (ПВ), діагностичні види: для асоціації (d.s.as.), союзу (d.s.all.), порядку та класу (d.s.o. et cl.) та супутні види (comp.); для кожного виду (в дужках через крапку) – рясність та агрегованість за шкалами Браун-Бланке.

Союз Syntrichion laevipilae Ochsner 1928

Асоціація Dicranoweisietum cirrhatae Duvigneaud 1941

Локалітет: м. Львів, Залізничний р-н, сквер на пл. св. Юра.

S: 35 × 70 см. Форофіт: Betula pendula ≈ 120 р. ПВ: 65%.

D.s.as.: Dicranoweisia cirrata (4.3); d.s.all.: Orthotrichum pumilum (1.3); d.s.o. et cl.: Leucodon sciuroides (1.1), Hypnum cupressiforme (1.2); comp.: Bryum capillare (1.2).

Асоціація Syntrichietum laevipilae Ochsner 1928

Локалітет: м. Львів, Залізничний р-н, сквер на пл. св. Юра.

S: 40 × 150 см. Форофіт: Fraxinus excelsior ≈ 120 р. ПВ: 35%.

D.s.as.: Syntrichia laevipila (1.3); d.s.all.: S. papillosa (2.3); d.s.o. et cl.: Orthotrichum speciosum (1.2), O. diaphanum (+.1), Pylaissia polyantha (2.2); comp.: Bryum capillare (2.3).

Асоціація Orthotricho obtusifolii - Syntrichietum laevipilae Allorge 1922

Локалітет: Львівська обл., Пустомитівський р-н, с.м.т. Дубляни, арборетум.

S: 45 × 120 см. Форофіт: Acer pseudoplatanus ≈ 150 р. ПВ: 55%.

D.s.as.: Syntrichia laevipila (1.2), Orthotrichum obtusifolium (3.3); d.s.o. et cl.: Frullania dilatata (+.1), Hypnum cupressiforme (1.2), Leskea polycarpa (2.2); comp.: Platygyrium repens (2.1), Bryum capillare (+.1).

Союз Ulotion crispae Barkman 1958

Асоціація Orthotrichetum lyelli (Allorge 1922) Lecointe 1975

Локалітет-1: Львівська обл., Жидачівський р-н, с. Гніздичів, сад монастиря св. Герарда.

S: 50 × 140 см. Форофіт: Tilia cordata >200 р. ПВ: 50%.

D.s.as.: Orthotrichumlyelli(2.3); d.s.all.: O. speciosum (1.2), Amblystegium subtile (+.1); d.s.o. et cl.: Radula complanata (1.1), Hypnum cupressiforme (2.2), Leucodon sciuroides (1.2), Leskea polycarpa (+.1); comp.: Platygyrium repens (2.2).

Локалітет-2: Львівська обл., Пустомитівський р-н, с.м.т. Оброшине, дендропарк.

S: 50 × 140 см. Форофіт: Tilia cordata >150 р. ПВ: 45%.

D.s.as.: Orthotrichumlyelli(2.2); d.s.all.: O. speciosum (2.2), O. striatum (+.1); d.s.o. et cl.: Hypnum cupressiforme (2.2), Leucodon sciuroides (1.2), Leskea polycarpa (1.1), Pseudoleskeella nervosa (1.1), Frullania dilatata (+.1); comp.: Platygyrium repens (2.2).

 

 К изучению Cyanophyta супралиторальной зоны Тарханкутского гидроботанического района

Садогурская С.А.

Никитский ботанический сад Национальный научный центр

 

 Вдоль побережья Тарханкутского района расположено шесть пунктов отбора проб Большая часть располагается в границах уникальных заповедных природных комплексов, где на морском побережье имеется выраженная каменистая супралитораль.

В результате камеральной обработки альгологических проб, собранных на каменистой супралиторали Тарханкутского района, количество видов Cyanophytaв отдельных пунктах колеблется от 16 до 28 видов и форм. Вдоль побережья района от пункта к пункту представленность класса Hormogoniophyceae варьирует в довольно широких пределах - от 31,6% до 52,2%. Минимум, обусловленный как уменьшением количества видов данного таксона, так и увеличением доли Chamaesiphonophyceae (до 21,1%). В то же время представленность класса Chroococcophyceae вдоль побережья района  изменяется слабо - от 40,9% до 50,0%. Во флоре супралиторальных Cyanophyta Тарханкутского района представлено шесть порядков. В целом доминируют представители Chroococcales - 41,3%, Nostocales - 28,3% и Oscillatoriales -19,6%. При этом, вдоль обследованного побережья представленность порядков значительно варьирует. В большинстве отдельно взятых пунктов преобладают представители Chroococcales (36,4-47,8%), максимальное значение показателя отмечено у м. Атлеш. Доля Oscillatoriales изменяется от 5,3% (у оз. Донузлав) до 25% (в районе Большого Кастеля). Доля порядка Nostocales вдоль побережья относительно стабильна - 17,9-26,3%. Доля порядка Pleurocapsales в большинстве пунктов составляет 3,6%-9,1%, но резко возрастает до 15,6% у оз. Донузлав. Ведущими являются Gloeocapsaceae (30,4%), Rivulariaceae (15,2%), Oscillatoriaceae (13,0%) и Microcystidaceae (10,9%), на которые приходится 69,5% общего количества видов. Всего в супралиторальной зоне данного района отмечено 18 родов Cyano­phyta, из которых наиболее полно представлен род Gloeocapsa (26,1%), а также Caloth­rix и Lyngbya (по 8,7%), Microcystis и Homoeothrix (по 6,5%), в общей сложности на их долю приходится 56,5% видов, отмеченных во флоре района.

На каменистой супралиторали Тарханкутского района самую высокую встречаемость (66,7-100%) имеют Gloeocapsopsis crepidinum (Thur.) Geitler ex Komárek, Aphanocapsa inserta (Lemm.) Crow. et Kom.  и Calothrix scopulorum (Web. et Mohr.) Ag. Повсеместно отмечена Gloeocapsa punctata Näg. ampl. Hollerb., встречаемость которой довольно высока - от 16,7% до 75,0%. Некоторые виды относительно редки и отмечены всего в одном-двух пунктах -  S Chroococcopsis chroococcoides (F. E. Fritsch) Komárek et Anagn., Chamaecalyx swirenkoi (Schirsch.) Komárek et Anagn, Gloeocapsa rupestris Kütz., Gloeocapsa atrata Kütz, Calothrix crustacea Thur., Oscillatoria lemmermannii Wołosz., Gloeothrichia natans (Hedw.) Rabenh.  и Aphano­thece  nidulans P.G. Richt.   in Wittr. and Nordst. - встречаемость не превышала 17-25%. Из шести видов и форм водорослей, новых для флоры Украины, отмеченных в супралиторали, здесь найдено два вида - Chroococcus lithophilus Erceg. и Lyngbya gardnerii (Setch. et Gardn.) Geitl (Садогурская, 2007).

Т.И.Ерёменко (Ерёменко, 1969;    1974) для морской акватории у берегов Тарханкута указывала 16 видов и форм бентосных Cyanophyta, из которых нами зарегистрирован только Calothrix scopulorum. Различия в видовом составе обусловлены, с одной стороны, географическим и биотопическим несовпадением пунктов отбора проб, с другой (возможно) - изменениями в альгофлоре района за прошедшие 30-40 лет.

Всего на каменистой супралиторали Тарханкутского района отмечены 46 видов и форм Cyanophyta, относящихся к 3 классам, 6 порядкам, 12 семействам и 18 родам. Доминируют представители классов Hormogoniophyceae и Chroococcophyceae, увеличение удельного веса последних является  отличительной чертой данного района в сравнении с ранее описанной супралиторальной зоной  крымского побережья.

 

 ВСТАНОВЛЕННЯ ДІАПАЗОНУ РЕЗИСТЕНТНОСТІ У ЗЕЛЕНИХ

ВОДОРОСТЕЙ ДО ФАКТОРУ СОЛОНОСТІ

Скребовська С. В.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

 

Для культивування зелених водоростей та з’ясування найбільш сприятливих умов для росту та розвитку культури важливими є дослідження їх відношення до солоності середовища, у якому вони зростають. Метою роботи було оцінити вплив підвищення концентрації NaCl в культивованому середовищі на зелені водорості та встановити їх діапазон резистентності.

Матеріалом досліджень були культури 32 штамів зелених водоростей, представників родів Scenedesmus, Scotiellopsis, Coelastrella, Chlorella fusca, що зберігаються у колекції культур Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ACKU). Для всіх штамів в умовах біотесту визначали діапазон резистентності до фактору солоності. Штами вирощували на середовищі 3NBBM (Bishoff, Bold, 1963) з різною концентрацією NaCl в планшетах для росту культури клітин, у які спочатку в один ряд лунок вносили середовище 3NBBM з різним вмістом NaCl, внаслідок чого солоність середовища в послідовності лунок одного ряду становила 0,25‰, 2,5‰, 12‰, 24‰, 35‰, 60‰, 120‰, 200‰, а потім суспензії культур водоростей. Концентрації суспензій культур водоростей були оцінені підрахунком кількості клітин у камері Горяєва та доведені до однакових показників. Значення варіантів солоності відповідали середньому значенню діапазону певного класу солоності вод за Венеціанською системою (Anonymous, 1959), згідно з якою, природні води поділяються на прісні – 0-0.5‰,  міксогалійні (з підрозділами на олігогалійні – 0.5-5‰, мезогалійні – 5-18‰, полігалійні – 18-30‰), еугалійні – 30-40‰, понад 40‰ – гіпергалійні. Контролем слугували суспензії культур водоростей, що вносилися у лунки з середовищами 3 NBBM (стандартне), 3NBBM без NaCl. Планшети культивували на люміностаті протягом 30 діб. Через декілька днів культури в лунках набували різного забарвлення. Зростання інтенсивності зеленого забарвлення вказувало на процес розмноження та росту, чим інтенсивніше було це забарвлення, тим краще культура накопичувала біомасу. Наявність почервоніння культури свідчило про сольовий стрес та індукцію синтезу вторинних каротиноїдів. Знебарвлення культури вказувало на загибель водоростей за даної концентрації NaCl. Діапазон солоності, при якому культури певного штаму не відмирали ми перевели у бальну шкалу від І-V.

У результаті проведених досліджень було встановлено, що наша вибірка штамів була розподілена на п’ять груп за діапазоном солоності, які ми умовно позначили групи І-V. До I групи (олігогалійні) потрапили штами: Scenedesmus acutus (ACKU 280), Scenedesmus sp. (ACKU 346); до ІI групи (оліго-мезогалійні) увійшли штами S. spinosus (ACKU 283), S. acutus (ACKU 960), S. acuminatus (ACKU 1051), S. quadricauda (ACKU 1058), Scotiellopsis sp. (ACKU 1033, 1045); до ІІІ групи (оліго-полігалійні) – Scotiellopsis levicostata (ACKU 928), Scotiellopsis sp. (ACKU 1047), Scenedesmus armatus (ACKU 1052), Scenedesmus quadrispina (ACKU 1056), Scenedesmus sp. (ACKU 911, 1066, 1055); до IV групи (оліго-еугалійні) – Scenedesmus obtusus (ACKU 277), S. obliquus (ACKU 646), S. acutus (ACKU 1057), S. magnus (ACKU 962), Scenedesmus sp. (ACKU 279, 312, 1042), Scotiellopsis rubescens (ACKU 293), Scotiellopsis oocystiformis (ACKU 681), Scotiellopsis sp. (ACKU 1048), Coelastrella striolata (ACKU 569), Chlorella fusca (ACKU 421, 435); до V групи (оліго-гіпергалійні) – Scenedesmus sp. (ACKU 1046, 1049), Scotiellopsis sp. (ACKU 1062), Chlorella fusca (ACKU 381).

Проведені дослідження показали, що більшість досліджуваних штамів належать до оліго-еугалійної групи.

 

ЗЕЛЕНІ ВОДОРОСТІ ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОЇ ЧАСТИНИ ЧОРНОГО МОРЯ

Ткаченко Ф.П.

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

 

      Зелені водорості є одними з найбільш різноманітних у світі, де їх налічують біля 20000 видів. Вони широко розповсюджені у різнотипних водоймах, у ґрунті і в наземних умовах (як вільноживучі, так як і симбіонти лишайників). За походженням зелені водорості  відносяться до прісноводних. Поширення їх у морях вторинне (Виноградова, 1975), а тому і число видів цих водоростей тут значно менше – до 2000. Морських макроскопічних зелених водоростей у Чорному морі виявлено 78 видів, з них 67 – біля берегів України (Калугина-Гутник. 1975). Наразі, для північно-західної частини Чорного моря (ПЗЧМ) нараховують 53 види зелених водоростей-макрофітів, що становить 29 % від загального числа видів макроскопічних водоростей цього району моря. Вони входять до 21 роду, 10 родин, 5 порядків і 2 класів. Найбільшими родинами зелених водоростей-макрофітів ПЗЧМ є Cladophoraceae Wille in Warm. (18 видів), Ulvaceae Lamouroux ex Dumort. (11), Chaetophoraceae Greville (7) і Ulothrichaceae Kűtz.  (4). Найбільше видове насичення характерне для родів Ulva (L.) emend Thur (11), Cladophora Kűtz.  (10), Chaetomorpha Kűtz.. (5) і Ulothrix Kűtz. (4). 

      Більшість зелених водоростей відноситься до світлолюбних рослин довгого світлового дня, а тому їх вегетація найбільш інтенсивно відбувається у кінці весни – на початку літа. Частина з них належить до сезонних зимових (види родів Ulothrix, Urospora Kűtz., Bryopsis Lamouroux), інші – до сезонних літніх (із роду Siphonocladus Schmitz). Розповсюджені зелені водорості в основному на прибережному мілководді і навіть в зоні захлюпу. На значних глибинах (до 20-30 м) зустрічаються лише деякі з них,  наприклад, Cladophora vadorum (Aresch.) Kűtz, Ulva compressa (l.) Nees, Codium vermilara (Olivi) Delle Chiaje). Біомаса, яку продукують зелені водорості, досить значна і може досягати до 2 кг / м2. Більшість зелених водоростей розвиваються як в прикріпленому (на різних твердих природних і штучних субстратах), так і в неприкріпленому стані. Найбільш продуктивними серед них є представники родів Cladophora, Ulva і Chaetomorpha. Деякі види цих родів зелених водоростей є дуже стійкими до умов підвищеної евтрофікації і реагують на неї багаторазовим збільшенням біомаси. Таке явище у 2011-2012 рр. ми спостерігали в Одеській затоці, де у штормових літньо-осінніх викидах Cladophora vadorum (Aresch.) Kűtz. фіксувалася біомаса більше 20 кг / м берегової лінії. Подібний незвичний сплеск біомаси Ulva rigida C. Agardh був нами (Ткаченко, 2012) зазначений у Тузловських лиманах Чорного моря.

      Усі чорноморські макроскопічні зелені водорості (за винятком багаторічника Codium vermilara) представлені однорічниками або несправжньо цілорічними видами, наприклад, представники роду Сladophora.

       Основна частина виявлених видів зелених водоростей відноситься до еврибіонтного мезосапробного угруповання, деякі з них (Сladophora coelothrix Kűtz., C. echinus (Bias.) Kűtz., C. dalmatica Kűtz., Codium vermilara, Ulva maeotica Pr.-Lavr.) тяжіють до чистих вод, а інші, навпаки – до забруднених (Ulva intestinalis (L.) Nees, U. rigida C. Agardh, Urospora penicilliformis (Roth) Aresch.).

      Природна екологічна роль зелених водоростей надзвичайно важлива. З одного боку вони є активними продуцентами кисню і органічних речовин, тобто виступають як первинна ланка ланцюга живлення. З другого – вони зазнають впливу якості навколишнього середовища та певним чином реагують на нього як біоіндикатори. Практичного використання чорноморські зелені водорості ще не набули, хоча вони представляють собою значний економічний потенціал як джерело біологічно активних сполук. Їх інвентаризація на основі сучасних методів дослідження ще не завершена. Саме тому написання флори чорноморських водоростей є на часі і це дасть основу для їх практичного використання.

 

МОРФО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ МОХУ DREPANOCLADUS ADUNCUS (HEDW.) WARNST. ЗА РІЗНИХ УМОВ ВОДНОГО І ТЕМПЕРАТУРНОГО РЕЖИМІВ НА ТЕРИТОРІЇ ВІДВАЛУ СІРЧАНОГО ВИРОБНИЦТВА

Щербаченко О.І., Рабик І.В., Данилків І.С.

Інститут екології Карпат НАН України

 

Мохам належить важлива роль у заселенні і відновленні девастованих територій сірчаного виробництва (Рабик, Щербаченко, Данилків, 2012). Дослідження морфо–фізіологічних особливостей мохів необхідні для оцінки їх комплексної реакції в умовах техногенно порушених місцезростань і дозволяють розкрити суть динамічних процесів формування рослинності відвальних комплексів. Проаналізовано морфо–фізіологічні параметри гігрогідрофітного моху D. aduncus в різних умовах водного і температурного режимів та його участь у процесах первинного ґрунтоутворення на території відвалу № 1 видобутку сірки. Визначення вмісту органічного вуглецю в субстраті під моховим покривом (0–2 см) та в оголеному субстраті (контроль) здійснювали за методом Б.А. Нікітіна (1972) модифікованим З.П. Антоновою та ін. (1984). Морфометричні параметри моху, вологість та температуру дернин і місцезростань визначали загальноприйнятими методами. Показано, що середні значення довжини пагонів моху на північному схилі відвалу становили 11,71 ± 0,12 см, тоді як на південному – 7,86 ± 0,39 см, але кількість бічних пагонів моху була у 2,3 рази більшою. Показники розмірів листків змінювалися в таких межах: довжина листків – від 1,70 ± 0,02 до 2,40 ± 0,05 мм, ширина – від 0,40 ± 0,02 до 0,70 ± 0,01 мм (північний схил); довжина від 0,90 ± 0,01 до 1,50 ± 0,02 мм, ширина – від 0,20 ± 0,03 до 0,60 ± 0,01 мм (південний схил). Розміри листків моху на південному схилі відвалу були меншими, ніж на північному, що, очевидно, зумовлено несприятливими умовами водного режиму. Розміри клітин листків були менше мінливими, проте спостерігалося незначне зростання їх довжини на північному схилі. Зменшення морфометричних параметрів пагонів і листків, зростання кількості бічних пагонів на південному схилі відвалу свідчать про пристосування моху до несприятливих чинників, зокрема дефіциту вологи.Вологість оголеного субстрату на південному схилі становила 15,10 ± 0,93 %, субстрату під моховим покривом – 29,13 ± 5,93 %. На перезволожених ділянках північного схилу відвалу встановлено меншу різницю між вмістом води у ґрунті під мохом (38,76 ± 2,91 %) і в оголеному (відкритому) субстраті (34,03 ± 5,93 %), ніж на південному схилі. Вологість мохової дернини на північному схилі становила 75,89 ± 3,07 %, а на південному схилі – 51,54 ± 3,07 %. Отже, здатність D. aduncus регулювати вміст води значною мірою визначається розмірами листків і пагонів, а також особливостями їх галуження. Водний баланс рослин тісно пов’язаний з температурним режимом місцезростань. Установлено, що температура субстрату під D. aduncus була нижчою, ніж температура самого мохового покриву. Порівняно з оголеним субстратом найістотніші зміни температури (~ на 2°С) встановлено під моховим покривом на південному схилі відвалу, що очевидно пов’язано зі значними змінами водного режиму за цих умов.

Бріофіти відіграють важливу роль у процесах первинного ґрунтоутворення, про що свідчить значна активність процесів асиміляції вуглецю. Встановлено, що на північному схилі середній вміст органічного вуглецю у субстраті під мохом D. aduncus становив 1,58 ± 0,1 %, тоді як у оголеному субстраті – 0,97 ± 0,1 %. На південному схилі відвалу спостерігалися менш істотні зміни, що очевидно пов’язано з морфологічними особливостями моху та умовами водного і температурного режимів. Таким чином, бріофітний покрив за участю D. aduncus сприяє оптимізації режиму зволоження і температури поверхневих шарів техногенних субстратів, а також відіграє певну роль у процесах первинного ґрунтоутворення, сприяючи подальшому розвитку судинних рослин.


Водорості приморських солончаків північно-західного Приазов’я (Україна)

Яровий С. О.

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького

 

Приморські солончаки  - унікальні засолені грунти півдня України, які розташовані в приморській смузі акваторій Азовського і Чорного морів, а також лиманів та солоних озер цієї території.

Вивчення водоростей приморських солончаків на території України почалось ще у радянський період і продовжується по теперішній час. Дослідження проводились в напрямку флористичного виявлення видів водоростей деяких засолених територій півдня України (Кондратьева,1959а, 1959б, 1961, 1962; Приходькова, 1968, 1969а, 1969б, 1970, 1974, 1977, 1992; Приходькова, Виноградова 1971; Солоненко, 1995; Мальцева, 2003;). Більш детальне вивчення флористичного складу водоростей солончаків починається з 2004 року альгологами кафедри ботаніки Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького (Яровий С.О., Солоненко А.М., Ярова Т.А.), Інститутом ботаніки імені М.Г. Холодного (Виноградова О.М., Дарієнко Т.М.), кафедрою ботаніки Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Костіков І.Ю.).

З 2004 по 2012 роки нами були проведені альгологічні дослідження в напрямку флористичного виявлення видового складу флори водоростей солончаків узбережжя Азовського моря, Утлюцького і Молочного лиманів, тимчасових озер і озера Сиваш. Територія досліджень розташовується в межах Запорізької і Херсонської адміністративних областей, та Автономної республіки Крим.

В результаті проведених досліджень було виявлено 130 видів водоростей представлених 139 внутрішньовидовими таксонами, враховуюиі ті, що містять номенклатурний тип виду з відділів: Cyanophyta – 69 вида (76 різновидів), Chlorophyta – 43 види (44 різновидів),  Bacillariophyta – 16 видів, Xanthophyta – 3 вида, 7- класів, 21 – порядок, 48 – родин, та 68 – родів.

Видовий склад водоростей приморських солончаків представлен як автохтоними, так і алохтоними видами водоростей. Вперше для засолених грунтів і солончаків України наводяться 48 видів водоростей і 3 внутрішньовидових таксони, з яких для Степової зони України відмічено 19 видів і 1 внутрішньовидовий таксон. Для грунтової альгофлори України  вперше наводяться 11 видів водоростей і 1 внутрішньовидовий таксон.

Для повнішого виявленя специфіки грунтової альгофлори приморських солончаків Присивасько-Приазовської області нами було проведено аналіз розповсюдження знайдених видів водоростей у різних фізико-географічних зонах України.

Виявилось що 37 % від загальної кількості виявлених видів водоростей відмічались в усіх фізико-географічних зонах України. Найбільша кількість виявлених нами видів водоростей 88,4% від загальної кількості, відмічалась у Степовій зоні України, для Лісостепу наводяться 67,4%, на третьому місці знаходиться Гірський Крим – 53%, Українське Полісся – 45,6% і Українські Карпати – 44,2% від загальної кількості виявлених водоростей.

За результатами аналізу екотопічної належності знайдених  видів водоростей, переважна більшість, а саме 54,4% наводяться як у водних так і позаводних місцезростаннях, 32,6% видів зустрічались раніше тільки у позаводних місцезростаннях і 8,7% були відмічені лише у водних місцезростанях.

Специфічними видами для солончаків виявились: Leptolyngbya  frigida, Leptolyngbya  nostocorum, Leptolyngbya halophila, Leptolyngbya tenuis, Lyngbya aestuarii, Lyngbya semiplena, Microcoleus chthonoplastes, Nitzschia filiformis, Nodularia harveyana, Nostoc commune Nostoc linckia, Nostoc punctiforme, Phormidium ambiguum, Phormidium paulsenianum f. takyricum, Pseudendoclonium sp, Trichormus propinquus, Trichormus variabili, Trichromus pseudovariabilis.


Секція «Фізіологія, ембріологія та біохімя рослин»

 

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВИКОНАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТАМИ ПРИ ВИВЧЕННІ ДИСЦИПЛІНИ «МІКРОБІОЛОГІЯ»

Венгер С.С., Дармостук В., Клись Е.

Херсонський державний університет

 

Під час лекцій та лабораторних занять студенти одержують основні теоретичні знання, уміння та навички з мікробіології. Поруч з цим, студенти самостійно працюють над опануванням окремих питань, які не ввійшли до тематики лекцій. Крім того, студенти ще виконують індивідуальну роботу за такими напрямами:

1. Написання рефератів по запропонованим темам.

2. Виготовлення таблиць, схем, препаратів.

3. Виконання експериментальних робіт.

4. Складання каталогу літератури з дисципліни.

Кожен студент за вибором виконує самостійно певний вид роботи і доповідає її результати.

При вивченні теми «Антибіотики» студентам запропоновано провести експеримент з теми «Вплив фітонцидів на розвиток бактерій».

Фітонциди – це леткі речовини, що мають бактерицидні властивості та по хімічній природі являють собою ефірні масла.

Метою дослідження було з’ясувати вплив гірчиці та часнику на розвиток бактерій. Об’єкт дослідження – курячі яйця.

Методика дослідження і схема досліду:

Перший варіант – контроль – пустий балон.

Другий варіант – гірчичний порошок на дні балону.

Третій варіант – подрібнений свіжий часник на дні балону.

Маса гірчичного порошку – 20г., подрібненого часнику – 20г.

Дослід проводився у трикратній повторності в період з 09.12.12 р. по 16.12.12 р. Круто зварене та очищене від шкаралупи яйце підвішували в сітці на певній відстані від гірчиці та часнику до кришки 0,5л скляних балонів. Під час досліду велися спостереження за появою плям, колоній бактерій та їх кількістю.

Під час досліду вже 11.12.2012 р. у першому варіанті спостерігалося потемніння верхньої частини яйця. В другому і третьому варіантах яйце було без змін. 13.12.12 р. на яйцях першого варіанту з’явилися темножовті плями і плісняві гриби, яйця другого варіанту потемніли, а у третьому варіанті – без змін.

15.12.12 на яйцях першого варіанту були оранжеві маслянисті плями, плісняві гриби та неприємний запах. У другому варіанті з’явилися бурі плями і плісняві гриби. На яйцях третього варіанту з’явилася невелика кількість жовтих плям.

По закінченні досліду (16.12.12 р.) підрахували кількість зрослих колоній бактерій на кожному яйці. Загальна середня кількість їх складала : І варіант – 185, ІІ варіант – 126, ІІІ варіант -52.

Таким чином, в ході даного експерименту встановлено, що серед досліджуваних речовин найбільш сильнодіючих на бактерії і мікроорганізми, в цілому, є фітонциди свіжого часнику, так як під впливом летких речовин часнику на поверхні яйця повільніше та в меншій кількості розвивалися колонії бактерій і зовсім не з’явилися плісняві гриби.

Результати досліду доповідалися на лабораторному занятті.

Примірні теми рефератів: «Победитель чумы Даниил Заболотный», «Данила Самойлович в Херсоне в1784 г.» та інші.


Фенольные вещества Origanum vulgare L.

Корнильев Г.В., Палий А.Е., Марко Н.В.

Никитский ботанический сад – Национальный научный центр НААН

 

Origanum vulgare L. – душица обыкновенная – евроазиатский вид, ареал которого охватывает Европу и Переднюю Азию (Алякин, 2010; Мирович, 2008). Ценными с точки зрения биологической активности являются эфирные масла и экстракты сырья O. vulgare. Экстракт травы O. vulgare – составная часть комплексного препарата «Уролесан», применяющегося при лечении моче- и желчевыводящей систем. Биологическую активность экстрактов O. vulgare определяют прежде всего фенольные вещества: флавоноиды (лютеолин, лютеолин-7-глюкуронид, космосиин, хризин-7-глюкуронид, 5-изофлавон), гидроксикоричные кислоты (кофейная, хлорогеновая, ванилиновая) и дубильные вещества (Бойко, 2012; Мирович, 2008; Chun, 2005). Вместе с тем, состав и степень полноты перехода фенольных веществ из сырья в экстракты  у различных образцов O. vulgare изучены недостаточно.

Цель работы – сравнительный анализ качественного и количественного состава фенольных веществ водно-этанольных экстрактов O.vulgare сортообразцов №№ 3, 17-7, 61 селекции НБС – ННЦ для их оценки в качестве источников  биологически активных веществ. Объект исследования – надземная облиственная часть генеративных побегов, собранных в период массового цветения. Экстракцию проводили 50% этанолом при соотношении сырья и экстрагента 1:10 настаиванием в течение 10 суток при комнатной температуре. Содержание фенольных веществ определяли методом ВЭЖХ.

В изученных экстрактах O. vulgare идентифицированы гидроксикоричные кислоты и флавоны. Экстракт сортообразца №3 содержит 2235 мг/100 г сырья розмариновой кислоты, 22,54 мг/100 г кофейной кислоты, 54,57 мг/100 г лютеолина и 83,75 мг/100 г лютеолин-7-гликозида. Экстракт сортообразца №17-7 содержит 1961 мг/100 г розмариновой кислоты, 14,32 мг/100 г кофейной кислоты, 207,1 мг/100 г лютеолин-7-гликозида. Экстракт сортообразца №61 содержит 2536 мг/100 г розмариновой кислоты, 22,63 мг/100 г кофейной кислоты и 1346 мг/100 г лютеолин-7-гликозида. Таким образом, среди исследуемых сортообразцов O. vulgare максимальное содержание фенольных веществ отмечено в экстракте сортообразца № 61, который представляет интерес в качестве перспективного источника биологически активных веществ.

 


НЕКОТОРЫЕ ЧЕРТЫ ЭМБРИОЛОГИИ CAMPANULA TAURICA JUZ.

Мирошниченко Н.Н., Шевченко С.В.

Никитский ботанический сад – Национальный научный центр НААН

 

В мире известно около 300 видов колокольчиков, широко распространенных в умеренной и средиземноморской Европе. В степях, лесах и на яйлах Крыма, по данным В. Н. Голубева (1996),  насчитывается 16  видов рода Campanula L., одним из которых является Campanula taurica Juz.  – многолетнее растение от 15 до 50 см высотой, с многочисленными цветоносными побегами длиной 40-50 см. Развитие побегов – акропетальное. Окраска венчика варьирует от светло- до темно-фиолетового. Период цветения C. taurica продолжительный – с мая по август. Цветки актиноморфные, 5-членные. Андроцей представлен 5 тычинками, прикрепленными к основанию венчика. Пыльник 4-гнездный, 2-тековый, иногда перегородки между гнездами не разрушаются, и тогда они сохраняют индивидуальность. Имеется плацентоид – радиальный вырост ткани связника, который вдается вовнутрь каждого гнезда. Развитие стенки микроспорангия идет центробежно. Сформированная стенка состоит из эпидермиса, эндотеция, одного среднего слоя и секреторного тапетума. Образование тетрады микроспор симультанное, тетрады микроспор изобилатерального и тетраэдрального типов. Стенка микроспорангия зрелого пыльника состоит из сплющенных клеток эпидермиса и эндотеция с фиброзными утолщениями. Эндотеций может быть двурядным, фиброзные утолщения откладываются не только на стенках эндотеция с внешней стороны микроспорангия, но и на стенках клеток со стороны связника, в результате чего каждое гнездо оказывается окруженным фиброзным слоем.  Зрелые пыльцевые зерна 3-клеточные, 3-борозднопоровые. Наряду с нормальными в пыльниках встречаются дефективные пыльцевые зерна. Гинецей C. taurica состоит из 3-х плодолистиков со множеством семязачатков. Семязачаток анатропный, медионуцеллятный, унитегмальный. Интегумент эпидермального происхождения, представлен 6-8 рядами клеток. Микропиле простое, узкое, прямое. Фуникулус короткий, имеется фуникулярный обтуратор. В результате конгенитального срастания фуникулуса и интегумента образуется рафе. Формируются интегументальный тапетум, окружающий со стороны халазы зародышевый мешок, и гипостаза. Интегументальный тапетум сильно развит, достигает уровня яйцевого аппарата и представлен таблитчатыми клетками с ядрами и ядрышками. Археспориальная клетка дифференцируется в субэпидермальном слое и после ее первого деления отделяется париетальная клетка и спорогенная, которая трансформируется в мегаспороцит. В результате мейоза образуется тетрада мегаспор, из которых халазальная развивается в зародышевый мешок.

Зародышевый мешок C. taurica  7-клеточный, моноспорический, Polygonum – типа. Яйцевой аппарат представлен двумя синергидами с крючковидными выростами и нитчатым аппаратом и грушевидной яйцеклеткой. Полярные ядра сливаются до оплодотворения. Антиподы расположены Т-образно и сохраняются довольно долго. Между зародышевым мешком и гипостазой формируется постаменто-подиум, клетки которого отличаются от окружающих более толстой оболочкой. 

C. taurica  свойственна протерандрия, мужские генеративные структуры в своем развитии значительно опережают женские, и пыльники вскрываются еще в закрытом бутоне. После попадания пыльцы на рыльце пестика она прорастает, пыльцевая трубка достигает зародышевого мешка, осуществляется оплодотворение и, в последующем, развитие эндосперма и зародыша. Созревание семян наблюдается с августа по сентябрь. Диссеминация проходит в конце сентября - начале октября.


Datura stramonium L. и Datura innexia Mell. и меры предосторожности в работЕ с ними

Москов Н.В., Москова Т.Н.

Херсонский государственный университет

 

Дурман обыкновенный – однолетнее травянистое растение из семейства пасленовых (Salanaceae). В период вегетации формирует прямостоячий гладкий, в верхней части разветвленный стебель высотой 40 –120 см. Ветви опушенные и отходят от главного стебля под острым углом. Листовая пластинка яйцевидная, неравномерно выемчато-зубчатая, крупная, с длинными черешками. Расположение листьев на стебле очередное. Молодые листья сильно опушенные, по мере их старения опушенность уменьшается. Одиночные крупные цветки, имеющие двойной околоцветник, размещаются в разветвлениях стебля на коротких цветоносах. Чашечка трубчатая с пятью гранями и зубцами, светло-зеленая. Венчик белый, лепестки которого срослись в пятизубчатую воронку, тычинок 5, пестик имеет столбик с двойным рыльцем. Плод – крупная яйцевидная коробочка с острыми шипами, многочисленными семенами внутри. При созревании коробочка полураскрывается четырьмя створками. Семена округло-почковидные, черного или матового цвета, на поверхности мелкоямчатые. Во всех органах растения содержатся алкалоиды, среди которых основными являются гиосциамин и скополамин. Наибольшее их количество накапливается в листьях и семенах. Абсолютное их содержание зависит от условий произрастания.

Дурман обыкновенный относится к группе сильно ядовитых растений и небезопасен для человека и животных. Химический комплекс биологически активных веществ дает возможность применять его в лечебных целях в официальной и народной медицине. Дурман индийский многолетнее, в культуре однолетнее травянистое растение 60 –150 смвысоты. Стебель прямостоячий, полый, вильчатоветвистый, зеленовато- или красно-фиолетовый, густо покрытый мягкими волосками. Листья очередные, черешковые, листовые пластинки яйцевидные или продолговатояйцевидные. Цветки крупные, одиночные, располагающиеся в развилинах стебля. Чашечка густоопушенная, длинно-трубчатая, венчик белый, трубчато-воронковидный, тычинок 5, пестик с верхней завязью и нитевидным столбиком. Плод – шаровидная, поникшая, серовато-зеленая или бурая коробочка с тонкими игловидными шипами. В отличие от Д.обыкновенного коробочки Д.индийского при созревании неправильно растрескиваются или остаются закрытыми. Семена охристо-желтые или буровато-коричневые, косо-почковидные с волнистым валиком на спинке. Основным алкалоидом является скополамин, содержание которого в различных органах растения неодинаково. Наибольшее количество его накапливается в плодах. В растении так же содержится алкалоид гиосциамин, норгисциомин, тиглоидин, атропин, тропин и др. Исторически сложилось так, что Д.индийский называют безвредным. Однако необходимо помнить, что оба вида и Д.обыкновенный, и Д.индийский относятся к группе сильно ядовитых растений. Алкалоиды, которые синтезируются в этих видах дурмана, относятся к производным группы пиридина. При отравлении ими наблюдается: сухость в полости рта и горла; ощущение сильной жажды; задержка мочеиспускания; повышение температуры; увеличение частоты пульса; расширение зрачков, которое сопровождается параличом аккомодации и другие симптомы. Д. обыкновенный, Д.индийский очень декоративны и поэтому часто используются при озеленении участков вокруг детских садов и школ, придомовых территорий, клумб в общественных местах отдыха и др. Однако не стоит забывать, что это высокотоксичное растение может вызывать отравление с летальным исходом. Работу с таким видом сырья необходимо проводить на открытом воздухе или в помещении, оборудованном хорошей вентиляционной системой, органы дыхания и глаза должны быть защищены от попадания в них летучих веществ и мелких частичек. После окончания работы обязательным является промывание водой носовой и ротовой полости, глаз, кожи лица и открытых участков тела.

Использование дурмана с целью озеленения необходимо ограничить, привлечь внимание общественности к более ответственному и осмысленному использования описываемых растений через СМИ, учебный процесс в школах и др. учебных заведениях.

РОЗРОБКА МОДЕЛЬНОЇ СИСТЕМИ ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ ТЕМПЕРАТУРО-ПРОТЕКТОРНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ СИНТЕТИЧНИХ РЕГУЛЯТОРІВ РОСТУ РОСЛИН

Сидорович М.М., Кундельчук О.П.

Херсонський державний університет

 

Температурний чинник є одним з факторів навколишнього середовища, який найбільш суттєво впливає на розвиток рослин, оскільки навіть незначні його коливання  під час розвитку проростків призводять до суттєвого погіршення їх ростових характеристик. Серед технологій захисту рослин від стресових температур особлива увага приділяється обробці насіння і/або проростків хімічними речовинами природного або штучного походження. З іншого боку, перевантаження екосистем агрохімікатами є додатковим стресовим чинником, як для самих рослин, так і для споживачів сільськогосподарської продукції. Тому, на сьогоднішній день актуальним є добір протекторних речовин з комплексним механізмом дії. У зв`язку з вище викладеним метою даного дослідження було розробити модельну систему для виявлення можливих температуро-протекторних властивостей у синтетичного регулятору росту рослин – комплексу спірокарбон з янтарною кислотою (СЯ), синтезованого на кафедрі хімії ХДУ. Матеріал і методи дослідження. Робота складалась з двох частин: {1} створення модельної системи для вивчення впливу низьких плюсових температур на проростання насіння і {2} встановлення можливих протекторних властивостей препарату СЯ за умов дії таких температур на проростки озимої пшениці. {1} Для створення модельної системи чашки Петрі з насінням озимої пшениці експонували при низьких позитивних температурах (від+3оС до+7оС) впродовж 2-44 годин, після цього переносили до термостату, де закінчували пророщувати при t = +26оС. {2}  Насіння пророщували на двох концентраціях СЯ (10-4 і 10-5 мол/л) при t = від+3оС до+7оС (час експозиції 4 годин) і на дист. Н2О при t = +26оС. В {1} і {2} проростки одержували впродовж 2-х діб. Після цього для кожного варіанту досліду обчислювали енергію пророщення (ЕП), довжину коренів (Lк.) і стебла (Lст.), відношення Lст/Lк. Середні значення цих параметрів обробляли статистично з використанням ресурсу Excel. У частині {2} додатково визначали активність каталази в коренях проростків (за Шевряков та інш., 2003) як показник рівня функціонування антиоксидантної системи. Результати. У {1} за результатами статистичної обробки первинних даних визначили перші 4 години пророщення насіння як час експозиції при t = від+3оС до+7оС, що дає найбільші зміни Lк., Lст. і Lст/Lк, і водночас моделює короткочасний вплив низької плюсової температури на цей процес. Для проведення {2}, виходячи з попередньої характеристики біостимулюючих властивостей СЯ (Сидорович та інш., 2012),  зі спектру концентрацій (10-2-10-7 мол/л) вибрали 104 мол/л як рістстимулюючу, а 10-5 мол/л як рістінгібуючу концентрації СЯ росту коренів і стебла. Статистична обробка одержаних біометричних даних засвідчила, що біометричні показники насіння, яке було пророщене в присутності 10-5 моль/л СЯ, достовірно відрізнялись від контрольних, тоді як концентрація СЯ 10-4 мол/л забезпечила ріст коренів проростків в експериментальних умовах аналогічно контрольному. Біохімічні дослідження показали, що обробка СЯ в обох концентраціях не лише не призводила до зростання активності каталази в клітинах коренів, а навіть сприяла незначному (на 6-10%) зниженню цієї активності, порівняно з контролем, що свідчить про відсутність стресового впливу СЯ на корені проростків пшениці. Таким чином, одержані результати дозволили констатувати, що рістстимулююча концентрація комплексу спірокарбон з янтарною кислотою (10-4 моль/л) забезпечує ріст коренів при низький плюсовій температурі на рівні контролю (при t = +26oC), т.т. демонструє одночасно і рістстимулюючі, і температуро-протекторні властивості. При цьому не відбувається активації антиоксидантних систем в клітинах цих органів. Вказане свідчить про відсутність стресової токсичної дії тестованої речовини на проростки озимої пшениці.

 

 

 

 

ВЛИЯНИЕ УСЛОВИЙ ПРОИЗРАСТАНИЯ НА АЛЛЕЛОПАТИЧЕСКУЮ АКТИВНОСТЬ ПРЕДСТАВИТЕЛЕЙ РОДА  TAMARIX

Симагина Н. О., Майко Е.А.

Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского

 

Изучение вопросов взаимного влияния растений, микроорганизмов и животных имеет огромнейшее теоретическое и практическое значение. Оно необходимо для понимания и регулирования процесса эволюции, для обоснования целого ряда существующих и для разработки новых агротехнических, лесотехнических и иных мероприятий, оно лежит в основе таких научных дисциплин как геоботаника, экология, почвоведение и др.

Организация и функционирование естественных растительных сообществ обусловлены сложными типами взаимодействий их компонентов. Химическое взаимодействие растений, составляющее основу аллелопатии, играет существенную роль в формировании фитоценозов, наряду  другими факторами, выступая регулятором видового состава и ценотической структуры  целом.

 Цель исследования - изучение аллелопатической активности видов Tamarix tetrandra Pall. и Tamarix  ramosissima Ldb. В задачи исследований входило: анализ аллелопатической активности видов Tamarix tetrandra Pall. и Tamarix  ramosissima Ldb. из  4-х регионов  Крыма: Кировский, Бахчисарайский, Евпаторийский и ЮБК.

Материал был отобран в течение вегетационного периода 2012г. Для определения аллелопатической активности проводили серию биотестов по общепринятым методикам. В качестве тест-объекта использовали зерновки Triticum aestivum. Семена проращивались в чашках Петри при температуре 240С в количестве 15 при увлажнении водными экстрактами Tamarix tetrandra Pall. и Tamarix  ramosissima Ldb. в трёхкратной повторности. В контрольных условиях семена проращивались при увлажнении дистиллированной водой. Подсчёт проросших семян проводился каждые 24 часа, длина проростков измерялась в течение 30 суток. Результаты исследований обрабатывали методами математической статистики.

Установлено, что произрастание растений в разных регионах Крымского полуострова при неодинаковых метеорологических условиях оказало влияние на накопление аллелопатически активных веществ различной концентрации. Более высокие показатели среднемесячных температур способствовали формированию наиболее мощного аллелопатического потенциала.

Выявлена низкая аллелопатическая активность у растений Tamarix  ramosissima Ldb., отобранных в Бахчисарайском регионе. При увлажнении 10% экстрактом из листьев длина проростков тест-объекта Triticum aestivum на 30-е сутки эксперимента составила 20,5 см, экстрактом из стеблей – 21,6 см, экстрактом из соцветий – 20,1. Наименьшей аллелопатической активностью обладают образцы Tamarix  ramosissima Ldb, отобранные Кировском регионе: длина проростков тест-объекта Triticum aestivum при соблюдении условий эксперимента  на 30-е сутки составила28,1 см, из стеблей –29,0 см, из соцветий –29,3 см соответственно, что на 8% меньше, чем в контоле.

    Растения Tamarix tetrandra Pall. из Евпаторийского региона и ЮБК обладает высокой аллелопатической активностью. Длина проростков тест-объекта Triticum aestivum при увлажнении 10% экстрактом из листьев составила, из Евпаторийского региона,13,0 см, из стеблей –28,5 см, из соцветий –28,3 см; из ЮБК, экстрактом из листьев –11,5 см, из стеблей –27,4 см, из соцветий –23,6 см, что на 66% меньше, чем в контроле.

         В результате проведённых исследований было установлено, что Tamarix tetrandra Pall. обладает высокой аллелопатической активностью, которая увеличивается по регионам: Евпаторийский, ЮБК и Tamarix  ramosissima Ldb.: Кировский,  Бахчисарайский.


 Секція «Флора та рослинність. Охорона рослинного світу»

 

INVASIVE PLANTS SPECIES IN The urban flora of Mykolayiv (UKRAINE)

Melnik R. P.

Kherson State University

 

The problem of plant invasions are one of the global problems today. At the study of floras of anthropogenic modified landscapes, which are cities, the greatest attention is given to investigate the alien species. The alien species is considered invasion since the moment, when the facts of its successful naturalization marked that is wildness and breeding in new condition.

The situation of Mykolaiv in the southern steppe zone of Ukraine, the proximity to the sea, the river systems ofSouth Bugand Ingul led to the existence of rich and different flora on its territory. At the same time the city has the developed industry, the wide transport communications, besides the sea port base, which is connected with many countries of different continents. The communications with other regions promote intensive entering of alien species and the addition by the local flora.

For the analyze the levels of adaptation to the conditions of region invasive species of the urban flora of Mykolayiv, we used classification by V. Protopopova, M. Shevera, S. Mosyakin and others. This classification we modified and adapted to ecophytum of the city. Accordingly, the invasive species, which we found in the city’s territory, are divided into four groups.

  1. The species which are distributed actively and extensively on all ecophytum of the city: Ambrosia artemisiifolia L., Anisantha sterilis (L.) Nevski, Fresen, Capsella bursa-pastoris (L.) Medic., Cardaria draba (L.) Desv., Centaurea diffusa Lam., Conyza canadensis (L.) Cronq., Iva xanthifolia (Nutt.), Grindelia squarrosa (Pursh) Dunal, Xantium albinum (Widdoz.) H.Scholz.
  2. The species which are distributed actively and extensively on some ecophytum of the city: Amaranthus albus L., A. blitoides S. Watson, Amorpha fruticosa L., Apera spica-venti (L.) P. Beauv., Diplotaxis muralis (L.) DC., Echinochloa crusgalli (L.) P. Beauv., Elaeagnus angustifolia L., Ulmus pumila L., Xanthium albinum (Widder.) H. Scholz., X. pensilvanicum Wallr.
  3. The species which are distributed sporadically on all ecophytum of the city and actively form the constant centers: Ailanthus altissima (Mill.) Swingle, Descurainia sophia (L.) Webb. ex Prantl, Galinsoga parviflora Cav., Hordeum murinum L.,  Vicia villosa Roth.
  4. The species which are everywhere widespread on all ecophytum of the cities, but they are moderately active:  Acer negundo L., Artemisia absinthium L., Atriplex tatarica L., Carduus acanthoides L., Cichorium intybus L., Digitaria pectiniformis (Henrard) Tzvelev, Lactuca serriola Torner, Peganum harmala L.,  Portulaca oleracea L., Senecio vulgaris L., Sonchus arvensis L., S. oleraceus L. Setaria glauca (L.) P. Beauv.,  S. viridis (L.) P. Beauv., Sisymbrium loeselii L.

In the results of studies it was established 38 invasive species in the urban flora of Mykolaiv which belong to 34 genera and 12 families. The highest invasive potential in the urban flora of Mykolayiv find: Ambrosia artemisiifolia, Centaurea diffusa, Grindelia squarrosa та Iva xanthifolia.

.

 

 

 

 

 

 

 


ОГЛЯД ФЛОРИ СІЛ ВЕЛИКА ВИСКА ТА МИКОЛАЇВКА МАЛОВИСКІВСЬКОГО РАЙОНУ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Аркушина Г.Ф., Жердій А.О.

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

 

Вивченню флор сільських поселень приділяється недостатньо уваги, хоча вони займають особливе місце між природною флорою та урбанофлорами (Немерцалов, 2003; Панченко, 2005, Бондаренко, 2009). Сільські поселення значно відрізняються від міських своїм специфічним господарським комплексом: меншою кількістю шляхів сполучення, менш щільною забудовою переважно приватними садибами з частиною землі, відведеної під сади та городи, утриманням худоби, що часто є причиною пасовищної дигресії в околицях цих поселень тощо (Wittig, 2002).

Нами обстежено території двох населених пунктів сільського типу – Велика Виска та Миколаївка, які незначно відрізняються своїми розмірами, чисельністю населення та  господарською спрямованістю. Флора досліджених населених пунктів сформована на основі природних флорокомплексів степів та гранітних відслонень, заболочених лук та заплав річок Велика Вись та Сугоклея,  а також трансформована господарською діяльністю мешканців.

Систематичний аналіз видів дослідженої флори виявив чотири провідні родини – Asteraceae, Fabaceae, Lamiaceae  та Poaceae, внесок яких в загальну кількість видів становить 26%, 12,5%, 9,5% та 9,4% відповідно, а також складає 57,9% від загальної кількості видів. Такий перелік провідних родин характерний для зональної флори, але має також риси синантропних флор. За даними екологічного аналізу в дослідженій флорі переважають геліофіти (62,5% та сціогеліофіти (20,9%), а також мезофіти (27,1%), ксеромезофіти (23,9%) та ксерофіти (16,7%). Такий розподіл екоморф, а також високе положення Lamiaceae в спектрі провідних родин свідчить про ксерофітний характер флори. Переважання мезофітів в дослідженій флорі є рисою, типовою для флор населених пунктів.

В екологічному спектрі значне місце займають також гігрофіти (14,6%). Це головним чином рослини заболочених лук та заплав річок Велика Вись та Сугоклея, які протікають по дослідженій території та в значній мірі зумовлюють її режим зволоження.

Часто у флорокомплексах невеликих населених пунктів сільського типу трапляються види рослин прилеглих, у тому числі і мало трансформованих людиною природних ділянок.

Види, знайдені на природних ділянках околиць досліджених населених пунктів, поділені нами  на  групи,  аналогічно  з відношенням видів до урбанізації (Бурда, Дідух, 2003).

Переважна більшість видів гранітних відслонень та степових флорокомплексів не зустрічається на територіях досліджених сіл. Проте деякі види успішно культивуються мешканцями – Bulbocodium versicolor (Ker Gawl.) Spreng, Iris pumila L., I. pontica Zapal., Muskary neglectum Guss. ex Ten.  Певна частина видів рослин (близько 20%) однаково часто трапляються у поселеннях і за їх межами. Лише 10,3%  видів рослин знайдені переважно на територіях населених пунктів. Флори досліджених населених пунктів містять значну кількість однакових видів (понад 90%).

Отримані результати можуть свідчити про невелику трансформацію природної флори діяльністю людини, широку екологічну амплітуду умов зростання видів рослин, характерних для пагофлор та природних ділянок. Перспективи подальших досліджень ми бачимо у детальній оцінці ступеню трансформації та синантропізації  названих пагофлор, виявленні шляхів занесення адвентивних рослин та визначенні ролі культивування рослин людиною в динаміці видового складу сіл Велика Виска та Миколаївка.


СТРУКТУРА АДВЕНТИВНОЙ фракции ФЛОРЫ ГЕРАКЛЕЙСКОГО ПОЛУОСТРОВА

Багрикова Н.А.1, Бондарева Л.В.2

1 – Никитский ботанический садНациональный научный центр НААН Украины

2 – Институт биологии южных морей им. А.О. Ковалевского НАН Украины

 

Лежащий в пределах административных границ г. Севастополя Гераклейский полуостров (ГП) является своеобразным регионом Крыма, расположенном в его юго-западной части и занимающем около 120 км². Флора и растительность отличаются значительным разнообразием, обусловленном многообразием ландшафтов, на преобразование которых значительное влияние оказывает антропогенный фактор. История интенсивного хозяйственного освоения ГП охватывает не менее 2,5 тыс. лет, но наибольшие изменения в составе флоры отмечаются в последние десятилетия. В настоящее время актуальными являются исследования, направленные на оценку степени трансформации экосистем, и в этом направлении оценка степени антропофитизации флоры, анализ структуры адвентивной фракции позволяет раскрыть направления и тенденции развития флоры. Несмотря на то, что работы по составлению списка адвентивных растений Крыма продолжаются, мы можем представить предварительные результаты оценки трансформации флоры ГП.

С учетом того, что авторами изучались в большей степени малонарушенные, а также сегетальные сообщества, виды, произрастающие на антропогенно-нарушенных местообитаниях, вероятно, выявлены не в полном объеме. И подтверждением этому являются новые сведения о произрастающих на территории ГП заносных растениях (Серегин, 2010, Ена, 2012 и др.). Кроме того, для ГП приводится не менее 150 видов-интродуцентов (Максимов, Слизик-Маслова, 2011), многие из них не включены в анализируемый список, т.к. по изучению их статуса требуются отдельные исследования. Поэтому составленный по результатам собственных исследований и на основе обработки литературных данных список флоры ГП включает не менее 837 видов высших сосудистых растений, из которых 83 таксона (или 9,9%) из 35 семейств отнесено к адвентивным растениям. В систематическом спектре 62,7% видов относится к девяти семействам: Asteraceae (17), Poaceae, Brassicaceae, Chenopodiaceae, Rosaceae (по 5), Scrophulariaceae, Fabaceae, Solanaceae (по 4), Apiaceae (3), пять семейств представлено по двум, 21 – по одному таксону. В спектре основной биоморфы по сравнению с адвентивной фракцией флоры Крыма во флоре ГП несколько возрастает процент участия деревьев и кустарников (26,2% против 19%) и уменьшается до 16,9% – поликарпических трав. По времени заноса во флоре ГП меньше кенофитов (61,4%), на долю которых во флоре Крыма приходится 79,6% (Багрикова, 2012). К последним относятся все 11 видов американского происхождения, а также 14 из 21 видов азиатского происхождения. По степени натурализации, также как во флоре Крыма, на ГП преобладают эпекофиты, но их количество увеличивается до 53 % по сравнению с региональной флорой, в которой они составляют 34,1%. Отличительной особенностью флоры ГП является снижение процента участия колонофитов (до 16,9%) и эфемерофитов (до 6%), тогда как во флоре Крыма к ним относится, соответственно, 28,8% и 23,2% видов. В мигроэлементе во флоре ГП установлено преобладание (47%) видов, первичный ареал которых охватывает области Древнего Средиземья, причем большинство (30,1%) из них происходят из Средиземноморской флористической области, а 19 видов (или 22,9%) являются археофитами.

Вполне вероятно, что дальнейшие исследования позволят дополнить список адвентивных растений на описываемой территории, в том числе за счет кенофитов и колонофитов, но уже сегодня можно констатировать, что длительный период хозяйственного освоения ГП способствовал трансформации растительного покрова, в результате чего при среднем показателе индекса антропофитизации (9,9%) в составе адвентивной фракции на долю археофитов приходится большее число видов (38,6%), чем во флоре Крыма (19,7%), и в ней выше процент участия видов средиземноморского и азиатского происхождения.

 

ОСОБЛИВОСТІ РОЗПОДІЛУ ІНВАЗІЙНИХ ВИДІВ У ФЛОРАХ УЗБЕРЕЖ МАЛИХ РІЧОК МЕЖИРІЧЧЯ ДНІСТЕР – ТИЛІГУЛ

Бондаренко О.Ю., Васильєва Т.В.

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова

 

Малі річки пониззя межиріччя Дністер – Тилігул беруть початок на південних околицях Волино-Подільської і Молдавської височин, мають вузькі басейни, незначну протяжність і впадають у прибережні лимани. Схили їх долин сильно порізані сіткою балок та ярів. Річковий режим таких річок маловодний і визначається місцевими фізико-географічними умовами – вони живляться, переважно, за рахунок опадів. У посушливі роки, а особливо влітку вони пересихають (Природа..., 1979; Рослинний світ…, 2005; Екологічні…, 2005). У рослинному покриві коротко- та середньозаплавних ділянок малих річок, переважають засоленні луки, які у флорі Причорномор’я за площею займають третє місце (Дубына, Шеляг-Сосонко, 1989). Стан малих річок викликає занепокоєння через надмірний антропогенний тиск, внаслідок чого вони деградують, а подекуди й зникають (Природа…, 1979).

Нами була досліджена флора малих річок межиріччя Дністер – Тилігул, коротка характеристика річок наведена нижче.

Тилігул – друга за величиною річка в Одеській області загальною протяжністю 175 кмі площею водозбору 3550 км2. Річка впадає у Тилігульський лиман. Долина її пролягає у синклінальному прогині пластів сармату і понту з південних відрогів Українського кристалічного щита ( Природа…, 1979; Шеляг-Сосонко, Костильов, 1981). Великий Куяльник впадає у Куяльницький лиман, наприкінці XVIII ст. мав солонувату воду, болотисте та поросле очеретом русло (Наследие…, 2002). Наразі, загальна довжина річки становить близько 150 км, а загальна площа водозбору – 1860 км2. (Природа…, 1979).

Свинна, що живить Хаджибейський лиман. Наприкінці XVIII ст. вона також мала незначний та сезонний рівень води (Наследие…, 2002). Загальна довжина річки – 41 км, загальна площа водозбору – 871 км2. (Природа..., 1979). Балай, має категорію «струмок» (Швебс, Ігошин, 2003), впадає у Тилігульський лиман.

Виявлення інвазійних видів рослин проводили екскурсійно-маршрутним методом. Номенклатурні назви видів наводяться за (Mosyakin, Fedoronchuk,1999). Аналіз інвазійних видів проводили згідно (Протопопова та ін., 2002; Протопопова та ін.., 2009).

Всього, в межах дослідженої території, встановлено зростання 42 види інвазійних рослин, які відносяться до 38 родів та 16 родин. Значна кількість видів належить до родин Asteraceae (15 видів; 35,7%) та Brassicaceae (7; 16,7%). За хронотипом 52,4% видів є кенофітами, за ступенем натуралізації переважають епекофіти (36; 85,7%).

Найчастіше фіксувалося зростання: Artemisia absinthium L., Ballota nigra L., Carduus acanthoides L., Centaurea diffusa Lam., Elaeagnus angustifolia L. Крім цих видів, меншою кількістю локалітетів представлені: Amaranthus retroflexus L., Conium maculatum L., Conyza canadensis (L.) Cronq., Cardaria draba (L.) Desv., Lepidium ruderale L., Papaver rhoeas L., Tripleurospermum inodorum (L.) Sch.Bip., Xanthium albinum (Widder) H.Scholz. Зрідка траплялися: Padus serotina (Ehrh.) Ag. (р. Балай), Solanum cornutum Lam. (р. Свинна).

27 видів інвазійних рослин складають ядро інвазійної флори. Серед яких: Acer negundo L., Ailanthus altissima (Mill.) Swingle, Amaranthus albus L., Ambrosia artemisiifolia L., Amorpha fruticosa L., Anisantha tectorum (L.) Nevski, Artemisia annua L., Cannabis ruderalis Janisch Переважна їх більшість широко представлена у флорах узбережжя лиманів та водорозділів на території дослідженого межиріччя. Таким чином, при детальному вивченні питання поширення видів з високою інвазійною спроможністю, варто звернути особливу увагу на своєрідні умови формування рослинного покриву та рівень антропогенного впливу.

 


Семенная продуктивность Onobrychis pallasii (Willd.) M.Bieb

Брынза Е.А.

Никитский ботанический сад Национальный научный центр

 

     Для составления прогноза о будущем природных популяций палеоэндемика Крымского полуострова Onobrychis pallasii (Willd.) M.Bieb. (занесенного в Красную книгу МСОП и Красную Книгу Украины), проводились комплексные научные исследования структуры и состояния наиболее хорошо сохранившихся ценопопуляций этого вида в Крымском предгорье. Одним из наиболее важных показателей является семенная продуктивность. В ходе работы определяли реальную и потенциальную продуктивность, процент семенификации, репродуктивное усилие у разных возрастных групп эспарцета Палласа. Все определяемые показатели, для выявления общих закономерностей и подтверждения достоверности, подвергались статистическому анализу.

    Исследования потенциальной  и реальной семенной продуктивности показали, что между разными фазами генеративного возрастного состояния имеются существенные различия. Для особей молодого генеративного состояния эти показатели составляли 156,2 ± 4,1 семязачатка на особь и 13,7 ± 1,3 семени на особь соответственно; у особей зрелого генеративного возраста – 974 ± 38,1 и 84 ± 18; у растений позднего генеративного возраста – 2006 ± 87,7 и 176 ± 10,1. Большое значение показателей потенциальной и реальной семенной продуктивности у особей позднего генеративного состояния можно объяснить стремлением данных растений образовать большое количество семян и таким образом реализовать свою репродуктивную функцию за небольшой промежуток времени. А также в данном возрастном периоде у растений могут сохраняться структуры из предыдущего возрастного состояния. Затем был определен процент семенификации. У особей разных возрастных состояний эспарцета Палласа он оказался практически одинаков – приблизительно 8,7%. Это свидетельствует о том, что данный показатель для  Onobrychis pallasii является константным и не зависит от генеративной фазы особи. Небольшое количество семязачатков, развивающиеся в семена являются одной из причин сокращения численности эспарцета Палласа под действием антропогенного пресса, так как в силу особенностей биологии размножения этот вид не может быстро восполнить утраченные особи за счет семенного размножения. Определялся также показатель репродуктивного усилия, который позволил четко проследить тенденцию к постепенному увеличению вклада особей в половое размножение от растений, находящихся в молодом генеративном возрастном состоянии, к растениям эспарцета Палласа, находящимся в зрелом генеративном возрасте. С переходом растений в позднее генеративное состояние их вклад в размножение сокращается, что свидетельствует о резком снижении репродуктивной функции.

Выводы: 1) Семенное размножение  Onobrychis pallasii не может обеспечить восстановление численности ценопопуляций, подвергшихся негативному антропогенному воздействию. 2) Успешное сохранение ценопопуляций эндемичного вида Onobrychis pallasii возможно не только при охране его природных местообитаний, но и при создании искусственных волн омоложении ценопопуляций с использованием техники in vintro культивирования зародышей этого вида с последующей их реинтродукцией в естественные сообществ.


ТАКСОНОМІЧНИЙ СКЛАД РОСЛИННИХ УГРУПОВАНЬ КАМ’ЯНИСТИХ ВІДСЛОНЕНЬ ЗАКАЗНИКА «ГРАНІТНИЙ СТЕП» (С. ОЛЕКСАНДРІВКА ДОЛИНСЬКОГО РАЙОНУ)

Булахова Ю.В.

Криворізький педагогічний інститут ДВНЗ «КНУ»

 

Рослинні угруповання відслонень кристалічних порід зазнають незначного антропогенного впливу та практично не використовуються в якості пасовищ, оскільки  розташовуються переважно на схилах балок і річкових долин і займають незначні площі степової зони. Екотопічні умови обумовлені стрімкістю, експозицією схилів, як правило, незначною потужністю або взагалі відсутністю ґрунтового покриву і видом (вапнякові, крейдяні, гранітні) відслонень, водонепроникністю материнської породи (за відсутності тріщинуватості) є несприятливими для формування й розвитку фітоценозів з високими показниками біорізноманіття та накопичення біомаси (Крицька, 1985; Дідух, Контар, 1999; Контар, 2000; Красова, 2005 та ін.).

Різноманітність, мозаїчність, контрастність екологічних умов представляють рослинні угруповання кам’янистих відслонень цікавим об’єктом для вивчення, подальшого використання в практиці озеленення міських територій, фіторекультивації техногенних ландшафтів (на основі встановлення еколого-таксономічного складу, екологічних амплітуд видів, складу видів-петрофілів) та обґрунтування необхідності їх збереження (як можливого елементу екологічної мережі).

Об’єктом нашого дослідження є рослинні угруповання кам’янистих відслонень ботанічного заказника загальнодержавного значення «Гранітний Степ» (с. Олександрівка, Долинського району, Кіровоградської області).

Встановлення видового складу рослинних угруповань дослідних ділянок здійснювали за загальноприйнятими геоботанічними методиками. Основу вегетуючої рослинності фітоценозу, на момент проведення геоботанічного опису дослідних ділянок, складали види Salvia pratensis L. (родина Lamiaceae) та Festuca valesiaca Gaud. (родина Poaceae). Меншу участь у формуванні рослинного покриву (за відсотком проективного покриття) приймають види Salvia nutans L. (родина Lamiaceae) та Teucrium chamaedrys L. (родина Lamiaceae). На даному етапі досліджень виявлено 36 видів рослин, що відносяться до 15 родин. Більшість видів належить до родин Asteraceae, Lamiaceae та Fabaceae (відповідно 19,44 %, 16,67 % та 13,89 % від загальної кількості видів). В межах дослідних ділянок було знайдено вид Allium ursinum L. (родина Alliaceae), який занесено до Червоної Книги України та екологічні умови місцевиростання якого характеризуються високим вмістом гумусу та вологи ґрунту.

Ценоморфічний аналіз виявив переважання степантів (36,11 % від загальної кількості видів). Мезоксерофітні та ксерофітні рослини становлять 36,11 та 33,33 % від загальної кількості видів, відповідно. Переважна більшість видів – рослини, що проживають на схилах степів, кам’янистих відслоненнях і порушених землях.

Таким чином, у рослинних угрупованнях кам’янистих відслонень склад провідних родин за кількістю видів та проективним покриттям є відмінним, екологічна структура втрачає свою моноценотичність, зберігає ксерофітність, оліготрофність. Досліджені ділянки є рефугіумами видів, які потребують охорони і збереження.


НПП « ТУЗЛОВСЬКІ ЛИМАНИ» – КЛЮЧОВА ТЕРИТОРІЯ ЕКОМЕРЕЖІ ОДЕЩИНИ

Васильєва  Т. В., Коваленко С. Г.

Одеський національний університет імені І.І.Мечникова

 

Національний природний парк «Тузловські лимани» був створений Указом Президента України № 1/2010 від 1 січня 2010 року. Згідно цьому Указу: «До території   національного   природного  парку  "Тузловські лимани" погоджено в установленому порядку включення 27865 гектарів земель державної власності,  а саме: 2022 гектара земель запасу (у тому числі 316,831 гектара земель Піщаної  коси  Чорного  моря  та 1705,169 гектара земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей та Бурнас), що надаються національному природному парку в постійне користування, і 25843 гектара земель (у тому числі 3233,18 гектара земель запасу,  541 гектара земель,  що перебувають  у  постійному користуванні  державного    підприємства  "Саратське    лісове господарство", 21186,03 гектара земель водного фонду (частина озер Шагани,  Алібей, Бурнас, а також озера Солоне, Хаджидер, Карачаус, Будури, Мартаза,  Магалевське,  Малий   Сасик,   Джаншейське)   та  882,79 гектара   прилеглої  акваторії  Чорного  моря  шириною  200 метрів),  що включаються до складу національного природного  парку без вилучення.

Територія, відведена для створення національного природного парку, була занесена у 1995 р. під назвою «Шагани-Алібей-Бурнас» до переліку унікальних комплексів водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення згідно з критеріями Рамсарської конвенції (International…, 1971), з постановою Кабінету міністрів України (Постанова..., 1995), з Концепцією охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського і Чорного морів (Постанова..., 1998), потребує спеціального режиму природокористування (Закон України (2001; п. 3.1.) та зарезервована для подальшого заповідання рішенням Одеської обласної ради від 01.10.93 р. № 496-ХХІ «Про заходи по збереженню і розвитку природно-заповідного фонду області». Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки передбачено забезпечення охорони водно-болотних угідь міжнародного значення, що відображається у рішенні Одеської обласної ради від 18.11.05 р. № 705-ІУ. Крім того, урочище „Лебедьовка”, що частково входить до території НПП було зарезервоване до заповідання у 1993 р. (рішення Одеської обласної ради № 436).На пересипах лиманів у природному стані можна спостерігати дію трьох основних  груп факторів: морських, атмосферних та лиманних. Відповідно до цього на пересипах сформувалися три ландшафтні зони: морський пляж, еолова і лиманна.

Одним із загальніших  завдань сьогодення є  збереження саме прибережних екосистем, бо вони найбільше потерпають від нераціонального господарювання, серед проявів якого: катастрофічне забруднення водойм і наземних екосистем токсичними сполуками, масове знищення рідкісних видів рослин і тварин, будівництво комплексів для сезонного відпочинку та дач на схилах узбережжя лиманів і у прибережній зоні моря, браконьєрство та спортивне полювання. Проблемою є закріплені стереотипи господарювання, коли не відбувається відновлення і реставрація природних ресурсів, відсутня виховна і просвітницька робота серед населення. 

Тузловська група лиманів, має величезне значення для підтримання біологічного різноманіття регіону, в основному як місце гніздування, зимівлі та зупинки під час сезонних міграцій водно-болотних птахів, а також перебування ряду видів рослин та тварин охоронних списків різного рангу. На даній території знайдено раритетні види рослин та тварин, занесені до Червоної книги Чорного моря, Червоного списку Одеської області (2011), Червоної книги України (2009) та Європейського Червоного списку; тут наявні рідкісні формації морської трави Zostera noltii Hornem. (Zostereta), що занесені до Зеленої книги України. Хоч, інформація про раритетні види рослин та тварин потребує уточнення та спеціальних додаткових досліджень, їх наявність свідчить про те, що Тузловські лимани – унікальний природний об’єкт, що потребує особливої охорони.


Досвід використання великомасштабного порівняння для класифікації степової рослинності України

Винокуров Д.С.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України

 

Виходячи з визначення асоціації, прийнятого на ІІІ ботанічному конгресі в Брюсселі (Flahault, Schroeter, 1910), вона, окрім інших характеристик, має відзначатися певним флористичним складом. Проте у вітчизняній фітоценології склалася негативна тенденція до виділення одиниць рослинності за критеріями флористичної класифікації на основі домінантів. Це пов’язано, очевидно, із тривалим переважанням в Україні еколого-фітоценотичного підходу. Особливо актуальним це питання виступає для степової рослинності, ценози якої відзначаються значною флористичною варіабельністю, що пов’язано з її зональністю. Внаслідок цього, низка синтаксонів, виділених на території Східної та Центральної Європи, які відзначаються блоком діагностичних видів з широкими ареалами, була наведена різними авторами і для території України (Stipetum pennatae R. Jovanovic 1956, Stipetum lessingianae Soó 1948, Festuco valesiacae-Stipetum capillatae Sillinger 1930, Stipetum pulcherrimae Soó 1942 та ін.). Також відкритим залишається питання щодо змісту і меж синтаксонів більш високого рангу, зокрема союзів.

Для з’ясування наведених питань нами було проведено широкомасштабне порівняння опублікованих та неопублікованих геоботанічних описів степової рослинності з території степової та лісостепової зон України (867 описів, з них 420 – власні), а також Центральної та Східної Європи (258 описів) та західної частини Російської Федерації (72 описи). Загалом було зібрано 1197 описів. Для обробки даних ми виключили види, визначені тільки до рівня роду. Таксономічно проблематичні види, які по-різному розглядаються різними авторами, було об’єднано в агрегати та види широкого розуміння. Для аналізу даних було застосовано метод двохфакторного індикаторного аналізу видів (TWINSPAN) (Roleček et al., 2009) імплементованого в пакет програм JUICE 7.0 (Tichý, 2002). За допомогою цієї програми відбувається розбивка загального масиву даних на групи (кластери), у яких вже в подальшому проводиться більш детальне опрацювання. Для виявлення діагностичних видів використано показник вірності з стандартизацією усіх груп описів до рівного розміру. Також проведене виключення несуттєвих значень вірності на основі тесту точності Фішера.

В результаті опрацювання весь масив даних розділився на 15 основних кластерів. На першому рівні поділу відділилися два кластери, утворені описами з Центральної та Східної Європи. До них потрапили ценози, які європейські автори відносять до союзів Festucion valesiacae Klika 1931, Stipion lessingianae Soó 1947, Bromo pannonici-Festucion pallentis Zólyomi 1966. Жоден опис з території України не потрапив до цих кластерів. Решта кластерів представляють різні екологічні варіанти степів (справжні, лучні, псамофітні, кальцепетрофітні, силікатні відслонення). Також до окремих кластерів відділилися описи з ксеротермною подовою рослинністю, а також рослинністю степових пасовищ. Виділені групи можна віднести до наступних союзів: Potentillo arenariae-Linion czerniaevii Krasova et Smetana 1999, Festucion beckeri Vicherek 1972, Artemisio-Kochion prostratae Soó 1964, Trifolion montani Naumova 1986, Fragario viridis-Trifolion montani Korotchenko et Didukh 1997, Poo angustifoliae-Stipion capillatae Goncharenko 2003. Ценози справжніх степів ми пропонуємо віднести до нового союзу Marrubio praecocis-Stipion lessingianae all. nov. prov., угруповання  на відслоненнях Українського кристалічного щита – до союзу Ephedro distachii-Stipion graniticolae all. nov. prov. Також до окремого союзу повинні бути віднесені степові ценози депресій Лівобережжя Нижнього Дніпра. Розроблена система потребує доопрацювання, оскільки до аналізу не були включені степові угруповання західної частини України, Криму, а також полиново-злакових степів.

 


Триба Scolochloeae Tzvelev флори України

Губарь Л.М.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України

 

Досліджуючи трибу Scolochloeae Tzvelev (Цвелев, 1968) флори України, ми звернули увагу на незначне поширення виду Scolochloa festucacea (Willd.) Link цієї триби по території України. А також нашу увагу привернули літературні вказівки щодо наявність цього виду в околицях Херсону, що є його самою південною точкою межі поширення в Україні (Прокудин та ін., 1977). Тому метою нашого дослідження є уточнення вже відомих та виявлення нових місцезростань виду, узагальнення матеріалу щодо його поширення та стану популяцій.

Триба Scolochloeae включає в себе один рід Scolochloa Link та п’ять видів світової флори – Scolochloa arundinacea (P. Beauv.) Mert. & Koch, Scolochloa donax (L.) Gaudin, Scolochloa festucacea, Scolochloa marchica M. Düvel, Ristow & H. Scholz та Scolochloa spiculosa F. Schmidt. Рід Scolochloa, до виділення його М.М. Цвєльовим в окрему трибу (Цвелев, 1968), входив до складу триби Festuceae Nees. У флорі України зростає лише один вид цього роду – Scolochloa festucacea (= Arundo festucacea Willd.).

Місцезростання досліджуваного виду приурочене до вологих місць: на болотах, по берегам та мілководдях озер і річок. Цей вид є одним із едифікаторів трав’янистих боліт, входить до складу угруповань Phragmiti-Magnocaricetea (Чорна, 2006). Також зустрічається на торф’яних і вільхових болотах серед інших угруповань. Природний ареал виду Scolochloa festucacea охоплює Північну та Середню Європу, Європейську частину Росії, Кавказ, Сибір, Північну Монголію та Північну Америку (Прокудин та ін., 1977).

За гербарними даними гербаріїв KW, ASCH, KHER, KHEM та YALT досліджуваний вид на території України зростає зрідка на Поліссі, Лісоспепу, поодиноко в північній частині Спепу. За літературними джерелами приводиться також для Закарпатської обл., Тячівського р-ну, с. Теребля та околиць міста Херсон (Прокудин та ін., 1977). За гербарними матеріалами, ці знахідки не підтвердились, проте для Закарпаття досліджуваний нами вид приводиться як характерний вид комплексу гідрофітон, що формує виражені пояси високотрав’я по периметру водойм (Болотні екосистеми…, 2006). Даний комплекс включає види, що зростають у прибережній зоні зі змішаним рівнем води та чергуванням періодів затоплення й висихання субстрату. Щодо зборів з околиць м. Херсон та загалом для Херсонської області, то вони не підтвердились ні за гербарними зборами, ні за літературними згадками.

Незважаючи на те, що цей вид є характерним видом комплексу гідрофітон, він досить рідко поширений по території України (Прокудин та ін., 1977; Чорна, 2006), а його участь в складі популяцій незначна. За даними переліків регіонально рідкісних рослин (Офіційні переліки…, 2012) вид S. festucacea охороняється на регіональному рівні у Закарпатській, Сумській областях (без вказівки про категорію); у Житомирській обл. (категорія 1 – дуже рідкісні (зникаючі) види) та у Дніпропетровській обл. (категорія 3 (рідкісні) – види, популяції яких невеликі й на цей час не належать до категорії «зникаючі» чи «зниклі», хоча їм і загрожує небезпека). За нашими даними вид поширений невеличкими куртинами по берегах (1,5-2,5 м) або тягнеться розсіяно по периметру водойм.

Отже, в результаті проведення власних досліджень, узагальнення літературних та гербарних матеріалів встановлено, що вид S. festucacea має незначне поширення по території України, потребує охорони на ценотичному рівні у регіонах поширення.

 

 

 

 

Фітоценотичні особливості Cladium mariscus (L.) Pohl у Волинській області

Дацюк В.В.

Інститут ботаніки ім. М.Г.Холодного НАН України

 

Дослідження еколого-ценотичних особливостей рослинних угруповань є важливим завдань геоботанічної науки, особливо це актуально для рідкісних угруповань що охороняються на території України. Моніторингові та популяційні напрямки вивчення угруповань, в майбутньому забезпечить збереження природної структури фітоценозів та виявлення змін, як природного так і антропогенного характеру.

Вид Cladium mariscus (L.) Pohl на території України представлений двома формами Cladium mariscus subsp.mariscus та Cladium mariscus subsp martii, локалітети першої трапляються у Західній частині України (Західне Полісся, Волинська височина, Мале Полісся), другої в Північному Причорномор’ї. Вид охороняється згідно «Червоної книги України», а фітоценози з його участю за «Зеленою книгою України» (2009). Болотні карбонатні угруповання з реліктовими монтанно-океанічним видом Cladium mariscus характеризуються острівним ареалом поширення. Причинами зменшення локалітетів є осушення біотопів у минулому та освоєння приморського узбережжя, хоча за нашими дослідженнями у Західній Україні, фітоценози збільшують свої площі також виявлені нові угруповання.

На території Волинської області, північна частина якої належить до Волинського Полісся а південна до Волинської височини, вид Cladium mariscus трапляється у двох локалітетах. Перший локалітет знаходиться на території «Шацького» біосферного резервату (Західне Полісся).Угруповання в прибережній зоні оз. Світязь та оз. Пулимецьке, за приуроченістю відповідає Phragmito-Magnocaricetea, асоціації Cladietum marisci (Allorge 1922) Zobrist 1935, ценози характеризуються обводненістю і за фітоценотичними особливостями є подібними до Причорноморських угруповань. Фітоценофонд представлено двома рідкісними асоціаціями: Cladiеtum mariscі purum, Cladietum (mariscі) phragmitosum(australis).

Друге угруповання нами виявлене у межах гідрологічний заказника місцевого значення «Луга-Свинорийка» (Локачинський район, с.Марковичі), (Волинська височина). Фітоценоз в якому зростає даний вид, також утворює рідкісні угруповання: Cladiеtum mariscі purum, Cladietum (mariscі) phragmitosum(australis), Cladietum (mariscі) caricosum (acutiformis), Cladietum (mariscі) schoenosum(ferruginei), вони відмінні від ценозів «Шацького» біосферного резервату.

В угрупованнях карбонатних боліт із Cladium mariscus на території Волинської височині, суперечливим є наявність класу Scheuchzerio-Caricetea fuscae  R. Tx. 1937, та союзу Caricion davallianae Klika 1934, поряд із фітоценозами асоціації Cladietum marisci (Allorge 1922) Zobr. 1935. Виявлення таких відмінностей у формуванні фітоценозів карбонатних боліт із Cladium mariscus, у Західній Україні та Причорномор’ї, є досить дискусійним питанням в класифікації рослинності та генезисі флори, тому дана тема потребує критичних досліджень.

На основі созологічного аналізу флори карбонатних боліт із домінуванням Cladium mariscus у Волинській області, нами виявлено види із ЧКУ (2009): Cladium mariscus, Carex davalliana, Schoenus ferrugineus, Epipactis palustris (L.) Crantz, Salix myrtilloides L., Dactylorhiza incarnata (L.) Soo, D. majalis (Reichenb.) P. F. Hunt et Summerhayes.

Також виявлені в області чотири раритетні асоціації із Cladium mariscus ЗКУ(2009), що характеризуються унікальними та рідкісними типами асоційованості.

Важливою напрямком у майбутньому є обґрунтування та створення нових об’єктів природно-заповідного фонду, з метою охорони, дослідження структури угруповань, встановлення зв’язків фітоценозів з участю Cladium mariscus України та Європи.


Концепція моніторингу біорізноманіття Азово-Чорноморського регіону

Дубина Д.В.

Інститут ботаніки ім. М.Г.Холодного НАН України

 

Азово-Чорноморський регіон України, як мегатериторія, відзначається багатством і своєрідністю природних комплексів. Лише його флора судинних рослин нараховує понад 1000 видів, серед яких велика чисельність раритетних, занесених до «Червоної книги України» (2009) та до національних і міжнародних червоних списків рідкісних видів рослин. Природні комплекси регіону відзначаються надмірною антропогенною трансформацією, яка має тенденцію до посилення. Тому особливої актуальності набувають питання охорони та збереження екосистем даної унікальної, з огляду історії виникнення, становлення та розвитку її геокомплексів, території.  Азово-Чорноморський регіон виділяється з поміж інших також багатством рекреаційних ресурсів, які зазнають надмірної експлуатації, що у свою чергу, посилює процеси деградації екосистем. Мінімізація негативного впливу на біорізноманіття регіону  має базуватися на проведенні широких моніторингових робіт довкілля. Для їх успішного здійснення, відповідно до «Державної програми моніторингу навколишнього природного середовища в Азово-Чорноморському регіоні», мають бути розроблені концепція її створення  та відповідні регіональні комплексні і спеціальні моніторингові програми. Серед спеціальних, особлива роль має бути відведена  програмам з моніторингу фітосистем на популяційному, видовому і ценотичному рівнях. Створення комплексних та спеціальних моніторингових програм з дослідження біорізноманіття передбачає поєднання широкого спектру методів та засобів, в основі яких є показники реакції змін його об’єктів, зумовлених впливом природних та антропогенних чинників. Особливу наукову і практичну значущість набуває моніторинг біорізноманіття з використанням біоіндикаторів  та маркерів. Він, насамперед, дозволяє здійснити синтетичний підхід до оцінки змін, що відбуваються, та пізнання природних явищ, і забезпечує успішне розроблення відповідних програм і їх адаптацію до виконання поставлених завдань. Моніторинг базується на можливості візуальних спостережень в різних просторових умовах, здатності здійснення біологічного синтезу та комплексності проведених робіт. Він забезпечує причинну складову, а також історичність, ритмічність, детальність, швидкість і, що не менш важливо, економічність спостережень змін факторів середовища. Біоіндикатори та маркери в моніторингових дослідженнях використовуються в якості індикативних ознак і індикаторних функцій. Різноманітність індикаторних властивостей біотичних об’єктів є показником умов оточуючого середовища. Індикаційна функція біоіндикаторів та маркерів визначається обсягом інформації про умови середовища, отриманих з їх допомогою. Методологічною основою формування базової наукової інформації для створення комплексних і спеціальних моніторингових програм з біорізноманіття на основі біоіндикаторів та маркерів є синтез індикаційних даних та їх екстраполяція на різні території. Використання біологічних індикаторів та маркерів для діагностики змін у природних комплексах має базуватися на відповідних принципах та критеріях. Останні відповідають поставленим завданням моніторингу та менеджменту природних процесів та їх змін під впливом антропогенних факторів. Сутністю цих завдань є забезпечення оперативною інформацією цільового призначення. Серед принципів використання і підбору маркерів та індикаторів для розв’язання поставлених завдань пріоритетними є екологічний, біологічний, синергічний, природоохоронний, природоосвітній, планувальний та економічно-прагматичний. Серед критеріїв - при оцінці стану навколишнього природного середовища пріоритетними є оперативність, точність визначення вибраних характеристик, результативність, масштабність і локальність, спроможність фіксації прямих і опосередкованих факторів впливу, стійкість до дестабілізуючих явищ, використання комплексних ознак, ефективності застосування отриманих даних в інших суміжних галузях знань.

 


АРЕАЛОГИЧЕСКАЯ СТРУКТУРА ФЛОРЫ ОПУКСКОГО ПРИРОДНОГО ЗАПОВЕДНИКА

Дубс Е.Ю., Корженевский В.В.

Никитский ботанический сад – Национальной научный центр

 

Флора Опукского природного заповедника (ОПЗ) насчитывается 452 вида из 244 родов 62 семейств. В состав ведущих входят 12 семейств, включающих на данной территории свыше 10 видов. На их долю приходится 71,5% флоры ОПЗ (323 вида), тогда как остальные 50 семейств включают лишь 129 видов (28,5%), из них 23 семейства представлены одним видом.

Анализ ареалогической структуры флора ОПЗ указал на ее средиземноморский характер. Несмотря на некоторое снижение роли древнесредиземноморского элемента (113 видов; 25,0%), относительное число видов, встречающихся в регионе Древнего Средиземья (63,3%), даже несколько больше, чем для Крыма в целом (59,1%), за счет заметного увеличения доли таксонов более широкого европейско-средиземноморского (98; 21,7%) и средиземноморско-евроазиатского степного (75; 16,6%) распространения. По сравнению с региональной флорой значительно возрастает процент евроазиатских степных видов (78; 17,3%), а количество голарктических (81; 17,9%), напротив, немного меньше. Адвентивные таксоны единичны. Что касается отдельных групп ареалов, то наиболее крупную составляют европейско-средиземноморско-переднеазиатские виды (61; 13,5%), процент которых во флоре ОПЗ существенно выше, чем во флоре всего Крыма (7,9%).

Круг видов, имеющих значительное проективное покрытие в естественных фитоценозах следующий: Elytrigia repens (L.) Nevski subsp. repens, Stipa capillata L., Teucrium chamaedrys L., а также Rosa canina L. и др. К переходному типу относятся растения с европейско-средиземноморским ареалом, которых в анализируемой флоре 7,7%. Фоновыми на территории Опукского заповедника выступают: Galatella linosyris (L.) Rchb. f. G. villosa (L.) Rchb. f. , Eryngium campestre L., E. maritimum L.; луковичные: Allium flavum L. subsp. tauricum (Besser ex Rchb.) K. Richt., Bellevalia speciosa Woronow ex Grossh., Prospero autumnale (L.) Speta, а также весьма немногочисленные древесно-кустарниковые виды: Sambucus nigra L., Celtis glabrata Steven ex Planch.

Среди древнесредиземноморских видов больше всего средиземноморско-переднеазиатских таксонов (37; 8,2%), подавляющее большинство которых однолетники. Наиболее распространенные следующие: Clypeola jonthlaspi L., Scabiosa micrantha Desf., Scabiosa rotata M.Bieb., Alyssum alyssoides (L.) L., A. parviflorum Fischer ex M. Bieb., Draba verna L., злаки Aegilops biuncialis Vis., Aegilops cylindrica Host. С узкими причерноморскими ареалами можно выделить группу крымско-кавказских (15 видов), которая включает 3,3% видового состава, что почти совпадает с ее долей во флоре Крыма. В основном, это молодые, недавно обособившиеся виды, такие как Ajuga mollis Gladkova, Alyssum murale Waldst. et Kit., Stipa lessingiana Trin. et Rupr. subsp. brauneri Pacz.

Среди видов с ареалом евразиатского степного типа господствует понтическая группа (44; 9,7%). Преимущественно это обитатели настоящих, полынных и петрофитных степей. Некоторые понтические виды предпочитают приморские (например, Astrodaucus littoralis) и каменистые (Asperula tenella Degen, Matthiola odoratissima (M.Bieb.) W.T. Aiton местообитания.

Флора Опукского природного заповедника по сравнению с другими территориями Керченского полуострова характеризуется своеобразными чертами, сближающими ее с флорой Горного Крыма, в первую очередь Южного берега. Это наличие общих видов, которые отсутствуют в других районах Степного Крыма, высокий процент таксонов, связанных в своем происхождении со Средиземноморьем, существенная роль эфемеров и эфемероидов. Объяснением указанных фактов служат особенности геологического строения, геоморфологии и климата данной территории.

 


Crithmum maritimum L. и его консортивные связи

Едигарян А.А., Фатерыга А.В.

Никитский ботанический садНациональной научный центр

 

Crithmum maritimum L. впервые включили в Красную книгу Украины в2009 г. Ранее он был занесён в Красную Книгу Краснодарского края и в Красную книгу Российской Федерации (Растения и грибы, 2008), а такуже включен в перечень редких и находящихся под угрозой исчезновения видов растений, не занесенных в Красную книгу Украины, которые подлежат особой охране в границах г. Севастополя (Корженевский и др., 2004).

Площадь распространения популяций вида катастрофически сокращается в результате тотальной застройки и трансформации береговых экосистем черноморского побережья. Возникла настоятельная необходимость поддержания численности, которая немыслима без представлений об антэкологии и консортивных связях вида.

Предполагалось, что кроме насекомых, участвовать в опылении Crithmum maritimum могут ящерицы, отдельные виды гекконов и сцинков, но до последнего времени доказательств этому не было. Со временем на одном из островков Балеарского архипелага однозначно было установлено, что в опылении критмума участвуют ящерицы Podarcis ljlfordi.

Для выявления состава опылителей C. maritimum проводились сплошные сборы всех насекомых, посещающих его цветки, в середине периода цветения. Сборы проводили путем индивидуального отлова стандартным энтомологическим сачком с последующей обработкой по стандартным энтомологическим методикам. Всего проведено 2,5 часа сборов насекомых (за три различных дня при солнечной погоде) в ценопопуляции C. maritimum, произрастающей на территории Природного заповедника «Мыс Мартьян». Собрано 81 экземпляр посетителей цветков. Цветы Crithmum maritimum в период цветения посещает большое количество насекомых. Нами неоднократно наблюдались на соцветиях мухи, пчелы, осы, наездники и др.

В результате исследований как посетители цветков C. maritimum зарегистрированы насекомые 19 видов из 14 семейств и 4 отрядов. Цветки посещаются широким кругом насекомых Среди них итальянский клоп формально не принадлежит к антофильным насекомым, поскольку питается соком завязей. Однако это не исключает возможности переноса пыльцы этими насекомыми. Остальные насекомые питаются пыльцой (мухи семейства Syrphidae, жуки), пыльцой и нектаром (пчелы семейств Colletidae, Halictidae и Apidae), либо только нектаром (остальные таксономические группы). По количеству посетителей наиболее многочисленной группой, составляющей более половины всех особей, являются пчелы, затем следуют потребители нектара (другие перепончатокрылые и часть двукрылых) и пыльцы.

Цветки C. maritimum выделяют большое количество нектара, и очень привлекательны для насекомых. Кроме посетителей цветков, на соцветиях этого вида были обнаружены хищники, охотящиеся на опылителей: пауки и три вида богомолов: Mantis religiosa Linnaeus, Hierodula transcaucasica Brunner von Wattenwyl и Empusa fasciata Brullé (рис. 3). По-видимому, многие из них приспособились к ловле добычи на C. maritimum вследствие того, что за пределами его соцветий в пляжном сообществе насекомых очень мало, а C. maritimum является здесь фактически единственным цветущим энтомофильным растением в конце лета.

В составе посетителей цветков обнаружен один «краснокнижный» вид – Sphex flavipennis Fabricius. Кроме того, богомол Empusa fasciata, связанный с его цветками, также относится к «краснокнижным» (Червона книга України, 2009).

 

Himantoglossum caprinum (M.Bieb.) Sprengel: таксон с «запятнанной» историей

Ена А.В.

Национальный университет биоресурсов и природопользования Украины

 

            В результате пятилетних исследований группе ботаников, куда входил и автор, удалось установить, что Himantoglossum caprinum (M.Bieb.) Sprengel действительно произрастает в Крыму, а название H. affine (Boiss.) Schlechter является его поздним синонимом (Sramkó, Óvári, Yena et al., 2012). Проблема возникла после того, как стало ясно, что крымские растения, традиционно идентифицируемые как H. caprinum, морфологически не соответствуют его описанию в определительных ключах, зато полностью отвечают признакам H. affine (Yena et al., 2008). В настоящем сообщении мы хотели бы остановиться на необычном аспекте указанной проблемы, который можно было бы отнести к человеческому фактору и который остался за рамками упомянутых выше номенклатурно-таксономических работ. Мы попытаемся дать ответ на вопрос, почему хорошо известному таксону в течение целого столетия приписывали морфологический признак, которого у него на самом деле никогда не было.

Ф.М. Биберштейн первоначально принял крымские растения этого таксона за Orchis hircina L. (Bieberstein, 1808), однако позднее смог убедиться в том, что имеет дело с новым для науки видом, названным им O. caprina M.Bieb. (Bieberstein, 1819). Ярким отличием крымских растений от родственных им представителей O. hircina является отсутствие пурпурных пятнышек на основании губы цветка, однако, как ни странно, Ф.М. Биберштейн нигде о таком признаке не упоминает. Вероятно, впоследствии именно это обстоятельство способствовало возникновению среди флористов и систематиков стойкого заблуждения,  приведшего к механическому перенесению характерного признака O. hircina на O. caprina. Начиная с И.Ф. Шмальгаузена (1897), во всех отечественных флористических источниках биберштейновскому виду (теперь уже H. caprinum) приписывается наличие пурпурных пятнышек на основании губы (Флора Крыма, 1930; Флора СССР, 1935; Флора Европейской части СССР, 1976; Определитель высших растений Украины, 1987; Определитель высших растений Крыма, 1972 и др.). При этом ни у кого не вызывало подозрений даже несовпадение вербального описания и цветных иллюстраций крымских растений, помещенных вместе в ряде изданий (Орхидеи нашей страны, 1991; Редкие растения и животные Крыма, 1988; Собко, 1989). Отметим, что H. caprinum достаточно обычен в юго-западной части Горного Крыма, и его наблюдали, фотографировали и собирали многие ботаники, экскурсировавшие здесь в ХХ веке. Правда, цветки H. caprinum при сушке чаще всего буреют, и гербарный образец не дает представления об их прижизненной окраске. Примечательно, что при опросе коллег, неоднократно видевших обсуждаемый таксон в природе, выяснилось, что они совершенно не обращали внимания на особенности окраски губы, и решительно никто не мог припомнить, были ли на ней пурпурные пятнышки. Такое отношение к распознаванию H. caprinum вполне объясняется не только доверием к трудам авторитетных флористов. По-видимому, решающую роль здесь сыграло то обстоятельство, что H. caprinum – единственный представитель рода в крымской флоре, и определение этого вида технически заканчивается на родовом ключе семейства Orchidaceae, так что необходимости задерживаться на деталях морфологии цветка никогда не возникало.

 

Изучение растительного покрова национального природного парка «Чаривна гавань»

Епихин Д.В.

Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского

 

Национальный природный парк «Чаривна гавань» создан в соответствии с Указом Президента Украины от 11.12.2009 № 1037 «О создании национального природного парка „Чаривна гавань“», является объектом природно-заповедного фонда общегосударственного значения. Парк расположен на территории Черноморского района Автономной Республики Крым в западной части Тарханкунского полуострова и состоит из двух приморских участков. Первый (Джангульское отделение) находится к северу от села Оленевка, а второй (Атлешское отделение) – к югу и востоку от села. Площадь парка составляет10900 га, в том числе из состава земель Оленевского сельского совета –10100 га, из них5350 га– с изъятием,4750 га– без изъятия; из состава земель Окуневского сельского совета –800 гас изъятием.

С осени2012 г. началось планомерное изучение растительного покрова территории. По предыдущим сведениям Н. Б. Беляниной и В. Г. Шатко (1999) флора Джангульского оползневого побережья включает почти 500 видов растений, причем здесь произрастает более 50 видов, свойственных только Горному Крыму.

На сегодняшний день инвентаризация флоры НПП находится в начальной стадии, кроме того, границы НПП ЧГ не вынесены в натуру, что так же затрудняет более точное описание флоры территории. Однако нами, на основании собственных полевых наблюдений и литературных данных восстановлен список растений, состоящий из 435 видов высших сосудистых растений.

Отмечено произрастание 46 редких и охраняемых видов растений, из которых 37 занесены в Красную книгу Украины (2009), 14 – в Европейский Красный список, 7 – Красный список Международного Союза Охраны природы. Отмечено 10 эндемичных видов растений, из которых 4 относится к крымским локальным эндемикам: Alyssum kotovii, Artemisia dzevanovskyi, Taraxacum salsum и Allium tarkhankuticum. Так же отмечены крымские эндемичные виды: Anthemis dubia, Dianthus marschallii, Thymus dzevanovskyi, Crataegus sphaenophylla, Tanacetum paczoskii, Scabiosa praemontana.

Отмечено 66 видов синантропной флоры, 7 адвенитивных видов растений.

Согласно геоботаническому районированию Украины (Національний Атлас України, 2008) указанная территория относится к Центрально-крымскому округу разнотравно-злаковых и злаковых степей, Черноморско-Азовской степной подпровинции, Понтической степной провинции, Степной подобласти (зоны), Евразийской степной области. Растительность Тарханкута по доминантной системе была описана Н.Н. Дзенс-Литовской (1970). Она представлена преимущественно подтипом настоящих дерновиннозлаковых бедноразнотравных степей зональных типичных (дерновиннозлаковых) степей.

Интересными типами растительности заняты обрывистые абразионные известняковые склоны, обращенные к морю. Это места обитания сообществ класса Crithmo-Limonietea Br.-BI. 1947 (Syn. Crithmo-Staticetea Br.-BI. 1947). Диагностическими видами здесь, а часто и доминантами, являются вид занесенный в Красную книгу Украины (2009) Crithmum maritimum, а также Plantago maritima и виды рода Limonium. По своей сути, это сообщества скал, подверженных влиянию импульверизации на побережье, и распространены вдоль берегов Азовского, Черного, Средиземного морей. Нами отмечены сообщества 3 ассоциаций этого класса.

В настоящее время производится картирование ареалов редких видов и сообществ растений.

 

ОБЪЕМ ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ НИШИ PHYLLITIS SCOLOPENDRIUM (L.) NEWMAN В ВЕРХОВЬЯХ СУ-АТА

Заиграева А.Л., Корженевский В.В.

Никитский ботанический сад – Национальный научный центр НААН Украины

 

В Крыму Phyllitis scolopendrium (L.) Newmann известен из тенистых влажных мест бассейнов рек Аузун-Узень, Коккозка, Улу-Узень, Кучук-Карасу; ущельев и каньонов («Тиссового ущелья», Большого каньона, Яман-Таша), а также в колодцах античных поселений, гротах и пещерах (Пантикапей, Эски-Кермен, Качи-Кальон, Инкерман и др.) (Сазонов,1997). Априори утверждается, что для всех местообитаний характерна повышенная влажность воздуха.

Распространение Phyllitis scolopendrium очерчивается европейско-средиземноморским ареалом, при этом восточным форпостом выступает п-ов Крым. Чаще всего листовник регистрировался в широколиственных лесах класса Querco-Fagetea Br.-Bl. et Vieger 37, Fagetalia sylvaticae Pawlovski 28, союза Fagion illyricum Horvat 38. Поскольку Крым пространственно близок к юго-восточной Европе обсудим наиболее известные синтаксоны с участием обсуждаемого вида. С константностью единица вид регистрируется в ассоциациях, описанных в южной Словении (Hacquetio-Fagetum Kosir 62, Enneaphyllo-Fagetum Kosir 62, Arunco-Fagetum Kosir 62, Isopyro-Fagetum Kosir 62), на горе Снежник (Abieti-Fagetum dinaricum, subass. omphalodetosum vernae Tregubov 57), с постоянством два в северо-западной Хорватии (Fagetum illyricum (= croaticum) boreale montanum Horvat 38, subass. lathyretosum, Fagetum illyricum (= croaticum) boreale montanum Horvat 38 subass. corydaletosum) и южной Хорватии (Fagetum illyricum ( = croaticum) Horvat38, Subass. seslerietosum (autumnalis) Horvat 50. Постоянство четыре отмечено в ассоциации Tilio-Taxetum Glavač 58 из подсоюза Ostryo-Fagion Borhidi 63 в западной Хорватии. Для синтаксона Aceri-Fraxinetum illyricum Horvat 38, сообщества которого отмечены в Peručica из Боснии Phyllitis scolopendrium является характерным видом. Однако наиболее близким по флористическому составу к описанному из верховьев Су-Ата сообществу является южно-эвксинкская ассоциация Rhododendro pontici-Fagetum orientalis Stefanov 24  (Rhododendro pontici-Fagion orientalis).

Популяция Phyllitis scolopendrium насчитывает 47 спороносящих особей с ваями от 2 до 14, а само сообщество размещается на высоте902 м по левому борту долины реки Су-Ат выше каньонообразного сужения, где выходы скальных пород размещены гребнеобразно с простиранием юго-восток. Крутизна поверхности 35-40 град. Доминируют бук восточный и граб обыкновенный с участием ясеня высокого и липы сердцелистной, создавая полог сомкнутостью свыше 60 %.

Рассчитанный с помощью программы “Pover”, адаптированной под Excel, объем экологической ниши сообщества описывается следующими векторами градиентов (первая цифра – минимальный показатель, вторая – максимальный, третья – оптимум): освещение (% от открытых мест) – 24, 4, 11; средне июльская температура в град. – 15.8, 22.8, 19.9; сумма эффективных температур (выше 10 град.) – 1955, 3600, 2872; температура самого холодного месяца - -15.1, 9.7, -1.7; континентальность (за формулой Иванова) – 79, 171, 123; увлажнение субстрата (индекс сухости) – 2.08, 1.01, 1.5; реакция субстрата (рН) – 5.2, 8.05,6.98; содержание минерального азота (в %) – 0.14, 0.45, 0.31; содержание гумуса (т/га в метром слое) – 313, 570, 510; порозность субстрата (% от общей порозности) – 57, 25, 45.

 

Список литературы

Сазонов А.В. Папоротникообразные флоры Крыма // Структура флоры и растительности Крыма: Труды Никит. Ботан. Сада.-1997.-Т.117.-С. 44-52.

Horvat I., Glavač V., Ellenberg H. Vegetation Südosteuropas. VEB Gustav Fischer Verlag, Jena, 1974. - S. 768.

 

РОСЛИННИЙ ПОКРИВ КРЕЙДЯНИХ ВІДСЛОНЕНЬ В ОКОЛИЦЯХ СЕЛА ПЕРША ФЕДОРІВКА

Кобзар І.В., Хоботкова Л.М.

Донецький національний університет

 

Рослинний покрив крейдяних відслонень здавна цікавив вчених, оскільки він відзначався своєю оригінальністю, особливим складом видів рослин і їх угруповань. Ми вивчали флору крейдяних відслоєнь в околицях села Перша Федорівка, що знаходиться в Артемівському районі Донецької області, в період з 2009 по 2012 роки. Для району характерна наявність крейдяних покривів, що можуть частково виходити на поверхню, як наприклад в деяких ділянках басейну р. Сіверського Дінця. Вони вважаються за сеноманський, туранський і сенонський яруси верхньокрейдяної епохи. Ця крейда підстилається юрськими глинами, а зверху прикрита третинними пісками та четвертинними лесовидними суглинками.

Досліджена територія представляє собою схил південно – східної експозиції, що має складну структуру, внаслідок розташування великої кількості ярків, що нерівномірними порізами розтягнулись по всій території. Вихід крейдяних відслоєнь не рівномірний, від складних скелястих, суцільно монолітних виступів, до рухлякових, уламкових насипів, що формують наноси з дрібного каміння на схилах. Основний масив крейдяних відслоєнь формують насипи та скелясті виходи, в південно - східній частині схилу. Вони характеризуються мікрозсувами та змивами крейди, дрібними терасовидними уступами на крутих схилах, ділянками крейдяного рухляку та скотобійними стежками. У верхній частині схилу ґрунти малопотужні, щебенисті з великою кількістю різного за розмірами крейдяного каміння, в нижній частині ґрунти сформовані в основному це чорноземи.

Рослинний покрив представлений в основному агрегаціями та агломераціями кальцефітних рослин зі стрижневою кориневою системою. Основну частину схилу займають агломерації, що представлені Euphorbia cretophila Klok. (молочай крейдолюбивий), Pimpinella titanophila Woronow. (бедринець вапнолюбивий). Поодиноко, або утворюючи невеликі куртинки розташовуються – Thymus smarshallianus Willd. (чебрець Маршала), Thymus cretaceus Klokov ex Des. (чебрець крейдяний), а також різноманітні кальцефільні рослини: Minuartia leiosperma Klokov. (мінуарція гладеньконасінева), Linum czerniaevii Klok. (льон Черняєва), Linum tenuifolium L. (льон тонколистий). Cephalaria uralensis Roem et Schuet. (головачка уральська) утворює великі зрослі групи. Сentaurea carbonata Klok. (волошка вугільна), Asperula tetrocarpa Czern. ex M. Pop. & Chrhan. (маренка сіроплода) часто трапляються в середній частині схилу. Досить рідко і поодиноко, в таких місцях, трапляється: Rhinanthus cretaceus Vassilez. (дзвінець крейдяний), Scutellaria creticola Juz. (шоломниця крейдяна). В нижній частині схилу, на сформованих чорноземних ґрунтах основу формують злакові рослини а саме: Elytrigia repens L. (пирій повзучій), Koeleria talievii Lavrenko. (келерія Таліева), Stipa capillata L. (ковила волосиста), подекуди дуже рідко трапляється Stipa lessingiana Trin end Rupr. (ковила Лессінга), Euphorbia stepposa Zoz ex Prokh. (молочай степовий).Такий тип розташування рослинності свідчить про процеси утворення комплексів рослинних угруповань.

У складі рослинних угруповань знайдені види, що занесені до Червоного списку МСОП, а саме: Hedysarum ucrainicum Kaschm. (солодушка українська), Artemisia hololeuca M .Bieb. ex Besser. (полин суцільно білий), Asperula tetrocarpa Czern. ex M. Pop. & Chrhan. (маренка сіроплода). Крім того, знайдено ще і 10 видів рослин, котрі занесені до Червоної книги України.: Adonis vernalis L. (горицвіт весняний), Thalictrum foetidum L. (ритвець смердюча), Artemisia hololeuca M. Bieb. ex Besser. (полин суцільно білий), Hedysarum ucrainicum Kaschm. (солодушка українська), Rhinanthus cretaceus Vassilez. (дзвінець крейдяний) Scutellaria creticola Juz. (шоломниця крейдяна), Tulipa ophiophylla Кlok. et zoz. (тюльпан змієлистий), Koeleria talievii Lavrenko.(келерія Таліева), Stipa capillata L. (ковила волосиста), Stipa lessingiana Trin end Rupr. (ковила Лессінга). На регіональному рівні охороняється загалом 13 видів рослин.

На основі отриманих даних складене наукове обґрунтування для створення природоохоронного об’єкту для охорони кальцій – петрофітної флори нашого регіону.

 

 Острів Руський – перспективний об’єкт природно-заповідного фонду АР Крим

Коломийчук В.П.

Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління

 

Острів Руський – материкового походження (площа – ~375 га), що знаходиться у Центральному Сиваші між півостровом Митрофанівським (Новотроїцький р-н Херсонської обл.) на півночі та півостровом Мартинячим (Джанкойський р-н АРК) – на півдні. Форма острова видовжена (довжина – близько3 км, ширина – від 250 до950 м, в середньому – 370–450 м). Висота острова над рівнем моря від 0,1 до7 м. Ґрунти – суглинисті солонцюваті та каштанові на найвищих ділянках і солончакові на зниженнях. Поверхня острова в цілому піднесена на 3–5 м над рівнем затоки і поступово знижується зі сходу на захід. Протоки, які відділяють острів від суходолу, мілководні з глинистим, місцями мулистим дном.

Фіторізноманіття острова до останнього часу залишалось малодослідженим. Є лише побіжні відомості про степову природу його плакорних екосистем (Багрикова, 2000, 2011; Карпенко и др., 2002). Проведені нами у 2011–2012 рр. дослідження рослинного покриву Присивашшя дозволили з’ясувати основні особливості фіторізноманіття острова.

Флора острова Руський нараховує 133 види судинних рослин з 104 родів, 34 родин та 2 відділів. Переважають представники відділу Magnoliophyta – 132 види (99,3 % від всієї флори) і лише 1 вид – Ephedra distachya (0,7 %), належить до відділу Pinophyta. Провідними родинами флори є Asteraceae (22 види), Poaceae (19), Chenopodiaceae (15), Brassicaceae (8), Boraginaceae, Caryophyllaceae, Fabaceae, Limoniaceae (по 6 видів). Ценотична структура флори острова представлена 5-ма екоценоморфами: степовою (61 вид), синантропною (47 видів), літорально-солончаковою (19 видів), лучною (4 види), болотною (2 види).

В рослинному покриві острова переважає степова рослинність класу Festuco-Brometea (близько 85% території). Серед неї переважають угруповання Agropyreta pectinati та Galatelleta villosae типового складу і будови (ЗПП 60–70%, видова насиченість 10–16 видів на 100 м2). Тут зростає ціла низка степових видів, таких як Allium rotundum, Ephedra distachya, Elisanthe viscosa, Linum austriacum, Phlomis pungens, Tanacetum millefolium тощо. Ковилові ценози на острові утворюють 2 види ковили – Stipa capillata та S. ucrainica. Перший вид формує асоціації з Agropyron pectinatum та Galatella villosa. S. ucrainica утворює фрагменти угруповань з Festuca valesiaca на підвищених ділянках степу (ЗПП 55–60%, видова насиченість 14–20 видів на 100 м2). Знижені ділянки степу зайняті угрупованнями Elytrigieta repentis (ЗПП 70–80%, видова насиченість 8–12 видів на 100 м2).

По узбережжю, насамперед вздовж західного берега острова, є солончакові зниження із галофітними ценозами де домінують Apera maritimа, Halocnemum strobilaceum, Halimione verrucifera, Limonium suffruticosum, Salicornia perennans. Значні популяції тут утворюють Atriplex nitens, Limonium gmelini, Frankenia hirsuta, Petrosimonia brachiata, Puccinellia fominii, Suaeda salsa. В східній частині острова понад кручею типово поширені угруповання Atriplexіdeta aucherii (ЗПП 50 – 60%, видова насиченість 5–7 видів на 100 м2).

Антропогенний вплив на фітоценози острова незначний. Раніше на острові проводилось випасання овець. Нині рослинний покрив малопорушений, хоча подекуди серед степових ценозів трапляються окремі плями бур’янів з домінуванням Artemisia taurica, Atriplex tatarica, A. sagittata, Galium aparine, Descurainia sophia та Hyoscuamus niger.

Фітоценози острова (степові та галофітні) здебільшого мають природний характер, флористично багаті. Особливу наукову цінність мають зростання тут 4 видів з «Червоної книги України» – Stipa capillata, S. lessingiana, S. ucrainica, Tulipa schrenkii та наявність ковилових ценозів, а також рідкісних житняково-ефедрових угруповань.

Основними заходами з охорони острова Руського є створення ботанічного заказника місцевого значення з перспективною подальшого включення його до проектованого НПП «Сиваський».

 

АУТИНДИКАЦИЯ РЕЛЬЕФООБРАЗОВАНИЯ ПО ОБНАЖЕННЫМ КОРНЯМ

Корженевский В.В., Квитницкая А.А.

Никитский ботанический садНациональный научный центр НААН Украины

 

Метод аутиндикации по обнаженным корням применяется для оценки скорости денудации, осуществляемой плоскостной и линейной эрозией, осыпным сносом, абразией, дефляцией или совместным действием нескольких условно-непрерывных процессов. Различные варианты применения метода и результаты, полученные с их помощью, опубликованы в нескольких десятках работ (Толстых, Клюкин, 1984). Метод позволяет оценить среднюю скорость денудации за время от нескольких лет до нескольких тысячелетий. Если поверхность склона за время жизни дерева сохраняется неизменной, то она фиксируется корневой шейкой – границей между корневой системой и стволом. В результате денудации, осуществляемой преимущественно в процессе сноса отдельных частиц, происходит обнажение корней, и корневая шейка оказывается выше поверхности.

Для оценки скорости денудации больше подходят деревья и кустарники с обнаженной корневой системой и ортотропной формой роста. Так как уровень поверхности, существовавший на момент появления растения, фиксируется корневой шейкой, то расстояние между ней и земной поверхностью на момент наблюдения, измеренное по нормали, соответствует величине денудации за время жизни растения, определенному по годичным кольцам. По этим данным рассчитывается средняя многолетняя скорость денудации. Прежде чем приступить к работе, необходимо выяснить: действовала ли денудация на рассматриваемой поверхности до появления растения или проявилась позже, какие процессы осуществляют снос и подходит ли растение для решения поставленной задачи. Средняя скорость сноса оценивается на тех поверхностях, где он происходил до появления модельного дерева, то есть на поверхностях, пребывающих в какой-то стадии естественного развития. Таких поверхностей обычно много и их эволюция в определенном направлении контролируется существующим комплексом природных условий. Наиболее сложный вопрос, существенно влияющий на точность измерения величины денудации, – определение местоположения корневой шейки. У молодых деревьев и кустарников она фиксируется сравнительно хорошо, а у старых деревьев с толстыми корнями ее положение может быть определено с некоторой ошибкой по пересечению в комле морфологических осей старых корней. Точное место корневой шейки устанавливается по месту пересечения анатомических осей верхних боковых корней.

Для оценки средней скорости денудации можно использовать погибшие деревья с отпрепарированной корневой системой, сохранившиеся на месте своего произрастания. Дату их гибели устанавливают с помощью метода перекрестного датирования, а время денудации соответствует сумме возраста погибшего дерева и времени, прошедшего после его гибели. Сущность метода перекрестного датирования заключается в сравнении дендрограмм ширины годичных колец древесины погибшего растения и старых живых деревьев, произрастающих на данной территории в сходных условиях. Так как диаметральный прирост древесины зависит от условий внешней среды, то изменчивость ширины годичных колец, образовавшихся в одно и то же время в погибшем и живом деревьях, должна подчиняться общей закономерности. Обычно корреляция дендрограмм производится по узким годичным кольцам. Таким образом, используя информацию, заложенную в годичных кольцах, можно успешно решать задачи по оценке скорости денудации и аккумуляции, а затем разрабатывать мероприятия по оптимизации.


Можливості синтаксономічних рішень щодо карбонатопетрофільної рослинності Причорномор'я

Красова О.О.

Криворізький ботанічний сад НАН України, м. Кривий Ріг

 

Синтаксономія карбонатофільної рослинності рівнинної частини України зазнала інтенсивного розвитку у два останніх десятиріччя. Однак низка дискусійних питань із даної проблематики ще потребує вирішення.

Дослідження карбонатопетрофільних рослинних структур басейну Інгульця тривалий час проводились на засадах домінантної класифікації (Красова, 2004; Красова, О.М. Сметана, 2009; Кучеревський, Провоженко, 2012). Синтаксономічні розробки здійснені на обмеженому матеріалі (127 геоботанічних описів, виконаних у межах балки Кобильні). При цьому виділені нові синтаксони – асоціація  Lino tenuifolii-Jurineetum brachycephalae, союз Potentillo arenariae-Linion czerniaevii (Красова, М.Г. Сметана, 1999), виявилися прийнятними для синтаксономічної інтерпретації рослинності суміжних регіонів (Мойсієнко, Соломаха та ін., 2004; Перегрим, Мойсієнко та ін., 2009). До зазначеного союзу віднесено ще дві асоціації:  Euphorbio pseudoglareosae-Thymetum dimorphi з двома варіантами (Мойсієнко, Соломаха та ін., 2004) та Cephalario uralensis-Pimpinelletum titanophilae (Винокуров, 2012), які об'єднують ксерофітні угруповання вапнякових відслонень північного Причорномор'я.

При цьому відомості про більш мезофітізовану рослинність на відслоненнях тих же осадових порід вкрай обмежені. З території ПЗ «Єланецький степ» відоме спорадично представлене у нижній частині схилів дериватне угруповання Agrimonia eupatoria-Scutellaria verna, віднесене до класу Trifolio-Geranietea (Мойсієнко, Соломаха та ін., 2004).

Свого часу на підставі обробки матеріалів з балки Кобильні нами була виділена асоціація Achilleo pannonicae-Elytrigietum stipifoliae, віднесена до союзу Achilleo pannonicae-Elytrigion stipifoliae (Красова, М.Г. Сметана, 1999). Асоціацію представили угруповання, локалізовані у мікрозападинах та нижніх частинах схилів, що отримували додаткове зволоження за рахунок латерального стоку. Очевидно, внаслідок дефіциту геоботанічної інформації обґрунтування виділення союзу не було достатньо переконливим. Пізніше Д.С. Винокуровим вищезгадана асоціація розглядалася у складі союзу Festucion valesiacae (Винокуров, 2012).

В результаті упорядкування польових матеріалів, отриманих з 2000 по 2012 рік на теренах усієї причорноморської частини басейну р. Інгулець, був вичленуваний масив описів фітоценозів (75 шт.) з високою ценотичною роллю мезоксерофільних і ксеромезофільних видів, зокрема Chamaecytisus graniticus (Rehman) Rothm та Elytrigia stipifolia (Czern. ex Nevski) Nevski, що мають тут V клас постійності. Умови існування цих ценоструктур відрізняються від термофільних узлісь лісової зони (клас Trifolio-Geranietea). Синекологія угруповань пов’язана  зі схиловими екотопами, яким притаманні примітивні ґрунти та субстрати з прикметами ґрунтоутворення на відслоненнях третинних вапняків (М.Г. Сметана, О.М. Сметана, Красова, 2006). Угруповання дуже рідко зустрічаються на схилах південної експозиції, надаючи перевагу схилам з меншим рівнем інсоляції. У блоці описів ІV клас постійності мають Festuca valesiaca Gaud., Euphorbia stepposa Zoz, Salvia nutans L., Teucrium polium L. – діагностичні види класу Festuco-Brometea. Значну участь у формуванні ценозів беруть Cephalaria uralensis (Murr.) Roem. et Schult., Jurinea brachycephala Klok., Teucrium chamaedrys L., Potentilla incana P. Gaertn., B. Mey. et Scherb., Asyneuma canescens (Waldst. et Kit.) Griseb. et Schenk, Viola ambigua Waldst. et Kit., Linum linearifolium (Lindem.) Jav., більшість яких діагностує союз Potentillo arenariae-Linion czerniaevii.

Таким чином, аналіз виявленої флористичної композиції наводить на думку про можливість віднесення вищезгаданих угруповань до нового синтаксону рангу союзу або підсоюзу у складі класу Festuco-Brometea.

 

 ДИНАМІКА ФОРМУВАННЯ НАДЗЕМНОЇ ФІТОМАСИ ПЕРЕЛОГОВИХ УГРУПОВАНЬ ПРАВОБЕРЕЖНОГО СТЕПОВОГО ПРИДНІПРОВ̛Я

Лисогор Л. П.

Криворізький педагогічний інститут ДВНЗ «Криворізький національний університет»

 

Інтенсивний розвиток землеробства зумовив майже повне зникнення природної степової рослинності на Правобережному степовому Придніпров’ї. Залишки її збереглися лише в незручних для обробітку ґрунту місцях: на схилах балок та річкових долин. Розораність південних степів України досягає 95-97 %.  У той же час зміни в аграрній політиці зумовили виведення частини земель з сільськогосподарського обороту через зниження природної родючості, що у свою чергу призвело до виникнення так званих «тимчасових» та «постійних» перелогів, які мають певні закономірності розвитку рослинного покриву та відновлення родючості ґрунту.  Можна відмітити, що перелоги беруть участь у стабілізації антропогенно-трансформованих екосистем. У зв’язку з цим досить актуальним стає вивчення направленості і швидкості демутації агроекосистем, переведених у стан перелогів. При цьому показники біомаси угруповань можна ототожнити з відповідними енергетичними величинами, які визначають функціонування конкретної фітосистеми за певний час (Лисенко, 2006).

Для степової зони відомо чотири стадії зміни рослинності після припинення розорювання: стадія польових бур’янів, стадія кореневищних злаків, стадія дернинних злаків, стадія вторинної цілини (Лавренко, 1940, 1980). Нами було досліджено перші три стадії заростання перелогових земель у Софіївсько-Марганецькому, Кіровоградському та Апостолівському геоботанічних районах Бузько-Дніпровського (Криворізького) геоботанічного округу (Геоботанічне районування.., 1977). Аналіз формування надземної продукції проведено на основі даних, отриманих із застосуванням уніфікованої методики вивчення продуктивності фітоценозів (Родин, Ремезов, Базилевич, 1967). Отримані результати (абсолютно суха маса) оброблені методами варіаційної статистики (Зайцев, 1984).

Рослинний покрив першої демутаційної стадії має яскраво виявлені риси агломеративності. У межах ключових ділянок спостерігається мозаїчне чергування високорослих монодомінантних або бідомінантних рудеральних угруповань, які продукують значні запаси надземної фітомаси (821,8 г/м2 ±57,6).

Подальші відновлювані процеси на перелогах, що локалізуються в елювіально-транзитних позиціях схилів, супроводжуються ксеризацією фітоценозів. Отримані дані свідчать, що при зростанні ценотичного значення ксерофітів у складі фітоценозів останніх демутаційних стадій, їх продуктивність знижується. Причиною цьому є те, що, по-перше, зменшується щільність популяцій як домінантів, так і їх супутників, по-друге ксероморфні види продукують значно меншу кількість фітомаси.

В залежності від характеру едафічних умов відбувається просторовий розподіл фітоценозів і, відповідно, надземної фітомаси. Найбільша кількість фітопродукції припадає на ті ділянки, де  у складі фітоценозів домінують мезоморфні та ксеромезоморфні бур’яни (друга стадія заростання  - 706,17 г/м2 ± 45,9). На ділянках, де у складі фітоценозів переважають дерновинні злаки (третя стадія), кількість надземної продукції помітно знижується (470,25 г/м2 ±45,5  ).

Отже, кількісні показники надземної фітомаси перелогів закономірно знижуються від стадії польових бур’янів до стадії дерновинних злаків, що пов’язано з низкою факторів: скороченням кількості видів на одиницю площі, зміною життєвих форм домінантів угруповань, зменшенням проективного покриття та зміною характеристик едафотопів. Важливим фактором, що детермінує напрямки сукцесійної динаміки перелогів, є також ступінь пасовищного навантаження (Лисогор, 2005).

 

ВОДНАЯ РАСТИТЕЛЬНОСТЬ РЕКИ ЦАРЕГА

Миронюк А.Н., Ткаченко Ф.П.

Одесский национальный университет имени И.И. Мечникова

 

Малые реки выполняют функцию регулятора водного режима ландшафтов, поддерживая его равновесие и перераспределение влаги. Они определяют также гидрологическую и гидрохимическую специфику средних и крупных рек (Игошин, 2009).

Малая река Царега протекает в пределах Веселиновского и Березанского районов Николаевской области и Березовского района Одесской. Река берет начало на севере от села Новосветловка, течет на юг, юго – запад, впадая в Тилигульский лиман около села Ташино. Нижнее течение реки находится на территории Тилигульского регионального ландшафтного парка. Длина реки 46 км, а площадь басейна 657 км2. Русло реки слабоизвилистое и пересыхает в летний период. Используется на сельскохозяйственные нужды (Швебс, 2003). Водоросли являются неотъемлемой частью водних экосистем, индикаторами за­грязнения и засоления, участвуют в самоочище­нии естест­венных и сточных вод (Водоросли…, 1989).

Целью данной работы было изучение видового состава фитобентоса реки Царега и оценка ее экологического состояния.

Материалом для исследования послужили пробы, собранные в 2010-2012 гг. в русле реки около сел Ряснополь и Ташино. Отбор проб проводили на камнях, высших водных растениях и илистом субстрате. Водоросли определяли как на временных, так и на постоянных препаратах.

В результате проведеных исследований фитобентоса реки Царега выявлено 71 вид водорослей и 5 – высших водных растений (Phragmites australis (Cav.) Trin. ex Steud., Potamogeton crispus L., Lemna minor L., Typha angustifolia L., Ranunculus rionii Laggerh.), относящихся к 7 отделам (Cyanoprocarуota, Euglenophyta, Chrysophyta, Xanthophyta, Bacillariophyta, Chlorophyta и Magnoliophyta), 9 классам, 18 порядкам, 25 семействам и 38 родам.

В бентосе доминировали: Anabaena affinis Lemmerm., Euglena mutabilis F. Schmitz, Navicula salinarum Grunow, Gyrosigma acuminatum (Kütz.) Rabenh., Gomphonema constrictum Ehrenb., Caloneis amphisbaena (Bory) Cleve, Tabularia tabulata (C. Agardh) Snoeijs, Rhoicosphenia abbreviata (C. Agardh) Lange-Bert., Cyclothella meneghiniana Kütz., Rhopalodia gibba (Ehrenb.) O. Müll. Кроме того, здесь также были выявлены и некоторые планктонные формы: Acutodesmus acuminatus (Lagerh.) P. Tsarenko, Phacus acuminatus A. Stokes. Среди эпифитов, например, на Cladophora fracta (Nees) Kütz., наиболее часто встречались Oscillatoria minima Gickhl, Tabularia tabulata, Gomphonema truncatum Ehrenb., Cocconeis placentula Ehrenb., Gyrosigma attenuatum (Kütz.) Cleve.

Географическое распространение известно для 57 видов (80 % от числа выявленных видов водорослей), из них 32 относятся к космополитам и 25 – к бореалам.

  Видов-индикаторов активной реакции среды (рН) было 44 (61,9 %), представленные алкалифилами – 35 и индифферентами – 9.

Индикаторами галобности воды было 49 видов (69 %), из них к индифферентам отнесено 19, галофилам –12, мезогалобам – 11и полигалобам – 7.

  Видов-индикаторов органического загрязнения выявлено 68 (96%), преобладающими группами были β-мезосапробная – 22 и α-мезосапробная – 9. Группы  β-о-мезосапробов насчитывали 7 видов , β-α-мезосапробов – 5, олигосапробов и α-о-мезосапробов – по 4, полисапробы и χ-о-мезосапробы – по 3 и изосапробы –1. Средний индекс сапробности (по Пантле-Буку) был равен 2,14, что соответствует β-мезосапробной зоне.

Численность микрофитобентоса в данном водотоке колебалась от 43 –  до 119,59 тыс. кл/м2,в зависимости от сезона.

Таким образом, относительно небольшое видовое разнообразие водной растительности реки Царега и мезотрофный уровень ее вод свидетельствуют  о напряженности гидроэкологических условий в этом водоеме.

 

сучасний стан Геологічної пам'ятки природи

місцевого значення «Федорівська печера»

Мойсієнко І.І.,  Пономарьова А.А.

Херсонський державний університет

 

З метою оптимізації природно-заповідного фонду Херсонщини необхідно провести обстеження та інвентаризацію природних комплексів, за результатами якого оцінити стан об'єктів природно-заповідного Херсонщини. Слід відмітити, що така інвентаризація раніше не проводилась і тому сучасний стан, принаймні, деяких об’єктів не відомий. Також по деяким об’єктам була виявлена невідповідність їх вихідних характеристик заявленій категорії або невідповідність сучасного стану потребам збереження (наприклад, парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Парк Скадовського будинку відпочинку», скасована пам’ятка природи місцевого значення «Колонія диких кроликів»).

Нещодавно нами виконувалися роботи, щодо підготовки кадастрової картки первинного обліку об’єкта природно-заповідного фонду геологічної пам’ятки природи місцевого значення «Федорівська печера» (с. Федорівка, Білозерського району Херсонської області). В ході натурного обстеження та аналізу наявної документації, літературних джерел було встановлено, що «Федорівська печера» має дійсно велике значення і заслуговує на охорону.

Зазначена територія набула природоохоронного статусу відповідно до рішенням виконавчого комітету Херсонської обласної ради депутатів трудящих 11 січня                       1979 року за №14/1.

За матеріалами, які є у розпоряджені шкільного музею с. Федорівка відомо, що вперше печеру у пониззі Інгульця, досліджено і описано українським істориком                 Д.М. Яворницьким, ще наприкінці XIX століття. У 60-80-х роках XX століття їх вивчали               Е. Кострицький (Херсон) і І. Лобанов (Ленінград). Печера розташована на правому березі            р. Інгульць, згідно свідчень місцевих жителів, висота печери до1 м, а місцями сягала2,5 мта шириною 3х4 м, її довжина близько100 м. В багатьох місцях спостерігалися обвали.                     

За свідченням мешканців с. Федорівка, печера вже існувала на момент заснування села у 1850 р. Можливо вона має відношення до турецького або козацького поселень.

Також, за свідченням місцевих жителів, на початку Великої Вітчизняної війни в печерах переховувались місцеві жителі, рятуючись від німців. Взимку 1942-1943 р.р. в печерах знайшли пристанище військово-полонені, які втекли з німецького полону. В післявоєнні та 60 роки печера не одноразово досліджувалася. Навесні 2005 року зусиллями учнів-членів гуртка «Патріот», під керівництвом В.І. Черепащук, було очищено печеру (пам’ятку природи), до якої   прокладено туристичну стежину. На сьогоднішній день, з метою безпеки та недопущення засмічення пам’ятки природи, печера закрита для відвідування.

Печера має штучне походження. ЇЇ природна складова є досить тривіальною. Печера побудована в шарі понтичних вапняків, які є досить звичайними в регіоні. Рослинний покрив в печері відсутній. Навколо входу в печеру представлена рослинність степів та вапнякових відслонень, який досить сильно синатропізований внаслідок витоптування та засмічення. Рідкісні представники тваринного світу також не виявлені.

Провівши наші дослідження ми прийшли до висновку, що Федорівська печера має велику історичну цінність і потребує ретельного збереження та спеціального вивчення. Оскільки, природоохоронне значення печери дуже не значне, принаймні, воно є не порівнянним з її історичною цінністю, в перспективі необхідно привести статус об’єкта у відповідність з його реальною цінністю та чинним законодавством.


ПОПЕРЕДНЄ ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗОНУВАННЯ ПРОЕКТОВАНОГО        РЕГІОНАЛЬНОГО ЛАНДШАФТНОГО ПАРКУ «ДОЛИНА КУРГАНІВ»

Мойсієнко І.І., Шапошникова А.О.

                                           Херсонський державний університет

 

Урочище «Долина курганів» знаходиться в Голопристанському районі Херсонської області, де розташоване між селами Іванівка на півночі і Очаківське - Пам'ятне на півдні. На заході межує з Ягорлицькою затокою, на сході та півночі – Нижньодніпровськими пісками. З півдня її обмежують орні поля на місці типчаково-ковилових степів.

В ландшафтному відношені урочище є приморською солончаковою рівниною, що утворилось на місця русла пра-Дніпра. Західна частина його регулярно заливається морською водою (тобто, є рідкісним в Україні біотопом, який в Європі називають “saltmarsch”). Тут домінують солончаки і солонці, також представлені глікофітні луки, пустельностепові угруповання та залишки типчаково-ковилових степів на курганах.

Созологіну цінність даної території репрезентують 15 видів, які занесені до списків різного рівня – від місцевого до світового та угруповання Зеленої книги України.

У запропонованому нами варіанті загальна площа проектованого РЛП складає8687,4 га. Зовнішня межа парку на півночі проходитиме вздовж границі Нижньодніпровських пісків (по дорозі на с. Іванівку), західна – по узбережжю Ягорлицької  затоки, межуючи з територією Ягорлицького орнітологічного заказника. У південній частині межа РЛП пройде вздовж автодороги Чулаківка – Очаківське. Загальна протяжність зовнішніх меж парку складає75,5 км.

Проектований РЛП знаходиться на території двох сільрад: на долю Краснознам′янської сільської ради  припадає1228,6 гаплощі РЛП, до Садівської сільської ради належить7458,8 га.

У відповідності із чинним законодавством на території парку пропонується виділення 4 зон.

Господарська зона (1540,3 га). Розташовується окремими прилеглими до сіл трьома ділянками в периферійній частині РЛП: господарська зона біля сіл Очаківське та Вільна Дружинка (292,3 га); сіл Індустріальне, Садове та Пам′ятне (865,6 га) та села Іванівка (236,3 га). До гоcподарської зони увійшли орні землі, перелоги, господарські будівлі ферм та прилеглі ділянки тирл, інтенсивні пасовища. В господарській зоні спостерігається загрозлива інвазія маслинки вузьколистої.

Зона стаціонарної рекреації (131,5 га). Зона стаціонарної рекреації розташовується в приморській частині двома масивами неподалік населених пунктів; біля села Іванівка займає площу 71,2 га. та Очаківське –60,3 га.

Зона регульованої рекреації  (15362,2 га). Зона регульованої рекреації  виконує своєрідну буферну роль навколо заповідних ділянок. Вона заповнює весь простір, який не увійшов до інших зон парку, з одного боку зменшуючи можливий негативний вплив ззовні, а іншого – надаючи можливість створювати екологічні стежки між заповідними об’єктами, пам′ятками культурної спадщини.

Заповідна зона (1653,3 га) складається з двох ділянок «Оджигольської» (1239,4 га) та «Ягорлицької» (413,6 га). Перша представлена акваторіями солоних озер Оджиголь, Півнів та Рибальчанське, і прилеглими територіями (особливу цінність представляють глікофітні луки з рясним представництвом Iris halophyla Pall.). Друга ділянка, «Ягорлицька»,  представлена смугою вздовж північної частини узбережжя та невеликою прилеглою ділянкою акваторії Ягорлицької затоки. Особливу цінність її представляє популяція Lepidium pumilum Boiss. et Balansa. В ландшафтному відношенні вона цікава солончаками, що функціонують як «saltmarsch».

 

Уточнення місць зростання Trapa natans L. s.l. в водоймах та водотоках пониззя Дніпра

Овечко С.В.

Херсонська гідробіологічна станція НАН України

 

Останнім часом на нижньому Дніпрі склалася вкрай напружена екологічна ситуація, яка обумовлена зменшенням об'єму витрат прісної води в пониззя Дніпра, а також зменшенням амплітуди сезонних коливань рівня в гирлі Дніпра. Складаються умови, які стимулюють формування монодомінантних угруповань та сприяють надмірному накопиченню органічної речовини.

Флуктуації чисельності популяцій водяного горіха знаходять пояснення в зміні умов його існування, справа в тім, що водяний горіх екогенетично пов'язаний з водами, що заболочуються, для яких характерні уповільнений плин і відносно висока прозорість. Зміни гідрологічного режиму, викликані будівництвом Каховської ГЕС? привели до скорочення, а місцями і до повного зникнення цих специфічних екотопів, що спричинило скорочення популяції видів р. Trapa.

Trapa natans L.реліктовий (третинний) вид. Й.К. Пачоський (1890, 1927) відмічав Т natans s.l. в окол. м. Херсона: Кошова, Стебліївський лиман, Великий Потьомкінський островів – в озері Волохноватому та в протоці, що з'єднує його з Вільховим Дніпром. К.К. Зеров (1958, 1971, 1976) наводить його для Стебліївського та Сабецького лиманів, р. Серединки, Каховського водосховища, Дніпро-Бузького лиману та інших місць, в яких часто утворює суцільні зарості. Д.В. Дубина (1985-1986, 1989 ) наводить відомості про зростання Т natans у оз. Бублиця, на мілководді Збур'ївського та Кардашинського лиманів, у Проріжанському жолобі та Білозерському, Тягинському і Олексіївському лиманах. Т.Б Чинкіна наводить Trapa natans L. s.l. у складі угруповання Trapetum natantis Th. Muller et Gors 1960 для прибережних ділянок лісового заказника загальнодержавного значення «Бакайський», та у складі асоціації Trapo-Nymphoidetum peltatae Oberd. 1957, але без зазначення точного місцезнаходження.

З деяких вказаних місцезнаходжень водяний горіх зник, або практично повністю зник ще в 80-і роки минулого сторіччя, про що свідчить В.М. Клоков (1989). Він вказує на зміну домінанта в р. Серединка, протоках Литвинка, Касперівська та Крутьок з Trapa natans на Nuphar lutea L., Potamogeton perfoliatus L., Najas marina L. та Ceratophyllum demersum L. І хоча він не вказує на зникнення водяного горіха з акваторії більшості заплавних водойм, рослинність яких описує, але й не наводить його в своїх описах. Лише підтверджує наявність заростей Trapa natans на нижньому плесі Стебліївського лиману.

Останнім часом поширення Т. natans L. s.l. значно скоротилося, і в багатьох з вказаних вище попередніми дослідниками місцях зростання водяний горіх вже не зустрічається. Ми не знайшли його в Сабецькому, Стибліївському, Кардашинському Фроловському, Казначиївському, Голубовому, Глухому, Інгулецькому та Дніпровсько-Бузькому лиманах, в озерах Кругле, Біле, Безмен, Лягушка, Краснікове, Чичкувате, Чичужне, Нижньосолонецьке та в багатьох інших мілких озерах.

В Збурївському лимані в 2004 році нами було знайдено угруповання з 8 рослин, розкиданих серед заростей Nuphar lutea, яке розташовувалось в місці впадіння в лиман невеличкої протоки Переволока, в 2005 році кількість рослин Trapa natans скоротилась, а в 2006 р. угруповання з цього місця зникло. Щорічно з 2004 по 2012 рр. ми відмічали наявність угруповань Trapa natans в протоці між Цюрупинською Конкою та Глухим лиманом, в протоці, яка впадає в верхню частину Сабецького лиману, та в протоці Свиридів Бакай.

В 2008 року нами відмічена поява Trapa natans в Кардашинській Конці. Щорічно це угруповання поступово розширює свої межі, його протяжність в 2012 році складала близько 200 метрів. В 2012 році ми виявили появу декількох рослин Trapa natans в р. Інгулка нижче с. Понятівка. Для відновлення популяції водяного горіху необхідно дотримуватись рекомендованого гідрологічного режиму, що особливо важливо в весняний період.


МОРФОЛОГО-АНАТОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛИСТКА І КВІТКОНОСА                          LEUCOJUM AESTIVUM L. (AMARYLLIDACEAE)

Павлова Н. Р., Мойсієнко І.І., Матвійчук Ю. В.

Херсонський державний університет

 

Білоцвіт літній (Leucojum aestivum L.) належить до типового підроду роду Leucojum, який розділяють на 4 підроди: Leucojum, Aerosperma, Acis, Ruminia. Ареал роду Leucojum  охоплює Атл. (Ірландія), Сер. і Півд. Європу і доходить до Криму і Кавказу та північного узбережжя Африки [1].

Об’єкт вивчення L. aestivum – це цінна лікарська, оскільки вона є джерелом галантаміну, і декоративна рослина. Особливо важливо те, що вміст галантаміну у листках білоцвіта приблизно такий же як і в цибулинах або навіть більший. Це дозволяє використовувати в якості сировини лише надземну частину рослин.

Фотосинтезуючі листки зібрані у прикореневу розетку, 60−90 см заввишки, часто довші від квітконосу, 1–1,5 см завширшки. Листків  4–6, широколінійних, плоских, блискучих, гладеньких на дотик, із сизим нальотом і заокругленою верхівкою. Край листка суцільний, жилкування паралельне. Піхва листка повністю охоплює стебло, 10-12 смдовжиною, не містить хлоропластів, основа листків перетворюється в запасаючі луски цибулини.

Епідерма потовщена, одношарова, без міжклітинників. Кутикула добре розвинена. Продихи занурені, продиховий апарат тетрацитного типу: побічні клітини довгасті, злегка звужені до кінців, довжина значно перевищує ширину, багато продихів.

У L. aestivum палісадна паренхіма не виражена. Під верхньою і нижньою епідермою розміщується асиміляційна тканина, яка має тонкостінні, живі клітини. Хлоропласти в цих клітинах розміщені вздовж вертикальних стінок.  Асиміляційна тканина розташовується між ланцюгами клітин губчастої тканини. Остання має великі порожнини, що додають тканині пористості  і округлу форму клітин. Серединну частину листка займає аеренхіма, яка складається з великих безбарвних клітин, що ослизнюються, утворюючи порожнини. Вона займає приблизно 50% площі листка. Порожнини розділені провідними пучками, оточеними асиміляційними клітинами. Провідна система слабо розвинена. Також дуже редуковані механічні тканини, останні знаходяться лише у пучках. Провідних пучків понад 20, центральний    є найбільшим, інші зменшуються у напрямку до країв листка. Судинно-волокнисті пучки закриті, колатеральні, ксилема в них знаходиться з морфологічно верхнього, а флоема – нижнього боку.

Квітконос злегка сплюснутий, ребристий, порожній усередині, не перевищує висоту рослини, 0,6–0,8 см завширшки; крило перетинчасте з двома трав’яними кілями на спинці. Квітконос покритий епідермою, що має продихи; під епідермою розташовується асиміляційна тканина з великими міжклітинниками,  до яких примикають великі безбарвні клітини. На межі цих тканин розташовується кільце провідних пучків: ксилема орієнтована всередину, флоема – назовні квітконоса. Другий ряд більших пучків знаходиться серед безбарвних клітин.

 У молодого квітконоса всю центральну частину займають безбарвні клітини, які до закінчення росту квітконоса ослизнюються, і на їх місці утворюється порожнина (аеренхіма), що йде від верхівки до основи квітконоса [1].

Таким чином, анатомічна будова листка та квітконоса L. аestivum є цілком типовою для екологічної групи гігрофітів. Основними особливостями листка білоцвіта є: 4-6 фотосинтезуючих листків зібрані у прикореневу розетку, епідерма потовщена з добре розвиненою кутикулою, продиховий апарат тетрацитного типу, провідна система слабо розвинена і дуже редуковані механічні тканини; квітконос злегка сплюснутий, ребристий, не перевищує висоту рослини, всю центральну частину листка і квітконоса займає аеренхіма.

 

1. Артюшенко З. Т. Амариллисовые (Amaryllidaceae Jaume St.-Hilaire) СССР. Морфология, систематика и использование. Ленинград: Наука, 1970. С. 39-40.

 

ВОЗРАСТНАЯ СТРУКТУРА ПОПУЛЯЦИЙ ВИДОВ РОДА SCUTELLARIA L., ПРОИЗРАСТАЮЩИХ В КРЫМУ

Пичугин В.С.

Никитский ботанический сад – Национальный научный центр НААНУ

 

В степных и горных районах Крыма произрастает 10 видов рода Scutellaria L., из которых 6 являются эндемичными крымскими видами.

Изучение возрастной структуры популяций необходимо для определения ее жизненного состояния, степени генеративности и способности к семенному и вегетативному размножению для полноценного урожая семян. Целью исследования было изучение особенностей возрастной структуры и определение типов популяций растений видов рода Scutellaria, произрастающих в Крыму. Исследования проводили в весенне-летне-осенние периоды 2010-2012 годов на Тарханкутском полуострове и в горном Крыму. При выделении возрастных групп, подсчете их численности на трансекте и определении типов популяций использовали методики Т.А. Работнова (1950) и О.В. Смирновой (1976).

При анализе полученных результатов, были составлены возрастные спектры популяций растений видов рода Scutellaria, произрастающих в Крыму. Все исследуемые популяции принадлежат к нормальному типу. Популяции поликарпических трав S. albida L., S. altissima L., S. galericulata L., S. woronowii Juz. и полукустарничков S. hypopolia Juz., S orientalis L., S. taurica Juz., S. stevenii Juz. – зрелые с абсолютным максимумом на средневозрастных генеративных группах особей (30–43%). Популяции полукустарничков S. heterochroa Juz. и S. hirtella Juz. – также зрелые, но с абсолютным максимумом на старых генеративных группах особей (30–31%). Полночленными с максимумом на генеративной группе особей являются популяции S. heterochroa, S. hypopolia, S orientalis, S. stevenii, что составляет 40% популяции рода. Преобладание генеративных (71–74%) особей над вегетативными (23–27%) свидетельствует о высокой семенной продуктивности и урожае семян. Возобновление этих популяций происходит главным образом семенным путем. Остальные 60% популяций рода являются неполночленными и делятся на две группы: 1) популяции поликарпических трав и полукустарничков S. hypopolia, S orientalis, S. taurica, S. stevenii имеют максимум на средневозрастных генеративных группах особей (30-41%), но процент виргинильных особей достаточно высокий (23–24%), поэтому популяции имеют левосторонние возрастные спектры, т.е. самоподдержание и возобновление происходит как генеративным, так и вегетативным размножением; 2) популяции полукустарничков S. heterochroa и S. hirtella с максимумом на старых генеративных группах (30–31%), имеют примерно равные по численности средневозрастные (24–27%) и  виргинильные (26–27%) группы особей, что свидетельствует о преимуществе семенного размножения, но дает возможность популяциям при появлении неблагоприятных условий для произрастания семян, размножаться вегетативным путем. По мнению Ю.А. Злобина (Злобин, 1996) к климаксовым и субклимаксовым типам популяций относятся полночленные популяции нормального типа, в которых повышена и стабильно сохраняется доля старших возрастных групп. Среди исследуемых, к таким можно отнести популяции S. heterochroa, S orientalis, S. stevenii.

Общая численность популяции рода Scutellaria, произрастающая в Крыму, составляет 103,4 экз./5 м2 Наибольшей численностью отличаются популяции S. albida (18,7 экз./5 м2), S. altissima (19,1 экз./5 м2), S. galericulata (15,0 экз./5 м2), S. heterochroa (9,2 экз./5 м2), S. hypopolia (9,8 экз./5 м2), что в сумме составляет 68,47% общей численности особей популяции. Наименьшие по численности – S. taurica (5,5 экз./5 м2) и S. hirtella (4,2 экз./5 м2).

Таким образом, в наших наблюдениях сильных изменений возрастных спектров зарегистрировано не было, что говорит о высоком уровне устойчивости для видов растений рода Scutellaria, произрастающих в Крыму. Можно сказать, что эколого-ценотические условия для роста, развития, размножения и полноценного воспроизведения  исследуемых популяций достаточно благоприятны.

 

ПРОБЛЕМИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ВИДІВ З ТРИБИ TRIBULBOS KOCH РОДУ GAGEA SALISB. НА ПІВДЕННОМУ ЗАХОДІ УКРАЇНИ

Попова О.М.

Одеський національний університет імені І.І.Мечникова

 

В Україні налічують від 15 (Richardson, 1980) до 29 (Mosyakin, Fedoronchuk, 1999) видів роду Gagea Salisb, які об'єднуються у 7 секцій (Давлианидзе, 1979). Секція Tribulbos Koch, що відрізняється наявністю у рослин трьох цибулинок, включає G. pratensis (Pers.) Dumort., G. paczoskii (Zapał.) Grossh. та G. transversalis Steven. На південному заході України в межах Одеської області зазначаються два перших види. Але нами при вивченні масових гербарних зборів та живих рослин з названої секції виявилась неможливість достовірної ідентифікації G. paczoskii та G. pratensis, хоча як самостійні види вони визнаються багатьма авторами (Бордзиловський, 1950; Давлианидзе, 1979; Гейдеман, 1986; Мякушко, 1987; Черепанов, 1995; Mosyakin, Fedoronchuk, 1999; Левичев, Железняковский, 2007).

Комбінація Gagea pratensis var. paczoskii Zapał. вперше була запропонована H.Zapałowich (1906). Як самостійний вид G. paczoskii (Zapał.) Grossh. вперше наведений О.А.Гроссгеймом у Флорі СРСР (Гроссгейм, 1935). Єдиними діагностичними ознаками, за якими останній автор розрізняв ці два види, були розміри оцвітини (15-18 мм у G.pratensis та 10-13 мм у G.paczoskii) та розміри рослини у цілому (перший “більш крупний”, другий “менш крупний”). Майже таким же чином розрізняв ці два види Є. І. Бордзиловський (1950), додавши абсолютні значення розмірів рослин: 10-20 та 2,5-12 см заввишки відповідно.        М.Т. Давліанідзе (Давлианидзе, 1979) та Т.С. Гейдеман (1986) розрізняють G.pratensis та G.paczoskii за шириною прикореневого листка (2-5 та 1-1,5 мм відповідно), кількістю квіток у суцвітті ((1) 2 - 6 та (1) 3 - 4 (7) відповідно), довжиною листків оцвітини (15-18 (29) та (8) 10- 13 (17) мм відповідно), загальними розмірами рослини (10-15 (20) та (6) 10-15 см відповідно), співвідношенням довжини нижнього присуцвітного листка та суцвіття (у першого виду листок не перевищує суцвіття, у другого — перевищує), формою коробочки (округло-яйцевидна або округла), формою верхівки листочків оцвітини (тупі або “на верхівці часто з ковпачком”), співвідношенням довжини тичинок та листочків оцвітини (тичинки у 2 рази або на третину коротші). Також для G.pratensis зазначається війчастість краю підсуцвітного листка, для іншого виду про цю особливість не вказується.

При масовому перегляді більше ніж 200 екземплярів Gagea з трьома цибулинами, зібраних на теренах Одеської області, було відокремлено рослини, які не можна ідентифікувати як G.paczoskii за розмірами. Всі вони мали війчасті підсуцвітні листки. Але й ті рослини, що ідентифікувалися за запропонованими діагностичними ознаками як G.paczoskii, також мали такі ж війки на присуцвітних листках. У G.paczoskii нижний присуцвітний листок перевищував суцвіття у одних рослин та не перевищував у інших, тичинки були коротші за листочки оцвітини як на 1/2, так і на 1/3, довжина рослин варіювала від 5 до 20 см (з прикореневим листком), ширина прикореневого листка змінювалась від 1 до 4 мм, довжина листків оцвітини варіювала від 6 до 18 мм. Таким чином, морфологічні ознаки, запропоновані як діагностичні, не дозволяють достовірно розрізняти G.paczoskii та G.pratensis. Значну різноманітність рослин ми пояснюємо генетичною (2n=32, 48, 60 — Richardson, 1980), екологічною, віковою та сезонною мінливістю. Тому для виду з трьома цибулинами, що є найбільш розповсюдженим (у порівнянні з іншими видами Gagea) на південному заході України, ми пропонуємо повернутися до назви G. pratensis,  відповідно за Flora europaea, у якій G. pratensis (Pers.) Dumort. включає G. paczoskii (Zapal.) Grossh. (Richardson, 1980). Також у звязку з цим не можемо погодитися з визнанням Gagea transversalis (Pall.) Steven узгодженою назвою замість G.paczoskii (World Checklist..., 2005).

З проблемами ідентифікації видів, що розглядаються, пов'язані і розбіжності у визначенні ареалу G.pratensis (виключаючи G.paczoskii), який, за одними даними, зустрічається лише в Прикарпатті, за іншими - також і в Одеській області.

 

Поширення та ценотична роль Sempervivum ruthenicum  Schnittsp. et C.B. Lehm. в Національному природному парку «Голосіївський»

Прядко О.І., Арап Р.Я.

Національний природний парк «Голосіївський»

 

            Національний природний парк «Голосіївський» (НПП) створений у 2007 році в мегаполісі м. Києва. За характером природних комплексів територія є досить різноманітною. Північна частина, що розміщується на Київському плато, характеризується переважанням листяних – дубових та дубово-грабових лісів. Псамофітна рослинність в парку зосереджена лише в  її південній частині на терасі Дніпра, в масивах соснових лісів.

            Вивчення псамофітних комплексів, що розміщуються на найвищих ділянках погорбованої тераси Дніпра, виявило цілу низку рідкісних видів та угруповань (Прядко, Арап, 2012). Одним із своєрідних та поширених у псамофітних комплексах парку є молодило руське Sempervivum ruthenicum  Schnittsp. et C.B. Lehm. Цей вид скорочує своє поширення внаслідок антропогенного впливу.

            Основна частина ареалу охоплює південний схід Середньої Європи, Середземномор’я та південний захід Східної Європи. В Україні цей вид зростає на пісках, частіше в Лісостепу та в північній частині Степу. При просуванні на північ скорочує своє поширення і уже в Білорусії є рідкісним і занесений до Червоної книги країни (2005). Згідно Червоної книги Білорусії, тут відоме 1 місцезростання, яке знаходиться на межі з Україною.На території парку місцезростання Sempervivum ruthenicum  пов’язані з сосновими лісами лишайниковими, зеленомохово-лишайниковими, які займають піщані підвищення в Конча-Заспівському та Дачному лісництвах. Найбільші популяції цього виду зосереджені в трьох локалітетах: 1) на півночі масиву (кв.3, 35), 2) в центральній частині (кв. 29, 30) та 3) в південній частині (кв.67).

            Чисельність та стан популяцій Sempervivum ruthenicum на різних ділянках тераси Дніпра в межах парку варіює. В північній частині на ділянках з погорбованим рельєфом, Sempervivum ruthenicum поширений як на відкритих пісках між окремими кущами Salix acutifolia, так і на ділянках соснових лісів лишайникових, місцями утворює щільні куртини. Під час квітування квітконоси досягають висоти 70-80 см. Серед інших псамофітів тут відмічений вид з Європейського Червоного списку  - Tragopogon ucrainicus, поодиноко зростають такі види як Helichrisum arenaria, Corynephorus canescens, Gypsophylla fastigiata, Solidago virga-aurea, Koeleria glauca. Серед рідкісних видів – Pulsatilla nigricans (Червона книга України) та Jurinea cyanoides (Бернська конвенція). На ділянках, де добре виявлений покрив із лишайників з окремими плямами зелених мохів, Sempervivum ruthenicum зростає розсіяно невеликими куртинами. В центральній частині масиву Sempervivum ruthenicum відмічений на відкритих піщаних горбах та прилеглих заліснених  Betula pendula та Populus tremula схилах. Значне поширення цей вид має в ценозах південної частини масиву. Тут в кв.67 на погорбованому рельєфі розміщуються соснові ліси зеленомохово-лишайникові, в яких майже відсутній трав’яний покрив. Sempervivum ruthenicum тут утворює покриття до 20%. У складі флористичного ядра цих ценозів зростають поодиноко такі види як Chamaecytisus ruthenicum, Koeleria glauca, Linaria genistifolia, Centaurea sumensis.

Аналіз поширення Sempervivum ruthenicum в межах Києва показав, що найбільші його популяції зосереджені саме на території НПП «Голосіївський», де збереглись в природному стані на значній площі псамофітні комплекси.

 

Созологические аспекты флоры Крымского природного заповедника

Руденко М.И.

Крымский природный заповедник

 

Во флоре конкретного региона имеются элементы, включенные в различные «красные списки». Эта группа видов определяется как созологическая (раритетная) флора региона [Novak, 2004]. В состав созофлоры высших сосудистых растений Крымского природного заповедника (КрПЗ) вошли виды, которые внесены в природоохранные списки различных уровней: международный (IUCN Red List of Threatened Species, version 2011.2), европейский (European Red List of Vascular Plants, 2011), национальный (Красная книга Украины, 2009) и региональный (эндемичные виды). Созофлора горно-лесной части КрПЗ включает 242 вида высших сосудистых растений. На национальном уровне в КрПЗ охраняется 103 вида высших сосудистых растений, что составляет 42,6% всего раритетного списка. В европейском масштабе в КрПЗ под охраной 128 видов (52,9%). В мировом масштабе охраняется 22 (9,1%) вида. Крымскими эндемиками являются 60 видов (24,8%) созофлоры заповедника (из 106 видов, которые приводит Ан.В. Ена в «Природной флоре Крымского полуострова», 2012).

Для оценки степени редкости видов флоры в пределах КрПЗ применялся аутфитосозологический индекс (АФИ) [Стойко,1982]. Мы оценивали виды по 8 признакам: ботанико-географическое значение вида, созологический статус, таксономическая уникальность, категория редкости вида по критериям IUCN RL, число локалитетов, способность к генеративному, вегетативному размножению вида, хозяйственное значение.

Для расчетов АФИ была составлена таблица в программе Excel. Анализ полученных данных показал, что значения АФИ для созофитов заповедника изменяются от 3 до 14 единиц. К I классу относятся созофиты со значением АФИ в пределах от 10 от 14 единиц. Это 19 видов: Allium albiflorum, A.siculum subsp. dioscoridis, Sobolewskia sibirica, Rumia crithmifolia, Onosma polyphylla, Silene jailensis, Seseli lehmannii, Solenanthus biebersteinii, Steveniella satyrioides, Himantoglossum caprinum, Adenophora liliifolia, Lamium glaberrimum, Epipogium aphyllum, Goodyera repens, Taxus baccata, Pulsatilla halleri, Trinia biebersteinii, Limodorum abortivum, Traunsteinera globosa. Эта группа видов имеет самую высокую оценку по признаку ботанико-географического значения, так как в нее входят виды с ограниченными ареалами и распространением в Украине, небольшим числом локалитетов. Ко II классу относятся виды со значением АФИ от 8 до 9.9 единиц. Это 73 вида, в том числе 27 видов из Orchidaceae, 9 – из Asteraceae, 7 – из Caryophyllaceae и др. Эти виды характеризуются также узкими ареалами, однако число их известных локалитетов более 5. К III классу (АФИ 6 - 7,9) мы отнесли 86 видов созофлоры КрПЗ, например, 13 видов из Fabaceae, 8 – из Amaryllidaceae, 10 эндемичных видов рода Alchemilla, а также Malus sylvestris, Pinus sylvestris, Alnus glutinosa, Juniperus communis, J. deltoides, J.sabina, занесенные в IUCN RL. К IY (АФИ 4 - 5,9) и Y классу (АФИ 3 - 4,9) отнесено соответственно 38 и 26 созофитов, которые в наименьшей степени подвержены воздействию антропогенных факторов, известны из большого числа локалитетов. В IY классе 11 видов из Poaceae, 7 – из Rosaceae, а также обычный вид неморальных лесов Neottia nidus-avis и др. Некоторые сорные и адвентивные виды, которые занесены в European Red List of Vascular Plants как дикорастущие родичи культурных растений (crop wild relatives) – Daucus carota, Lathyrus cicera, Vicia sativa, Fragaria vesca, либо как водные растения (aquatic plant species) – Lemna minor, Alisma plantago-aquatica, Rorippa amphibia вошли в Y класс по значению АФИ.


СтруктурныЙ анализ флороценокомплексов разных классов петрофитной растительности Горного Крыма

Рыфф Л.Э.

Никитский ботанический сад – Национальный научный центр

 

Проведено сравнение видового состава и структуры флороценокомплексов семи классов растительности, сообщества которых выявлены в петрофитных местообитаниях Горного Крыма. Всего зарегистрировано 797 видов высших сосудистых растений, относящихся к 370 родам 80 семейств, из них в составе фитоценозов класса Festuco-Brometea (F-B) отмечено 310 видов из 162 родов 45 семейств, Cisto-Micromerietea (C-M) – 158 видов из 115 родов 39 семейств, Thero-Brachypodietea (T-B) – 215 видов из 146 родов 36 семейств, Koelerio-Corynephoretea (K-C) – 198 видов из 116 родов 30 семейств, Thlaspietea rotundifolii (Thlr) 278 видов из 186 родов 54 семейств,  Asplenietea trichomanis (Aspt) 244 вида из 165 родов 55 семейств, Onosmato polyphyllae-Ptilostemonetea (O-P) 204 вида из 133 родов 36 семейств. Наибольшее флористическое сходство по абсолютному показателю присуще Thlr и Aspt (128 общих видов), по относительному (коэффициент сходства Жаккара) – T-B и C-M (0,61). Наименее сходны флоры O-P и T-B (50 общих видов; Kj= 0,25).

Главную роль в систематическом спектре сообществ всех классов играют семейства Asteraceae, Poaceae, Fabaceae, Brassicaceae, Lamiaceae, Apiaceae, Caryophyllaceae. В состав первых десяток входят также Scrophulariaceae (F-B, T-B, C-M, O-P, Thlr, Aspt), Rosaceae (F-B, K-C, O-P, Thlr, Aspt), Boraginaceae (F-B, T-B, C-M, K-C, O-P), Rubiaceae (F-B, T-B, C-M, K-C, O-P, Thlr), Cistaceae (F-B, C-M), Liliaceae (F-B, Thlr), Geraniaceae (T-B), Valerianaceae (T-B), Aspleniaceae (Aspt), Linaceae (C-M).

В ареалогическом спектре доминируют виды с ареалом древнесредиземноморского типа, составляющие от 40,9% в K-C до 51,8% в Thlr. Виды с переходным европейско-средиземноморским ареалом включают от 16,7% в O-P до 29,0% в T-B, с евразиатским степным – от 2,3% (T-B) до 12,9% (F-B), с переходным средиземноморско-евразиатским степным – от 9,4% (Thlr) до 14,8% (O-P), с голарктическим – от 7,5% (T-B) до 13,5% (Aspt). Наибольшее количество адвентов и космополитов встречается в Aspt (4,5%), в F-B и K-C такие виды не отмечены.

В структуре флоры по составу основных биоморф озимые однолетники играют главную роль в сообществах T-B (64,2%),  K-C (56,1%) и C-M (44,3%), а поликарпические травы – в F-B (50,0%), O-P (40,4%), Aspt (41,0%) и Thlr (37,1%). Доля полукустарничков наиболее высока в O-P (16,3%), F-B (15,2%) и Aspt (14,3%). Среди биоморф по ритму вегетации эфемеры и эфемероиды доминируют в T-B (79,8%),  K-C (60,8%) и C-M (48,6%), летне-зимнезеленые растения – в O-P (54,2%), F-B (53,2%) и Aspt (43,4%). В Thlr их количество почти одинаково. Процент собственно вечнозеленых видов наиболее высок в Aspt (13,1%). Виды с надземными побегами полурозеточного типа составляют основное количество в сообществах всех классов (от 46,3% в Aspt до 64,2% в T-B), безрозеточные включают от 30,8% в K-C до 46,2% в C-M, растения, формирующие розетки – от 3,2% в C-M до 14,3% в Aspt. Среди биоморф по структуре корневой системы абсолютно преобладают стержнекорневые растения (от 70,3% в F-B до 81,8% в O-P). Виды с корневой системой глубокого залегания доминируют в O-P (65,0%) и F-B (57,7%), короткокорневые – в T-B (53,5%) и K-C (53,0%), Среднекорневые составляют от 21,2% (O-P) до 29,1% (Aspt).

В экологическом спектре по отношению к водному режиму главную роль играют ксеромезофиты (от 46,3% в O-P до 76,78% в T-B) и мезоксерофиты (от 18,7% в K-C до 31,5% в O-P). Эуксерофиты составляют от 3,2% (T-B) до 19,2% (O-P), мезофиты – от 0,5% в T-B до 10,7% в Aspt. В структуре экоморф по световому режиму господствуют гелиофиты (от 60,7% в Aspt до 77,8% в O-P). Сциогелиофиты включают от 19,7% в O-P до 35,4% в C-M, гелиосциофиты – от 0,9% в T-B до 7,4% в Aspt. Среди экоморф по отношению к солевому режиму абсолютно доминируют гликофиты (от 93,1% в O-P до 99,0% в F-B).

 

СоСТОЯНИЕ фиторазнообразия ОПУКСКОГО ПРИРОДНОГО ЗАПОВЕДНИКа

Сикорский И.А., Плетюк В.И.

Опукский природный заповедник

 

Территорию Опукского природного заповедника (ОПЗ) можно отнести к Опукскому подрайону Керченского флористического района Керченско-Таманского округа. Растительность заповедника представлена главным образом настоящими и петрофитными степями, саванноидами, томиллярами, а также кальцепетрофитонными и галофильными комплексами. Она представляет собой черноморский локалитет кальцепетрофитона на Опукском горном массиве.

Благодаря тому, что территория заповедника длительное время входила в состав закрытого военного объекта, многие элементы биоты и ландшафтные комплексы сохранились в относительно хорошем состоянии, но они требуют детального изучения.

Флору ОПЗ составляют 766 видов: 452 вида представлены высшими сосудистыми растениями, 16 - мохообразными, 113- лишайниками, 176 - водорослями, 8 - макромицетами. Эндемическое ядро заповедника составляют 48 видов сосудистых растений. Из них два узко локальных, 15 крымских, 28 крымско-новороссийских, 3 крымско-таманских эндемика и более 45 причерноморских и приазовских субэндемиков. Наиболее представительным во флоре заповедника является семейство Poaceae (49 видов или 12% от общей численности видов), в котором на долю родов Stipa  и  Festuca приходится по 60% от общего проективного покрытия растительности. Весной  доминируют во флоре рода Aegilops (4 вида) и Zerna (5 видов), среди которых преобладают однолетние травы. Вторым по численности видов в заповеднике является семейство Fabaceae (35 видов или 8% от общей численности всех видов). В составе этого семейства доминируют роды Medicago (9 видов ) и Vicia (8 видов), причем 80% из них являются также однолетними травами. Виды данного семейства преимущественно имеют весенний цикл развития. Доминирующим семейством является также Asteraceae (53 видов или 13% от общего количества всех растений заповедника).

В Красный список угрожаемых растений Международного союза охраны природы (МСОП) включено 7 видов (1,2%) флоры ОПЗ: Rumia crithmifolia – румия критмолистная (R), Dianthus lanceolatus – гвоздика ланцетная (R), Salvia scabiosifolia – шалфей скабиозолистный (R), Crataegus taurica – боярышник крымский (R), Bellevalia lipskyi бельвалия Липского (R), Lagoseris purpurea (Willd.) Boiss. – Лагозерис пурпурный (E), Centaurea taliewii Kleopow – василек Талиева (I).

В Европейский красный список внесено 11 видов (2,2%): Rumia crithmifolia – румия критмолистная (R); Asparagus litoralis – спаржа прибрежная (I), Tanacetum paczoskii – пижма Пачоского (R), Crambe aspera – катран шершавый (R), Crambe mitridatis – катран митридатский (R), Dianthus lanceolatus – гвоздика ланцетная (I), Phlomis hybrida – зопник гибридный (I), Salvia scabiosifolia – шалфей скабиозолистный (I), Crataegus taurica – боярышник крымский (R), Bellevalia lipskyi – бельвалия Липского (E), Lagoseris purpurea (Willd.) Boiss. – Лагозерис пурпурный (R).

Под защитой международной конвенции «О международной торговле видами дикой фауны и флоры, которые находятся под угрозой исчезновения» (СИТЕС, 1973) находится 3 вида (0,4%): Orchis picta – ятрышник точечный и Sternbergia colchiciflora штернбергия безвременникоцветковая, Adonis vernalis L. горицвет весенний.

Бернской «Конвенцией об охране дикой флоры и фауны, а также их природных мест обитания в Европе»  охраняются 3 вида (0,4%): Ferula orientalis – ферула восточная, Crambe koktebelica – катран коктебельский, Paeonia tenuifoliaпион тонколистный.

 

Пространственная структура соцветий крымских орхидей и сравнительная оценка их декоративности

Тужикова Е.В.
Никитский ботанический сад Национальный научный центр

 

В данной работе были проанализированы декоративные свойства 47 видов орхидей, произрастающих в Крыму, включая следующие параметры: период и продолжительность цветения, цветовая гамма и яркость окраски цветков, размеры и плотность цветков в соцветиях, оригинальность формы соцветия и цветков.

Абсолютное большинство видов крымских орхидей имеют средние и крупные ярко окрашенные соцветия. Это связано с особенностями экологии опыления орхидей, период цветения орхидей Крыма охватывает весь теплый период года.

Приуроченность сроков цветения отдельных видов орхидей к определенному периоду сезона связана с системой опыления, способами привлечения и видовым составом опылителей. Система опыления раннецветущих орхидей основана на привлечении неопытных опылителей – маток шмелей и других в пчел, вылетающих в свои первые вылеты после зимней диапаузы и не имеющих опыта различать отдельные виды цветущих в это время растений. Они посещают соцветия всех видов подряд без разбора, не отличая виды, обильно выделяющие нектар, от видов с безнектарными цветками, какими являются раннецветущие орхидеи. Соцветия этих орхидей отличаются особой яркостью.

Среди раннецветущих орхидей есть и виды, привлекающие опылителей за счет сходства с каким-нибудь из нектарных растений, произрастающих вместе с орхидеей и цветущих одновременно с ней. Для декоративности цветущих особей орхидей определенное значение имеет динамика распускания цветков в пределах отдельных соцветий. Наибольшей декоративностью обладают те виды, соцветия которых в определенный период цветения включают только полностью распустившиеся цветки и не содержат отцветших цветков и бутонов. Окраска цветков крымских орхидей охватывает весь спектр цветов от бордово-красного до фиолетового с множеством оттенков. По окраске соцветий различные виды крымских орхидей распределены в пределах цветовой шкалы относительно равномерно.

В ходе наших исследований выявлена широкая изменчивость окраски цветков в соцветиях у большинства видов орхидей.  Анализ данных морфометрии цветущих растений орхидей позволил выявить широкий диапазон размеров, форм, а также плотности цветков в соцветиях у крымских видов орхидей. По результатам морфометрии четырех видов орхидей можно отметить более широкий диапазон варьирования высоты соцветий по сравнению с шириной соцветия и плотностью расположения цветков. На наш взгляд это связано с тем, что количество цветков в соцветии (а именно оно определяет высоту соцветия), может колебаться в гораздо большем диапазоне, чем размеры цветков, от которых зависят два других показателя.

Выявленные отличия обусловлены разными причинами, к примеру, особым строением цветков с длинными отростками лепестка нижней губы, заполняющими пространство между цветками или своеобразным способом привлечения опылителей.

По совокупности всех признаков наиболее декоративными видами крымских орхидей следует признать несколько видов, включая Orchis purpurea, Orchis militaris, Himantoglossum caprinum, Comperia comperana и Cypripedium calceolus.

 

 

СОСТОЯНИЕ ПОПУЛЯЦИЙ LINUM HIRSUTUM L. НА ВОСТОЧНОЙ ГРАНИЦЕ АРЕАЛА В РОСТОВСКОЙ ОБЛАСТИ

Федяева В.В., Шишлова Ж.Н., Шмараева А.Н.

Южный федеральный университет (Российская Федерация)

 

Восточная граница ареала европейско-средиземноморского вида Linum hirsutum L. s. str. (сем. Linaceae) находится на западе России в пограничных с Украиной областях – Белгородской, Воронежской, Курской и Ростовской; в трех последних он занесен в областные Красные книги. В Ростовской области L. hirsutum долго был известен только из двух пунктов: в Северном Приазовье – Куйбышевский р-н, окр. с. Лысогорка, по р. Тузлов и в Южном Приазовье (ст-ца Кагальницкая, по Флерову, 1938), которые и приводятся в Красной книге Ростовской области (2004). В процессе мониторинга краснокнижных видов Ростовской области L. hirsutum был выявлен также на пограничных с Луганской областью территориях на северо-западе Ростовской области: по р. Камышной в Чертковском р-не (хут. Веселовский) и в бассейне р. Полной в Миллеровском р-не (по р. Нагольной, хут. Петровский; по р. Камышной, слобода Нижнекамышинка; по р. Полной, хут. Маринченский; левобережье р. Деркул, слобода Титовка) (Федяева, Шишлова, Шмараева, 2010). Что касается местонахождения близ ст-цы Кагальницкой, то оно не подтверждается современными сборами и с большой долей вероятности может считаться утраченным.

Будучи факультативным петрофитом и кальцефилом L. hirsutum в Ростовской области встречается почти всегда на выходах мела. Он редко встречается в тимьянниках на плотном коренном мелу, предпочитая селиться на рыхлом мелу, осыпях, склонах меловых оврагов, на меловой подпочве слабо задернованных склонов в сообществах дерновиннозлаковых и разнотравно-дерновиннозлаковых степей, а также в переходных к ним сообществах. В степных и переходных к ним сообществах наибольшее обилие L. hirsutum наблюдается на крутых эродированных склонах с разреженным растительным покровом. При массовом развитии во время цветения L. hirsutum в ассоциациях аспектирует.

Численность локальных популяций этого вида сильно разнится в зависимости от площади доступных экотопов. Самая крупная популяция L. hirsutum находится в окрестностях с. Лысогорка в степях на меловой подпочве и в тимьянниках. Она состоит из нескольких ценопопуляций, мозаично размещенных на площади около 100 га. Общая численность этой локальной популяции – не менее 50 тыс. генеративных особей. Одна из наиболее крупных ценопопуляций расположена на пологом приводораздельном склоне долины Тузлова в сообществе кальцепетрофитного варианта дерновиннозлаковой степи (ассоциация: Stipa ucrainica + Stipa capillata – Festuca valesiaca), имеет площадь 0,2 га и численность около 10 тыс. особей при средней плотности 4,1 особи на 1 кв. м. По возрастной структуре она относится к нормальным полночленным с правосторонним возрастным спектром. Наиболее же крупная ценопопуляция L. hirsutum в локальной популяции в бассейне р. Полной близ слободы Титовки насчитывает свыше 12 тыс. генеративных особей. Популяция на мелах по р. Камышной (левый приток р. Калитвы) в Чертковском р-не малочисленна (несколько десятков особей).

Поддержание популяций L. hirsutum происходит за счет семенного возобновления. Его семенная продуктивность довольно высока. Так, в бассейне р. Полной в среднем на одну особь она составляет: потенциальная – 987,2 семяпочек, фактическая – 582,5 семян (процент семенификации 59 %) (Слугинова, 2008). Популяции вида близ с. Лысогорка и в бассейне р. Полной охраняются в областной сети ООПТ. L. hirsutum интродуцирован также в Ботанический сад ЮФУ, где устойчив в составе коллекции редких и исчезающих видов растений Ростовской области (обильно цветет, плодоносит и даёт самосев).

В целом, состояние популяций Linum hirsutum в Ростовской области может быть оценено как стабильное, но из-за их положения на границе ареала и пространственной разобщенности они требуют регулярного мониторинга.

 

Нотатки про Allium scythicum Zoz у контексті критичної переоцінки обсягу флори судинних рослин асканійського степу

Шаповал В.В.

Біосферний заповідник "Асканія-Нова" імені Ф.Е. Фальц-Фейна НААН

 

За результатами аналізу попередніх флористичних зведень, реінвентаризаційних обстежень 2003–2010 рр. та критичної ревізії гербарних колекцій конспект флори судинних рослин природного ядра Біосферного заповідника "Асканія-Нова" складає 521 вид, при цьому 25 із них зазначаються як проблемні фітокомпоненти флори асканійського степу: Allium scythicum Zoz, Achillea euxina Klokov, Atriplex verrucifera M. Bieb., Camelina rumelica Velen., Centaurium littorale (D. Turner) Gilmour, Cerinthe minor L., Diplotaxis tenuifolia (L.) DC., Elatine hydropiper L., Eleocharis klingei (Meinsh.) B. Fedtsch., Fritillaria meleagroides Patrin ex Schult. & Schult. f., Fumaria schleicheri Soy.-Willem., Juncus tenageia Ehrh. ex L. f., Petrosimonia triandra (Pall.) Simonk., Phacelia tanacetifolia Benth., Podospermum canum (C.A. Mey) Griseb., Potentilla reptans L., Psathyrostachys juncea (Fisch.) Nevski, Salvia austriaca Jacq., S. nutans L., Secale sylvestre Host, Stipa maeotica Klokov et Ossycznjuk, Utricularia vulgaris L., Vicia olbiensis Reut. ex Timb.-Lagr., Ulmus campestris L., Xanthium strumarium L. (Шаповал, 2011, 2012). Частина їх характеризується критичним таксономічним статусом, решта – не стосується території сучасного природного ядра, позиціонує себе рослинами з вірогідністю зростання і подальших знахідок, але без гербарної документації попередніх цитат і поточних зустрічей у натурі.

Усі ці "критичні нюанси" сукупно стосуються Allium scythicum. За Є.І. Бордзіловським (1950, с. 105) "A. scythicum Zoz займає ніби посереднє місце між A. sphaerocephalum L. та A. Regelianum Beck., відрізняючись від них обох блідішими квітками, довшими боковими зубцями ниток у внутрішніх тичинок і тонкозморшкуватими (а не зовсім гладенькими) цибулинками. Цибуля скіфська від A. Regelianum Beck. відрізняється ще кольором цибулинок, формою зонтика та листочків оцвітини, довшим стовпчиком". Але проблема у тому, що реальними діагностичними критеріями позиціонують себе лише параметри флоральної сфери, натомість гербарний зразок, що репрезентує неотип A. scythicum [KW: № 003708], практично виключає діагностику за морфоструктурою андроцею та гінецею. Решта описаних ознак варіюють у широкому діапазоні комбінацій і конвергентно трансгресують. Нарешті, у сухі сезони у подах регіону домінують суто ксерофітні форми з блідими листочками оцвітини, габітуально близькі до морфотипу A. scythicum, а при затопленні депресій у лучних та лучно-болотних фітоценозах зростають виключно екземпляри з оцвітиною пурпурного кольору та дорідною мезофітною фізіономією A. regelianum.

За Є.П. Ведєньковим (1989, с. 15) A. scythicum "Очень редок. Статус, распространение и фитоценотическая роль на степи изучены недостаточно". У попередній праці (Ведєньков, Водоп'янова, 1974, с. 20) A. scythicum наводиться зі "степових знижень", при цьому його ареал "невідомий". Згідно з анотацією флористичного списку Є.І. Короткової (1964), зростає у поду (йдеться про Великий Чапельський під). Асканійські збори A. scythicum [Neotypus (Krytzka, hoc loco): "Херсонская обл., Аскания-Нова, Успенская степь, под Джамбек, 22.06.1931, М. Дика" (KW)] (Крицька та ін., 2000; Крицкая, Федорончук, Шевера, 2002), власне, не стосуються території сучасного природного ядра Біосферного заповідника "Асканія-Нова", і саме урочище Джамбек розоране у 1951–55-их рр.

Таким чином, виходячи з існуючого гербарного матеріалу, проблем систематичної ревізії та сучасної номенклатурної редакції роду Allium L., що цілком допускає синонімізацію A. scythicum [у сучасній монографічній обробці роду Allium флори Східної Європи (Серегин, 2007) A. scythicum зведено у синоніми (incl.) до A. regelianum], логічно було б вилучити його зі списку флори асканійського степу, проте актуальний созологічний статус рослини з її традиційною хорологічною характеристикою і депресійною приуроченістю (Федорончук та ін., 2009) змушує утриматись від цього назрілого кроку.

 

До фенологічного моніторингу флори судинних рослин асканійського степу

1Шаповал В.В., 2Гофман О.П.

1Біосферний заповідник "Асканія-Нова" імені Ф.Е. Фальц-Фейна НААН

2Нікітський ботанічний сад – Національний науковий центр НААН

 

Середні багаторічні терміни (норми) початку фенофаз у рослин та амплітуди їх календарних дат мають першорядне значення щодо прогнозу сезонної ритміки та інтерпретації поточного феноспектру конкретної групи екобіоморф чи фітоценозу загалом.

Починаючи з 1949 р., на території природного ядра Біосферного заповідника "Асканія-Нова" (мас. "Південний") здійснюються стаціонарні фенологічні спостереження за судинними рослинами. Наразі нами статистично оброблені матеріали фенологічного моніторингу на стаціонарах екологічного ряду діл. "Стара", кв. 43–44 (плакор→схил→під) за 1996–2012 рр., а також дані, отримані у 1983–1996 рр. на пробних площах плакорного степу кв. 68, 80 та 81, що знаходились у різних варіантах заповідного режиму і сінокісних ротацій. До обробки та узагальнень залучено результати оригінальних спостережень 2009–2012 рр. та попередні матеріали, зібрані Н.Ю. Дрогобич та оприлюднені у "Літописі природи" Біосферного заповідника "Асканія-Нова" (тт. 1–27, 1983–2009 рр.). Усі спостереження виконані за загальноприйнятою методикою (Бейдеман, 1954, 1974) на ділянках площею 5 м2. Середні багаторічні терміни початку фенологічних фаз обчислені для індикаторних видів рослин зональних та інтразональних формацій рослинності асканійського степу, що репрезентують наступні екобіоморфічні групи: щільнодернинні злаки, гіпогеогеннокореневищні злаки та осоки, багаторічне різнотрав'я, однорічники (у т.ч. ефемери) та геоксильні чагарнички. У окремих багаторічних рослин визначені середні дати осіннього відростання.

Група щільнодернинних злаків (Stipa ucrainica P. Smirn., S. capillata L., Festuca valesiaca Gaudin, Koeleria cristata (L.) Pers.) характеризується значним розходженням у термінах початку вегетації. Так, у особин Stipa ucrainica з плакорних місцезростань усереднена дата початку вегетації складає 27.03±2,5, при цьому найраніше початок вегетації фіксується датою 16.02, а найпізніше – 21.04. Терміни початку вегетації рослин S. ucrainica та S. capillata на площах, що скошуються або утримуються у заповідному режимі, істотно не різняться (інтервал до 2-ох діб). Натомість, фенологічна фаза цвітіння у більшості дернинних злаків на сінокосах розпочинається помітно раніше, і лише у Festuca valesiaca її настання затягується (середні терміни 27.05±2,9 проти 23.05±1,2).

Згідно з даними багаторічних спостережень фенологічні фази у кореневищних злаків Poa angustifolia L., Elytrigia pseudocaesia (Pacz.) Prokud. та осок Carex melanostachya M. Bieb. ex Willd., Carex praecox Schreb. настають дещо скоріше у особин, приурочених до середніх зон схилу поду, чим у рослин з понизь і западинних місцезростань, що логічно пояснюється мікрокліматичною специфікою депресійного екотопу. Так, усереднена дата початку цвітіння на схилі у Poa angustifolia складає 21.05±1,2, у Carex praecox – 27.04±2,8. На днищі поду ці фази зміщуються до 23.05±1,3 та 01.05±2,2 відповідно.

За результатами фенологічного моніторингу чагарничка Caragana scythica (Kom.) Pojark., розпочатого у 2002 р. (Веденьков, Дрогобыч, 2003; Дрогобыч, 2003), усереднені терміни початку вегетації утримуються у діапазоні 25.03±8,0, цвітіння – 06.05±2,4, завершення вегетації – 23.10±13,4. Обчислені терміни початку розпуску бруньок Amygdalus nana L. у фітоценозах поду діл. "Стара", 44 кв. складають 25.03±7,9, цвітіння – 25.04±2,3, плодоношення – 10.05±2,5, дисемінації – 7.07±14,1, завершення вегетації – 24.10±8,3.

Отже, усереднені багаторічні терміни настання фенологічних фаз, річні строки їх початку та перебігу координуються макро- та мікрокліматичною ситуацією, екзо- та ендогенними біотичними факторами, що забезпечує діагностичну, індикаторну роль фенофаз при оцінці онтоморфогенезу рослин, віталітетного стану і тенденцій динаміки фітосистем.

 

НОВАЯ ПОПУЛЯЦИЯ EUPHORBIA CRETOPHILA KLOK. В РОСТОВСКОЙ ОБЛАСТИ

Шишлова Ж.Н., Шмараева А.Н., Федяева В.В.

Южный федеральный университет (Российская Федерация)

 

Euphorbia cretophila Klok. [E. petrophila auct. non C.A. Mey.] (сем. Euphorbiaceae) – молочай мелолюбивый – приазовско-донецкий эндемик, имеющий в Красной книге Ростовской области (РО) (2004) категорию редкости 3, как редкий эндемичный стенотопный вид.

Euphorbia cretophila – это кальцефильный многолетник, произрастающий на выходах мела, мергеля, известняка в составе пионерных группировок и тимьянников. В РО были известны 4 популяции этого вида – на Донецком кряже (Каменский р-н) и в Приазовье (Куйбышевский р-н, ООПТ «Лысогорка»; Мясниковский р-н, ООПТ «Чулекская балка»; Неклиновский р-н, по р. Самбек). В процессе ведения Красной книги в Приазовье была выявлена новая довольно крупная популяция (П) Euphorbia cretophila, описание которой приводится ниже.

Местонахождение: Матвеево-Курганский р-н, окрестности хут. Иваново-Ясиновка, правый коренной берег р. Ясиновки, выходы мергеля на крутом склоне южной экспозиции.

Почвы: мелкозем на щебневатом меловом субстрате.

Описание растительности: тимьянник; ассоциация: Genista scythicaEuphorbia cretophila + Thymus calcareus + петрофильное разнотравье. Вертикальная структура растительного покрова трехъярусная. Общее проективное покрытие – 50 %, покрытие почвенного яруса (мхи, лишайники) – 10 %.

Флористический состав ассоциации (наиболее характерные виды сосудистых растений на момент наблюдения; краснокнижные виды выделены курсивом):

  1. Genista scythica– cop3
    1. Koeleria cristata – sol
    2. Euphorbia cretophila – cop3
    3. Linaria maeotica – sp1
    4. Thymus calcareus – cop2
    5. Linum austriacum – sp2
    6. Alyssum tortuosum – cop1
    7. L. czerniaevii – sp3
    8. Asperula tephrocarpa – sp3
    9. L. tenuifolium – sp1
    10. Campanula sibirica – sp2
    11. Marrubium praecox – sp1
    12. Centaurea carbonata – sp3
    13. Medicago romanica – sp2
    14. C. ruthenica – sp1
    15. Onosma tanaitica – sol
    16. Cephalaria uralensis – cop1
    17. Orthanthella lutea – sp1
    18. Cleistogenes bulgarica – sp1
    19. Pimpinella titanophila – sp3
    20. Convolvulus lineatus – sp1
    21. Poa sterilis – sp3
    22. Dianthus pseudoarmeria – sp2
    23. Potentilla astracanica – sp1
    24. Ephedra distachya– sp2
    25. Reseda lutea – sp2
    26. Erucastrum cretaceum – sp2
    27. Salvia nutans – sp1
    28. Gypsophila altissima – cop1
    29. Silene supina – sp1
    30. Hedysarum grandiflorum – sp3
    31. Taraxacum serotinum – sp1
    32. Jurinea stoechadifolia – cop1
    33. Teucrium polium – sp3
 
   
   
   
   
   
   
   
   
   
   
   
   
   
   
   
   

Площадь П Euphorbia cretophila составляет 15-20 тыс. кв. м, ее средняя плотность – 4 особи на1 кв. м., общая численность 60-80 тыс. разновозрастных растений. Самоподдержание П происходит только семенным путем, возобновление слабое и, вероятно, не ежегодное. По возрастной структуре П нормальная, полночленная с правосторонним возрастным спектром, относится к типу зрелых. Высота генеративных особей составляет в среднем20 см. Поражений растений болезнями и вредителями не выявлено. Жизненность особей удовлетворительная.

Степень антропогенной трансформации экотопа и лимитирующие факторы: умеренная.

Угрозу существованию П Euphorbia cretophila в будущем представляет прямое уничтожение ее местообитания при планируемой разработке Кульбаковского месторождения мела.

Таким образом, П Euphorbia cretophila на р. Ясиновке по площади и численности уступает только лысогорской П, поэтому новое местообитание целесообразно взять под охрану.

 

СОСТОЯНИЕ ПОПУЛЯЦИИ GENISTA SCYTHICA PACZ. В ПАМЯТНИКЕ ПРИРОДЫ «ЛЫСОГОРКА» (РОСТОВСКАЯ ОБЛАСТЬ, РОССИЯ)

Шмараева А.Н., Федяева В.В., Шишлова Ж.Н.

Южный федеральный университет (Российская Федерация)

 

Genista scythica Pacz. (сем. Fabaceae) – дрок скифский – причерноморский эндемик, имеющий в Красной книге Ростовской области (2004) категорию редкости 2, как уязвимый вид на восточной границе ареала. На территории РФ этот вид встречается только в Ростовской области и только в пределах Приазовского природного р-на (в Куйбышевском, Матвеево-Курганском, Мясниковском административных р-нах). Это низкий кустарничек до 40 см высотой, который размножается преимущественно семенами. В Ростовской области Genista scythica обитает на обнажениях мела, мергеля и известняка. Растет в пионерных группировках и тимьянниках с участием кальцефитов – Artemisia salsoloides Willd., Thymus calcareus Klok. et Shost., Onosma tanaitica Klok., Jurinea stoechadifolia (Bieb.) DC., Linum czerniaevii Klok., Euphorbia cretophila Klok., Asperula tephrocarpa Czern. ex M. Pop. & Chrshan., Teucrium polium L., Pimpinella titanophila Woronow, Alyssum tortuosum Waldst. & Kit. ex Wild., Gypsophila altissima L. и др.

Как показывает мониторинг, состояние популяций Genista scythica в Ростовской области в целом удовлетворительное, однако их численность зависит, в первую очередь, от литологического состава обнажений: на выходах мергеля численность на порядки выше, чем на выходах известняка-ракушечника. Наиболее крупными по количеству особей являются популяции в памятнике природы (ПП) Ростовской области «Лысогорка» (Куйбышевский р-н) и в окр. хут. Иваново-Ясиновка по р. Ясиновке (Матвеево-Курганский р-н), где целесообразна организация нового памятника природы.

Памятник природы «Лысогорка», площадью136,93 га, расположен на правом коренном берегу р. Тузлов в окр. с. Лысогорка. Территория ПП охватывает крутой правый коренной склон долины Тузлова с выходами мела и мелового мергеля (маастрихтский ярус), а также рассекающие его три балки. Памятник природы «Лысогорка» по уровню биологического разнообразия меловой флоры и растительности представляет собой эталон приазовских (крынкско-тузловских) тимьянников и тимьянниковых степей на обнажениях мела. На этой территории произрастает свыше 400 видов растений и лишайников, в том числе 30 видов, занесенных в Красную книгу Ростовской области (Федяева, Шишлова, Шмараева, 2012).

Популяция Genista scythica в ПП «Лысогорка» состоит из нескольких ценопопуляций, обитающих в таких ассоциациях, как: Genista scythicaArtemisia salsoloides, Centaurea ruthenicaArtemisia salsoloidesGenista scythica+петрофильное разнотравье, Onosma tanaiticaArtemisia salsoloidesGenista scythica, Thymus calcareusGenista scythica+Artemisia salsoloides, Thymus calcareusGenista scythicaHedysarum grandiflorum+Erucastrum cretaceum, Genista scythicaArtemisia salsoloidesThymus calcareus+Euphorbia cretophila в составе тимьянниковых сообществ на разном по степени раздробленности и наличию мелкозема субстрате, где дрок скифский выступает обычно в качестве доминанта или содоминанта. Популяция приурочена к верхним и средним частям склонов южных экспозиций, ее площадь – около 4,5 га, общая численность – более 100 тыс. разновозрастных особей. Плотность наиболее крупной ценопопуляции, обитающей в составе ассоциации Genista scythicaArtemisia salsoloides, составляет 4–7 (в среднем 5,8) особей на 1 кв. м. По возрастной структуре все ценопопуляции нормальные полночленные с правосторонним спектром (преобладают суммарно виргинильные и генеративные особи), однако семенное возобновление слабое и, вероятно, не ежегодное. Виды с таким типом спектра могут длительно и устойчиво существовать при относительно низком уровне возобновления за счет длительности онтогенеза. Однако стабильному существованию популяции Genista scythica в ПП «Лысогорка» в настоящее время угрожают проводимые на границе с памятником природы промышленные разработки месторождения мела.

 

ИНФОРМАТИВНОСТЬ ПОКАЗАТЕЛЕЙ АСИММЕТРИИ ЛИСТОВОЙ ПЛАСТИНКИ РOPULUS NIGRA L. КАК ИНДИКАТОРОВ СОСТОЯНИЯ ОКРУЖАЮЩЕЙ СРЕДЫ

Штирц Ю. А.

Донецкий ботанический сад НАН Украины

 

К настоящему времени накопилось довольно много информации об индикационной роли древесных растений (Андреева, 2007; Опекунова, 2012; Рамазанова,  Асадулаев, 2012 и др.). Листья являются наиболее чувствительными к условиям окружающей среды органами растений, под влиянием различных факторов в них происходят морфологические изменения (Стаковецкая, Куликова, Советова, 2012). Целью наших исследований являлась оценка информативности следующих параметров листовой пластинки Роpulus nigra L. как индикаторов состояния окружающей среды: асимметрия формы верхушки, асимметрия формы основания, степень псевдосимметрии формы листовой пластинки в целом. Сбор листьев осуществляли в летние периоды 2010-2012 гг. с укороченных побегов нижней части кроны древесных растений зрелой стадии генеративного периода. Определение возрастного состояния деревьев проводили по системе О. В. Смирновой и др. (1976). Сбор материала проводили в условиях породных отвалов угольных шахт и отвалов вскрышных пород на территории г. Донецка и Донецкой области. Для сравнения анализируемых параметров листовых пластинок Р. nigra, произрастающих в условиях отвалов, с параметрами листовых пластинок данного вида из менее трансформированных экосистем, были собраны листья на территории парка в г. Донецке, которая была принята нами в качестве условного контроля.  Оценку асимметрии формы верхушки и основания листовой пластинки проводили с использованием числового индекса, методика расчёта которого приводится в работе Т. Н. Гендельс, Л. Ю. Буданцева (1991). Угол, под которым отходили радиус-векторы от центра, составил 20°. Числовой индекс рассчитывали для левой и правой стороны листовой пластинки. Коэффициент асимметрии формы верхушки (либо основания) рассчитывали по формуле: /IL– IR/ / (IL+ IR), где ILиIR – значения числового индекса верхушки (либо основания) соответственно с левой и с правой стороны листовой пластинки. Для оценки степени псевдосимметрии формы листовой пластинки в целом использовалась программа BioPSLeaf: плоскость отражения была выбрана по нескольким точкам центральной жилки. С целью поиска показателя асимметрии, динамика которого в наибольшей степени дифференцирует места произрастания Р. nigra, проводили дискриминантный анализ. Статистическая обработка данных проведена с применением пакета  STATISTICA 6.0.

Значение коэффициента асимметрии формы верхушки листовой пластинки Р. nigra для всех анализируемых выборок находится в пределах от 0,000 до 0,253; коэффициента асимметрии формы основания  – в пределах от 0,000 до 0,152. Показатель псевдосимметрии формы листовой пластинки варьирует от 0,5485 до 0,9796.

Исходя из анализа коэффициентов дискриминантных функций, следует отметить, что для первой дискриминантной функции наиболее значим коэффициент асимметрии формы основания листовой пластинки. Вклад двух других переменных значительно ниже. Согласно значениям средних канонических переменных, первая дискриминантная функция отделяет выборку листовых пластинок городского парка от двух других выборок. Вторая дискриминантная функция отмечена главным образом коэффициентом асимметрии формы верхушки, вклад показателя псевдосимметрии формы листовой пластинки ниже, вместе с тем, он также весомый, вклад коэффициента асимметрии формы основания – значительно ниже. Данная дискриминантная функция разделяет преимущественно выборку листовых пластинок породных отвалов угольных шахт и другие выборки, однако менее качественно.

Таким образом, исходя из результатов дискриминантного анализа, из трёх анализируемых нами показателей асимметрии листовой пластинки Р. nigra, коэффициент асимметрии формы основания является наиболее информативным, так как наилучшим образом разделяет выборки листовых пластинок из менее трансформированных экосистем и экосистем со значительным антропогенным прессингом.

 

 ФІТОСОЗОЛОГІЧНА ОЦІНКА ТЕРИТОРІЙ «КУРЯЧОГО ГОРЛА», ТА «ЗМІЄВИХ ВАЛІВ» ЯК ПЕРСПЕКТИВНИХ ТЕРИТОРІЙ ДЛЯ РОЗШИРЕННЯ НПП «БІЛООЗЕРСЬКИЙ»

Ярова О.А.

ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди"

 

Охорона та відтворення вразливих видів – рідкісних, реліктових, ендемічних, занесених до червоних списків рослин забезпечується шляхом систематичної роботи щодо виявлення місць зростання, постійного моніторингу за станом популяцій, а також, створення на територіях, де вони зростають, системи заповідних об’єктів. До таких територій належать урочище «Куряче горло» та «Змієві вали», які знаходяться неподалік Національного природного парку «Білоозерський».

Урочище «Куряче горло» розташоване на березі однойменної затоки Канівського водосховища на південному-сході від м. Переяслав-Хмельницького. Урочище – це вузька смуга, яка простягається з півночі на південь та прилягає до водосховища. Територію умовно можна поділити на чотири ділянки: лісову, степову, лучну та прибережно-водну.

Лісова ділянка рівнинна, тут зростають: Pinus sylvestris L., Acer tataricum L., Quercus robur L., Rubus caesius L. Степова ділянка - це крутий схил над Дніпром, на якому найбільш поширені такі види: Salvia nemorosa L., Salvia pratensis L., Cerasus fruticosa (Pall.) Woronow, Hypericum perforatum L., Amygdalus nana L. та ін. Лучна ділянка розташована між степовою та затокою Канівського водосховища, тут зростають: Geranium pratense L., Equisetum fluviatile L., Tussilago farfara L. Прибережно-водна ділянка є західною межею урочища, де поширені такі види рослин: Phragmites australis (Cav.) Trin. Ex Steud., Lycopus europaeus L., Mentha aquatica L., Alisma plantago-aquatica L.

В урочищі Куряче горло збереглися види, що занесені до Червоної книги України: Fritillaria ruthenika Wikstr., Salvinia natans (L.) All., Тгара natans L., Adonis vernalis L., а також регіонально рідкісні види: Ledum palustre L., Phlomis tuberosa L., Amygdalus nana L., Cerasus fruticosa (Pall.) Woron., Scilla bifolia L.

Ділянка «Змієвих валів» - це комплексна пам’ятка природи місцевого значення «Дніпрово- Яненківський вал» оголошена на площі5,6 гарішенням Київської обласної ради від 27.10.2005. Вона простягається від р. Дніпро в районі с. Циблі через трасу Переяслав-Хмельницький - Черкаси, трасу Переяслав-Хмельницький — Ташань, до с. Мала Каратуль. Загальна довжина «Змієвих валів»  майже5 км. Вал є стародавньою спорудою фортифікації часів Володимира Святославича (Х ст.).

«Змієві вали» є ділянкою підвищеного степового біорізноманіття, тут виявлені життєздатні популяції видів, які занесені до Червоної книги України: Stipa capillata L., Adonis vernalis L., а також регіонально рідкісного виду Hyacentella leucophaea (C.Koch) Schur. Серед типових степових та лучно-степових видів на валах представлені  Salvia nemorosa L., Gypsophila paniculate L., Eryngium planum L., Elytrigia intermedia (Host) Nevski, Campanula bononiensis L., Scabiosa ochroleuca L. та ін. На «Змієвих валах» зростають регіонально рідкісні степові чагарники - Cerasus fruticosa (Pall.) Woronow та Amygdalus nana L. Ділянка має велике значення, як така, що може дати діаспори степових рослин для відновлення степових травостоїв.

Таким чином, наявність у флорі урочища «Куряче горло» та «Змієвих валів» рідкісних, зникаючих та регіонально рідкісних видів судинних рослин свідчить про їх унікальність та флористичну значущість. Тому для збереження фіторізноманіття цих територій виникає необхідність включення їх до Національного природного парку «Білоозерський».

 

Секція «Інтродукція рослин»

 

ТАКСОНОМІЧНА СТРУКТУРА ЕКЗОТИЧНОЇ ДЕНДРОСОЗОФЛОРИ ШТУЧНИХ ПАРКОВИХ ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ СТЕПУ УКРАЇНИ

Власенко А.С.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

 

Про актуальність цієї теми засвідчують численні публікації, присвячені Лісостепу України. Цей напрям досліджень розпочався зовсім недавно, майже 10 років тому. Проте комплексні структурні дослідження екзотичної дендросозофлори Степу України досі не велися.

Нині мережу категорій штучних об'єктів природно-заповідного фонду Степу України утворюють п'ять самостійних ботанічних садів (далі БС) та один філіал «Новокаховське» Нікітського ботанічного саду – Національного наукового центру НААН України, шість дендрологічних парків, три зоологічні парки та 90 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.

За нашими даними заповідна дендросозофлора ex situ штучних об'єктів природно-заповідного фонду Степу України представлена 170 видами, які належать до 60 родів та 31 родини. Відділ Pinophyta володіє більшою кількістю видів (106), частка котрої становить 62,4 % від загальної кількості видів. Проте відділ Magnoliophyta має більшу кількість родів (38) та родин (26). Його частка становить 37,6 %.

До таксономічно найбагатших родин належать Pinaceae (71 вид, 41,8 %). Cupressaceae налічує 28 видів (16,5 %), Rosaceae – 23 (13,5 %). Taxodiaceae, Betulaceae та Berberidaceae мають по чотири види (по 2,4 %). Перші шість родин складають 79,0 % видового складу дендросозофлори штучних об'єктів природно-заповідного фонду Степу України. По три види мають родини Juglandaceae та Fagaceae (по 1,8 %). У складі родин Magnoliaceae, Taxaceae, Celastraceae, Rhamnaceae, Oleaceae, Ulmaceae та Fabaceae виявлено по два види.

Для порівняння таксономічних структур локальних дендросозофлор вибрали Криворізький та Донецький БС. Вони представляють Правобережний та Лівобережний Степ України відповідно. На території Криворізького БС виявлено 42 види, тобто найменше число серед БС Степу України. На території Донецького БС ростуть 115 видів, що є найвищим показником репрезентативності серед штучних об'єктів природно-заповідного фонду Степу  України.

Дендросозоекзоти Криворізького БС належать до 25 родів та 14 родин. Переважаючим у таксономічній структурі дендросозофлори є відділ Pinophyta (23 види, 55 %). Відділ Magnoliophyta представлений 19 видами (45 %). До таксономічно найбагатших родин належать Pinaceae, Rosaceae, Cupressaceae, Betulaceae, які складають 71,4 % видового складу дендросозофлори Криворізького БС. Також значна частка родин мають тільки по одному виду.

Дендросозоекзоти Донецького БС представлені 42 родами та 21 родиною. У відділі Pinophyta виявлено 76 видів (66,1 %). Лише 39 (33,9 %) видів із відділу Magnoliophyta. Не лише у Криворізькому БС, але й усіх штучних заповідних парках степової зони України загалом таксономічно найбагатшими родинами є Pinaceae, Rosaceae, Cupressaceae, які разом складають 79,1 % від загальної кількості дендросозоекзотів ex situ Донецького БС. П'ять родин мають у своєму складі по два види та 13 родин представлені лише одним видом.

Отже, цими показниками підтверджуються спільні риси локальних і загальнорегіональної таксономічних структур, у яких провідні родини є незмінними. Тобто, незважаючи на локальні відмінності природних умов, провідним фактором формування дендросозофлор є культигенний.

 


Деякі біоекологічні особливості ксантоцераса горобинолистого (Xanthoceras sorbifolia Bunge) в південному регіоні України

Дерев’янко В.М., Загорулько А.О., Сушинська Н.І.1, Дерев’янко Н.В. 2

1Херсонський державний університет

2 Нікітський ботанічний сад – Національний науковий центр

 

До роду Xanthoceras Bunge родини  Sapindaceae Juss. входять два види, з яких в Україні інтродукований лише X.sorbifolia. В природному стані він поширений в Північному Китаї, Північній Кореї та Східній Монголії. Там він росте деревом або кущем висотою до8 м з пірамідальною кроною. Незважаючи на те, що в умовах Півдня України він вважається високодекоративним і достатньо зимостійким та посухостійким видом, що порівняно легко розмножується, в культурі він зустрічається досить рідко. Під час вибіркових експедиційних обслідувань  його рослини були виявлені на території Херсонської області  в невеликих кількостях лише в п’яти місцях. Так, в дендрарії Аграрного університету їх було 3 шт. Їх вік орієнтовно 20-30 років. Висота 2,0-2,5м. В двох з них крона типова пірамідальна, стиснута, з безсистемним гілкуванням та  окремими засихаючими гілками, в третьої-майже округла і без них. Не виключається, що вони за походженням є поростю раніше висаджених рослин. Незважаючи на несприятливі умови – затінення іншими рослинами, ущільнений грунт та відсутність поливу, їх стан в  цілком задовільний. Вони квітують і плодоносять.

На території дендрарію Інституту зрошувального землеробства (м. Херсон) їх було 4 шт., їх вік близько 25-30 років. Як і в попередньому випадку, не виключається, що вони є поростю раніше висаджених рослин. Їх висота 2,0-2,7м. Форма крон у трьох пірамідальна, стиснута з безсистемним гілкуванням та засихаючими гілками, і в одної дещо більш округла і майже без них. Незважаючи на досить жорсткі умови зростання, їх стан цілком задовільний: вони добре квітують і плодоносять. Є поодинока слабка порость.                                                                                                                                                                                                                                             

В дендрарії ДП «ДГ «Новокаховське» на час обслідування була одна рослина, очевидно, насіннєвого походження, її вік був 40 років, висота  2,7м. Біля неї  було ще три порослевого походження віком 6-10 років та висотою 0,7-1,2 м. У всіх них крони були пірамідальні, щільні. Умови зростання тут були кращими, ніж в попередніх, а  стан їх був цілком задовільний: вони щорічно добре цвіли. Незважаючи на їх генетичну однорідність, а значить і самозапилення, вони також добре плодоносили. Для насіннєвого потомства цих рослин характерний досить різний тип крон, що,очевидно, є результатом самозапилення. На колишній садибі поміщика Агаркова (Бериславський р-н, Херсонської обл.), розміщеній на південно-східному схилі Дніпра, в надзвичайно жорстких умовах зростання  (сухість грунту та високі температури) його рослини дещо змінили свою життєву форму. Вони порослевого походження, їх висота не перевищує 0,5м, але розміщені вони досить густо: на 1м2 їх 0,5-1шт. Проте вони цвітуть і навіть періодично плодоносять. На колишній Присиваській  лісомеліоративній станції X.sorbifolia зростає в дослідній лісосмузі. Висота рослин 1,8-2,2м,  їх крони  в різній мірі пірамідальні і, відповідно, з різною кількістю засихаючи гілок. Найбільш цікавими за типом крон є рослини, що зростають в Агробіостанції-ботанічному саду Херсонського державного університеті, вік яких близько 12 років. В однієї з них крона кулясто-пірамідальна, в другої-округла, в третьої-плоска, навіть дещо плакуча.  В них усіх відсутні засихаючі гілки, характерні для більшості вищеописаних форм, що надає їм високої декоративності. Виходячи зі спостережень, а також з літературних даних, можна припустити про значну поліморфність X.sorbifolia  по формі крони, з якою тісно пов’язана його декоративність. Очевидно та,  що є домінуючою на півдні – з пірамідальною, стиснутою кроною з безсистемним  галуженням та засихаючими гілками і, відповідно, мало декоративна, стримує широке використання цього в цілому  високодекоративного і стійкого до несприятливих умов оточуючого середовища виду в зеленому будівництві. Тому необхідна  робота  по відбору форм,  які б не мали вказаної негативної ознаки, тобто мали форму крони не традиційну (за літературними описами), а більш округлу з   галуженням, характерним для більшості деревних листопадних видів.

Интродукция Cupressus arizonica Greene в Южной степи Украины и перспективы его использования в озеленении

Деревянко Н.В.1, Деревянко В.Н.2

1 Никитский ботанический сад – Национальный научный центр

2 Херсонский государственный университет

 

Климатические условия Южной степи мало благоприятны для произрастания здесь многих хвойных пород. Тем не менее, в озеленении региона они применяются уже давно и не безуспешно. в составе культивируемой дендрофлоры региона хвойные представлены 44 видами и гибридами и 49 декоративными формами (Деревянко...,2011). Среди них особый интерес вызывает Cupressus arizonica Greene. C. arizonica считается наиболее зимо- и морозостойким видом рода Cupressus (Tourn.) L. В природных условиях произрастает в горах Северной Америки, где достигает 15–20 м высоты. В составе зеленых насаждений встречается на ЮБК и  в виде одиночных растений в Степном и Предгорном Крыму, Одессе, Закарпатье. Продвижение его на север сдерживает недостаточная зимостойкость. По литературным данным, выдерживает кратковременное понижение температуры до -20...-25°С. При обследовании декоративных насаждений Херсонской области (1996-2010гг.) одиночные растения C. arizonica были отмечены в насаждениях санатория "Золотая нива" (с. Железный Порт), дендрарии ох "Новокаховское" и парке пгт Чаплинка. Растения в пгт Чаплинка в возрасте ~30 лет достигают 8 м высоты, при диаметре кроны 4 м и не уступают Juniperus virginiana. В феврале 1985 года эти растения выдержали температуру -24,6ºС.

В 1994 году в ГП ОХ "Новокаховское" НБС-ННЦ, в целях интродукционного испытания, был произведен посев С. arizonica семенами с ЮБК и с зимостойких форм, отобранных А. Г. Григорьевым в Степном отделении ГНБС (г. Симферополь). Уже после первой зимы резко выделилась симферопольская популяция, в которой были экземпляры (15–16%), которые за все зимы практически не страдали от морозов или их повреждения были незначительными. В ялтинской популяции таких растений не было совсем. Наиболее сильные повреждения в обеих популяциях были после зимы 1996–1997гг., когда длительная, тёплая и влажная осень вызвала затяжной рост, а затем внезапно сменилась морозом -17,6°С. Сеянцы, полученные из ялтинских семян, оказались менее выносливыми, 27% их погибло, остальные растения подмёрзли в разной степени. В таких же условиях в симферопольской популяции выпада растений не было. В настоящее время растения, достигают 8 – 9,5 м высоты, плодоносят, дают всхожие семена. Среди отобранных растений было выделено 2 формы, перенесшие холодные зимы 2005/2006гг. (-27,0ºС) и 2009/2010гг. (-23,0ºС) без повреждений. Растения отличаются быстрым ростом (45-70 см за год) при орошении и на плодородной почве. Характерной особенностью C. arizonica является быстрое восстановление кроны после зимних повреждений. Даже растения, которые потеряли всю надземную часть, за лето восстановили крону, но стали многоствольными.

C. arizonica вполне зимостоек, хорошо переносит засуху. исключительно светолюбив, даже незначительное притенениие приводит к снижению зимостойкости и потере декоративности. К почвам не требователен. Устойчив к действию морских аэрозолей. В условиях хозяйства болезней и вредителей отмечено не было. Считаем его самым перспективным видом из хвойных для интродукции, учитывая раннюю и обильную семенную продуктивность и сравнительно легкое укоренение черенков. При семенном размножении склонен к полиморфизму. Самые зимостойкие экземпляры отличаются серебристой окраской хвои, горизонтально отходящими ветвями и разреженной кроной.

C. arizonica представляет большой интерес для озеленения в Южной степи. наиболее зимостойкие его формы можно рекомендовать в озеленении населенных пунктов в теплой приморской полосе и, в первую очередь, в зоне Олешковских песков, среди высотных зданий, в хорошо освещенных местах - в одиночных посадках и городах Херсон, Голая Пристань, Цюрупинск, Чаплинка, Каховка, Новая Каховка и Белозерка - в виде солитеров и в редких аллеях.


ZIZYPHUS JUJUBA MILL. В УСЛОВИЯХ ЮГА ХЕРСОНСКОЙ ОБЛАСТИ

Карнатовська М.Ю.

Никитский ботанический сад Национальный научный центр

 

Зизифус (Zizуphus jujuba Mill.) – новая культура, перспективная для выращивания в Крыму и на юге Украины. Зизифус засухоустойчив и зимостоек, растет практически на любых почвах, устойчив к вредителям и болезням, рано вступает в плодоношение. Для него характерна высокая и регулярная урожайность (80-200 ц/га). Плоды зизифуса отличаются высокими пищевыми, диетическими и лекарственными качествами [Интенсификация…, 1999].

С середины 90-х годов зизифус выращивается на экспериментальном участке в опытном хозяйстве «Новокаховское» (Херсонская область), который был интродуцирован из Никитского ботанического сада (г. Ялта). Материал был получен в виде саженцев 15 сортов и форм и сеянцев зизифуса.

Климат Херсонской области более суров, чем на Южном берегу Крыма [Природа…, 1998]. Поэтому изучение биологических особенностей выращивания Z.jujuba, в том числе изучение зимостойкости его сортов и форм, в новой для данного вида климатической зоне является актуальным. Наблюдение за зизифусом ведется с 2007 года согласно методическим указаниям по первичному сортоизучению зизифуса, разработанным в отделе субтропических культур Никитского ботанического сада [Синько, 1976].

Растения зизифуса в условиях юга Херсонской области достаточно хорошо прижились и прекрасно себя чувствуют и на протяжении вегетационного периода проходят все фазы сезонного развития.

Однако в результате проведенных наблюдений было отмечено подмерзание некоторых сортов в отдельные годы (после зим 2009-2010 и 2011-2012 гг., когда температура воздуха снижалась до -22,3ºС и до -21,3ºС соответственно).

Так в начале лета 2010 года были отмечены единичные повреждения однолетних боковых побегов и однолетних кольчаток у сорта Коктебель, а у сортов Метеор, Синит и Радослав наблюдали повреждение до 75% этих же органов растения. А в начале лета 2012 года отмечены единичные повреждения однолетних боковых побегов и однолетних кольчаток у сортов Метеор, Синит и Радослав, а у сорта Коктебель наблюдали повреждение до 50-75% этих же органов растения. Несмотря на это, растения достаточно быстро восстановились и были с урожаем, хотя и несколько меньшим, чем обычно.

Наиболее устойчивыми к новым условиям проявили себя такие сорта, как Даргомский, Китайский 2-А, Вахшский 30/16, Та ян-цзао, Южанин, Китайский 93, Вахшский 40/5, Я-цзао, Суан-цзао, Вахш, Советский. За период наблюдений повреждений в результате перезимовки у растений этих сортов отмечено не было.

Согласно полученных данных, можно сделать вывод о том, что в условия Херсонской области эффективнее интродуцировать сорта зизифуса ранних и средний сроков созревания плодов.

Интенсификация селекции плодовых культур / Под ред. Л.П. Симиренко. – Ялта, 1999. – 246 с.

Природа Херсонської області / Відп. ред. М.Ф.Бойко. – Київ: Фітосоціоцентр, 1998. – 120 с.

Синько Л.Т. Методические указаний по первичному сортоизучению зизифуса. – Ялта: ГНБС, 1976. – 42 с.

 

РАННЬОВЕСНЯНІ ЦИБУЛИННІ РОСЛИНИ В ОЗЕЛЕНЕННІ С. ФУРМАНІВКА КІЛІЙСЬКОГО РАЙОНУ ОДЕСБКОЇ ОБЛАСТІ

Кичук В.О.

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова

 

Придунайський регіон України охоплює пониззя Дунаю від впадання в нього останньої притоки - річки Прут, до Чорного моря. [3]. У цьому регіоні помірно-континентальний клімат з короткою теплою зимою і тривалим, жарким літом [5]

Для гирла Дунаю характерні різноманітні процеси грунтоутворення, чим і пояснюється присутність тут різних типів грунтів. На вододілах і степових схилах придунайських водойм переважають високородючі південні чорноземи і темно-каштанові грунти [6]

Питання озеленення займають особливе місце. Зелені насадження, з одного боку, є органічною частиною планувальної структури населеного пункту, з іншого боку, виконують цілий ряд важливих функцій. Більшу частину зелених насаджень в с. Фурманівка займають декоративні трав’янисті рослини [1], які є невід’ємною частиною озеленення. Тому й складається дуже пістрява картина з їх широким застосуванням [4].

Первоцвіти – безцінний дар природи, перша посмішка весни, прикраса лісів, а також подвір′я . Первоцвіти ще мають іншу назву – ефемероїди. Це слово грецького походження і в перекладі означає “скороминучий”, “швидкоплинний”. Така назва пов’язана з тим, що ці рослини дуже швидко зацвітають.                                              

Список проаналізованих нами декоративних ранньоквітучих цибулинних рослин, що ростуть на території с. Фурманівка, включає 21 видів з 9-ми родів та 4-х родин. Різноманітність форм і сортів не розглядалась. Найбільшою кількістю видів представлені  родини Amaryllidaceae (2 роди  8 видів) , Liliaceae (5 родів 10 видів ). Найбільшу кількість видів включають роди Galanthus ( 5 видів) , Tulipa (5), Narcissus   (3 види)  [ 2 ]. До Червоної книги України занесено 5 видів: Crocus vernus (L.) Hill , Túlipa schrénkii  L., T. graniticola (Klok. et Zoz) Klok gel, Galanthus elwesii  Hook.f, G. nivális, Narcissus angustifolius Curt [7].

Життєва форма декоративних ранньоквітучих  досліджених рослин – багаторічні цибулинні рослини. Аналіз екобіооморф виявив, що всі досліджені декоративні  рослини є геліофітами та тяжіють до мезофітної фракції флори.

Аналіз центрів походження рослин показав переважання азійських та  європейських  видів. Кількість середземноморських  видів дещо менша. Як показав проведений нами аналіз, найпоширенішими серед трав’янистих декоративних рослин є інтродуковані.

Насіння, що зараз продається у магазинах і розповсюджувачами, представляє суміш із зарубіжних і вітчизняних сортів і видів та підробок невідомого походження. Тому важко прогнозувати подальшу участь декоративних цибулинних рослин в озелененні с. Фурманівки.

  1. Васильєва Т.В., Коваленко С.Г., Ружицька І.П. Проблеми використання декоративних рослин в озелененні населених пунктів Причорномор’я //Бюл. держ. Нікітського бот.саду.-2001. - вип.82. - С.21-23

2. Декоративные растения открытого и закрытого грунта /Приходько  С.Н., Яременко Л.М., Черевченко Т.М. и др.- Киев: Наук.думка, 1985.- 664 с.

3. Географія Одещины: природа, населення, господарство / під загальною редакцією проф. О.Г.Топчієва.- Одеса: Астропринт, 1998. – 88 с

4. Пачоский И. Основные черты развития флоры юго-западной России //Записки Новоросс. Общ. Естествоисп. Приложение к Т. XXIV.- Херсон, 1910.- 45 с.

5. Природа Украинской ССР. Климат. - К.: Наук. думка, 1984 - 232 с.

6. Природа Украинской ССР. Почвы. – К.: Наук. думка, 1985. - 209 с.

7. Червона книга України. Рослинний світ. – К.: Глобалконсалтинг, 2009. – 900 с.

 

ИЗУЧЕНИЕ СОСТАВА ЗЕЛЕНЫХ НАСАЖДЕНИЙ

НА ТЕРРИТОРИИ ЛУГОВСКОЙ БОЛЬНИЦЫ В Г. СИМФЕРОПОЛЬ

Кривошей С.Г., Потемкина Н.В.

Южный филиал Национального университета биоресурсов и природопользования Украины «Крымский агротехнологический университет»

 

Современное состояние и тенденции в проектировании, строительстве, реконструкции и реставрации садово-парковых объектов в нашей стране и за рубежом сводится к одной цели – облагораживание, сохранение и  улучшение ландшафтов во всем их разнообразии. Луговская больница расположена в восточной селитебной зоне г. Симферополь. С юга территория граничит с рекой Малый Салгир, на западе - с республиканским центром профилактики и борьбы со СПИДом, Лабораторией диагностики ВиЧ-инфекций, на востоке - с одноэтажной жилой застройкой. Общая площадь участка2.9 га. Озелененная территория сформирована в основном полузакрытыми пространствами из древесно-кустарниковых групп.

На обследованном объекте произрастают 1599 деревьев, кустарников и лиан, относящихся к 45 видам древесно-кустарниковых пород из 22 семейств (Adoxaceae, Berberidaceae, Betulaceae, Buxaceae, Caprifoliaceae, Cornaceae, Elaeagnaceae, Fabaceae, Hippocastanaceae, Hydrangeaceae, Juglandaceae, Malvaceae, Moraceae, Oleaceae, Pinaceae, Platanaceae, Rosaceae, Salicaceae, Sapindaceae, Simarubaceae, Ulmaceae, Vitaceae).

Преобладают бирючина обыкновенная (Ligustrum vulgare L.), самшит вечнозеленый (Buxus sempervirens L.), береза повислая (Betula pendula Roth.), клен явор (Acer pseudoplatanus L.), биота восточная (Platycladus orientalis (L.) Franco), гибискус сирийский (Hibiscus syriacus L.), ясень обыкновенный (Fraxinus excelsior L.). В меньшей степени встречаются чубушник венечный (Philadelphus coronarius L.), орех грецкий (Juglans regia L), слива растопыренная (Prunus cerasifera L.), сирень обыкновенная (Syringa vulgaris L.), жимолость татарская (Lonicera tatarica L.). Редко встречаются бузина черная (Sambucus nigra L.), клен ясенелистный (Acer negundo L.), абрикос обыкновенный (Armeniaca vulgaris Lam.), платан восточный (Platanus orientalis L.), роза собачья (Rosa canina L.), каштан конский обыкновенный (Aesculus hippocastanum L.), вишня магалебкa (Cerasus mahaleb L.), вишня обыкновенная (Prunus cerasus L.), бобовник золотой дождь (Laburnum anagyroides Med.), церцис европейский (Cercis siliquastrum L.), робиния псевдоакация (Robinia pseudoacacia L.), сосна крымская (Pinus nigra subsp. pallasiana D.Don), ель обыкновенная (Picea abies (L.) Karst.), виноград девичий пятилисточковый (Parthenocissus quinquefolia Planch).

В нескольких экземплярах можно встретить вяз шершавый (Ulmus glabra Huds.), тополь черный (Populus nigra L.), иву белую (Salix alba L.), рябину обыкновенную (Sorbus aucuparia L.), орех черный (Juglans nigra L.), свидину кроваво-красную (Thelycrania sanguinea (L.) Fourr.), клен остролистный (Acer platanoides L.), Айлант высочайший (Ailanthus altissima Mill. (Swingle), гледичию трехколючковую (Gleditsia triacanthos L.), миндаль обыкновенный (Amygdalus communis L), лох узколистный (Elaeagnus angustifolia L.), ясень остроплодный (Fraxinus oxycarpa Willd.).

Eдинично описаны магония падуболистная (Mahonia aquifolium Nutt.), шелковица черная (Morus nigra L.), платан западный (Platanus occidentalis L.), маклюра яблоконосная (Maclura pomifera (Raf.).), тополь белый форма пирамидальная (Populus alba L. ‘Pyramidalis’), форзиция средняя (Forsythia x intermedia Zabel.).

В неудовлетворительном состоянии находятся и нзначены на снос чубушник венечный (1), абрикос обыкновенный (9), ива белая (1), клен ясенелистный (1), слива растопыренная (4), береза повислая (8), сосна крымская (1), ясень обыкновенный (4), вишня магалебка (1), вишня птичья (1), миндаль обыкновенный (1), церцис европейский (1), плосковеточник восточный (1), платан восточный (2), робиния ложноакация (1) – всего 2%.

 

ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕНДРОФЛОРИ МІСТА ОДЕСИ

Немерцалов В.В., Герасимюк Н.В.

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова

 

Місто Одеса було зосновано у 1794 році. Для Правобережного злакового степу (в межах якого знаходиться місто) вказується незначна кількість аборигенних деревно-кущових рослин – лише 6 видів, для всієї степової зони України - 13 видів. Для Північно-Західного Причорномор’я кількість дикорослих видів дендрофлори зростає до 67 (Дубровина, Жаренко, 1978). Площа міста Одеси зараз складає 162,4 км2. Формування дендрофлори  почалося з центральної (історичної) частини міста і відбувалося у декілька етапів. Від об’єктів зеленого будівництва, що були створені протягом ХІХ ст., зараз лишилися окремі рослини в центральній частині міста. Значна кількість дерев висаджувалася на тодішніх околицях міста на початку ХХ ст., проте з тих насаджень лишилися тільки алеї старих тополь, в’язів і акацій у центральному (Приморському) районі Одеси. Переважна більшість деревно-кущових рослин сучасної зеленої зони міста була висаджена у середині та у 70-80 роки ХХ ст. Зараз в усіх районах міста висаджуються молоді саджанці (за інформацією Міськзелентресту біля 14000 щорічно), проте з них виживає, зазвичай, менше 20% рослин.

На початку ХІХ століття дослідженням регіональної флори займалися директори ботанічного саду Я.Л. Десмет і О.Д. Нордман. Джерелом інтродуцентів слугували ботанічні сади Європи і Америки (Вірджинії). О.Д. Нордман, окрім інтродукції рослин (ним вказано 16 нових для колекції ботанічного саду видів), займався флористичними, фауністичними і палеонтологічними дослідженнями. Він планував у 1849 році видати результати своїх багаторічних флористичних спостережень у монографії «Flora Odessanum» (у Гетингені, Німеччина), проте іншої інформації про це видання немає [Нордман, 1838, 1847].

Окремі роботи про флору (в тому числі дендрофлору) міста і його околиць в кінці ХІХ ст. друкували Ф.М. Каменський, М.М. Зеленецький, І.П. Новопокровський, П.С. Шестериков, тощо (Каменский 1898, Новопокровский 1908, Шестериков, 1912).

За даними П. С. Шестерикова на кінець ХІХ ст. дендрофлора міста була представлена 116 видами деревно-кущових рослин з 61 роду та 27 родин. Серед життєвих форм були: дерева, кущі, ліани. Дерева складали 60 видів, кущі – 40, ліани – 7, життєву форму дерева або куща мали 9 видів (Шестериков, 1912, Немерцалов, Погуляй, Слюсаренко, 2005).

У першій половині ХХ ст. вийшли роботи Г.Й. Потапенка, що стосувалися історії озеленення міста, ревізії дендрофлори окремих урбоекотопів, загальних питань адаптації рослин. Він наводить список з 99 видів деревно-кущових рослин, що розповсюджені в місті від центрального вокзалу до Пересипу. З них 12 наводяться для флори регіону вперше. У другій половині ХХ ст. значну роботу з інтродукції та інвентаризації дендрофлори регіону зробили співробітники Ботанічного саду Одеського державного університету: А.З. Жаренко, К.І. Точидловська, С.А. Ліхідченко, Л.П. Осадча, С.О. Філатова, Т.К. Ростеванова. Були видані роботи, присвячені огляду складу дендрофлори Північно-Західного Причорномор’я, путівники по Ботанічному саду (Гурская, 1975, Дубровина, Жаренко, 1978, Жаренко, Бонецкий, Филатова, 1980).

Початок ХХІ століття характеризується ростом спонтанної аматорської і комерційної інтродукції деревно-кущових рослин. У асортименті рослин, що були інтродуковані в Одесі протягом існування міста, відбиваються загальносвітові тенденції: у ХІХ ст. – інтродукція північноамериканських дерев і кущів, у першій половині ХХ ст. – рослин з середньої і східної Азії, з середини ХХ ст. і дотепер – введення сортів і культивованих форм декоративних дерев і кущів (Гурский, 1957).

Сучасна флора Одеси (Немерцалов, 2007) сформувалася як результат відбору всіх видів світової флори, що коли-небудь потрапляли на територію Північно-Західного Причорномор’я і зуміли прижитися в місцевих кліматичних та екологічних умовах, з урахуванням фактору випадковості. Її структура, таким чином, є результатом взаємодії еволюції насіннєвих рослин, умов ландшафту та його антропогенної трансформації.


ПОЧВЕННЫЕ ПАРАМЕТРЫ ДЛЯ ВЫРАЩИВАНИЯ  ШАЛФЕЯ ЛЕКАРСТВЕННОГО В ПРЕДГОРНОЙ ЗОНЕ КРЫМА

Орёл Т.И.

Никитский ботанический сад Национальный научный центр

 

Почвенно-биологические исследования проводились в пятилетних насаждениях шалфея лекарственного (Salvia officinalis L.) сорта Гинецей на полях фитосовхоза «Радуга» (с. Лекарственное Симферопольского р-на) в Предгорной зоне Крыма. Почва – чернозем предгорный мицелярнокарбонатный легкоглинистый плантажированный слабо- и сильноскелетный на красно-бурых плиоценовых глинах. С целью выявления оптимальных почвенных параметров для роста и развития растений подобраны участки с растениями в угнетенном, удовлетворительном, хорошем и отличном состоянии. Во взятых почвенных пробах на глубину распространения корней растений определялась степень скелетности, механический состав мелкозема, содержание карбонатов, содержание гумуса, состав водной вытяжки, рН почвенного раствора, содержание подвижных форм основных питательных веществ. У разных групп растений определены биометрические данные, урожай сырья, массовая доля эфирного масла, сбор эфирного масла с единицы площади и его биохимический состав.

Определение гранулометрического состава почвы показало, что содержание физической глины в слое 0-20 смнаходится в пределах 47-60%, в слое 20-40 см– 46-63%. Под угнетенными растениями этот показатель составляет 46-59%, под растениями в нормальном и отличном состоянии – 58-63%. Максимальная разница в высоте над уровнем моря 9 м, чем ниже находится изучаемый разрез, тем больше содержание ила в составе почвы. На участках с сильно угнетенными растениями почва сильноскелетная и очень сильноскелетная  – содержание скелета составляет 49-52% в верхнем 20-см слое и 60-70% в слое 20-40 см.  На участках с хорошо развитыми растениями почва среднескелетная и слабоскелетная (6-24%). По содержанию карбонатов почва относится средне- и сильнокарбонатным (4-15% СаСО3). Под угнетенными и нормально развитыми растениями шалфея лекарственного почва относится среднекарбонатной (8-15% СаСО3). под хорошо развитыми – 4-5,5% СаСО3, что позволяет отнести ее к разряду слабокарбонатных. Содержание скелета и карбонатов в почве под растениями в удовлетворительном состоянии занимает промежуточное положение.

Анализ водной вытяжки показал, что всех участках почвы слабозасоленные (до 0,5 мэкв/100 г почвы), реакция почвенного раствора слабощелочная, рН=7,6-7,7. Содержание гумуса находится в пределах 1,3-2,0%. Закономерности в степени угнетенности растений от содержания гумуса в почве не выявлено.

Массовая доля эфирного масла угнетенных растений составляла 0,9-1,1%, растений в удовлетворительном состоянии – 1,2%, в хорошем -  1,3%, в отличном – 1,63%. Т.е. пропорционально габитусу растений изменялось содержание эфирного масла в стороне увеличения. Соответственно пропорционально этим показателям изменяется  урожай растений и сбор эфирного масла с единицы площади.

            В эфирном масле шалфея лекарственного идентифицировано от 26 до 37 компонентов, основными являются α-туйон (23-34%), камфора (15-20%), β-туйон (10-16%), 1,8-цинеол (12-14%), кариофиллен (4-6%). Существенных различий в химическом составе эфирных масел этих групп растений не обнаружено.

Лимитирующими факторами для роста и развития растений шалфея лекарственного для предгорного чернозема являются  степень скелетности и степень карбонатности почвы.

Оптимально допустимыми для шалфея лекарственного являются содержание скелета в почве менее 50%, содержание карбонатов в слое 0-20 смменее 8%, в слое 20-40 см– менее 10%.

 

Особливості анатомічної будови стебла Berberis thunbergii DC. «Rose Glow» в умовах м.ХерсонА

Павлова Н.Р.,Овсієнко В.М.

Херсонський державний університет

 

    Барбарис − це великий рід чагарників і дерев’янистих рослин родини барбарисових відділу квіткових рослин. Об’єднує близько 500 видів, поширених переважно у північній півкулі − в Євразії, Північній Африці та Північній Америці. На території України в дикорослому стані зустрічаються два види  Berberis vulgaris L., який  поширений по всій країні, та  Berberis orientalis Schneid., що зростає лише в Криму. У додаток до двох аборигенних, близько 90 видів інтродуковані в Україні, серед яких декоративні форми барбарису тунберга.

    Об’єкт вивчення – декоративна форма  Berberis thunbergii DC. «Rose Glow». Це цінний медоносний, кулінарний, лікарський вид, особливості будови якого не вивчали в умовах півдня України. Він один з найгарніших листопадних барбарисів. В дикому стані росте на відкритих гірських схилах Японії та Китаю. Рослини не вибагливі до ґрунтів, посухостійкі, майже не пошкоджуються іржастими грибами. Пагони прямі, листя гарне строкате, до осені стає фіолетовим. Квітки жовті, з’являються в травні.  Добре росте як на сонці, так і в півтіні.

   На початку вегетаційного сезону стебла пагонів слабо ребристі,  мають первинну анатомічну будову, є чітко виражені зони: покривної тканини, первинної кори  й центрального циліндра. Покривна  тканина – одношарова епідерма з округлих клітин у яких потовщена зовнішня оболонка. Під епідермою розміщена первинна кора, яка розпочинається 3-6 шаровою фотосинтезуючою паренхімою. Під паренхімою первинної кори розміщені ряди склеренхіми (в ребрах багатошарові, а в міжреберних ділянках 2-4 шарові). Завершується первинна кора 2-4 шаровою крохмалоносною паренхімою. Центральний циліндр розпочинається паренхімною перициклічною зоною в якій, при переході до вторинної будови, закладається фелоген. В центральному циліндрі 26-29 колатеральних відкритих судинно-волокнистих пучків, розділених двошаровими серцевинними променями. Флоема має вигляд хвилястих виступів, оточених великими крохмаленосними клітинами луб’яної паренхіми. В ксилемі добре розвинені волокна лібріформа. В центрі стебла розміщена паренхіма серцевини, яка складається з великих, порівняно  з паренхімою серцевинних променів, паренхімних клітин.  

  Первинна анатомічна будова річного пагону зберігається  протягом кількох верхніх міжвузлів, а потім вже в травні починає змінюватися вторинною: камбій закладається в пучках, потім поступово зливається в суцільне кільце; під первинною корою закладається фелоген (він формує 2-6 рядів перидерми й відсікає первинну кору від центрального циліндра).

 В кінці вегетаційного сезону в сформованій частині однорічного пагону пучкова будова змінюється суцільним замкнутим кільцем вторинних механічних і провідних тканин. Окремі пучки чітко виділяються тільки в перимедулярній зоні і з’єднуються склеренхімою та дворядними серцевинними променями в суцільну (кільцеву) будову. Запасні речовини: крохмаль, берберин і краплі олії відкладаються в паренхімі, у великих паренхімних клітинах перимедулярної зони і в волокнах склеренхіми, особливо навколо судин. В ксилемі відсутня запасаюча паренхіма. Центральна частина паренхіми серцевини без запасаючих речовин. Ймовірно значна частина волокон лібріформа довгий час залишається живою і зберігає запасні поживні речовини.

Особливості анатомічної будови однорічного пагону B. thunbergii «Rose Glow» в умовах м.Херсон: зміна первинної будови на вторинну відбувається в травні, в сформованому однорічному стеблі 26-29  відкритих колатеральних пучків, первинні серцевинні промені дворядні, багато формується механічних волокон(особливо навколо вторинної ксилеми), в первинній корі механічна тканина розвивається в ребрах і в міжреберних ділянках.

 

ПАГОНОУТВОРЕННЯ І БУДОВА ЗИМУЮЧИХ БРУНЬОК  BERBERIS TUNBERGII «ROSE GLOW» ( РОДИНА BERBERIDACEAE)

Павлова Н.Р., Рукасевич В.Ю.

Херсонський державний університет

 

Рід Berberis майже космополітний, включає види з дуже корисними властивостями, містять біля 40 алкалоїдів, серед яких особливо цінний берберин, що в малих дозах має сильні лікувальні властивості. Рід Berberis багатий не тільки на алкалоїди,  а й на вітаміни, дубильні речовини, має жовту деревину декоративної текстури, з якої з давніх  часів отримували гарну жовту фарбу. Барбариси не тільки лікарські рослини,  а й  декоративно листяні, гарно квітучі. Рослини світлолюбиві, посухостійкі, невибагливі до грунтів і добре переносять стрижку.

Об’єкт дослідження  - Berberis thunbergii K.P.  «Rose Glow», це чагарник до 1,5 м висотою з дугоподібно нахиленими пагонами. Листки дрібні овальні, цілокраї рожево-червоно-коричневі з білими штрихами, восени перед опаданням стають фіолетовими. За нашими спостереженнями В. thunbergii, на відміну від Berberis vulgaris, не є проміжним господарем іржастих грибів, що завершують життєвий цикл на хлібних злаках і сильно їх ослабляють, тому може широко використовуватись як декоративний, а в екологічно чистих місцях, як лікарський. Посухо- і жаростійкість роблять цей вид особливо цінним для масових посадок  в умовах півдня України.

B.thunbergii аероксильний вегетативно малорухливий чагарник. Вегетативне розмноження відбувається в генеративному періоді в результаті полягання нижніх скелетних пагонів, які з часом засипаються підстилкою і землею та укорінюються. При старінні головного пагону відмирають центральні частини рослин і відбувається неспеціалізоване вегетативне розмноження – нормальна партикуляція. Спеціалізованих способів вегетативного розмноження за допомогою розгалужених кореневищ у B. thunbergii не має. Кущ формується, в результаті інтенсивного розвитку бічних скелетних пагонів, з бруньок відновлення розташованих в базальних частинах головного і бічних пагонів, які у сформованого куща приблизно однієї висоти, на всіх скелетних видовжених пагонах розвивається, описана Троллем  для B. vulgaris  і Барикіною  для  B.thunbergii, листова серія, яка починається з довгочерешкових зелених  фотосинтезуючих листків, які поступово (знизу вгору на пагоні) зменшуються в розмірах, стають більш розчленованими і майже сидячими. При цьому  фотосинтезуюча частина зменшується, а на краях розвиваються зубці, які дерев’яніють, такі листки називають листки-колючки, які вище на пагоні змінюються колючками.

В пазухах всіх типів листків закладаються пазушні бруньки. В приземній частині на видовжених пагонах знаходяться сплячі бруньки відновлення. Частина яких, починаючи з другого року життя, розвиваються в скелетні видовжені осі, які формують чагарник. В середній та верхній частинах скелетних пагонів, в пазухах листків-колючок і колючок закладаються бруньки, частина з них (на однорічних частинах пагонів) функціонує як відкриті, вони в рік формування розвиваються в розеткові пагони, на яких 2-4 асимілюючих листка,в пазухах перших двох листків починають формуватись дві бічні бруньки. восени листки відмирають  і формуються  закриті верхівкова брунька і дві бічні.

2

За результатами наших досліджень у  B. thunbergii всі зимуючі бруньки вегетативні закриті. Генеративні формуються по весняному типу диференціації.  З початком  весняного сокоруху верхівкові бруньки дворічних розеткових пагонів переходять в генеративний стан. Бруньки стають відкритими вегетативно- генеративними, з них розвиваються пагони у яких нижня частина вегетативна, а верхня генеративна. Відповідно бічні розеткові пагони на першому році життя – моноподіально-розеткові, а на другому, у зв’язку з переходом в генеративний стан верхівкової меристеми, стають симподіально-напіврозетковими. У B. thunbergii два типи пагонів: скелетні видовжені, які формують кущі і  пазушні розеточні розміщені на видовжених в пазухах листків колючок.

 

ИЗУЧЕНИЕ СОСТАВА ЗЕЛЕНЫХ НАСАЖДЕНИЙ

НА ТЕРРИТОРИИ КЛИНИЧЕСКОЙ БОЛЬНИЦЫ №6 В Г. СИМФЕРОПОЛЬ

Потемкина Н.В.

Южный филиал Национального университета биоресурсов и природопользования Украины «Крымский агротехнологический университет»

 

Инвентаризацию насаждений проводили на основе методических рекомендаций Кабинета Министров Украины “Інструкція з технічної інвентаризації зелених насаджень у містах та селищах міського типу України,2002.”Площадь объекта –7,9 га. Зеленые насаждения занимают 36%, а пустыри – 2,6% площади объекта.

Всего на объекте обследованы 1864 экземпляра древесно-кустарниковых пород, относящихся к 26 семействам, 53 родам, 64 видам, 3 межвидовым гибридам (Rosa x hybrida hort., Spiraea vanhouttei (Briot.) Zbl., Forsythia x intermedia Zab.). и 5 декоративным формам (Populus alba L.Pyramidalis’, Cedrus atlantica ManettiGlauca’, Picea pungens Engelm.‘Glauca’, Viburnum jpulus L. Rosea Sterilis’, Robinia pseudoacacia L.Globosa). Ассортимент древесно-кустарниковых пород включает растения из семейств Кипарисовые (Cupressaceae), Сосновые (Pinaceae), Адоксовые (Adoxaceae), Сумаховые (Anacardiaceae), Барбарисовые (Berberidaceae), Жимолостные (Caprifoliaceae), Дереновые (Cornaceae), Лоховые (Elaeagnaceae), Бобовые (Fabaceae), Бигнониевые (Bignoniaceae), Березовые (Betulaceae), Вязовые (Ulmaceae), Гортензиевые (Hydrangeaceae), Горькокаштановые (Hippocastanaceae), Ивовые (Salicaceae), Мальвовые (Malvaceae), Маслинные (Oleaceae), Ореховые (Juglandaceae), Платановые (Platanaceae), Розовые (Rosaceae), Самшитовые (Buxaceae), Сапиндовые (Sapindaceae), Симарубовые (Simarubaceae), Тамариксовые (Tamaricaceae), Липовые (Tiliaceae), Тутовые (Moraceae).

Деревьев насчитывается 1063 экз. (57%), кустарников – 801 экз. (43%), лиан нет. Лиственных деревьев и кустарников 1368 шт. (73,3%); хвойных 497 шт. (26,7%). Экзотические виды (50) составляют 78% из списка биоразнообразия и 65% от общего количества растений, а 17 аборигенных видов - 22% из списка биоразнообразия и 35% от общего количества растений. Многочисленными в насаждениях являются биота восточная (Platycladus orientalis (L.) Franco) (241 шт.), сосна крымская (Pinus pallasiana D.Don) (212 шт.), бирючина обыкновенная (Ligustrum lucidum L.) (183 шт.), спирея Ван-Гутта (Spiraea vanhouttei (Briot.) Zbl.) (170 шт.), сирень обыкновенная (Syringa vulgaris L.) (93 шт.), орех грецкий (Juglans regia L.) (73 шт.), робиния псевдоакация (Robinia pseudoacacia L.) (67 шт.), хеномелес японская (Chaenomeles japonica (Thunb.) Lindl.) (62 шт.), ясень обыкновенный (Fraxinus excelsior L.) (56 шт.), роза собачья (Rosa canina L.) (47 шт.), самшит вечнозеленый (Buxus sempervirens L.) (42 шт.), вяз перисто-ветвистый (Ulmus pinnato-ramosa Diek.) (42 шт.), алыча (Prunus divaricatus Ldb.) (42 шт.), форзиция европейская (Forsythia europaea Deg. еt Bald.) (37 шт.), платан востояный (Platanus orientalis L.) (32 шт.), бобовник анагиролистный (Laburnum anagyroides Med.) (27 шт.), конский каштан обыкновенный (Aеsculus hippocаstanum L.) (26 шт.), тамарикс четырехтычинковый (Tamarix tetrandra Pall.) (24 шт.), черешня (Prunus avium (L.) Moench) (23 шт.), абрикос обыкновенный (Prunus armeniaca L.) (22 шт.), чубушник венечный (Philadelphus coronarius L.) (18 шт.), катальпа бигнониевидная (Catalpa bignonioides Walt.) (16 шт.). Единично встречаются Viburnum оpulus L., Juglans nigra L., Cotinus coggygria Scop., Juniperus communis L., Tilia cordata Mill., Spartium junceum L., Cydonia oblonga Mill., Hippophae rhamnoides L., Sophora japonica L. Большая часть насаждений находится в возрасте 35-40 лет.

В хорошем состоянии находятся 79% экземпляров древесно-кустарниковых пород. B удовлетворительном состоянии находятся 10% растений. Всего рекомендуется снести 11% растений (40 сосен крымских, 24 буксуса, 18 роз собачьих, 12 кленов остролистных, 4 можжевельника виргинских, 2 лоха узколистных, 2 клена ясенелистных, 3 робинии ложноакации, 3 бобовника анагиролистных).

 


 КУЛЬТИВАРИ БУДЛЕЇ ДАВІДА В ЕКСПОЗИЦІЇ «РОДИНА BUDDLEJACEAE»

БОТАНІЧНОГО САДУ НЛТУ УКРАЇНИ

Прикладівська Т.Р.

Ботанічний сад НЛТУ України

 

Рід будлея (Buddleja L.), який належить до родини будлейні (Buddlejaceae), нараховує понад 100 видів, здебільшого деревовидних рослин, що зростають в Азії, Африці, Північній і Південній Америці. Назву роду присвоїв у 1753 р. Карл Лінней на честь англійського ботаніка Адама Бадла (Adam Buddle, 1662-1715). В морозних регіонах придатні для вирощування наступні види будлеї: Buddleja davidii Franch., B. alternifolia Maxim., B. crispa Benth. ex Wall. та B. japonica Hemsl.; але найбільш поширеним і успішним в умовах Європи виявився саме перший вид, а точніше його гібриди, ботанічні та культурні форми [1 - 4].

Будлея Давіда, або мінлива (Buddleja davidii = B. variabilis Hemsl.), яка походить з Центрального та Західного Китаю, - це високий чагарник з супротивним ланцетним листям і дрібними блідо-фіолетовими квітами, які зібрані на кінцях пагонів у звисаючі запашні суцвіття довжиною до25 см.; вони зацвітають в середині літа і приваблюють метеликів (звідси і німецька назва Sommerflieder - літній бузок та англійська назва Butterfly Bush). Свою назву вид отримав на честь французького місіонера, зоолога і ботаніка Армана Давіда (Armand David, 1826-1900), який більшу частину життя провів у Китаї, де і відкрив даний вид у 1869 р. [1, 3, 4]. Пізнє і довготривале цвітіння будлеї Давіда забезпечили їй не тільки широку популярність у садівництві, а також і значну зацікавленість серед селекціонерів. Вже до середини XX-го століття кількість нових культурних сортів і гібридів цього виду з широкою гаммою кольору, різними розмірами та формою суцвіть становила біля півсотні. Основними центрами селекції виступали Голландія, Франція, США та Ірландія [2, 4].

В арборетумі Ботанічного саду НЛТУ України на Розточчі у 2008 р. розпочато створення колекції представників родини будлейних, де саме культвари будлеї Давіда посідають чільне місце. Станом на осінь 2012 р. в експозиції висаджено дорослі рослини наступних культурних форм: ‘African Queen‘, ‘Alba’, ‘Black Knight’, ‘Border Beauty’, ‘Ile de France’, ‘Imperial Purple’, ‘Summer Beauty’, ‘White Cloud’ та ‘White Profusion’. За гаммою кольору квітів вищенаведені таксони поєднані у наступні п’ять груп. Темно-фіолетові суцвіття - ‘African Queen‘ та ‘Black Knight’; фіолетово-пурпурні суцвіття - ‘Imperial Purple’; класичні фіолетові суцвіття різних відтінків - ‘Border Beauty’ та ‘Ile de France’; рожеві суцвіття - ‘Summer Beauty’; білі суцвіття - ‘Alba’, ‘White Cloud’ та ‘White Profusion’. За рідкістю кольору слід відзначити ‘Black Knight’ з чорно-фіолетовими квітами, найтемніша з усіх існуючих форм; ‘Imperial Purple’ - один з небагатьох таксонів пурпурного відтінку та ‘Summer Beauty’ - ніжного рожево-малинового кольору. За формою і розміром суцвіть найбільш цінними вважаються ‘White Profusion’, з довжиною суцвіть до50 см, та ‘Ile de France’, з довжиною суцвіть до70 см. Цвітіння колекції будлей в умовах Розточчя триває з середини липня (‘White Cloud’) до другої половини вересня (‘Alba’, ‘White Profusion’).

Будлея Давіда з її численними культиварами - один з небагатьох невибагливих до грунтових умов і стійких до промислового забруднення атмосфери видів, який вже на протязі першого року розвитку досягає ефектного та тривалого цвітіння, і, безперечно, заслуговує на більш вагоме місце як у наукових ботанічних, так і аматорських колекціях.

Л і т е р а т у р а :

1. Botanica. – Tandem Verlag GmbH KÖNEMANN, 2005, s. 158 –160.

2. Krüssmann G. Manual of cultivated broad-leaved trees & shrubs. Volume I, A-D.  – Timber Press,Beaverton,Oregon, 1984, p. 241 - 247.

3. Rehder A. Manual of cultivated trees and shrubs. Hardy inNorth America. Second Edition. –New York: THE MACMILLAN COMPANY, 1949, p. 793-797.

4. Seneta W. Drzewa i krzewy liściaste. Tom I. Abelia-Buxus. - Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 1991, s. 319-325.

 


 влияние погодных условий на рост и развитие

ароматических растений в ГП «О/Х Новокаховское» НБС-ННЦ

Работягов В.Д., Свиденко Л.В., Стройный А.М.

Никитский ботанический садНациональный научный центр

 

2012 год по своим погодным условиям (холодная зима с неустойчивыми температурами, сухая весна, жаркое бездождевое лето) значительно отличался от предыдущего года и вообще от многолетних показателей. Минимальная температура воздуха, по данным метеостанции «Новая Каховка», достигала – 23,3ºС, а максимальная – +37ºС.

С целью обновления коллекции ароматических растений в Государственном предприятии  «О/Х Новокаховское» НБС-ННЦ осенью 2011 года были высеяны семена таких видов как Hyssopus officinalis L., Hyssopus angustifolius L., Elsholtzia stauntonii Benth., Elsholtzia сiliata (Thunb.) Hyll., Nepeta cataria f. citriodora Beck.)., Salvia sclarea L., Lavandula angustifolia Mill. сорта Прима и Рекорд, Lavandula angustifolia  f. аlba. Несмотря на неблагоприятные погодные условия в зимние месяцы весной получили хорошие всходы  всех ароматических растений. Наблюдали также много самосева Lophantus anisatus Benht., Nepeta cataria var. citriodora, Calamintha menthifolia Host.

Весной (в первой декаде апреля) проводили посевы Lophantus anisatus Benht., Majorana hortensis Moench., Monarda fistulosa L., Monarda citriodora Cerv. ex Lag., Elsholtzia patrinii, Satureja hortensis L., Salvia officinalis L. Dracocephalum moldavica L. и других видов. В первой декаде мая на участке посеяли три вида Ocimum L. (O. basilicum L., O. canum Sims., O. citriodorum Vis., O. sanctum L.), Majorana hortensis, Salvia officinalis L., Dracocephalum moldavica и др.

Сухая весенняя погода повлияла на весенние посевы и хороший результат при весеннем посеве был только у трех видов Ocimum L. Остальные виды растений пришлось пересевать в кассеты с притенением или на участке с притенением. В кассеты высевали семена Monarda citriodora, M. fistulosa, M. didуma, Artemisia balchanorum, Majorana hortensis и полученные в предыдущем году гибридные семена Lavandula angustifolia. Полученные растения были высажены на участке интродукции. В течение первой декады растения приходилось притенять, поскольку от жары они плохо росли и пропадали.

В жаркие летние бездождевые месяцы из-за воздушной засухи (несмотря на поливы) были угнетенными и даже пропадали растения видов Ocimum L., Elsholtzia сiliata, Lophantus anisatus, Hyssopus angustifolius Bieb. и др.

В фазу массового цветения проводили биометрические измерения. По результатам измерений высота растений у видов Salvia sclarea, Monarda fistulosa, Ocimum basilicum была почти в два раза меньше, чем в предыдущие годы, что связано с долговременной летней жарой.

Изучение хозяйственно-ценных признаков в фазу массового цветения показало уменьшение урожая практически всех видов ароматических растений.

В первой декаде сентября прошло значительное похолодание (днем 25ºС, утром 13-14ºС). Это заметно повлияло на рост и развитие растений. Все растения заметно «ожили». У Ocimum basilicum возобновилось цветение.

Сухая жаркая погода летом повлияла на фазу плодоношения у некоторых растений. Не получили семян у Nepeta cataria f. citriodora, Nepeta grandiflora Bieb.,  Salvia sclarea, Thymus vulgaris L.

Таким образом, в условиях Херсонской области в 2012 году, несмотря на холодную зиму, хорошие результаты дали осенние посевы даже тех растений, которые в других регионах, в том числе и на ЮБК, высевают весной (лофант, иссоп и т.д). Весенний посев в данном регионе дает положительные результаты при влажной весенней погоде. Длительный засушливый период летом неблагоприятно повлиял  на развитиe некоторых растений.

 


АНАЛІЗ ДЕНДРОФЛОРИ ПАРКІВ М. БІЛЯЇВКА ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Савко І. Г.

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

 

Актуальність теми. Штучні насадження, зокрема парки, відіграють важливу роль у формуванні сучасного рослинного покриву населених пунктів. Вивчення дендрофлори є актуальним у зв’язку із необхідністю поліпшення стану та функціонування зелених зон міст, розташованих у степовій зоні. На території міста Біляївки є 2 парки: «Дністер» (як зона санітарної охорони водозабірної станції «Дністер») та «Перемоги» (цент міста). Ці парки відіграють важливу історико-культурну, естетичну, освітньо-виховну роль, є осередками для відпочинку місцевого населення та гостей міста.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи – проаналізувати стан деревних насаджень двох парків на території м. Біляївка Одеської області. Серед завдань дослідження було: проаналізувати видовий склад насаджень, провести флорогенетичний аналіз визначених рослин, порівняти видовий склад дендрофлори парків.

Об’єктом досліджень є сучасний стан дендрофлори парків міста Біляївки. Матеріал для роботи збирався маршрутним методом, протягом вегетаційного періоду 2011-2012 років. Аналіз видового складу проводили за допомогою визначників та монографічних зведень [Определитель, 1987; Дендрофлора України, 2002].

Парк «Перемоги», що розміщений у центрі міста, має площу 0,7 га, був засаджений  протягом 1962-1967 рр. В ньому переважають такі види рослин як: тополя чорна (Populus nigra L.), т. біла (P. alba L.), т. канадська (P. deltoides Marsh.), акація біла (Robinia pseudoacacia L.), липа серцелиста (Tilia cordata Mill.), горіх грецький (Juglans regia L.), береза повисла (Betula pendula Roth.), Самшит вічнозелений (Buxus sempervirens L.), бирючина звичайна – (Ligustrum vulgare L.).

            Парк «Дністер» має дві частини: перша – частина заплавного лісу, а друга – штучні насадження. В другій частині 90% всієї кількості видів рослин становить сосна звичайна (Pinus sylvestris L.), а в першій частині переважають: верба біла (Salix alba L.), в. козяча (S. caprea L.), в. ламка (S. fragilis L.), тополя чорна (Populus nigra), т. біла (P. alba), т. канадська (P. deltoides), ожина сиза (Rubus caesius L.).

 Всього було визначено 38 видів деревних рослин, які відносяться до 22 родів та 16 родин. Систематичний аналіз показав, що найбільшим видовим різноманіттям представлені родини: Salicaceae – 6 видів, Aceraceae – 5, Rosaceae – 5, Fabaceae – 4. Інші родини представлені 1-3 видами. Найбільшою кількістю видів (3) представлені роди Populus, Salix. Такі родини як: Betulaceae, Juglandaceae, Simaroubaceae, Ulmaceae, Malvaceae, Buxaceae, Pinaceae, Hippocastanaceae представлені одним видом.

Проведений флорогенетичний аналіз показав, що найбільше рослин походять з Північної та Центральної Америки – 17 видів, Середземномор’я – 6, Південно-Східної Азії, Китаю, Індії – 6, Південно-Західниого Азійського Центру, Ірану, Малої Азіі, Середньої Азії, Передньої Азії, Афганістану – 8, Тропічної Африки – 1.

            За життєвими формами [Серебряков, 1962] деревні рослини представлені – 29 видами, чагарники – 9. Домінують листопадні види.

            Таким чином було встановлено, що дендрофлора парків представлена в основному малочисельними  родинами, це пов’язано з тим, що вся площа парку «Перемоги» та більша частина парку «Дністер» є штучними екосистемами.

             


ИЗУЧЕНИЕ СОСТАВА ЗЕЛЕНЫХ НАСАЖДЕНИЙ НА ТЕРРИТОРИИ ЦЕНТРАЛЬНОЙ БОЛЬНИЦЫ В Г. БЕЛОГОРСК

Снегирева Н.А., Потемкина Н.В.

Южный филиал Национального университета биоресурсов и природопользования Украины «Крымский агротехнологический университет»

Инвентаризацию насаждений в г.Белогорск Автономнолй Республики Крым проводили на основе методических рекомендаций Кабинета Министров Украины “Інструкція з технічної інвентаризації зелених насаджень у містах та селищах міського типу України,2002.”Площадь объекта – 3,2га. Зеленые насаждения занимают 15,6%, а пустыри – 12,5% площади объекта.

Всего на объекте обследован и описан 531 экземпляр древесно-кустарниковых пород, относящихся к 19 семействам, 32 родам, 38 видам и 2 декоративным формам (тополь черный «итальянский» (Populus nigraItalica), ива белая плакучая (Salix alba L.’Pendula’) 1 межвидовому гибриду (Rosa x hybrida hort.). Ассортимент древесно-кустарниковых пород включает растения из семейств Кипарисовые (Cupressaceae), Сосновые (Pinaceae), Адоксовые (Adoxaceae), Бобовые (Fabaceae), Бигнониевые (Bignoniaceae), Березовые (Betulaceae), Вязовые (Ulmaceae), Гортензиевые (Hydrangeaceae), Горькокаштановые (Hippocastanaceae), Ивовые (Salicaceae), Крыжовниковые (Grossulariaceae), Маслинные (Oleaceae), Ореховые (Juglandaceae), Платановые (Platanaceae), Розовые (Rosaceae), Самшитовые (Buxaceae), Сапиндовые (Sapindaceae), Спаржевые (Asparagaceae), Тутовые (Moraceae). Деревьев насчитывается 357 экз. (67,4%), кустарников – 173 экз. (32,6%), лиан – 1 экз. Лиственных деревьев и кустарников 379 штук (71,4%); хвойных 152 экз. (28,6%). Экзотические виды (25) составляют 66% из списка биоразнообразия и 82% от общего количества растений, а 13 аборигенных видов - 34% из списка биоразнообразия и 18% от общего количества растений.

Многочисленными в насаждениях являются биота восточная (Platycladus orientalis (L.) Franco) (133 шт.), самшит вечнозеленый (Buxus sempervirens L.) (94 шт.), клен ясенелистный (Acer negиndo L.) (33 шт.), садовая гибридная (Rosa x hybrida hort.) (28 шт.), конский каштан обыкновенный (Aеsculus hippocаstanum L.) (25 шт.), сосна крымская (Pinus pallasiana D.Don.) (17 шт.), сирень обыкновенная (Syringa vulgaris L.) (16 шт.), орех грецкий (Juglans regia L.) (14 шт.), вишня обыкновенная (Prunus cerasus L.) (14 шт), вяз шершавый (Ulmus scabra Mill.) (13 шт.), бузина черная (Sambucus nigra L.) (12 шт), ясень обыкновенный (Fraxinus excelsior L.) (12 шт.), абрикос обыкновенный (Аrmeniaca vulgaris L.) (11 шт.), робиния псевдоакация (Robinia pseudoacacia L.) (10 шт). Единично встречаются кампсис укореняющийся (Campsis radicans L.), можжевельник виргинский (Juniperus virginiana L.), софора японская (Sophora japonica L.), калина обыкновенная (Viburnum оpulus L.), сирень венгерская (Syringa josikaea Jacob ex Rchb). Большая часть насаждений находится в возрасте 35-40 лет. В хорошем состоянии находятся 481 (90,5%) экземпляров древесно-кустарниковых пород - можжевельник виргинский (Juniperus virginiana L.), шелковица черная (Morus nigra L.), биота восточная (Platycladus orientalis (L.) Franco.), слива домашняя (Prunus domestica L.), орех грецкий (Juglans regia L.), сирень обыкновенная (Syringa vulgaris L.), чубушник венечный (Philadelphus coronarius L.), ясень обыкновенный (Fraxinus excelsior L.), рябина обыкновенная (Sоrbus aucupаria L.), робиния псевдоакация (Robinia pseudoacacia L.), клен остролистный (Acer platanoides L.), клен явор(Acer pseudoplatanus L.), юкка нитчатая (Yucca filamentosa L.). B удовлетворительном состоянии находятся шесть растений ореха грецкого, двадцать одно дерево конского каштана обыкновенного, пять биот восточных, два клена ясенелистных, две шелковицы черных, одна сосна крымская и одна ель обыкновенная, всего 7,2% от общего количества деревьев и кустарников. Всего рекомендуется снести 2,3% растений (2 алычи, 3 тополя черных, 4 робинии ложноакации, 1 плосковеточник восточный, 1 абрикос обыкновенный, 1 конский каштан обыкновенный).

 

 

 

ПЕРСПЕКТИВНА КУЛЬТУРА ДЛЯ ПІВДНЯ УКРАЇНИ

Федорчук М.І., Філіпов Є.Г., Федорчук В.Г., Бойко Н.В., Філіпова І.М.

ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет»

 

Олійні культури відіграють важливу роль у забезпеченні суспільства продуктами харчування, тваринництва кормами, промисловості сировиною та мають велике значення для економічно стабільного сільськогосподарського виробництва. Традиційно в Україні домінуючою олійною культурою є соняшник, частка якого у загальному виробництві хоча і має тенденцію до зменшення, але ще залишається надзвичайно високою. На законодавчому рівні вводяться обмеження насичення сівозмін соняшником. Збільшення площ посіву ріпаку та сої не можуть принципово вирішити цю проблему, тому надзвичайно важливим і актуальним є питання пошуку інших культур. Такою на нашу думку на Півдні України є саме сафлор красильний.

Біологічні особливості культури та її адаптивний потенціал відповідають посушливим умовам Південного Степу України. За екстремально посушливих умов, при значному вимерзанні озимих культур саме сафлор може забезпечити стабілізацію виробництва олієнасіння і гарантувати прибутковість рослинництва. Технологія вирощування цієї культури не потребує спеціальних агротехнічних заходів та агрохімікатів і легко вписується у існуючу зональну систему землеробства.Сафлор як і кожна культура потребує урахування біологічних особливостей та дотримання елементів технології його вирощування. Проте обґрунтованої інформації щодо біології рослини та технології вирощування культури практично немає. В результаті наукових досліджень створені нові, адаптовані до зональних умов сорти, розроблені окремі елементи технології вирощування культури. Наукові дослідження та досвід виробничників свідчать, що врожайність сафлору красильного в умовах півдня України може досягати 15-18 ц/га. В Україні ринок насіння сафлору знаходиться ще на етапі формування і спрямований на експорт у країни Європи де цей продукт користується високим і стабільним попитом. В нинішній час сафлор має широке застосування у багатьох галузях. Різні країни мають свої традиції і культуру використання продуктів виготовлених із сафлору красильного. Це переважно фарбувальні, харчові, лікарські, косметичні, кормові властивості, можливість виробництва з насіння олії, декоративність культури тощо. Однак зважаючи на широке застосування сафлору він все ж таки переважно являється олійною культурою, тому що його насіння містить від 32 до 39 % олії (в ядрі 50-56%) і до 12 % білку. За жирнокислотним складом сафлор подібний до соняшника. До її складу входять такі жирні кислоти : лінолева 88,3%, олеїнова 7,6%, пальметинова 5,5%, стеаринова 0,65%, ліноленова 0,2%.

Нині поширена недостатньо обґрунтована думка, що технологія вирощування сафлору така ж, як і соняшнику, оскільки ці рослини мають багато загальних рис розвитку та будови, належать до однієї агротехнологічної групи, схожі між собою за еколого-біологічними особливостями і вирощуються як просапні культури. Однак існуючі відмінності між цими видами обумовлюють суттєві розбіжності у технологіях їх вирощування. Зокрема, необхідно враховувати сортові особливості, сучасні підходи мінімалізації, ресурсоощадності та принципи екологічної безпечності виробництва. Вирощування  сафлору забезпечує максимальний прибуток і рівень рентабельності через високу вартість насіння, достатньо просту технологію та відносно низькі витрати. Найвагоміша частка витрат припадає на добрива, пестициди, паливо – мастильні матеріали та оренду земельних паїв. Найбільш суттєво на економічні результати впливає урожайність та рівень технології вирощування. Таким чином, застосування розроблених елементів технології вирощування сафлору красильного забезпечує прибуткове виробництво.


Сравнительная характеристика хозяйственно-ценных признаков и компонентного состава чабера садового

(Satureja hortensis) и чабера горного (Satureja Montana)

Халиляева С. И., Савченко Л. Ф.

Институт Сельского Хозяйства Крыма

 

Нами изучались изменчивость массовой доли и компонентного состава эфирного масла в пределах наиболее распространенных и широко использовавшихся в селекции 2 видов чабера – Satureja hortensis и Satureja Montana. Растительный материал собирался в предгорной зоне Крыма в поселке Крымская роза Белогорского района(2011 год) и было проанализировано 39 образцов чабера садового и 73 чабера горного.

В результате проведенных исследований было установлено, что показатель урожайности чабера садового варьирует в пределах от 240 – 300 гр. зелёной массы растения для высокопродуктивных (9 растений), со средней погрешностью 268,0±12,0; у низкопродуктивных (19 растений) от 100 – 160 гр/раст, со средней погрешностью 137,1±5,5;. для среднепродуктивных (10 растений) от 170 – 230 гр/растение со средней погрешностью 204,6±4,6.

Наименьшая продуктивность отмечена у образцов низкопродуктивной группы – 137,1±5,5 гр./раст., а наибольшая 268,0±12 гр./раст.

Массовая доля эфирного масла для низкомасличных составила 0,200 – 0,450 %, со средней погрешностью 0,36±0,02 для среднемасличных 0,500-0,550 %, со средней погрешностью 0,52±0,01, и 0,600 – 0,800 %, со средней погрешностью 0,64±0,02 для высокомасличных. Таким образом, наибольшую группу составили низкомасличные, с массовой долей эфирного масла – 0,36±0,02.

Для чабера горного аналогичные показатели зелёной массы растения для низкопродуктивных (49 растений) составляют от 90 до 220 гр., со средней погрешностью 260,8±12,6; у среднепродуктивной (15 растений) группы находится в пределах от 240 до 390 гр., со средней погрешностью 520,7±13,9; для высокопродуктивных (9 растений) 420-720гр, со средней погрешностью 687,8±17,2. Значение массовой доли эфирного масла для группы низкомасличных составило 0,250 – 0,475%, для среднемасличных 0,500% и 0,550 – 0,750% для высокомасличных.

Известно, что компонентный состав эфирного масла богат фенольными соединениями, среди которых преобладающими являются карвакрол и тимол.

У чабера садового наблюдается высокое содержание карвакрола – 67,1±0,93; тимола – 0,6±0,03. Содержание этих компонентов у чабера горного составило: карвакрол – 72,01±1; тимол – 0,51±0,02.

Полученные результаты позволяют ориентировать дальнейшую селекционную работу в целях дальнейшего усиления сравнительных преимуществ указанных видов.

 


Культивування Schoenoplectus mucronatus (L.) Pall. в умовах Правобережного Лісостепу України

Чіков І.В.

НДП “Софіївка”НАНУ

 

S. mucronatus (Куга гострокінцева) – належить до родини Cyperaceae Juss. Гігрофіт, мезоевтроф, гемікриптофіт. Трав'яний дернинний багаторічник. Стебла зелені, гостротригранні, 30-100 см заввишки. Суцвіття щільноголовчасте, виглядає боковим. Колоски сидячі або зібрані групами на гілочках суцвіття. Цвіте в червні-серпні. Плодоносить у липні-вересні. Розмножується насінням і вегетативно. Росте в умовах надмірного зволоження. В Україні зустрічається на піщаній терасі пониззя Дніпра в Херсонській області. Вразливий, рідкісний вид на північній межі ареалу (Червона книга України, 2009).

На початку вересня 2010 р. на ділянку імені В.В. Мітіна НДП “Софіївка”НАНУ було висаджено Schoenoplectus mucronatus, переданий з Арборетуму Болєстрашице (Польща). Рослина мала 10 зрізаних пагонів та два нових відростка. Наприкінці жовтня для S. mucronatus було створено умови для перезимівлі в контейнері, що був поміщений у ємкість з водою у теплиці НДП “Софіївка” НАН України. В умовах теплиці в зимововесняний період, утворилося 30 пагонів завдовжки до 40 см. В умовах відкритого грунту (на заболоченій ділянці),з червня по жовтень 2011 р., їх кількість зросла до 120, завдовжки до 125 см. Цвітіння тривало з середини липня по середину вересня в суцвіттях діаметром до 3 см. В середині жовтня було зібрано насіння вагою 38 г. Вага 1000 насінин складала 1,89 г. Взимку рослина добре перезимувала під накриттям з опалого листя. Навесні 2012 р. відростання розпочалося в середині квітня. Цвітіння почалося наприкінці травня та тривало до початку вересня, а на початку жовтня було зібрано насіння. За вегетацію 2012 р. в умовах відкритого грунту за 6 міс. кількість пагонів зросла до 634 (восени 2011 р.-120) − завдовжки до 100,0 см (125,0 см у 2011 р.), трикутної форми, завширшки 0,4-0,5 см з суцвіттями (310 шт.) діаметром до 3,0 см, що утворили130 г насіння. Вага 1000 насінин1,3 г. У процентному співвідношенні 46% пагонів були завдовжки 78-100 см, 24% ‑ 67-77 см, 22% ‑ 40-47 см та 8% ‑ 62-65 см. На ділянці площею3 м² було помічено близько 30 екземплярів самосіву.

На початку грудня 2012 р. було висіяне насіння S. mucronatus по 100 шт. у 2 чашки Петрі та поміщено у термостат з температурою 25 °С (1-й варіант). Аналогічний дослід закладено на підвіконні (при освітленні) при температурі – 16 °С (2-й варіант) та досліджено інтенсивність проростання. Насіння S. mucronatus взагалі не проростало і тільки через 2,5 міс. проросло 1% у 2-му варіанті. На початку квітня насіння в 2-х склянках (по 100 шт. у кожній) з водою було закладено на стратифікацію (на 2 тижні при t -4 °С). Після стратифікації склянки було виставлено на відкриту ділянку, де на початку травня у S. mucronatus зафіксовано масове (75%) проростання насіння, яке було висіяне у два контейнери та розміщено у ємкості з водою у теплиці, де через тиждень масово з’явилися проростки. На початку червня контейнери було переміщено у відкриту водойму на ділянці ім. В.В. Мітіна. Наприкінці червня у двох контейнерах з S. mucronatus відмічено 20 та 15 куртин заввишки 15-18 см. В кінці жовтня рослини були відмиті від ґрунту і визначено їхні біометричні параметри. Всього на 35 куртинах утворилося 297 пагонів з 80 суцвіттями. Загальна фітомаса 480 г. Вихід насіння 14 г. Вага 1000 насінин 1,18 г. 30% пагонів було завдовжки 51-80 см, завширшки біля основи 0,4 см та з корінцями до 20 см. 20% пагонів – завдовжки 10-35 см, завширшки – 0,3 см, корінці – 12-15 см. Решта мали параметри відповідно 2,5-7 см, 0,2-0,25 см, 4-7 см. Таким чином S. mucronatus можна вважати цілком адаптованим до умов Правобережного Лісостепу України і перспективним для використання в озелененні, а також для реінтродукції в природні місцезнаходження.

 

Відомості про авторів

Арап Раїса Яківна – кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Національного

природного парку «Голосіївський».

Контактна адреса: Національний природний парк «Голосіївський», вул. Урицького, 35, корпус 1, 03035 Київ, Україна. e-mail: golospark@ukr.net.

Аркушина Ганна Феліксівна – кандидат біологічних наук, доцент кафедри біології природничо-географічного факультету Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Член Українського ботанічного товариства.

Контактна адреса:25012, м. Кіровоград вул. Гагаріна 35, кв.22. e-mail:

Багрикова Наталія Олександрівна – доктор біологічних наук, старший науковий співробітник відділу флори та рослинності Нікітського ботанічного саду – Національного наукового центру.

Контактна адреса: АР Крим, м. Ялта, 98648, Нікітський ботанічний сад – Національний науковий центр. e-mail:

Баїк Оксана Львівна – кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник відділу екоморфогенезу рослин Інституту екології Карпат НАН України.

Контактна адреса:79000, м. Львів, вул. Стефаника, 11, Інститут екології Карпат НАНУ, відділ екоморфогенезу рослин, e-mail:

Бойко Михайло Феодосійович – доктор біологічних наук, професор, професор кафедри ботаніки, завідувач лабораторії інтродукції рослин Херсонського державного університету, голова відділення Українського ботанічного товариства, член Всеукраїнської асоціації біологів росли, член Міжнародної асоціації бріологів.

Контактна адреса:73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27, Херсонський державний університет, кафедра ботаніки.

Бойко Наталія Володимирівна – ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет».

Контактна адреса:73006, м. Херсон, вул. Р.Люксембург, 23.

Бойко Павло Михайлович – кандидат біологічних наук, доцент кафедри екології, декан рибогосподарсько-екологічного факультету Херсонського державного аграрного університету.

Контактна адреса: м. Херсон, 73006, вул. Рози Люксембург, 23, Херсонський державний аграрний університет.

Бойко Тетяна Олексіївна – асистент кафедри охорони довкілля та збалансованого природокористування Херсонського державного аграрного університету.

Контактна адреса:73006, м. Херсон, вул. Р.Люксембург, 23.

Бондарева Лілія Викторівна – кандидат біологічних наук, науковий співробітник Інституту біології південних морів ім. А.О. Ковалевського НАН України. Член Українського ботанічного товариства (Севастопольське відділення).

Контактна адреса: Інститут біології південних морів ім. О.О. Ковалевського НАН України, м. Севастополь, пр. Нахимова, 2, 99011. e-mail:

Бондаренко Олена Юріївна – старший викладач, член УБТ.

Контактна адреса: Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, Шампанський провулок, 2, Одеса, 65058. е–пошта:

Брен Олександр Геннадійович – молодший науковий співробітник Приазовського національного природного парку.

Контактна адреса: 72319, м. Мелітополь, вул. 8 Березня, 6. Приазовський національний природний парк. е–пошта:

Бринза Катерина Андріївна – аспірант лабораторії флори і рослинності Нікітського ботанічного саду – Національного наукового центру.

Контактна адреса: м. Сімферополь, вул. Київська, буд. 141, кв. 92, 95050. e-mail:

Булахова Ю.В. – аспірант кафедри ботаніки та екології. Криворізький педагогічний інститут ДВНЗ «КНУ».

Контактна адреса: вул. Димитрова 72А/35, індекс 50086. e-mail:

Васильєва Тетяна Володимирівна – кандидат біологічних наук, доцент кафедри ботаніки, член УБТ.

Контактна адреса: Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, Шампанський провулок, 2, Одеса, 65058. e-mail:

Венгер Софія Семенівна – кандидат біологічних наук, доцент кафедри ботаніки Херсонського державного університету.

Контактна адреса:73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27.

Власенко Анастасія Сергіївна – аспірант Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Контактна адреса: 09152, вул. Надрічна, 21, с. Трушки, Білоцерківський р-н, Київська обл. e-mail:

Винокуров Денис Сергійович – науковий співробітник Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ геоботаніки та екології.

Контактна адреса: 01601, м. Київ, вул. Терещенківська, 2. e-mail:

Гавриленко Любов Миколаївна – викладач кафедри ботаніки Херсонського державного університету.

Контактна адреса:73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27, Херсонський державний університет, кафедра ботаніки.

Герасим’юк Валерій Петрович – к.б.н., доцент кафедри ботаніки, Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова член одеського відділення УБТ.

Контактна адреса: вул. Дворянська, 2, Одеса 65082 Україна. e-mail. ,

Герасимюк Наталія Валеріївна – аспірант, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова.

Контактна адреса: вул. Дворянська, 2, Одеса 65082 Україна.

Гофман О.П. –Нікітський ботанічний сад – Національний науковий центр НААН.

Контактна адреса: смт Нікіта, м. Ялта, АР Крим, 98648 Україна.

е-mail:

Губарь Любов Максимівна – кандидат біологічних наук, науковий співробітник відділу систематики та флористики судинних рослин Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України.

Контактна адреса: м. Київ 01601, вул. Терещенківська, 2, 01601; е-mail:

Данилків Ігор Семенович – Інститут екології Карпат НАН України, відділ екоморфогенезу рослин.

Контактна адреса: 79005, м. Львів, вул. Стефаника, 11. e-mail:

Дармостук В. студент факультету біології, географії та екології Херсонського державного університету.

Контактна адреса:73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27, Херсонський державний університет.

Дацюк Вадим Вікторович – провідний інженер Інституту ботаніки ім. М.Г.Холодного НАН України, відділ геоботаніки та екології.

Контактна адреса: 01601, Київ, вул. Терещенківська, 2. е-mail:

Дерев’янко Василь Миколайович – кандидат біологічних наук, доцент кафедри ботаніки, директор Ботанічного саду Херсонського державного університету, член Херсонського відділення Українського ботанічного товариства. Контактна адреса:73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27, Херсонський державний університет, кафедра ботаніки.

Дерев'янко Наталія Василівна – кандидат біологічних наук, науковий співробітник Нікітського ботанічного саду – Національного наукового центру УААН.

Контактна адреса: вул. Садова 1, с. Плодове, м. Нова Каховка, Херсонської обл., 74992 Україна

е-mail:

Дмитрук Юлія Генадіївна – магістрант біологічного факультету Миколаївського національного університету ім. В.О. Сухомлинського.

Контактна адреса: 54034 Україна, м. Миколаїв, вул.. Нікольська, 24. e-mail:  

Дубина Дмитро Васильович – доктор біологічних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу геоботаніки Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАНУ.

Контактна адреса: м. Київ 01601, Терещенківська, 2, e-mail:

Дубс Єгор Юрійович – аспірант Нікітського ботанічного саду – Національного наукового центру УААН.

Контактна адреса: лабораторія флори і рослинності, НБС-ННЦ, м. Ялта АР Крим 98648. е-mail: dubsmot @mail.ru

Єдигарян Арміне Айрапетівна аспірант Нікітського ботанічного саду – Національного наукового центру УААН, член УБТ.

Контактна адреса: лаборатория флоры и растительности, НБС-ННЦ, г. Ялта АР Крым 98648. е-mail:

Єна Андрій Васильович – завідуючий кафедрою фітодизайну і ботаніки доктор біологічних наук, доцент. Національний університет біоресурсів і природокористування України Південний філіал „Кримський агротехнологічний університет”, член Українського ботанічного товариства та Українського географічного товариства.

Контактна адреса: e-mail:

Єпіхін Дмитро Васильович кандидат біологічних наук, старший викладач, науковий співробітник НДЦ «Технологии устойчивого развития», науковий співробітник НПП «Чарівна гавань».

Контактна інформація: Сімферопольский район, смт. Молодіжне, вул. Будівників, буд.3, кв. 51, 97501. e‑mail:

Жердій Аліна студентка природничо-географічного факультету.

Контактна адреса: Кіровоградський державний педагогічний університет.

Заіграєва А. Л. – Нікітський ботанічний сад – Національний науковий центр.

Контактна адреса: НБС-ННЦ, м. Ялта АР Крим 98648.

Загороднюк Наталія Володимирівна – кандидат біологічних наук, доцент кафедри ботаніки Херсонського державного університету.

Контактна адреса:73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27, Херсонський державний університет, кафедра ботаніки, e-mail:

Загорулько Альона Олексіївна – агроном Ботанічного саду Херсонського державного університету.

Контактна адреса:73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27, Херсонський державний університет.

Карнатовська Маргарита Юріївна – науковий співробітник, Нікітський ботанічний сад – Національний науковий центр НААН.

Контактна адреса: ГП ОХ «Новокаховское», п. Плодовое, г. Новая Каховка, Херсонская обл. e-mail: karnatovskaya@gmail.com.

Квитницкая Александра Анатольевна – научный сотрудник Никитского ботанического сада – Национального научного центра НААНУ. Член УБТ.

Контактна адреса: лаборатория флоры и растительности, НБС-ННЦ, г. Ялта АР Крым 98648; е-mail

Кияк Наталія Ярославівна – кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник відділу екоморфогенезу рослин Інституту екології Карпат НАН України, член Львівського відділення Українського товариства фізіологів рослин.

Контактна адреса:79000, м. Львів, вул. Стефаника 11; e-mail:

Кичук Віолета Олександрівна – бакалавр кафедри ботаніки Одеського національного університет у імені І.І.Мечникова.

Контактна адреса: Шампанський провулок, 2, Одеса, 65058. Е–пошта:

Кіт Н.А. – Інститут екології Карпат НАН України.

Контактна адреса: 79005, м. Львів, вул. Стефаника, 11, e-mail: .

Клименко Віталій Миколайовичаспірант кафедри ботаніки Херсонського державного університету.

Контактна адреса:73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27.

Клись Е. студент факультету біології, географії та екології Херсонського державного університету.

Контактна адреса:73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27, Херсонський державний університет.

Кривоший Світлана Генадіївна – студентка 5 курсу, кафедра фітодизайну і ботаніки.

Контактна адреса: Южный филиал Национального университета биоресурсов и природопользования Украины «Крымский агротехнологический университет», пгт Аграрное, АPКрым, Украина, 95492. e-mail:

Кобзар І.В. – магістрант біологічного факультету Донецького національного університету.

Контактна адреса: 84529, с.Перша Федорівка, вул. Польова, буд.23. e-mail:

Коваленко Світлана Георгіївна – доцент кафедри ботаніки, к.б.н.,. Одеський національний університет імені І.І.Мечникова. Член УТБ.

Контактна адреса: Шампанський пров., 2, Одеса, 65058. e-mail: ,

Коломійчук Віталій Петровичкандидат біологічних наук, доцент ДЕАПОУ.

Контактна адреса: 03035, м. Київ, вул. Урицького, 35, корп. 2, Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління. e-mail:

Комисар Олена Сергіївна – викладач. Кафедра ботаніки ННУ им. В.А. Сухомлинського.

Контактна адреса: ул. Никольська,24, м. Миколаїв, 54000. e-mail:

Корженевский Владислав В’ячеславович – доктор біологічних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу флори та рослинності Нікітського ботанічного саду – Національного наукового центру.

Контактна адреса: АР Крим, м. Ялта, 98648, Нікітський ботанічний сад – Національний науковий центр, e-mail:

Коритнянська Вікторія Григорівна – провідний фахівець Ботанічного саду Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова, член Мікробіологічного товариства.

Контактна адреса: м. Одеса 65069, пр. Добровольського, 87, кв. 43; e-mail:

Корнильев Гурий Викторович – молодший науковий співробітник. Нікітський ботанічний сад – Національний науковий центр НААН України.

Контактна адреса: НБС-ННЦ, пгт. Никита, г. Ялта, АР Крым, 98648. e-mail:

Корольова Ольга Вікторівна – кандидат біологічних наук, доцент кафедри екології Миколаївського національного університету ім. В.О. Сухомлинського, Голова Миколаївського відділення УБТ.

Контактна адреса: 54034 Україна, м. Миколаїв, вул.. Нікольська ,24. e-mail:  

Красова Ольга Олександрівна – молодший науковий співробітник Криворізького ботанічного саду НАН України, член УБТ.

Контактна адреса: Криворізький ботанічний сад НАН України, вул. Маршака,50, м. Кривий Ріг, 50089. e-mail:

Кундельчук Оксана Петрівна – доцент кафедри екології, кандидат біологічних наук, доцент Херсонського державного університету.

Контактна адреса: 73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27.

Лисогор Людмила Петрівна асистент Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет».

Контактна адреса: Криворізький педагогічний інститут, пр-т. Гагаріна,54, м. Кривий Ріг, 50086. e-mail:

Лобачевська Оксана Василівна – кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник, завідувач відділу екоморфогенезу рослин Інституту екології Карпат НАН України, член Львівського відділення Українського товариства фізіологів рослин та Українського ботанічного товариства.

Контактна адреса:79000, м. Львів, вул. Стефаника 11; e-mail:

Мальчикова Дар’я Сергіївна – кандидат географічних наук, доцент Херсонського державного університету.

Контактна адреса:73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27.

Марко Н.В. – Нікітський ботанічний сад – Національний науковий центр НААН України.

Контактна адреса: НБС-ННЦ, пгт. Никита, г. Ялта, АР Крым, 98648.

Матвійчук Юлія Віталіївнастудентка факультету біології, географії та екології Херсонського державного університету.

Контактна адреса: 73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27. e-mail:

Мельник Руслана Петрівна – кандидат біологічних наук, доцент Херсонського державного університету.

Контактна адреса: 73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27, e-mail: melruslana@yandex.ru

Миронюк Александра Николаевна – аспирант. Одесский национальный университет имени И.И. Мечникова. Член УБО.
Контактна адреса: Ул. Ген. Петрова, 64 кв. 80, 65076, Украина. e-mail: 
Мирошниченко Наталія Миколаївна – аспірант лаб. фізіології і репродуктивної біології рослин Нікітський ботанічний сад – Національний науковий центр.
Контактна адреса: 98648, НБС-ННЦ, Ялта, АР Крым, Украина

Мойсієнко Іван Іванович –доктор біологічних наук, доцент кафедри ботаніки Херсонського державного університету.

Контактна адреса:73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27, Херсонський державний університет, кафедра ботаніки, е-mail:

Москов Микола Васильович – кандидат біологічних наук, доцент кафедри ботаніки Херсонського державного університету.

Контактна адреса:73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27

Москова Тетяна Миколаївна – старший викладач кафедри природничих дисциплін Херсонського державного університету.

Контактна адреса:73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27.

Немерцалов Володимир Володимирович – кандидат біологічних наук, доцент Одеського національного університету імені І.І.Мечникова , член УБТ.

Контактна адреса: Шампанський провулок, 2, Одеса, 65058 . e-mail:

Овечко Сергій Вікторович кандидат біологічних наук, учений секретар Херсонської гідробіологічної станції НАН України.

Контактна адреса: 73016, м. Херсон, вул. М. Фортус, 87. е-mail:

Овсієнко Вікторія Миколаївна – студентка факультету біології, географії та екології Херсонського державного університету.

Контактна адреса: 73000 м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27 e-mail:

Орел Таїсія Іванівна кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник лаб. агроекології Нікітського ботанічного саду НААНУ.

Контактна адреса: 98646, АР Крим, м. Ялта, смт. Нікіта, д. 12, кв. 26. e-mail:

Павлова Надія Романівна – кандидат біологічних наук, доцент кафедри ботаніки Херсонського державного університету.

Контактна адреса:73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27.

Палий А.Е. – Никитский ботанический сад – Национальный научный центр НААН Украины.

Контактна адреса: НБС-ННЦ, пгт. Никита, г. Ялта, АР Крым, 98648.

Плетюк Владимир Иванович – директор Опукского прродного заповедника Минэкологии и природных ресурсов Украины.

Контактна адреса: 98100 г.Феодосия, бул.Адмиральский 7E.

Пилипенко Ігор Олегович – кандидат географічних наук, доцент, завідувач кафедри соціально-економічної географії Херсонського державного університету.

Контактна адреса:73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27.

Пичугин Володимир Сергійович – аспірант лабораторії флори і рослинності Нікітського ботанічного саду – Національного наукового центру.

Контактна адреса: АР Крим, м. Ялта, 98648, Нікітський ботанічний сад – Національний науковий центр, e-mail:

Пономарьова Альона Анатоліївна аспірант кафедри ботаніки Херсонського державного університету.

Контактна адреса:73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27.

Попова Олена Миколаївна – кандидат біологічних наук, доцент. Кафедра ботаніки Одеського національного університету імені І.І.Мечникова. Член Одеського відділення УБТ.

Контактна адреса: 65059 , Одеса, Шампанський пров., 2; Одеський національний університет, біологічний факультет. Е–пошта

Потемкина Наталья Владимировна – доцент кафедры фитодизайна и ботаники, кандидат биологических наук. Южный филиал Национального университета биоресурсов и природопользования Украины «Крымский агротехнологический университет». Член украинского ботанического общества.

Контактна адреса: 95043 АР Крым г.Симферополь, ул. Киевская 104 кв.6. e-mail:

Прикладівська Тетяна Річардівнакандидат сільськогосподарських наук, інженер 1-ої категорії Ботанічного саду Національного лісотехнічного університету України.

Контактна адреса: 79057, Львів, вул. Рудницького 49, кв. 2. e-mail:

Просянникова Ирина Борисовна – кандидат биологических наук, доцент. Таврический национальный университет им. В.И.Вернадского. Член УБТ.

Контактна адреса: ул. Тарвацкого, 15, кв. 3, г. Симферополь, Украина, 95015 e-mail:

Прядко Олена Іванівна – кандидат біологічних наук, заступник директора з науково-дослідної роботи Національного природного парку «Голосіївський».

Контактна адреса: Національний природний парк «Голосіївський», вул. Урицького, 35, корпус 1, 03035 Київ, Україна. e-mail:

Рабик Ірина Володимирівна – провідний інженер. Інститут екології Карпат НАН України, відділ екоморфогенезу рослин.

Контактна адреса: 79000, м. Львів, вул. Стефаника, 11. e-mail: ,

Работягов Валерій Дмитрович – д.б.н., професор, головний науковий співробітник лабораторії нових ароматичних та лікарських культур, Нікітського ботанічного саду- Національного наукового центру.

Контактна адреса: смт. Нікіта, м. Ялта, Україна.

Рагуліна Марина Євгенівна – молодший науковий співробітник Державного природознавчого музею НАН України.

Контактна адреса: ДПМ НАНУ, вул. Театральна,18, м. Львів, 79008. e-mail:

Рифф Любов Едуардівна – старший науковий співробітник, кандидат біологічних наук. Нікітський ботанічний сад – Національний науковий центр НААН. Член Українського ботанічного товариства.

Контактна адреса: 98648 Україна, АР Крим, м. Ялта, смт Нікіта, НБС-ННЦ, лабораторія флори і рослинності. e-mail:

Руденко М.І. – Кримський природний заповідник.

Контактна адреса: м.Алушта, вул.Партизанська 42 . e-mail:

Рукасевич Валентина Юріївна – студентка факультету біології, географії та екології Херсонського державного університету.

Контактна адреса: 73000 м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27. e-mail:

Савко Ірина Геннадіївна – аспірантка 1-го року навчання ОНУ імені І. І. Мечникова.

Контактна адреса: 65058, Україна, м. Одеса, Шампанський пров., 2. e-mail: .

Савченко Л. Ф. – кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник.

Контактна адреса: Украина, Республика Крым,95493, г. Симферополь, ул. Киевская,150.

Садогурская Светлана Александровна – старший научный сотрудник лаборатории флоры и растительности, кандидат биологических наук. Никитский ботанический сад - Национальный научный центр. Член УБО, Ялтинское отделение.

Контактна адреса: 98648, Украина, Крым, г. Ялта, НБС-ННЦ, лаборатория флоры и растительности. e-mail:

Свиденко Людмила Вікторівна – к.б.н., с.н.с., зав.сектором мобілізації та збереження рослинних ресурсів Нікітського ботанічного саду- Національного наукового центру.

Контактна адреса: Дослідне господарство „Новокаховське” c.Плодове, м. Нова Каховка Херсонська область, Україна, 74992. е-mail:

Сидорович Марина Михайлівна – професор кафедри фізіології людини і тварин, кандидат біологічних наук, доктор педагогічних наук, професор Херсонського державного університету.

Контактна адреса: 73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27. e-mail:

Сикорский Игорь Анатольевич – зав. сектором научной и эколого-образовательной работы заповедника, научный сотрудник Опукского природного заповедника Минэкологии и природных ресурсов Украины.

Контактна адреса: 98100 г.Феодосия, бул.Адмиральский 7E. е-mail:

Симагина Наталья Олеговна – к.б.н., доцент. Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского, биологический факультет, кафедра ботаники и физиологии растений и биотехнологий.

Контактна адреса: Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского биологический факультет пр. ак. Вернадского, 4; г. Симферополь 95007 e-mail:

Скребовська Світлана Вікторівна – аспірант 3-го року навчання кафедри ботаніки Київського національного університету імені Тараса Шевченка, ННЦ "Інститут біології".

Контактна адреса: 03022, м. Київ, пр. Глушкова, 2. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. e-mail:

Снегірьова Надія Олександрівна – студентка 5 курсу, кафедра фітодизайну і ботаніки Південного філіалу Національного університету біоресурсів і природокористування Україны «Кримський агротехнологічний університет».

Контактна адреса: вул.. Чабан-Заде д.18, м. Білогірськ, АРКрим, Україна, 97600. e-mail:

Стройний А.М. – Нікітський ботанічний сад – Національний науковий центр НААН.

Контактна адреса: 98648 Україна, АР Крим, м. Ялта, смт Нікіта, НБС-ННЦ.

Сушинська Ніна Іванівна Херсонський державний університет.

Контактна адреса:73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27, Херсонський державний університет.

Ткаченко Федір Петрович – професор кафедри ботаніки, докт. біол. наук, проф. Одеський національний університет імені І.І. Мечникова. Член ботанічного та гідроекологічного товариств.

Контактна адреса: вул.. Жуковського 45, кв.9, м. Одеса, 65045. e-mail:

Тужикова Олена Василівна аспірант Нікітського ботанічного саду – Національного наукового центру.

Контактна адреса: 95043, г. Симферополь, ул. Киевская 102, кв. 52. e-mail:

Фатерига А.В. – Нікітський ботанічний сад – Національний науковий центр НААН.

Контактна адреса: 98648 Україна, АР Крим, м. Ялта, смт Нікіта, НБС-ННЦ.

Федяєва Валентина Василівнакандидат біологічних наук, завідувач кафедри ботаніки Південного федерального університету, Член Россійського ботанічного товариства.

Контактна адреса: 344023, Росія, м. Ростов-на-Дону, вул. Леніна, буд. 225/4, кв. 8. e-mail: .

Федорчук В.Г. – ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет».

Контактна адреса:73006, м. Херсон, вул. Р.Люксембург, 23.

Федорчук Михайло Іванович –доктор с/г наук, завідувач кафедри ботаніки, професор, ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет».

Контактна адреса:73006, м. Херсон, вул. Р.Люксембург, 23.

Філіпов Є.Г. – ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет».

Контактна адреса:73006, м. Херсон, вул. Р.Люксембург, 23.

Філіпова І.М. – ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет».

Контактна адреса:73006, м. Херсон, вул. Р.Люксембург, 23 .

Халиляева Сабрие Исметовна – аспирант Института эфиромасличных и лекарственных растений НААНУ.

Контактна адреса: Украина, Республика Крым,95493, г. Симферополь, ул. Киевская, 150. e‑mail: 

Хоботкова Л.М. – кандидат біологічних наук, доцент Донецького Національного Університету.

Контактна адреса: 84529, с.Перша Федорівка, вул. Польова, буд.23.

Ходосовцев Олександр Євгенович – доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри ботаніки, завідувач лабораторії біорізноманіття та екологічного моніторингу, ректор Херсонського державного університету, голова Херсонського відділення Всеукраїнської асоціації біологів рослин.

Контактна адреса:73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27, Херсонський державний університет, кафедра ботаніки, е-mail:

Чіков Ігор Васильович – аспірант, молодший науковий співробітник.

Контактна адреса: НДП «Софіївка» НАНУ, вул. Київська 12а, м. Умань, Черкаська обл., 20300. e-mail:

Шаповал Віктор Володимирович кандидат біологічних наук, завідувач лабораторії заповідного степу Біосферного заповідника "Асканія-Нова" імені Ф.Е. Фальц-Фейна НААН.

Контактна адреса: вул. Фрунзе, 13, смт Асканія-Нова, Чаплинський р-н, Херсонська обл., 75230 Україна. e-mail:

Шапошникова Анастасія Олександрівна – студентка факультету біології, географії та екології Херсонського державного університету.

Контактна адреса: 73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня 27. е-mail:

Шишлова Жанна Миколаївна старший науковий співробітник Ботанічного саду Південного федерального університету. Член Російського ботанічного товариства.

Контактна адреса: 344041, Росія, м. Ростов-на-Дону, пров. Ботанічний спуск, 7, Ботанічний сад ЮФУ. e‑mail:

Шевченко Светлана Васильевна – главный научный сотрудник лаборатории физиологии и репродуктивной биологии растений Никитского ботанического сада – Национального научного центра НААН Украины, доктор биологических наук, профессор.

Контактна адреса: Никитский ботанический сад, пгт Никита, г. Ялта, АРКрым, 98648. e-mail:

Щербаченко Оксана Ігорівна - провідний інженер. Інститут екології Карпат НАН України, відділ екоморфогенезу рослин.

Контактна адреса:79000, м. Львів, вул. Стефаника, 11. e-mail:

Шмараева Антонина Миколаївна старший науковий співробітник Ботанічного саду Південного федерального університету, Член Російського ботанічного товариства.

Контактна адреса: 344041, Росія, м. Ростов-на-Дону, пров. Ботанічний спуск, 7, Ботанічний сад ЮФУ. e-mail:

Штірц Юлія Олексіївна – кандидат біологічних наук, доцент, науковий співробітник відділу фітоекології Донецького ботанічного саду НАН України.

Контактна адреса: Донецький ботанічний сад НАН України, пр. Ілліча,110, м. Донецьк, 83059. e-тmail:

Ярова Олеся Анатоліївнавикладач кафедри біології та методики навчання Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету, аспірант Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України.

Контактна адреса: 08401, Україна, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Калініна 63А. e-mail:

Яровий Сергій Олексійович – заступник начальника наукового відділу Приазовського національного природного парку, старший викладач кафедри ботаніки і садово-паркового господарства Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Богдана Хмельницького.

Контактна адреса: 72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. 8 Березня, 6.

e-mail:

 


Наукове видання

 

 

 

 

 

V  ВІДКРИТИЙ З’ЇЗД ФІТОБІОЛОГІВ ПРИЧОРНОМОР’Я

Збірник тез доповідей

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тези подано в авторській редакції. За зміст тез та достовірність результатів відповідають автори.

 

 

 

 

 

 

 

 

Технічні редактори – Т.В. Мунтян

                                 Е.І . Блах

 

Фото на обкладинці: 1. yandex.ru

                                            2. Мойсієнко І.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підписано до друку 10.04.2013 р.

Формат 60×84 1/16. Папір офсетний.

Друк цифровий. Гарнітура Times New Roman.

Умовн. друк. арк. 4,53. Наклад 100.

 

Видавець і виготовлювач

Херсонський державний університет.

Свідоцтво серія ХС № 69 від 10 грудня 2010 р.

Видано Управлінням у справах преси та інформації облдержадміністрації.

73000, Україна, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27.

Тел. (0552) 32-67-95

Херсонський державний університет