Херсонський державний унiверситет

Екскурсію сторінками дитинства, юнацтва та дорослого життя Марії Пентилюк підготувала для присутніх керівник музейно-архівного центру Ірина Владиленівна Самсакова. 
        Марія Іванівна народилася 6 квітня 1936 року. Батьки – Іван Петрович та Параска Олексіївна Фочуки – звичайні прості люди. Мама – санітарка, батько працював на лісопилці.  Ходити до школи довелося за різної влади на Буковині: у 1943 році – то була румунська, а з 1945 – українсько-радянська. Вчилася залюбки і мріяла про професію педагога.

             Вищу освіту Марія здобувала в Чернівецькому державному університеті. Студентське життя у ті часи було нелегким, маленька стипендія в основному йшла на книжки. Навчання захоплювало, намагалася охопити все. Коли потрапляла до рук заборонена література, прочитувала за ніч, бо неписане правило гласило – «передай другому». Встигала на всі факультативи іноземних мов: англійської, чеської, болгарської, польської, латини. А ще ж були наукові гуртки, експедиції, зустрічі з письменниками – П. Тичиною, М. Рильським, В. Сосюрою, М. Нагнибідою, Д. Білоусом, Д. Павличком. За словами самої Марії Іванівни, жила повнокровним студентським життям. Тут і долю свою зустріла – Івана Пентилюка, майбутнього лікаря. Тендітна Марічка причарувала високого красеня. Щасливо склалося подружнє життя. На роботу молода сім’я в 1958 році одержала направлення в Розтоки – село з чудовими краєвидами, доброзичливими людьми. Діти відразу ж потягнулися до молодої красивої вчительки. А ще тут народився первісток – син Сергій. 
Потім її перевели у Вижницьку школу-інтернат, де працювала вчителем української мови та літератури, вихователем, заступником директора з виховної роботи.

  У 1963 році чоловік закінчив ординатуру й одержав направлення в південний край. Так опинилася на Херсонщині, зовсім не схожій на дорогу серцю Буковину. Величезні простори, степи неміряні, багато сонця, повітря і широкий та дужий Дніпро І знову – школа (тепер гімназія № 20).

              Про молодого талановитого педагога скоро заговорили на вчительських конференціях. У 1965 році Марію Іванівну запросили на викладацьку роботу до Херсонського педагогічного інституту.

             Цілком логічним був вступ до аспірантури Українського НДІП, де навчалася під керівництвом доктора педагогічних наук О. Біляєва, відомого науковця-методиста. У 1972 році успішно захистила кандидатську дисертацію з теми «Елементи стилістики на уроках мови у 4–6 класах», а вже через рік їй присвоєно звання доцента. У 1990 році М. Пентилюк стала першою жінкою-професором Херсонського державного педагогічного інституту. Цьому передували роки наполегливої наукової праці. Керувала кафедрою української мови, викладала провідні курси з лінгвістики та методики навчання рідної мови, актуальні спецкурси з культури мови і мовлення та стилістики.
           Результатом творчих шукань та експериментів став захист докторської дисертації (1996). А далі знову – самовіддана робота, роздуми про те, як підвищити ефективність уроку в школі, як, урізноманітнивши форми і методи навчання мови, правильно поєднати їх, щоб домогтися глибоких і міцних знань учнів.
              Професор охоче ділиться своїми здобутками з учителями Херсонщини, Миколаївщини та, власне, всієї України на курсах і семінарах. Незамінним для педагогів є розроблений за редакцією М. Пентилюк науково-методичний комплект посібників: «Мова, нація і культура», «Основи мовної етики», «Наукові основи мовленнєвої діяльності», «Технологія сучасного уроку». Вони спрямовані на максимальну оптимізацію навчального процесу, відзначаються доцільним добором матеріалу, цікавою подачею його, високим теоретичним рівнем, постановкою проблемних пізнавальних завдань, логічною завершеністю.
                Авторитет ученого-методиста засвідчують схвальні рецензії та відгуки, широке цитування в наукових дослідженнях з лінгводидактики, посібниках, програмах. слово». 
Шосте десятиліття самовіддано трудиться Марія Іванівна на педагогічній ниві. Якби заново довелося робити життєвий вибір, він був би той самий – фах педагога. Велике щастя – йти за своїм покликанням, учити молодь чесності, справедливості, любові до рідної мови.