Херсонський державний унiверситет

На зустріч зі студентами факультету філології та журналістики завітав кандидат філологічних наук, доцент, колишній викладач факультету філології та журналістики, почесний громадянин     м. Херсона Павло Кіндратович Параскевич, який присвятив чимало своїх праць О. Гончару та особисто був з ним знайомим. Олесь Гончар неодноразово відвідував Херсонський державний університет, зустрічався з викладачами та студентами.

    На початку заходу керівник музейно-архівного центру Ірина Владиленівна Самсакова привітала гостей, розповіла з якої нагоди зібрались та надала слово П.К. Параскевичу.

Павло Кіндратович розпочав свою промову з питання чи знають студенти-журналісти хто такий Олесь Гончар, а потім перейшов до біографії відомого письменника.

Олесь (Олександр) Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська. Батько працював у приміському колгоспі в селі Ломівка (в даний час це частина міста Дніпро), де і загинув під час Великої Вітчизняної війни від німецької авіабомби. Мати працювала на заводі металовиробів. Після смерті матері в 1921 році, дідусь і бабуся (батьки матері) забрали онука до себе в село Сухе. Добра і любляча бабуся замінила хлопчикові матір.

З 1925 року Олександр навчався в рідному селі, потім в с. Хорошки. У 1933 році закінчив семирічну школу в с. Бреусівка Козельщинського району. Уже в школі   писав статті, після її закінчення вступив на роботу в редакцію Козельщинській районної газети «Розгорнутим фронтом». У 1933-1937 роках навчався в Харківському технікумі журналістики імені Миколи Островського, після закінчення якого працював учителем в с. Мануйлівка і в Харківській обласній газеті «Ленінська зміна».

З 1937 року Гончар почав публікувати свої твори (в основному короткі розповіді) в республіканських виданнях ( «Літературна газета», «Піонерія», «Комсомолець України», «Молодий більшовик»). У 1938 році вступив на філологічний факультет Харківського університету. За час навчання в університеті (1938-1941) написані новели «Іван Мостовий», «Черешні цвітуть», «Орлятко», повість «Стокозове поле».

У червні 1941 року після третього курсу університету Олександр пішов добровольцем на фронт в складі студентського батальйону. Влітку 1942 року потрапив в полон, звідки втік в 1943 році і продовжував воювати до Перемоги. Війну закінчив старшим сержантом на посаді старшини мінометної батареї. За бойові заслуги був нагороджений орденами Червоної Зірки, Слави 3-го ступеня, трьома медалями «За відвагу».

Після демобілізації в 1945 році Гончар приїжджає до Дніпропетровська, де оселяється у старшої сестри. Він завершує освіту в Дніпропетровському державному університеті (1946). Але головне - працює над першою частиною роману «Прапороносці» - «Альпи». Роман був помічений Юрієм Яновським, в ті роки головним редактором журналу «Вітчизна», і надрукований в 1946 році. На запрошення Яновського Гончар переїжджає до Києва, вступає до аспірантури Інституту літератури імені Шевченка АН України. Яновський стає своєрідним наставником молодого письменника. До кінця своїх днів Гончар з любов'ю згадував свого вчителя ( «Блакитні вежі Яновського», 1975).

Гончар займався громадською діяльністю. У 1959-1971 роках - голова правління Спілки письменників України, в 1959-1986 секретар Союзу письменників СРСР, голова комітету з присудження Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, з 1973 р. – був головою Українського республіканського комітету захисту миру, членом Всесвітньої Ради Миру, академіком Академії наук України. Відроджував українську культуру, мову та націю, довгий час був депутатом Верховної Ради.Депутат Ради Національностей Верховної Ради СРСР 6-11 скликань (1966-1989) від Української РСР. Був членом редакційної колегії журналу «Роман-газета».

З початком перебудови і набуттям Україною незалежності активно включився в громадське життя, був ініціатором створення Товариства Української Мови і Народного Руху України. Депутат Верховної Ради України I демократичного скликання (1990-1994). Свої погляди на шляхи розвитку незалежної України висловив в книзі «Чим живемо. На шляху українського відродження»(1991). Почесний доктор Альбертського університету (Канада, 1992).

Нагороди та премії Олеся Гончара:

Сталінська премія другого ступеня (1948)

Сталінська премія другого ступеня (1949)

Ленінська премія (1964)

Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962)

Герой Соціалістичної Праці (1978 - Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 березня 1978 за великі заслуги в розвитку радянської літератури, плідну громадську діяльність і в зв'язку з шістдесятиліттям з дня народження письменника Олесю Гончару (Гончару Олександру Терентійовичу) присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот»)

Герой України (2005 - за самовіддане служіння Україні на ниві літератури, визначний особистий внесок у національне та духовне відродження незалежної Української держави, утвердження ідеалів правди, людської гідності і добра, посмертно)

3 ордена Леніна (24.11.1960; 28.10.1967; 31.03.1978)

орден Жовтневої Революції (02.07.1971)

орден Вітчизняної війни I ступеня (11.03.1985)

2 ордена Трудового Червоного Прапора (16.11.1984; 01.04.1988)

орден Дружби народів (22.07.1982)

орден Червоної Зірки (04.05.1945; був представлений до ордена Вітчизняної війни II ступеня)

орден Слави 3-го ступеня (04.03.1945; був представлений до ордена Червоної Зірки)

3 медалі «За відвагу» (07.09.1944, був представлений до ордена Слави 3-го ступеня; 20.11.1944; 18.01.1945) та ін.

Помер 14 липня 1995 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі. У 2001 році в Києві відкрито пам'ятник Гончару. У 2005 році було присвоєно звання Герой України (посмертно).

Також студенти мали можливість ознайомитись з виставкою, в якій представлені праці та фотографії Олеся Гончара, яка була створена спільно з Науковою бібліотекою університету, переглянути короткометражний фільм про О.Т. Гончара «Поборники незалежності».

Павло Кіндратович  Параскевич  все своє життя присвятив дослідженню творчості письменника – «відомої і знаної людини, всесвітнього інтелектуала», написавши чимало праць про нього «Олесь Гончар про Херсон і херсонців», «Херсонський депутат – Олесь Гончар», «Листи до Олеся Гончара» та ін. До 100-річчя ювіляра   П.К. Параскевич написав книгу «Олесь Гончар і Херсонщина».

В кінці заходу студенти подякували гостеві за чудову розповідь, подарували квіти та зробили спільне фото на згадку.