Мистецькі здобутки Ольги Гоноболіної

Мистецькі здобутки Ольги Гоноболіної

Робота художника у сучасному українському театрі ляльок набуває дедалі Більшого значення. Спектакпі кін. XX - початку XXI ст., коли театри, намагаючись вижити, робили «Бюджетні вистави у валізах», поступово відходять зі сцени. З'являються цікаві масштабні постановки, в яких постать художника стає провідною, і вистава виграє завдяки вдалому сценографічному образові, авторським лялькам, костюмам. Визначальним чинником успіху вистави є взаєморозуміння режисера та художника як двох осіб, які задумують та відтворюють виставу.

Художник театру драматичного та, особливо, художник театру ляльок, мають певні якості, не завжди притаманні художникам-станковістам. Це насамперед просторове відчуття сценічно­го майданчика, відчуття логічної трансформа­ції сценографії під час вистави відповідно до режисерсько-художнього задуму, відчуття те­атрального світла тощо. Але в цій когорті мистців є приємний виняток - фахівці, які органічно об'єднують якості класичного художника та ху­дожника театру. Такою особистістю є заслуже­ний художник України, головний художник Херсонського академічного обласного театру ляльок, доцент кафедри образотворчого мис­тецтва Херсонського державного університету Ольга Чарльзівна Гоноболіна.

Ольга Гоноболіна вдало поєднує роботу в те­атрі, викладацьку діяльність та активну участь в обласних і всеукраїнських виставках НСХУ, де виступає як графік. Можливо, така багатогранність дає їй змогу постійно відчувати себе в на­лежній творчій формі та стовідсотково віддава­тися будь-якому новому проєктові.

Об'єктивну оцінку діяльності О. Гоноболіної надає завідувач кафедри образотворчого мис­тецтва ХДУ, народний художник України, про­фесор В. Чуприна: «Ольга Гоноболіна належить до тих сучасних сценографів, які повністю роз­били традиційне розуміння сценічного просто­ру. Разом із колегами вона зробила необхідний крок від натуралістичного трактування виста­ви до сміливого власного образного її вирішен­ня. Допомогла О. Гоноболіній у цьому глибока художня культура, набута в Сухумському художньому училищі та у всесвітньовідомій санкт-петербурзькій "Мухінці".

Бог для Ольги Чарльзівни - це лінія, саме їй вона віддає перевагу, їй вона і молиться. Графічність для майстрині - це не самоціль, вона домінує в її роботах, але завжди ненав'яз­ливо, а логічно, природно. Авторка переконує глядача в тому, що це її власний підхід, її влас­не бачення, її індивідуальна особливість. За легкістю лінії відкривається фундаментальне знання пластичної анатомії, уміння художниці максимально узагальнити побачене.

О. Гоноболіна тонко відчуває колір, однако­вою мірою він завжди в неї знаходиться у гар­монійній єдності як у тональному вирішенні роботи, так і в локальних плямах.

У розвиток мистецтва Херсонщини художни­ця внесла свіже відчуття реальності, його поетичний початок, вона заявила себе на рівні з відомими майстрами свого жанру».

Що стосується участі художниці у виставко­вій діяльності місцевого осередку НСХУ, ми мо­жемо навести роздуми мистецтвознавця Стелли Курбаткіної з приводу творчих досяг­нень О. Гоноболіної: «Розкута фантазія, худож­ня вигадка Ольги Гоноболіної дозволили їй створити свій особливий світ образів. її персо­нажі немов рухаються до нас з таємничо-каз­кової далечі. Одні несуть романтичну піднесе­ність, інші - іронічну погорду, треті - елегійну зосередженість. Високий ступінь умовності зливається в них із продуманістю і глибиною образного рішення, живою внутрішньою енер­гією і зовнішньою динамікою. Для кожного об­разу знайдена своя пластика, своя поетика форм, своя вишукана краса. І все це разом узя­те створює нерозривний зв'язок з дійсністю. Художниця досягає дивної гармонії, тонкого почуття матеріалу і міри.

Художниця вміє пластично узагальнювати обсяги. Поетичне в сполученні з фантастичним перетворенням образів додають напруженос­ті й експресивності її роботам. І ще одна осо­бливість, властива їм, - музичність. Піднесена мелодія, що облагороджує душу, виходить від них.

Розглядаючи роботи, мимоволі захоплюєш­ся принадністю нескінченної розмаїтості, не­повторністю усього, що нас оточує, індивіду­альністю кожного нового образу і разом з тим нерозривністю зв'язку одного з одним. Це по­етичне сприйняття світу, пропущене через живі відчуття самої художниці, наповнює її ро­боти натхненністю, виразною емоційністю й су­часністю.

Романтична душа художниці ввібрала в себе радість і сум буття, віру в добро, щиросердну відкритість, піднесену емоційність. Вона бага­то і завзято працює, і це зробило її твори ціль­ними, яскравими і неповторними».

1998-го, 2003-ГО, 2008-го,2013 років у всій красі майстерності пройшли персональні вистав­ки О. Гонобліної, на яких поряд із графікою було представлено пастельні, акварельні ро­боти й авторські ляльки.

Але повертаючись до театральної діяльності художниці, зазначимо, що з першої вистави «Лускунчик» за повістю Т. Гофмана, завдяки вмінню просторово мислити й відчувати фор­му, вона переможно ввійшла до професії сце­нографа: художниця створює декорацію та ав­торські ляльки до вистави. Лаконічна, образна та багатофункціональна сценографія дає мо­гутній стимул акторській грі, що відповідає за­вданню режисера.

В авторському виконанні ляльок Ольга Чарльзівна використовує своє багатогранне обдаро­вання скульптора, стиліста, дизайнера. Це не просто виставковий матеріал, це ще й технічна досконалість акторського інструменту.

Постійно перебуваючи в творчому пошуку, художниця пробує різні матеріали для створен­ня сценічних образів. Це поролон, пап'є-маше, тканини, картон, папір тощо.

Вражає пластичний лаконізм та закінченість ліній, що створюють образ, уміння підкорити будь-яку фактуру своєму задумові.

Так вистава за п'єсою Тікамацу «Гінець у пе­кло», яка принесла художниці успіху театраль­них колах (диплом Міжнародного фестивалю театрів ляльок «Інтерлялька-94» за сценографічне рішення), є цікавим синтезом: аплікація на тканині поєднана із соковитим розписом традиційної японської маски; повітряні папе­рові атрибути древньої країни та конструктив­ний могутній поміст-татамі мають практичну доцільність.

Проте фантазія художниці не розпливається абстрактно. Її багатий інтелектуально-естетич­ний потенціал і знання світової культури дозво­ляють вирішити виставу, не порушуючи специ­фічних особливостей та традицій Сходу, дбайливо стилізувати його реліквії.

Більшість останніх вистав художниці отри­мали визнання у театральних колах та завою­вали багато дипломів на престижних фестивалях країни. Це, насамперед, «Легенда про отамана Сірка» та «Чіполліно, або Історія од­ного карнавалу». Вистава «Легенда про отама­на Сірка» протягом двох років отримала цілу низку нагород і схвальні рецензії театральних критиків.

За виставу «Чіполліно, або Історія одного карнавалу» художниця отримала диплом «За кращу сценографію до вистави» на Всеукраїн­ському фестивалі-огляді «Прем'єри сезону 2013р.» УНІМА-Україна. Тривалий час Ольга Гоноболіна співпрацює з Херсонським облас­ним академічним музично-драматичним театром ім. М. Куліша. Вистави «Фаворит» (Г. Бадикін за В. Пікулем), «Дивна місіс Севідж» (за Дж. Патріком), «Ідзанамі» (за Т. Іващенко) принесли художниці певне визнання як сцено­графу драматичного театру.

Останню виставу «Ідзанамі» театральна кри­тика відзначила на міжнародному фестивалі «Мельпомена Таврії» (Херсон 2014).

Ольга Гоноболіна має багато за­прошень на постановки в різних театрах України. Однією з останніх прем'єр стала виста­ва "Маруся Чурай" за романом Л. Костенко у Луганському академічному обласному музич­но-драматичному театрі. В інтерв'ю перед прем'єрою режисер-постановник вистави С. Павлюк сказав :"Нашому театру болить укра­їнська класика, і українське слово, і українська душа, і українська мрія". Це дуже вдалий вислів,
який, на мою думу, має стати девізом для сучас­них мистців. Останнім часом надійшли запро­шення і від всесвітньовідомого угорського ре­жисера Бела Мєро на спільний проєкт.

Колись великий реформатор світового теа­тру К. Станіславський обурювався на деяких художників, які намагалися співпрацювати з його театром. Він з болем звертався до них: "Вам потрібна театральна рама, щоб у ній по­казувати свої полотна. Вам потрібне наше тіло, щоб одягати на нього ваші костюми. Вам по­трібна наша особа, щоб писати на ній, як на по­лотні. Закохайтеся колись у грандіозні ідеї по­етів, таланти артистів, мистецтво актора, сутність якого ви можете і не знати. І пам'ятайте: не буде актора, не буде й театру, не буде і вас у ньому".

Сучасний художник театру має це пам'ятати і спрямовувати свою творчість не на егоїстич­не самозахоплення своїми особистими знахід­ками, а на створення досконалого ансамблю всіх партнерів, які працюють над втіленням надзавдання певної вистави заради свята мис­тецтва. Ольга Гоноболіна повною мірою розу­міє, що таке колегіальна театральна творчість, вона робить ляльки до кожної нової вистави з доброю посмішкою, а ляльки посміхаються їй у відповідь.

Закривається театральна завіса, власне світ­ло прожекторів, замовкли оплески глядачів - мистецтво О. Гоноболіної продовжує радувати наші естетичні почуття.