Сервіс електронного листування

 

Office 365

 

ДЕТАЛЬНІШЕ

Історія — це не послідовність дат, історія — це люди…

18 травня світ відзначає Міжнародний день музеїв. Про особисте, про вплив минулого на сьогодення, про здатність людської памяті бути вдячною та про стару валізу з самоваром, які визначили долю музейної експозиції, ми говорили у цей день з керівником Музейно-архівного центру Херсонського державного університету Іриною Самсаковою.

18 травня 2020 р.

- Ірино Владиленівно, всі знають, що наш університетський музей – це ваше дітище, ви стояли у самих витоків його створення. Розкажіть, із чого все починалося?

- Мабуть, це дивно прозвучить, але наш університет, один із найстаріших університетів півдня України, досить довго не мав власного музею. Такого, де б було відображено всю історію його становлення і розвитку. Історії закладу було присвячено лише невеличкий куточок у коридорі ректорату. Хоча вона така цікава і насичена! І от на початку 2000-х наш виш почав підготовку до свого 85-річчя, і створення музею було визначено чи не найпершим із запланованих до ювілею заходів. Цим особисто опікувалися Ю.І.Бєляєв, тодішній ректор, і перший проректор О.В.Мішуков. А відповідальною було визначено кафедру педагогіки та психології, яку тоді очолювала Валентина Леонідівна Федяєва. Запросили до цієї роботи мене.

- Напевне, у вас уже був певний досвід?

- Навпаки. Досвіду не було, адже за освітою я хімік-біолог. Але було величезне бажання і натхнення. Це ж моя alma mater! Та починати потрібно було фактично з «нуля». У «спадок» я отримала лише кілька коробок зі старими світлинами, з десяток випускних альбомів різних років та червоні прапори. Це й був мій «стартовий капітал». Тож перші півтора року я зранку до вечора працювала в обласному архіві, старанно вивчала всі документи, що стосувалися історії ХДУ. Цікаво, що саме тоді я дізналася, що alma mater бере початок від невеличкого учительського інституту, який у 1917 році переїхав у Херсон з Юр’їва (нині – Тарту, Естонія).

- Тобто, ви зовсім нічого про це не знали?

- На жаль, у часи мого студентства нам про це чомусь не розповідали. А в обласному архіві, до речі, зберігаються всі 13 справ, які юр’ївські педагоги привезли з собою… Тож на початках я лише читала і писала, читала і писала. Вивчала все, що має стосунок до історії ХДУ, робила виписки і потроху відтворювала історію свого університету. Дуже допомогла мені в цьому книга директора інституту Г.П.Катренка, написана ним до 40-річчя вишу. Після архіву ходила по музеях міста, вивчала досвід, консультувалася. В краєзнавчому музеї познайомилася з прекрасним фахівцем Ольгою Борисівною Шкроб. Вона багато чого мене навчила, за що я завжди буду їй безмежно вдячна… Коли я показала їй свій «спадок», вона прямо сказала: з цього музей зробити неможливо, потрібні експонати. Але де ж їх взяти?

- А й дійсно, де? Як формувалася експозиція музею?

- До створення нашого музею причетні багато різних людей. Але на самих початках найбільшим був внесок студентів. З практики, з містечок і сіл вони привозили не лише записані ними спогади наших колишніх випускників, а й старі речі, які характеризували той чи інший історичний період. І вже через деякий час приміщення, яке виділив мені ректорат, було майже вщент заповнене майбутніми експонатами. Старі валізи і підручники, чорнильниці, портсигари, три бюсти Крупської, чавунні праски, газети, купа вишитих рушників, фотографій… Коли я все це показала Ользі Борисівні, вона одразу сказала: «Все, починаємо працювати»… Замовили вітрини, розробили експозиційний план. А експонатів тим часом ставало все більше, бо почали долучатися наші викладачі, освітянська спільнота міста.

- Чи є серед експонатів музею якісь особливі речі? Такі, що дорогі особисто для вас?

- Сьогодні в експозиції музею вже понад 3 тисяч експонатів. Усі вони дорогі моєму серцю, бо кожен із них пройшов через мої руки. Та душа і досі найбільше лежить ось до цих - самовару і плетеної валізи. Це одні з перших наших експонатів. Коли я їх побачила, то зрозуміла: музей буде. Адже саме з такими речами їхали з Юр’їва до Херсона наші перші викладачі і студенти. Взагалі-то в нашому музеї кожна річ особлива, бо люди ділилися з нами справжніми сімейними реліквіями. Тамара Василівна Дячкова, наприклад, передала книги свого чоловіка, професора Кобиляцького, відомого фундатора педагогіки вищої школи. Любов Євгенівна Пєтухова подарувала особисті речі батька, першого доктора педнаук на Херсонщині. Чимало цінних особистих речей передали Ю.І.Бєляєв, О.В.Мішуков, Є.П.Голобородько, родина Г.П.Катренка… Мабуть, немає такого факультету чи кафедри, які б не долучилися до створення експозиції. Тож кожна з представлених тут речей є безмежно дорогою для всього колективу. Вони нагадують нам про людей, які чимало зробили для становлення і розвитку ХДУ…

- Ви завжди настільки цікаво розповідаєте про наш університет, що після екскурсій, кажуть, вам навіть аплодують…

- Бувало й таке. Але частіше просто дякують або записують свої враження до книги відгуків. Та важливі ж не слова, а очі. Коли після екскурсії бачу, що очі відвідувачів, дещо відсторонені на початку, «оживають», відчуваю себе задоволеною. Особливо, коли це першокурсники. Це ж так важливо, щоб вони ще на початках усвідомили, що вливаються у велику університетську родину, з давніми традиціями, з історією…

- Музей визнано одним із кращих музеїв навчальних закладів України, він уже тричі підтверджував високе звання зразкового. Що саме вирізняє його серед інших?

- Завжди боялася того, щоб музей не перетворився на «мавзолей» чи то комору, де припадають пилом експонати і яку відкривають лише на свята. Тому я пишаюся тим, що наш музей живий, що тут ні на хвилину не зачиняються двері. Музей став важливим осередком виховної роботи, справжнім центром духовного життя університету. Сюди приходять не лише на екскурсії. В його стінах проводяться семінари, виставки, зустрічі випускників. Тут відзначають ювілеї і дні поезії, набирають матеріал для курсових робіт і лекцій. Експозиція музею не заклякла у часі, вона постійно оновлюється, поповнюється новими експонатами.

Інтерес до музею не згасає ще й тому, що в основу його експозиції закладено дуже правильну філософію. Ми виходили з того, що історія університету – це не стільки послідовність подій і дат, скільки люди, людські долі. Наша історія врешті-решт і складається з великих і малих історій конкретних людей. Тож якщо ми хочемо бути сучасним і успішним університетом, мусимо бути вдячними і пам’ятати тих, хто сприяв становленню нашого вишу, формував його добре ім’я і традиції. Хто закладав основи нинішніх успіхів і здобутків ХДУ. Адже побудувати гідне майбутнє здатен лише той, хто знає і пам’ятає своє минуле. Коли закінчиться карантин, приходьте до музею ХДУ, переконаєтесь…

                                                                                                          Пресцентр ХДУ

 

Опублікувати на Twitter Опублікувати на  Facebook Опублікувати на Livejournal Опублікувати на Google Bookmarks Опублікувати на Blogger Опублікувати на LinkedIn

Можливості: Версія для друкуВерсія для друку Відправити другуВідправити другу