Роман Бочкала: журналістика — це служіння суспільству

Головне завдання справжнього журналіста  - створення панорами реальної дійсності, адже наша професія орієнтована на людей, а вони прагнуть аби їм відкрили очі та донесли правду. Про успішну реалізацію цієї ідеї студентам-журналістам розповів Роман Бочкала – ураїнський журналіст, блогер, військовий кореспондент, громадський діяч, волонтер «Корпусу миру» США в Україні, людина, яка займає почесне місце в українському інфопросторі.

15 березня 2018 р.

Роман родом із Джанкоя у Криму. Отримав заочно вищу освіту в Таврійському національному університеті, факультет управління. Журналістикою почав займатися у віці 17 років, а у 2006 році став переможцем міжнародного журналістського конкурсу «Срібне перо». Роман Бочкала – Заслужений журналіст України, володар різних премій та відзнак. У центрі його уваги – військові та громадянські конфлікти в Ірані, Афганістані, Сирії, Сомалі, ДР Конго, Боснії, Лівані, Руанді, Ліберії, Єгипті, Південній Осетії, Йордані, Абхазії , Туреччині, Північній Кореї та на сході України, які у різний час висвітлював у якості кореспондента.

Під час зустрічі Роман неодноразово згадував про життєвонебезпечні ситуації, у які втрапляв. Однак, за його словами, найсерйозніша пригода сталася в Криму. В той час журналіст займався розслідуванням фактів «кришування» міліцією наркобізнесу та точок збору металобрухту. Тоді цей бізнес бурхливо розвивався. «У 2005 році на мене було скоєно напад, в результаті якого я отримав серйозні травми». Вийшовши з редакції, Роман викликав таксі, бо вже було пізно. Сів на переднє сидіння і не подивився хто ззаду. Журналіст підкреслює, що це гіркий досвід, який навчив його завжди сідати на заднє сидіння. Хтось прикрив йому обличчя: «Мені дали щось понюхати і я заснув». Прийшов до тями через деякий час і зрозумів, що знаходиться за містом, лежачи у снігу. Організм впорався і Роман прокинувся, але отримав двостороннє запалення легенів, а також безліч переломів на лівій стороні. Лікар розповів йому, що скоріш за все його били професійно, по суглобах, а він весь час лежав на правому боці. Правоохоронні органи «активно розшукували» винних, але, звісно ж, нікого не знайшли. Ця ситуація зайвий раз підтверджує, що професія журналіста – надзвичайно небезпечна, особливо, коли ти займаєшся розслідуванням подібних справ. Тож справжнє журналістське розслідування вимагає серйозних жертв – завжди знайдуться певні особи або структури, які намагатимуться приховати інформацію стосовно твоєї теми. Та чи варта журналістика таких жертв? Якщо твоя робота – це діяльність та спосіб життя, то відповідь однозначна – так. Роман Бочкала розповів, що після одужання продовжив розслідування початої справи.

Журналіст ділився враженнями від поїздок до Афганістану, Північної Кореї та від знайомства з сомалійськими піратами. Особисто мене дуже цікавить ситуація в КНДР. Навіть сам Роман у одному зі своїх інтерв’ю зізнався, що побував у багатьох гарячих точках, але вперше потрапив у країну найжорстокішого тоталітарного режиму.  «Я хотів зняти фільм про КНДР і привіз звідти багато матеріалу. Це головне для мене досягнення, що його вдалося вивезти звідти».

В аеропорту дуже ретельно перевіряли речі. Є закон, який забороняє ввозити будь-яку інформацію щодо Північної та Південної Кореї. Найбільшим ризиком було те, що Роман не повідомив, що є журналістом. Якщо б це з’ясувалося в аеропорту, то він би потрапив до в’язниці.

У літаку на 200 місць було всього 7 пасажирів. Під час польоту до кожного підсідала стюардеса. Тобто, ти постійно відчуваєш себе під чиїмось пильним наглядом. Навіть у номері Роман знаходив «жучки», камери спостереження.  Але великим обмежувальним фактором є гіди, яких у журналіста  було троє.

Північна Корея неабияк вразила Романа Бочкалу. За його словами, це місце, у якому люди живуть інакше. Вони вважають, що живуть у найпотужнішій країні і здатні знищити весь світ. З місцевим населенням заборонено спілкуватися, але Романові і цю перепону вдалося оминути. Зрозуміло, що ніякого технічного обладнання він при собі не мав, тому знімав відео на телефон. Тут у пригоді став той факт, що місцеве населення мало розуміється на сучасних гаджетах, тому Роман у критичних ситуаціях просто говорив, що робить селфі, миттєво перемикаючи камеру на фронтальну. Його телефон час від часу перевіряли, тому доводилося переміщувати відео у папку «Видалене», що давало можливість приховати відзняте. І тут у нагоді знову стали  можливості сучасних телефонів. Таким чином Романові вдалося за 8 днів відзняти відео загальною тривалістю 7 годин, а це достатня кількість матеріалу для фільму. Ось так був розвіяний міф про всесильність спецслужби КНДР.

Зараз журналіст активно працює над фільмом, який, між іншим, хочуть придбати вже чотири канали. Сам Роман говорить, що планується зробити цикл подібних фільмів, відзнятих в різних країнах.

Роман Бочкала давав цінні поради студентам. За його словами, кожному треба знайти свою спеціалізацію у журналістиці, адже «не існує хорошого журналіста без спеціалізації». Він наголошував, що треба спробувати все, аби знайти те, до чого лежить душа і в цій сфері реалізувати всі свої вміння, навички, ідеї. І, звісно ж, не треба зловживати журналістським правом, треба відчувати, що можна, а що ні.

Марина Азізова

Опублікувати на Twitter Опублікувати на  Facebook Опублікувати на LinkedIn telegram viber

Можливості: Версія для друкуВерсія для друку Відправити другуВідправити другу