100-річчя ХДУ. Він стояв у витоків науки…

У ювілейний рік святкування сторіччя Херсонського державного університету, особливо хочеться написати про людей, з яких розпочинався наш навчальний заклад,  про їхні непрості долі, проблеми і труднощі, і прості життєві історії. Історію другого ректора Василя Михайловича Фідровського повідав нам його онук – лікар, колишній викладач Херсонського медичного коледжу Валентин Георгійович Фідровський.

21 березня 2018 р.

Буремний і такий далекий для нас 1917 рік. Перша світова війна, Революція.  Естляндське місто Юр’їв. Через загрозу його окупації німецькими військами посадовці приймають рішення про евакуацію нещодавно створеного Юр’ївського вчительського інституту на південь України, до Херсонської губернії. У відрядження на невизначений термін їде невелика делегація у складі п’ятнадцяти викладачів. Вони ще не здогадуються, що повернутись до Юр’єва їм більше не вдасться, бо Естляндія стане незалежною Естонією, і місто Юр’їв перейменують на естонський лад у Тарту.

Заплутаний життєвий шлях чекав на уродженця міста Балта Одеської губернії Василя Фідровського, який згодом став очільником інституту. Народився він у багатодітній родині земського лікаря у 1883 році. Дворянське походження і гарне виховання сформували для Василевого життя головну мету – отримати хорошу освіту. Першою сходинкою до якої стала приходська школа у Балті, а наступною була Ананьєвська гімназія. «Дідусь із ранніх років привчався до самостійного життя, сподіваючись лише на себе», - розповідає нам Валентин Фідровський.  Тому на п’ятому році навчання, будучи одним із кращих учнів, Василь Михайлович почав займатись репетиторством. Вчився він дуже добре і у 1902 році закінчив гімназію із золотою медаллю. Наступним етапом був історико-філологічний факультет Київського університету, в якому Фідровський провчився п’ять років. Спроба вступити до омріяної Петербурзької   педагогічної академія виявилась безуспішною. Через це йому довелось на рік відправитись до Вологди, де працював викладачем історії у жіночій гімназії. Напевно, так розпорядилась доля, адже там Василь Михайлович зустрів свою дружину – Марію Андріївну. Вже разом вони багато переїздили: у 1910 році до Одеси, згодом два з половиною роки проживали у Північній Осетії.

«Владикавказ був пам’ятним для них і для мене тим, що у 1914 році у Росії відзначали 100-річчя із Дня народження Тараса Шевченка, і дідусь надрукував ювілейну статтю у місцевій газеті «Терек». Не всім вона сподобалась, адже були різні до цього ставлення, думки. Керівництво газети отримало догану, а дідусь змушений був переїхати до міста Юр’єва», -  згадує нащадок.

Про спокійне життя викладацькій родині залишалось лише мріяти. 1917 рік вчергове змушує їх переїздити. Василя Михайловича, на той час вже батька трьох дітей, відправляють у Херсон, клопотати про виділення приміщення для вчительського інституту. Місцева влада дає у розпорядження освітянам дві будівлі – приміщення колишньої Жіночої гімназії та навчальний корпус Церковно-приходського училища. Викладачам довелось жити у приміщенні Фізкультурного диспансера на вулиці Богородицькій (колиш. Червонофлотська). Весною 1918 року стало зрозумілим те, що повернутись в Юр’їв і відновити там функціонування вчительського інституту не вдасться через окупацію територій німецькими військами. Тому навчальний заклад було переформовано у ХІНО – Херсонський інститут народної освіти.

Влітку 1918 року Фідровського відправили до Москви для владнання справ із перевезенням обладнання для інституту, яке загубили на товарних станціях. Відшукавши потрібний вагон, Василь Михайлович вирішив скористатись нагодою і перевезти свою родину із Череповця, де його дружина з трьома дітьми проживала на той час, до Херсона. Через події в країні рух залізничного транспорту було ускладнено, і дістатись до міста їм вдалось лише за півтора місяця.

Василеві Михайловичу вдалось одразу ж активно долучитись до роботи у Херсоні. Він був обраний у Губернську раду народної освіти, де був завідуючим навчально-виховної колегії. У 1919 році  денікінці захопили місто, і Василя Михацловича Фідровського арештували за активну роботу в органах радянської влади на шість місяців. Відомості про ув’язнення містяться у заяві від Олександра Мельникова – херсонського адвоката, який перебував у в’язниці разом із Василем Михайловичем. Працюючи адвокатом Юрист відділі м. Херсона, в середині 1919 року він був заарештований денікінцями і ув’язнений до губернської в’язниці, де у камері під номером 12 із ним знаходився викладач ХІНО Фідровський. Василя Михайловича потім перевели до Одеської в’язниці, і він був звільнений тільки у лютому 1920 року.

Повернувшись у Херсон, Василя Михайловича Фідровського призначають на почаду ректора (директора) ХІНО і працював так до грудня 1920 року. Із січня 1921 року Херсон втратив статус губернського міста, передавши ці обов’язки Миколаєву. Переїздить і Василь Михайлович: його призначають ректором Миколаївського інституту народної освіти (НІНО). Тут він продовжував свою педагогічну діяльність і створив музей революції. Така робота не могла лишитись непоміченою, і Василь Михайлович отримав завдання від керівництва Миколаївського Губернського комітету - написати біографію одного з тодішніх керманичів Льва Троцького, який свою діяльність починав саме у Миколаєві.

Життя тривало. У 1929 році Фідровського перевели на роботу у Дніпропетровський державний університет. Тим часом Троцький стає головним ворогом Сталіна, і всі люди, які колись із ним працювали, стали ворогами народу і їх почали знищувати. Через п’ятнадцять років після написання брошури про нього Василеві Михайловичеві згадали скоєне. 3 липня 1937 року його заарештували, звинувативши в участі у підпільній організації. 15 вересня Василя Михайовича Фідровського визнали винним і  засудили до розстрілу, 17 вересня вирок вступив у дію. Через два місяці заарештували і його дружину на п’ять років в якості дружини «ворога народу». Лише завдяки її зусиллям у 1957 році Василя Михайловича було реабілітовано посмертно.

Валентин Георгійович Фідровський, онук першого ректора, розповів нам про цікавий випадок, який стався із ним на першому курсі Дніпропетроського медінституту: «До нас молодих і недосвідчених студентів були приставлені викладачі кафедри біології. Серед них була жінка похилого віку, кандидат біологічних наук. Почувши моє прізвище вона запитала, чи я випадково не родич Василя Михайловича? Я сказав, що це мій рідний дідусь, на що вона відповіла, що всі студенти, з якими вона вчилась у Дніпропетровському університеті дуже його любили, він дуже добре вів заняття в університеті. Ось така була несподівана зустріч. Взагалі всі і прості знайомі, і родичі дуже тепло відгукувались про Василя Михайловича. Він був дуже гостинним. Про нього згадували лише гарно».

Звичайно, минулого не повернути і, тим паче, не змінити. Проте воно завжди житиме у нашій пам’яті, в історіях нащадків, у пам’ятних датах. Василь Михайлович Фідровський – один із яскравих прикладів цьому. Відзначаючи сторіччя вишу, викладачі, студенти Херсонського державного університету мають згадати імена тих, хто стояв біля витоків науки у нашому регіоні, і кому ми маємо сьогодні дякувати.

Олена Обуховська,

студентка 261 групи

спеціальності "Журналістика"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Опублікувати на Twitter Опублікувати на  Facebook Опублікувати на LinkedIn telegram viber

Можливості: Версія для друкуВерсія для друку Відправити другуВідправити другу