Інтерв’ю Лізи Жарких з з істориком Юрієм Капаруліним, доцентом Херсонського державного університету (https://www.bbc.com/ukrainian/news-55814305)
для ВВС News Україна, Херсон
27 січня 2021
Ада, Роза та Александр Лев загинули у Херсонському гетто
Про те, що у Херсоні колись було гетто, зараз нічого не нагадує. Немає ані пам'ятних знаків, ані колективної пам'яті про це місце.
Чотири вулиці у центрі Херсона в серпні 1941 року стали останнім місцем проживання для більше ніж п'яти тисяч євреїв. Їх розстріляли наприкінці вересня того ж року за містом.
Історик Юрій Капарулін став першим, хто провів відкриту екскурсію херсонським гетто та ретельно дослідив цю тему. Він розповів про долі загиблих і врятованих, а також те, чому про гетто не знають навіть місцеві.
Юрій Капарулін викладає у Херсонському державному університеті. Останні п'ять років він досліджує історію єврейських аграрних поселень на Півдні України. Він працював над цією темою під час свого стажування в Центрі перспективних досліджень Голокосту ім. Джека, Джозефа і Мортона Манделів Меморіального Музею Голокосту США у м. Вашингтон та шукав інформацію про херсонське гетто. Про нього в місцевому херсонському архіві занадто мало даних.
У США він отримав можливість працювати з фондами, де зберігаються архівні дані з багатьох країн світу, та колекцією спогадів врятованих людей, що пережили Голокост. Її зібрав інститут Shoah Foundation, який заснував Стівен Спілберг.
Історик Юрій Капарулін багато років досліджує Херсонське гетто
"На Заході тему Голокосту почали вивчати значно раніше, ніж в Україні і на пострадянському просторі. В Радянському Союзі вона перебувала під забороною", - розповідає Юрій.
Антисемітська кампанія у Радянському Союзі не сприяла тому, щоб люди відкрито розповідали про свій досвід.
Історія херсонського гетто не стала широко відомою ще з кількох причин. Ті, хто вижив, часто не повертались до Херсона після війни або під час тих подій були занадто маленькими, щоб детально про все розповісти.
"Факт існування гетто був відомий багатьом, хоча я зустрічав скептичні погляди місцевих жителів, які казали: "Яке гетто? Ніякого гетто не було! Мої родичі жили поруч і нічого такого не бачили…", - розповідає пан Юрій.
Він каже, що про це могли спілкуватись десь на ринку у вихідний день між собою містяни, але фіксувати це на рівні спогадів, опублікованих мемуарів і книжок на той час ніхто не наважувався.
Юрій Капарулін розповідає, що найважче було шукати спогади очевидців. Основне джерело інформації про херсонське гетто - документи. Як німецькі часів війни, так і радянські періоду кінця війни та післявоєнних слідств - кримінальних справ проти нацистів та колабораціоністів з-поміж місцевих мешканців.
Але основна інформація про гетто міститься в німецьких документах - переписці та звітах.
"Документи - це основа. Якби не вони, то ми не могли б напевно визначити, які частини та групи проводили розстріли, хто їх очолював. А це все збереглося. Вони самі собі підписали вирок", - вважає історик.
Після окупації міста 19 серпня 1941 року у нацистських військ була чітка вказівка: знищити все єврейське населення. Але для початку їх мали виокремити серед інших. Тож один із перших наказів нової влади в Херсоні - всі євреї мають з'явитись на реєстрацію.
За невиконання наказу передбачалась смертна кара. Всіх євреїв міста зібрали в одному компактному місці на території чотирьох вулиць Форштадських, де історично мешкало багато євреїв.
"Це фактично був прямокутник з чотирьох вулиць, які обгородили колючим дротом. Звідти виселили все неєврейське населення, євреїв залишили. У будинки, які звільнили, заселяли євреїв з інших вулиць Херсона. Нацистська влада обіцяла, що всіх організовано вивезуть в Палестину", - розповідає Юрій Капарулін.
Людям обіцяли, що у гетто вони зможуть спокійно та організовано жити. Але умови були нелюдськими: їх десятками селили в тісні кімнати, де не вистачало кисню та води у спеку.
Життя гетто налагодили так, що кожного ранку жителів забирали на різні об'єкти міста, щоб вони виконували певні роботи.
"Їх насправді долучали до даремної праці, потрібної лише для того, щоб їх знесилити. Наприклад, тягти автівку або перенести з третього на перший поверх меблі і занести назад. Абсурдні речі", - вважає історик.
У двадцятих числах вересня людей з гетто почали переводити до міської тюрми. Через кілька днів їх стали організовано перевозити до місця розстрілу між селищем Зеленівка та Херсоном. Розстріл тривав два дні.
Пан Капарулін нагадує, що після ексгумації на тому місці знайшли рештки понад 10 тисяч людей.
У німецьких документах фігурує цифра 5 тисяч розстріляних євреїв. Різницю він пояснює тим, що ця місцина і далі слугувала місцем розстрілу, де могли вбивати військовополонених та інших жертв неєврейського походження.
Зараз на місці розстрілу встановлено пам'ятний знак. Але у кварталах, де було гетто, немає жодної згадки про нього.
Раїса Кучеренко - одна з тих, хто вижив
Юрій Капарулін розповів кілька історій тих, кому дивом та за допомогою інших вдалось врятуватись. Одна з них - це історія Раїси Кучеренко.
Жінка працювала в обласній бібліотеці та не афішувала своє минуле. Тільки у поважному віці розповіла репортерам Shoah Foundation про те, що з нею сталося.
Коли разом із матір'ю Раїсу переводили з гетто до тюрми, вона втекла. Першим її рятувальником став сусід, який затягнув дівчинку у вікно та певний час переховував. Але він мав родину і не міг довго ризикувати, тож знайшов для Раїси інший прихисток.
Йому вдалося знайти самотню сусідку, у якої Раїса пережила всю окупацію.
"Раїса розповідала, як доводилось ховатись, коли приходили гості - іноді за шафою, потім у старому погребі у дворі. Але жінка відмітила, що десь у 1943-1944 роках сусіди знали, що її переховують, але ніхто не видав", - каже історик.
І наголошує, що цей приклад показує, як люди рятували євреїв навіть під загрозою власному життю.
Григорій Істкович
Ще одна історія - це розповідь Григорія Істковича. Влітку 1941-го він втік з табору військовополонених у Кривому Розі та повернувся до рідного міста. Тут він став свідком початку створення гетто та виселення родин.
Для чоловіка-червоноармійця перебування в місті було особливо небезпечним, тож сестра Григорія швидко зібрала йому пайок і сказала тікати з Херсона.
Григорій потім опинився на фронті, а згодом дізнався, що вся його родина загинула.
Також у Херсоні жили дві жінки, посмертно нагороджені званням "Праведник народів світу". Ним відзначають людей, що ризикували своїм життям, аби врятувати євреїв під час Голокосту.
Це Євгенія Замороко та Клавдія Сопова. До війни вони працювали вчительками, а під час німецької окупації опинились на роботі в поліції на адміністративних посадах.
Жінки зустріли на вулиці наприкінці вересня свою колишню ученицю Марію Співак, яка розповіла, що усіх євреїв забрали до гетто, а потім до тюрми, а вона залишилась одна.
Вони запропонували дівчині деякий час переховуватись у них в квартирі.
Євгенії та Клавдії через підкуп посадовця вдалось отримати нові документи для Марії та навіть влаштувати її на роботу прибиральницею до німецького шпиталю.
"Уявіть: єврейська дівчинка, на яку чекала неминуча смерть, кожного дня мала ходити і працювати до шпиталю, де перебували кати всієї її родини!" - захоплено дивується Юрій Капарулін.
І додає, що цю історію після війни могли забути, якби не сама урятована Марія. Вона як остарбайтер опинилась в Німеччині та після закінчення війни вирішила не повертатись до України, а переїхала до Ізраїлю.
Через кілька десятків років вона розповіла свою історію порятунку "Яд Вашем".
Клара і Зяма Фельдмани з Херсону не пережили Голокосту
В музеї "Яд Вашем" є колекція фотографій людей, що загинули під час Голокосту. Вони доступні онлайн. Серед них є фото херсонців, але інформації про них обмаль.
"Серед таких людей Клара і Зяма Фельдмани, Сара Гардерман, Софія Трейстер з дітьми, Ада, Роза та Олександр Лев. Там можна знайти декілька десятків фото - і це все долі, про які варто дізнатись і розповісти історію кожної родини, але це дуже важка праця", - визнає історик.
Хоча такі дослідження непрості, але, коли є імена, - "це вже зачіпка, щоб дослідити історію людей, а не просто констатувати факт їхньої смерті".
Юрій Капарулін публікував свої статті на тему Голокосту в польських та українських журналах. У 2020 році оприлюднили статтю "Хроніка херсонського гетто" у журналі "Місто: історія, культура, суспільство", який доступний онлайн.
Голокост зараз є однією з головних тем досліджень історика. Він працює над монографією, яка має розповісти про не надто висвітлену історію єврейських аграрних поселень на півдні України в радянську добу в 1920-40 роки. Дослідник каже, що найважча у роботі емоційна складова.
Він розповів, що нещодавно переклали і видали українською мовою енциклопедичну працю відомого дослідника історії геноцидів Адама Джонса "Геноцид. Вступ до глобальної історії".
"Він говорить, що той, хто починає займатись цією темою, ставить себе перед низкою випробувань. Це складність психологічно налаштуватись на вивчення матеріалу, який може травмувати", - визнає дослідник.
Також у 2021 році вийшов фільм Юрія Капаруліна та Леся Касьянова "Kalinindorf" про Голокост у селищі Калинівське Херсонської області, яке колись і називалось Калініндорф.
У 2020 році відбулись передпокази стрічки у Херсоні, Дніпрі та Києві. Після завершення роботи та прем'єрних показів автори виклали "Kalinindorf" у загальний доступ за покликанням: http://leskasyanov.com/ua/kalinindorf/
Можливості: Версія для друку Відправити другу