«…не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно… А коли – все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь»
Улас Самчук, "Нарід чи чернь?", 1941 р.
Улас Олексійович Самчук – український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР у вигнанні. Народився один з найвизначніших українських письменників XX століття, Улас Самчук, 20 лютого 1905 р. у селі Дермань на Рівненщині в заможній селянській родині Олексія Антоновича й Настасії Улянівни Самчуків. Зарубіжні дослідники називали його «українським Гомером», вказуючи, що він відкрив світові досі невідому Україну. Улас Самчук є автором шістнадцяти романів, серед яких трилогія «Волинь», «Гори говорять», «Марія», збірки оповідань «Месники», «Віднайдений рай», низки повістей, оповідань і статей. Він одним з перших розповів світові про трагедію Голодомору 1932-1933 років. У 80-х роках йшли розмови про висунення Уласа Самчука на Нобелівську премію за «Волинь», але, на жаль, до кінця справа не була доведена.
Історією та літературою Улас Самчук захопився з дитинства, тим більше що саме місце народження до цього спонукало – Дерманський монастир, настоятелем якого був свого часу відомий полеміст Мелетій Смотрицький, здавна був своєрідним інтелектуальним центром. Саме тут, в чотири класовій вище початковій школі, що діяла при Дерманській Святофеодорівській учительській семінарії, розпочав 12-річний Улас навчання. Пізніше була Кременецька українська мішана приватна гімназія імені Івана Стешенка. Перед закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова), однак він дезертував з війська і втік до Ваймарської Німеччини, де працював у місті Бойтені як наймит в одного міщанина – розвозив по копальнях і гутах залізо. Як вільний слухач відвідував лекції у Бреславському університеті, вивчав німецьку мову.
Перше оповідання Уласа Самчука «На старих стежках» з’явилося у 1926 році в журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, а з 1929 року почав постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою». У 1933-му народжується художньо-психологічна повість «Марія» - перший художній твір про злочин Голодомору (побачив світ у 1934 році у Львові).
У 1929 році Улас Самчук переїжджає до Праги, яка на той час була одним із центрів українського наукового та культурно-мистецького життя в еміграції, вступає до Українського вільного університету, входить до Студентської академічної громади. Утім, жодного вищого навчального закладу закінчити йому так і не вдалося, тому більшість наук довелося опановувати самотужки. Бездоганно володів німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.
У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця була створена культурна референтура проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ – Секція митців, письменників і журналістів, головою якої став Улас Самчук.
Був учасником буремних подій в Карпатській Україні у березні 1939 року, на певний час навіть потрапив до в’язниці.
У 1941 році в складі однієї з похідних груп ОУН (мельниківців), у якій були також Олена Теліга, Олег Ольжич, Іван Рогач, Олег Штуль, перебрався через український кордон. Повернувся до Рівного, де очолив випуск газети «Волинь», яка скоро стала загальноукраїнською. Письменник вважав, що в ті складні часи український народ не повинен бути «безсловесним» і має творити власне інформаційне поле. В газеті друкувалися статті й вірші Євгена Маланюка, Олега Ольжича й Олени Теліги. Також Улас Самчук зорганізував у Рівному видання дитячого часопису «Орленя».
Після війни Улас Самчук емігрував і деякий час жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР (Мистецький український рух). Після переїзду до Канади у 1948-му був засновником Організації українських письменників «Слово», Cвiтoвoгo кoнгpecу укpaїнцiв.
Письменник помер 9 липня 1987 року. Похований у Торонто.
Ім’я Уласа Самчука ще прижиттєво було відоме у країнах Європи та в Америки і, як зазначала дослідниця творчості письменника Марія Білоус-Гарасевич, «вражає не те, що на українській землі народився цей винятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зсох у «волинській тихій стороні», в абсолютно безпросвітних обставинах».
У жовтні 1993 в селі Тилявка Шумського району Тернопільської області відкрито перший літературно-меморіальний музей письменника Уласа Самчука.
У 2003 році Кременецькому ліцею було присвоєно ім’я Уласа Самчука, а у 2005 р. у ліцеї відкрито літературний музей письменника.
Наукова бібліотека пропонує Вам ознайомитися з добутками про життя і творчість Уласа Самчука з відкритих джерел.
Можливості: Версія для друку Відправити другу