Віктор Тихонович народився 1 травня 1950 року в місті Курахівдрес, нині м. Курахове Мар’їнського району Донецької області. Не заспівати хлопець просто не міг, адже всі у сім ї співали. А коли заводили пісню дід Федір із братом, то в хаті, як стверджує сам пан Віктор, «…гасли каганці від сили їхніх голосів. А пісні були довгі, десь так на тридцять два куплети…».
Співочу кар’єру Віктор Тихонович почав із виступів у шкільній самодіяльності, де співав популярну пісню «Ой, ви очі волошкові», а вже з 16 років брав участь у міських концертах.
Служба в армії від жорстокої муштри до виснажливого співу у військовому ансамблі пісні і танцю плавно переросли в навчання у Вінницькому музичному училищі. Як зазначається у довіднику: «Врахувавши заслуги талановитого юнака і його бажання вчитися співу, командування військової частини дозволило йому у винятковому порядку за кілька місяців до закінчення терміну служби вступити до Вінницького музичного училища, і він майже півроку одночасно був і військовослужбовцем, і студентом (із гуртожитком і стипендією). Мабуть, і тут не обійшлося без руки долі, що вела його до призначення. Через рік перевівся на музичний факультет Вінницького педінституту, за два роки навчання в якому багато гастролював Україною у складі студентського хору, а вінницькі хори завжди славилися своїми голосами». І там Віктор Гурба вирізнявся з-поміж інших природним талантом та працелюбністю.
Згодом Віктор Тихонович переводиться до Донецької консерваторії, яку закінчує у 1977 році, отримавши спеціальність «Сольний спів. Викладач». Під час розподілу між Полтавою, Житомиром і Херсоном обрав саме наше місто корабелів. Тут отримав квартиру та розпочав самостійне життя. Три роки пропрацював у Херсонській філармонії солістом, виступав і на сценах, і на польових станах.
У 1979 році молодий співак отримує запрошення до Центрального Ансамблю пісні і танцю групи радянських військ у Німеччині. За шість років роботи у складі цього ансамблю Віктор Гурба мав змогу побувати в багатьох мальовничих куточках Німеччини. Ансамбль багато гастролював, брав участь у Гала-концертах країн Варшавського договору, був нагороджений мистецькими преміями НДР та товариства радянсько-німецької дружби.
Після Німеччини Віктор повертається до Херсонської філармонії і працює там до 2002 року. За період він також мав нагоду спробувати себе в амплуа актора оперети. Віктор Тихонович грав у оперетах «Сильва» та «Циган-прем’єр» Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша (режисер-постановник Володимир Бегма). І з цим він теж справлявся на «відмінно».
У 2000-ні роки Віктор Тихонович співає не лише на теренах України. Він проводить гастрольні концерти у Німеччині, Польщі, Румунії, Угорщині, Туреччині, Франції. У репертуарі – твори зарубіжних та вітчизняних композиторів, а також народні та сучасні пісні. Виконує програми: «Вибрані романси П. Чайковського», «Вибрані романси С. Рахманінова», «Пісні та усмішки України», «Ти в моєму серці, Україно», «Пушкін у музиці», «Італійські пісні про кохання» та інші.
Віктор Тихонович неодноразово був запрошений до складу журі міжнародних та всеукраїнських мистецьких конкурсів і фестивалів. Дякуючи його вагомому слову, чимало молодих вокалістів здобули путівку в життя.
Соборна Україна гідно оцінила працю співака. У 1995 році Указом президента України Віктору Тихоновичу Гурбі присвоєно високе звання Заслуженого артиста України.
Починаючи з 2002 року Віктор Тихонович працює доцентом кафедри вокалу та хорових дисциплін на факультеті культури й мистецтв Херсонського державного університету. Але він завжди з теплотою згадує часи роботи у філармонії, своїх колег, підтримує з ними дружні й творчі стосунки.
З нагоди Дня Соборності України у 2022 році Указом Президента України Віктору Тихоновичу Гурбі було присвоєно почесне звання «Народний артист України».
«Я щасливий, – говорить співак, – що мав гарних батьків, людяні стосунки в сім’ї, у мене було затишне, дуже щасливе дитинство, ніхто мене не мучив музикою, усе прийшло саме. Я завжди пам’ятаю, як моя мама казала: «Якщо можеш зробити людині добро – роби, якщо не можеш – не роби зла», і я намагаюся дотримуватися цього заповіту. Вважаю, що, незважаючи на вік, нічого не втратив від дитинства – все одно продовжую вірити людям, стараюся бути відвертим і щирим. Дуже люблю ходити пішки – це дає можливість зосередитися, зібратися з думками, пофілософствувати, з гумором сприйняти якісь непорозуміння. Моє життєве кредо незмінне, лише дата інша: «Краще 60 років горіти, ніж 100 – тліти!» Я щасливий, що маю хорошу сім’ю, а син – це взагалі найкраще, що я зробив у своєму житті. Не заздрю, приймаю життя таким, яким його дала доля, і вдячний їй за все».
Після повномасштабного вторгнення росії В. Гурба з дружиною 8 місяців та 11 днів прожили в окупованому Херсоні. Ці дні запам’яталися на все життя…
«Першого березня вони зайшли до Херсона. Я навіть не хочу їх якось називати, бо й не підбереш, щоб показати всю лють та огиду, – з сумом згадує чоловік. – Було дуже прикро, коли мої колеги, з ким я ділив шматочок хліба, пішли з ними на співпрацю. Ті, хто мене знає, розуміли, що Гурба ніколи не пішов би… Але першого жовтня, у Міжнародний день музики, натякали: мовляв, може, прийдете, поспіваємо… У моєму репертуарі була пісня, де є такі слова: «тут моє кохання, тут моє коріння, тут моєї долі вічне джерело». Можливо, я ніколи не носив вишиванку, не бив себе у груди, але я – українець, як кажуть, і усіма коріннями».
Віктор Тихонович продовжував дистанційно працювати у виші, який юридично перевели до м. Івано-Франківська. Він онлайн проводив заняття з вокалу зі своїми студентами, яких війна розкидала по світу.
11 листопада було дуже хвилюючим. «Пішов по воду, а у місті, знаєте, тиша така… У нас було кілька хвиль, коли казали ось-ось нас звільнять. А воно ніяк. Інколи здавалося, що ніхто нас не звільнить вже… А тут бачу – машина з українським прапором проїхала, ще одна. Люди виходили з прапорами, діти. Я вам чесно скажу, це було неймовірно: чужі люди обіймалися, цілувалися, кричали», – хвилюючись, згадує пан Віктор.
Весною 2023 р. В. Гурба двічі виступав на концертах, які організовували херсонські театрали в м. Києві. Це було вперше з початку війни. Віктор Тихонович говорив, що в ті часи навіть не співалось. Але коли на ті концерти прийшли люди, то були і сльози, і радість, і спілкування. Потім, після повернення до м. Херсона, народний артист України взяв участь у фестивалі «Мельпомена Таврії».
Віктор Гурба продовжує викладати в Херсонському державному університеті і нині, а з листопада його запросили за сумісництвом ще до Сумського університету.
Про життєвий та творчий шлях
Інтернет-ресурси
Електронні аналоги друкованих видань
Можливості: Версія для друку Відправити другу