Коли життя змінюється раптово, не кожен здатен зберегти вірність своїй справі. Та Інна Кучер — випускниця Херсонського державного університету, доводить, що справжнє покликання не має меж. Вона продовжує навчати українських дітей навіть за кордоном, залишаючись вірною професії, яку обрала ще під час студентських років.
Інна закінчила університет у 2023 році, здобувши ступінь бакалавра за спеціальністю «Фізика та інформатика». Ще під час навчання вона мріяла не лише навчати, а й надихати дітей.
«Університет дав мені не лише фахові знання з інформатики та фізики, а й розуміння того, як їх передавати іншим. Завдяки педагогічним дисциплінам я навчилася будувати навчальний процес так, щоб він був цікавим і доступним для кожного учня», — згадує Інна.
Вже під час навчання дівчина працювала в Новорайському опорному закладі повної загальної середньої освіти на Херсонщині, викладаючи там фізику та інформатику, була класним керівником. Та з початком повномасштабної війни змушена була залишити рідний дім. Спершу вона навчала дітей дистанційно, а згодом переїхала до Польщі, де рік працювала міжкультурним асистентом. Допомагала дітям з України адаптуватися до навчання в польській школі Centrum Kształcenia Ustawicznego у Вроцлаві.
«Звичайно, було складно: війна, переїзди, нові колективи, мова. Кожного разу починаєш спочатку. Але коли згадую щасливі очі дітей, хочеться повертатися до своєї роботи», — розповідає вона.
Нині Інна живе в Румунії, у місті Брашов, і працює в Українській академії дитинства — закладі, який об’єднує дітей, змушених через війну покинути Україну. Вона викладає інформатику, допомагаючи учням не лише вивчати технології, а й адаптуватися до нового життя.
«Я працюю вчителем інформатики, бо мені подобається ділитися знаннями та бачити, як учні відкривають для себе щось нове. Технології зараз — це мова сучасного світу, і мені важливо допомагати дітям її опанувати», — каже Інна.
Попри всі труднощі, вона не втратила любові до своєї справи. Впевнена: освіта має залишатися світлом, навіть коли навколо темрява.
«Університет сформував у мені відповідальність, самодисципліну й любов до професії. Я зрозуміла, що бути вчителем — це не просто передавати знання, а виховувати особистість, підтримувати, надихати й розвивати», — ділиться вона.
І сьогодні, коли її учні відкривають ноутбуки на уроці інформатики десь у Брашові, Інна знає: її місія триває. Бо вчитель — це не про місце, а про серце!
Авторка – студентка IV курсу факультету журналістики Іванна Дармосюк
Можливості: Версія для друку Відправити другу