Успішні історії медійників завжди починаються з університетської аудиторії — з першого записника, з першого репортажу, з першого хвилювання перед інтерв’ю. Саме так починався шлях журналістки, яка сьогодні відома на всю країну, а колись була студенткою Херсонського державного університету.
Журналістка, телевізійниця, випускниця Херсонського державного університету Тетяна Савуля — одна з тих, хто сьогодні формує інформаційну картину прифронтового Херсона. Її робота — не просто професія, а особиста місія. Вона народилася на Херсонщині й залишилася тут, коли іншим здавалося, що залишитись неможливо.
Тетяна прийшла до ХДУ у період, коли кафедра журналістики ще тільки набирала обертів — її курс був другим випуском спеціальності “Журналістика”. Вона пригадує той час з особливою теплотою:
“Ми були серед перших — і це надихало”. Це давало змогу проєктувати факультет разом із викладачами, формувати традиції й атмосферу, у якій студенти могли самостійно шукати свій стиль. За її словами, саме в ті роки, коли все було новим і динамічним, відчувалась особлива енергія створення — і ця енергія стала фундаментом для її подальшої журналістської кар’єри.
Викладачі згадують Тетяну як студентку, яка завжди проявляла надзвичайну зацікавленість та ініціативність. Вона любила не просто виконувати завдання, а шукала глибше розуміння, ставила складні питання і прагнула розвивати свої навички поза аудиторією. Її куратори відзначають особливу працездатність та відповідальність, а також уміння поєднувати академічні знання з практичними навичками: допомагала іншим студентам, активно брала участь у житті факультету та завжди залишалася відкритою до порад і критики. Для факультету вона стала прикладом того, як студент може рости не лише як професіонал, а і як людина, здатна брати на себе відповідальність і водночас залишатися щирою та людяною.
Саме університет став для неї тим середовищем, де вона зрозуміла головне: журналістика — це стиль життя, а не фах у дипломі.
Перший крок у професію Тетяна зробила ще студенткою. На третьому курсі вона вперше переступила поріг редакції міської газети — й одразу відчула, що це не просто практика, а справжній виклик. Тоді в країні вирувала передвиборча кампанія, і їй довелося зануритися у живу, динамічну журналістику без жодних «поблажок» на молодість.
Саме ті перші тексти, написані у тісній редакційній кімнаті, стали основою її професійної впевненості. Там вона навчилася слухати людей, помічати деталі, відчувати момент — і вже ніколи цього не втратила.І саме ці ранні матеріали, перші кроки й перші сміливі спроби розповідати важливе, стали для Тетяни трампліном до ширших горизонтів — до національних телеканалів і масштабних медіапроєктів.
Сьогодні вона працює у прифронтовому Херсоні — у місті, де журналістика щодня стає не професією, а силою, що тримає громаду разом. Вона знімає, монтує, записує і передає у всеукраїнський ефір історії людей, які живуть під обстрілами, але не втрачають гідності й віри. Тут, вручну тримаючи камеру й мікрофон, вона знову й знову доводить: справжній журналіст починається з уміння бути поруч — щиро й без страху.
«Який зараз звичний робочий ритм? Бути журналістом в Херсоні, взагалі як і жити в Херсоні, це жити не плануючи завтрашній і, навіть, сьогоднішній день..».
Ці слова — не просто про ритм роботи. Це про відчуття життя, в якому ти не можеш покладатися на стабільність, але не маєш права зупинятися. Про щоденне рішення — продовжувати і бути корисною.
Журналістика, що починається з людяності
Працюючи в Херсоні, Тетяна щоразу нагадує собі: перед камерою — не просто герой сюжету, а людина, яка щойно пережила біль, втрату чи страх. Тому вона завжди підбирає слова обережно, з повагою, ніби торкаючись відкритої рани.
“Важко іноді підібрати слова, як правильно звернутися до людини, яка втратила житло, яка найгірше, найстрашніше, втратила когось із рідних, яка сама отримала поранення… Я ніколи не йду нафарбована на зйомку, тому що мені здається, це некоректно приходити до людей, в яких біда. Людина має бачити, що ти теж не виспалась вночі, що ти теж людина, що ти боїшся, що ти розумієш її”.
У кожному слові Тетяни — неймовірна скромність, яка зворушує не менше, ніж її сила. Вона говорить про свою державну нагороду не як про відзначення власних зусиль, а як про спільний символ — символ міста, яке вистояло, і людей, які щодня тримаються попри біль, страх і втрати. Її тон настільки стриманий і щирий, що мимоволі відчуваєш ще більшу повагу до цієї внутрішньої делікатності та людяності.
«Я отримала Орден княгині Ольги… Я не вважаю його особистою заслугою. Я його присвячую Херсону. Мені приємно, що пам’ятають про Херсон і про херсонців».
У цих словах — не просто скромність, а висока журналістська й людська культура: вміння бачити поряд тих, завдяки кому тримається Херсон.
Для студентів і молодих журналістів Тетяна Савуля має чіткі, практичні поради, які формувалися роками роботи в умовах реальної журналістики:
«Вірити в себе, це обов’язково. Якщо не виходить, переписувати до тих пір, поки тобі не сподобається цей матеріал».
Та головне, за її словами, — залишатися людиною:
«Завжди залишатися людиною і ставити себе на місце тієї людини, до якої ви прийшли брати інтерв’ю або знімати, щоб не нашкодити».
Щоб матеріал був живим і цікавим для глядачів у будь-якому куточку країни, Тетяна радить працювати творчо, передавати емоції та деталі через образи:
«…Наприклад, я б написала так. Замотавшись у червоній хустці від холоду, пані Надія зночі ліквідовує наслідки. Через атаки немає світла та води, тож жінка не спить зночі, гріється як може».
Ця порада демонструє, як журналістка поєднує точність фактів із художнім підходом, щоб кожна історія стала зрозумілою та відчутною для глядачів, незалежно від міста, де вони дивляться сюжет.
Таким чином, її поради поєднують технічну майстерність, етичну свідомість і творчий підхід, що робить журналістику живою та надихаючою.
Історія Тетяни Савулі надихає не лише як професійний шлях журналістки, а й як приклад людяності та відданості своїй справі. Незвично і водночас надзвичайно приємно, що людина з таким досвідом, яка працює над масштабними проєктами на національному рівні, знайшла час для студентів ХДУ. Її відкритість, тепло та щира готовність ділитися знаннями створюють атмосферу, де навчання стає живим і захопливим процесом. Саме завдяки таким історіям студенти отримують не лише практичні поради, а й мотивацію вірити у себе, розвивати свої таланти та сміливо йти обраним шляхом. Тетяна показує, що справжній журналіст — це не лише професіоналізм і майстерність, а й здатність надихати інших, вкладати частину себе у майбутнє покоління та залишатися людиною в будь-яких обставинах.
Автори: Ольга Гоша, Валерія Костик, студенти 4 курсу ХДУ. Головне фото надане Тетяною Савулею
Можливості: Версія для друку Відправити другу