У Херсонському державному університеті на кафедрі української і слов’янської філології та журналістики відбувся воркшоп «Особливості роботи журналіста у прифронтовому місті — Херсоні».
У заході взяли участь викладачі та здобувачі спеціальності 061 «Журналістика». Спікеркою стала Валентина Федорчук — журналістка з понад семирічним досвідом роботи, яка до повномасштабного вторгнення знімала соціальні сюжети, вела власні проєкти та співпрацювала з регіональними й центральними телеканалами. Після 2022 року, як і багато херсонських медійників, вона стала воєнною кореспонденткою, не з професійної цікавості, а з необхідності.
Валентина зізналася, що нікого з журналістів не готували до роботи під обстрілами.
«Нас не вчили бути воєнними журналістами. Ми просто продовжували працювати так, як робили це раніше, поступово адаптуючись до нових реалій. Нам доводилось не лише знімати, ми в цих умовах жили», — розповіла вона.
Воєнний і військовий журналісти виконують зовсім різну роботу. Перші — цивільні кореспонденти, які висвітлюють війну та показують події на фронті або в прифронтовому місті. Другі — військовослужбовці зі званням, які працюють у структурі ЗСУ. За словами Валентини, саме цей поділ визначає не лише можливості роботи, а й рівень ризиків та правила, яких треба дотримуватися.
Розповідь про окупований Херсон одразу змусила усвідомити, наскільки складно було залишатись в безпеці.
«Ти не знаєш, куди можна вийти, куди категорично не можна. Не розумієш, що може статися, чи можна показувати обличчя людей, чи варто знімати взагалі», — говорить вона.
У таких умовах будь-який невдалий кадр чи слово могло поставити під загрозу життя тих, хто наважився говорити. Саме тому доводилося проявляти максимальну обережність: не знімати впізнавані місця, приховувати деталі, не вказувати адресу, змінювати голоси, а інколи й повністю відмовлятися від використання матеріалу, якщо герой сумнівався у своїй безпеці.
Окремо Валентина пояснила, що журналіст у зоні бойових дій має бути не лише медійником, а й відповідальною людиною. Неможливо вимагати емоцій, «вибивати» сльози або провокувати драму. Люди, які живуть в умовах постійних обстрілів, уже переживають достатньо. Журналіст зобов’язаний говорити м’яко, уважно слухати й бути готовим зупинити зйомку в будь-який момент.
«Ми не маємо права казати: “Я вас розумію”. Ми не можемо зрозуміти того, чого не пережили», — наголосила спікерка.
Студенти також дізналися, наскільки важливою є акредитація Міністерства оборони — офіційний дозвіл, який дає право працювати у прифронтових регіонах. Без цього журналіст не лише порушує правила, а й піддає ризику себе та військових, з якими перетинається. Перед виїздом важливо планувати кожен день погодинно, адже ситуація змінюється не те що щогодини — щохвилини. Потрібно перевірити техніку, аптечку, взяти засоби захисту, знайти безпечне житло, а також заздалегідь домовитися з героями майбутніх матеріалів.
Під час практичної частини студенти розглядали трагічну ситуацію з українським фіксером Богданом Бітіком, який працював разом із журналістом італійського видання La Repubblica Коррадо Зуніно. Російські війська тоді обстріляли район Антонівського мосту, порушивши норми міжнародного гуманітарного права. Йому було 46, і одне необачне рішення стало фатальним.
По завершенні воркшопу студенти не приховували захоплення.
«Дякуємо за відвертість і за ту роботу, яку ви робите щодня. Такий досвід не прочитаєш у підручнику», - зазначив доцент кафедри української і слов’янської філології та журналістики Херсонського державного університету Соломахін Андрій Федорович.
Інтерактивна частина дала можливість одразу перевірити засвоєні знання, а сама зустріч стала для майбутніх журналістів важливим професійним уроком.
Авторка – Дар’я Букаєва, студентка спеціальності «Журналістика» ХДУ
Можливості: Версія для друку Відправити другу