12 березня 2025 року українська наукова спільнота відзначає 180-річчя від дня народження педагога, історика, археографа, літературознавця та громадського діяча Олексія Олександровича Андрієвського.
Олексій Олександрович Андрієвський народився у Каневі (тоді Київської губернії) 28 лютого 1845 р. у сім’ї вчителя повітового дворянського училища; навчався в II Київській гімназії, потім – на історико-філологічному факультеті Київського університету. По закінченні університету в 1866 році Олексій Андрієвський викладав російську мову та літературу в Катеринославській гімназії, де працював до 1871 року. Олексій Олександрович був одним з ініціаторів створення «Товариства піклування про жіночу освіту» в Катеринославі. Невдовзі Андрієвський був переведений на роботу до Одеси, але затримався не надовго, вже у 1877 році Олексій Олександрович переїздить до Архангельська, а після його клопотань – до Тули, де працює учителем реального училища. Клімат Архангельська був несприятливим для здоров’я Олексія Олександровича, він захворів і мусив піти у відставку та повернутися до Одеси. У 1877 році в газеті «Одесский Вестник» Олексій Андрієвський опублікував свою першу історико-літературну працю : «Григорий Федорович Квитка (Основьяненко), 1778-1843. Биографический очерк. Составил А-р». Цього ж року освітянина спіткало заслання до В’ятки, де Андрієвський прожив чотири роки, працював у місцевому статистичному комітеті, який збирав матеріали про утворення губернії. У збірнику «Столетие Вятской губернии» Андрієвський надрукував кілька статей з історії В’ятки й В’ятського краю.
1881 році Андрієвський одержав дозвіл повернутися на батьківщину, перебрався до Києва, де отримав посаду «редактора неофіційної частини» «Киевских Губернских Ведомостей» Опрацювавши історичні архіви за 1882-1886 рр., Андрієвський опублікував 10 томів «Исторических матерьялов из Архива Киевского Губернского Правления».
У 1885 році Олексія Андрієвського призначили інспектором гімназії в невеличке містечко Златопіль, де він пропрацював п’ять років та залишив добру пам’ять тим, що організував шкільну бібліотеку, оркестр, заклав з учнями сад на пустирі, щосуботи влаштовував літературно-музичні вечори, підготував і надрукував «Історичну записку про Златопільську гімназію» (до її 50-річчя). Олексій Олександрович складав програми літературних вечорів, на які сходилася уся златопільська інтелігенція, особисто керував хором. За рік роботи в гімназії О. Андрієвський створив нове обличчя навчального закладу, позитивно вплинув на громадське життя міста.
У 1890 році О. Андрієвський повернувся до Києва на посаду вчителя словесності 1-ї гімназії, зайнявся громадською діяльністю: ще з 1882 року він самовіддано працював у Київській Комісії народних читань, у газеті «Киевские Губернские Ведомости» відкрив спеціальний відділ «для народного читання», організував у Києві постійну народну аудиторію.
У 1896 році Олексія Андрієвського було призначено інспектором народних училищ Катеринославської губернії, він переїхав до Одеси на посаду директора міського Сирітського Будинку. Попри свою постійну зайнятість, Олексій Олександрович брав активну участь в одеських народних просвітницьких заходах. На одну з його лекцій зібралось до тисячі слухачів.
Головною справою життя О. Андрієвський вважав розвиток української культури, освіти, просвітництва. Дружина громадського діяча Клавдія Михайлівна завжди його підтримувала та була помічницею у всіх громадських справах.
Олексій Андрієвський був великим шанувальником Тараса Шевченка, – перу літератора належать десятки праць, присвячених творчості поета. Помер Олексій Олександрович Андрієвський 22 червня 1902 р. в Києві. На його смерть відгукнулись статтями й некрологами майже всі київські та одеські газети, журнал «Киевская старина»; співчуття висловили у пресі багато друзів, знайомих, чиновників.
Над могилою на Байковому цвинтарі височить скромна чотиригранна колона з білого мармуру, увінчана невеликим хрестом.
Можливості: Версія для друку Відправити другу