Професор Сергій Кузьменков у своїй лекції розглянув 5 відомих астрофізичних парадоксів.

Історично першим був сформульований так званий «Фотометричний парадокс» (парадокс Шезо–Ольберса, ХVIII–XIX), який акцентує увагу на тому, чому небо вночі темне. Адже згідно з тогочасною моделлю Всесвіту (статичний, нескінченний) небо вночі аж ніяк не могло бути таким. Звичних для нас темних ночей просто не існувало б. Лектор пояснив, що цей парадокс легко знімається в сучасних моделях Всесвіту, який розширюється.

Далі були розглянуті наступні парадокси:

• темп енерговиділення в тілі людини на 5 порядків більший, ніж на Сонці, тоді чому ми набагато холодніші за нього?
• За розрахунками (які легко перевірити) сила притягання Місяця Сонцем більш, ніж удвічі перевищує силу притягання Місяця Землею. Тоді чому Місяць залишається супутником Землі?
• Парадокс «близького» (дуже великого) Місяця на горизонті.
• Парадокс «застиглих» зір. З 1958 по 1968 рр. об’єкт, що утворюється в результаті гравітаційного колапсу зорі, багато фізиків і астрономів (переважно на Сході) називали «застиглою зорею», оскільки були впевнені, що для зовнішнього спостерігача цей процес згідно з загальною теорією відносності ніколи не закінчиться. Чому від цієї назви згодом відмовились і чорні діри є саме чорними?

Лектор обґрунтував усунення цих парадоксів і наголосив на тому, що розв’язання задач-парадоксів розвиває діалектичне, критичне мислення, стимулює і мотивує здобувачів освіти.