Студентське життя сьогодні минає онлайн: пари починаються з увімкнених камер, а лекції та практичні завдання з’являються у вікні Zoom. Але навіть у цьому дистанційному форматі поряд із нами навчається людина, для якої журналістика давно вийшла за межі навчальних конспектів.
Для Валентини Пестушко університет — не стартова точка, а усвідомлений крок уже сформованої професіоналки, яка прийшла по глибину, системність і нові сенси. Вона — наша однокурсниця, студентка третього курсу спеціальності «Журналістика» Херсонського державного університету, і водночас — добре знайоме ім’я для тих, хто уважно стежить за подіями на півдні України.
Валентина Пестушко. Фото з особистого архіву
Журналістка, яка працює там, де іншим страшно
Валентина — журналістка з реальним редакторським «досьє» та репортажним досвідом, який писався на фронтових нотатках. У перші місяці повномасштабного вторгнення вона працювала з відкритим обличчям у тимчасово окупованому Херсоні — робила прямі включення, готувала матеріали для національного ефіру та документувала життя міста під контролем ворога. Саме тоді її ім’я асоціювали з роботою для «5 каналу», і в публічних матеріалах згадують її як репортерку, яка ризикувала, щоби розповідати правду.
Коли в жовтні 2022-го залишатися в Херсоні стало надто небезпечно, Валентина разом із чоловіком — оператором Владиславом Радковським — переїхали до Івано-Франківська. Там вони тимчасово працювали на місцевих телеканалах і співпрацювали з Центром журналістської солідарності, шукали ресурси й екіпіровку, щоб потім повернутися до роботи біля рідного регіону.
Після періоду роботи поза рідним краєм подружжя поступово повернулося до Херсона — і вже понад два роки Валентина знову живе й працює на місці, допомагаючи відновлювати інформаційний простір області. Сьогодні її діяльність більше пов’язана з регіональними і новими онлайн-платформами (зокрема співпраця з херсонським онлайн-радіо X.ON), ніж із постійною посадою на одному каналі. Усе це — типовий шлях сучасного фронтового журналіста: мобільність, співпраця з різними редакціями та робота там, де потрібні голос і факти.
Освіта й авторитет у професії йдуть пліч-о-пліч
Незважаючи на те, що Валентина вже має значний професійний багаж, вона продовжує навчання і паралельно розвиває власні проєкти: проводить тренінги з фактчекінгу для мешканців Херсона, бере участь у навчальних візитах і обмінах, що посилюють її професійні навички. Її активність була помічена також на рівні професійних організацій — Валентина є членкинею Національної спілки журналістів України.
У 2025 році її внесок у медійну сферу було відзначено державною стипендією для видатних діячів інформаційної сфери — визнання, яке підкреслює: не лише медіа-колеги, а й держава бачать її вклад.
Навчальні візити та міжнародна перспектива
Як студентка ХДУ, Валентина брала участь у міжнародних навчальних візитах і проєктах (зокрема — у навчальному візиті до Данії), що дають їй змогу поєднувати локальний репортаж із європейськими стандартами професійної журналістики. Такий досвід робить її не просто кореспонденткою «з місця подій», а фахівчинею, яка вміє порівнювати підходи й застосовувати інструменти якісної журналістики в умовах війни й відбудови.
Від практики у полі — до практики на парах
Для нас, студентів, спостерігати Валентину на парах — це ніби проходити курс журналістики в реальному часі, без монтажу й теоретичних прикрас. В умовах онлайн-навчання вона з’являється в ефірі занять між робочими змінами, під час коротких пауз на радіо або вже дорогою до локацій, де ще кілька годин тому пролунали вибухи. Камера в Zoom відкриває не лише студентку на парі, а людину, яка щойно повернулася з реального інформаційного фронту.
Її відповіді на заняттях, роздуми й іноді кілька фраз «між іншим» стають значно ціннішими за підручникові приклади. Так теорія на наших заняттях перестає бути абстракцією і перетворюється на практику: як ставити запитання людині в стані шоку, як не перейти межу між емпатією і професійною дистанцією, як залишатися журналістом, коли ти одночасно свідок і учасник подій. Ми бачимо не глянцеву версію професії, а її справжню, інколи виснажливу сторону — без романтизації, але з великою внутрішньою відповідальністю.
Особисто для мене навчання поруч із Валентиною стало моментом переосмислення багатьох базових стереотипів про журналістику. Слухаючи її історії, я поступово знімала ті самі «рожеві окуляри», з якими часто приходять на перший курс: уявлення про комфортну редакцію, чіткий графік і безпечну дистанцію від подій. Її досвід показав, що справжній професіоналізм у цій сфері потребує не лише навичок письма чи роботи з інформацією, а й неабиякої фізичної витривалості, моральної стійкості та здатності швидко приймати рішення в умовах ризику.
Не може не захоплювати й її жага до навчання — навіть тоді, коли сама реальність випробовує на міцність. Ми, студенти, які перебувають у відносно безпечних містах, інколи можемо дозволити собі не прийти на пару через підвищену температуру чи втому. Валентина ж виходить на заняття в касці, під обстрілами, по дорозі до місця ракетного прильоту. І цей контраст говорить більше за будь-які мотиваційні промови: про відповідальність, про повагу до освіти і про розуміння того, що навчання — це не формальність, а ресурс, який допомагає працювати краще навіть у найекстремальніших умовах.
Саме тому присутність Валентини в нашій академічній групі — це не просто збіг обставин, а унікальний досвід для всіх нас. Її приклад щодня формує наше уявлення про професію значно сильніше, ніж будь-який теоретичний курс.
Автор: Ольга Гоша студентка ІV курсу Херсонського державного університету
Можливості: Версія для друку Відправити другу