Справжня кров

Психологічний ефект від сприйняття цього шедевру нищівний. «Іван Грозний і син його іван…» – єдина в історії російського живопису картина, яку двічі атакували вандали в музеї.

26 березня 2019 р.

У 1913 році молодий іконописець-старообрядець Абрам Балашов порізав полотно Іллі Рєпіна трьома ударами ножа, пошкодивши обличчя героїв. За чутками, хранитель Третьяковської галереї художник Георгій Хруслов наклав на себе руки, кинувшись під потяг, коли дізнався про пошкодження картини. Другий раз на шедевр напали зовсім недавно, у травні2018року: 37-річний безробітний Ігор Подпорін схопив металеву стійку огорожі і декілька разів вдарив нею по полотну. Вандал арештований; у кінці листопада його було визнано осудним і направлено до суду.

У самого Рєпіна полотно на кривавий сюжет викликало сильні емоції ще в процесі роботи. «Мені часом ставало страшно, – згадував художник. – Я відвертався від цієї картини, ховав її». Таке ж враження справляв шедевр і на його друзів. Рєпін свідомо створив полотно, яке разюче відрізняється від картин попередників, Вячеслава Шварца, Миколи Шустова та Івана Пєлєвіна, на подібний сюжет. У них царевич лежить на смертному одрі, а поруч сидить скорботний Іван Грозний. Рєпін обрав найбільш драматичний момент – коли царя осінило, що він натворив, – і створив емоційне полотно, повне сильної, мабуть, деструктивної енергії. Картина поступово обросла похмурими легендами: долі людей, які позували Рєпіну для неї, склались нещасливо, і пішли розмови про прокляття шедевру. Однак більшість прийомів, якими Рєпін досяг того, що від полотна віє жахом, цілком можна розгадати.

 Текст Софія Багдасарова

  1. Посох. Версія, що причиною смерті царевича став удар посохом, який у сварці наніс йому батько, була в різних варіантах переказана іноземцям, які жили на Русі при Івані Грозному, і деяким літописцям. У ХІХ столітті цей сюжет у викладенні історика Миколи Карамзіна став дуже відомим. Рєпін зробив знаряддя вбивства головною деталлю на передньому плані картини, помістивши майже впритул до краю.
  2. Кров на скроні. Це майже центр картини. Велика червона пляма, скажені очі царя, його кістлява долоня і згасаючий погляд царевича одразу приковують увагу глядача. Недарма саме на них на початку ХХ століття з шаленим криком кинувся Балашов, вигукуючи: «Досить смертей, досить крові!».
  3. Очі царя. Підготовчі етюди із спокійними обличчями натурників збереглись, і за цими начерками видно, як багато художник в результаті змінив. Він акцентував міміку царя і його скули, зробив зморшки глибшими. Широко розкриті очі з кривавими прожилками стали по-справжньому страшними.
  4. Пляма. Погляд, слідуючи від рукояті посоху до його вістря, зупиняється на калюжі крові. Експерти-криміналісти вважають, що, враховуючи пози персонажів і характер рани, плями на цьому місці бути не могло. Однак Рєпін помістив її саме тут, у великому просторі, який не можна залишати пустим.
  5. Убрання царевича. Рожевий – найніжніший відтінок на полотні та найяскравіша пляма. Світлий одяг у центрі картини привертає увагу і створює контраст між фігурою жертви і агресивним оточенням червоного кольору, а також чорним одягом вбивці.
  6. Килими. Судячи з геометричних візерунків, це килими з Дербенту, Вірменії та Карабаху. А у царському палаці, скоріш за все, лежали персидські чи турецькі, розкішніші і дорожчі з дрібними квітчастим візерунком і більш ніжних відтінків. Рєпіну, однак, потрібні були різке забарвлення і різкі кути орнаментів.
  7. Тафья. Шапочка царя, що впала, підкреслює безлад після сварки і змушує перевести погляд назад на непокриту голову Івана Грозного і розглядати його волосся, що встало дибки.
  8. Царевич. Етюди голови помираючого спадкоємця престолу Рєпін писав з літератора Всеволода Гаршина і художника Володимира Менка. Гаршин страждав нервовим розладом і через три роки наклав на себе руки, кинувшись у сходовий проліт. У Менка були проблеми із здоров’ям, осліплий на одне око, він все життя боровся за спасіння зору на другому.
  9. Іван Грозний. «У ролі» царя позував художник Григорій Мясоєдов, чиєю життєвою трагедією стали відносини з власним сином, якого, як і царевича, звали Іваном. Батько і син ненавиділи один одного. Другим натурником Рєпіна був композитор Павло Браламберг – здається тільки його обійшло «прокляття» картини.

Опублікувати на Twitter Опублікувати на  Facebook Опублікувати на LinkedIn telegram viber

Можливості: Версія для друкуВерсія для друку Відправити другуВідправити другу